автор: Анастасія Федченко
із Луганської області
фото авторки
Село Оріхове Попаснянського району Луганської області – під вогнем ворожої артилерії. Уперше за кілька місяців. Напередодні, 15 лютого, російські окупанти випустили по українських позиціях під Оріховим зо два десятки мін калібру 120 мм. Однак не влучили.
Стріляли кучно, розповідають бійці одного з підрозділів мотопіхотної бригади. Навіть подумали, що то анонсований масштабний наступ уже почався.
Та загалом від новин українські захисники не панікують й інших закликають бути спокійними.
Кореспондентка “Новинарні” побувала на передовій в Оріховому саме 16 лютого, в день очікуваного початку “великої війни”, і привезла звідти репортаж. Про готовність до дій ворога, спаковані рюкзаки медиків та NLAWи на танконебезпечних напрямках. А головне – про бійців і бійчинь, які готові зустріти удар.
Спойлер: панікувати варто російським окупантам.
Олександра
Худорлява білявка Олександра – бойовий медик, вона повсякчас із медичною сумкою. І вчора була з нею в укритті, коли кремлівські найманці після обіду вдарили по позиціях ЗСУ коло Оріхового з мінометів калібру 120 мм.
“За останній час це перший такий потужний і масований обстріл. Міни вибухали одна за одною. Я сиділа півтори години, скільки тривав обстріл. Відчувала все: звуки, як воно летіло, свистіло, десь тут поблизу розривалося. Вони все продовжували сипати по нас”, – розповідає Олександра.
Вона навіть думала, що почався російський наступ, про який говорять у новинах.
“Нам старшина сказав зібрати речі першої необхідності. Якщо наступ буде, ми залишаємо все, але документи і найважливіше матимемо при собі. У нас усе напоготові”, – ділиться військова.
Про наступ у них питають рідні: що відомо, що думають військові, до чого готуватися в тилу?
“Вони вважають, що оскільки ми на передовій, то нам тут видніше, – всміхається жінка. –
Я думаю: якщо в нас такий сусід, треба готуватися до найгіршого,
особливо якщо врахувати скупченість військ із боку російського та білоруського кордону”.
Вчора, поки міни падали, як стиглі груші, Олександра не могла покинути укриття, де не було ані “тапіка” (польового телефонного апарату – “Н”), ані мобільного зв’язку, що раптово зник.
“Я перелякалася, що втрачу час. Що обстріл закінчиться, я піду до “тапіка”, а мені скажуть, що в нас втрати”, – голос жінки починає тремтіти.
Олександра з Мелітополя. Вона вже два роки у війську. Фельдшер хотіла долучитися до лав ЗСУ від початку російської агресії. Але спершу її відмовляли у військкоматі, що жінок не беруть. Та ось нарешті медика, яка має ще й психологічну освіту, взяли. Побратими про другий фах Олександри знають і часом звертаються по допомогу як до психолога.
“Зараз найбільша проблема – виснаження. Ми вже тут пів року. Зараз більше хворих на коронавірус, ніж раніше, вони в ізоляторі. І ті хлопці, які тут, не мають заміни. Більше часу проводять на спостережних пунктах, – розповідає військова. – Одна й та сама картинка, особисті проблеми вдома, всім хочеться до рідних”.
А ось настрій у хлопців бойовий. У санінструкторки – теж.
“Треба захищати свою країну. Я звідси точно ніколи нікуди не піду. Поруч зі мною – найкращі хлопці. Ані п’яді нашої землі ми не віддамо. Звісно, дітей та літніх людей за можливості потрібно вивезти подалі від бойових дій. Але дорослі, які можуть стати на захист цієї землі, повинні це зробити. Крапка”.
“Треба захищати свою землю. Україна в нас одна”, – переконана Олександра.
Читайте також:
“Вторгнення явно можливе”. Байден виступив із заявою щодо ситуації на кордоні України. ВІДЕО
Микола
Коли засвистіли ворожі міни, Микола саме чергував на спостережнику.
“Доволі прицільно били. Хоч і не влучили”, – каже боєць.
Невисокий худорлявий чоловік не злякався, а швидко доповів про обстріл та попередив побратимів, аби поховалися в укриття.
“Сім років війни за плечима. Реакція вже миттєва”, – посміхається воїн.
Микола – з Софіївки на Дніпропетровщині. У цивільному житті він механізатор. Сіяв пшеницю і соняшник. А нині дивиться на поля, засіяні мінами.
Чоловік прийшов до війська у 2015-му. Просто одного дня сказав дружині: “треба”, – і вона не стала сперечатися. Сама залишилася виховувати сімох дітей.
“Коли зійшлися з жінкою, у неї вже було двоє, ну, і моїх п’ятеро. Вони на мене чекають, тримають за мене кулачки, моляться”, – розповідає воїн.
У 40-річного чоловіка вже й двоє онучок є, вісім місяців і рік.
Додому чоловік телефонує тоді, коли є зв’язок і час. Дружина не свариться, коли часом говорять зовсім мало.
“Тільки питає, чи я живий, чи все добре. Цього їй достатньо”.
Микола дуже хоче миру на українських умовах. Чому й досі тут, говорить дуже просто:
“Ми українці. Нам захищати цю землю. Це наша земля, наша країна. Ми тут інших не чекаємо. І чужих теж. Ми відважні. Думаю, вдержимо оборону. Все буде чітко. Ми їх не пропустимо. Все буде ізумітєльно. Хай країна не панікує. Все буде добре”, – з посмішкою каже солдат.
Назар
Вчорашній обстріл починали з автоматичного станкового гранатомета, розповідає Назар. Для молодого військового це вже друга ротація.
За його словами, окупанти випустили в бік наших позицій близько 25 вистрілів АГС. Працював і великокаліберний кулемет.
Міномети били з боку окупованого Голубівського.
І сьогодні зранку робили простріли з кулемета. Його торохтіння було чути віддалік.
“Я думаю, вони бояться, більше, ніж ми.
І застосовують зброю, аби ми не почали контрнаступ”, – посміхається боєць.
Путінські найманці, вважає він, можуть піти в наступ і зі Сходу, і з Півночі. Однак заспокоює: звідки вдарять, туди українські вояки і дадуть відповідь.
“Хай тільки спробують. Побачимо, що з цього вийде. У нас є бойове завдання – тримати район, і ми його триматимемо до кінця. Ми готові до будь-яких ситуацій і розвитку подій”, – заявляє солдат.
Читайте також:
“Ми все одно переможемо”, – командир ОТУ “Північ” Дмитро Красильников. ІНТЕРВ’Ю “НОВИНАРНІ”
Командир протитанкового відділення Олександр
Іще більше заспокоюють кілька шведсько-британських переносних ракетних комплексів NLAW. Зброярню показує 25-річний кругловидий Олександр на іншій позиції. Він командир протитанкового відділення.
“Вчора тільки пройшов останній день практичних занять із цього виду озброєння. А вже сьогодні воно надійшло до нас. Причому в повному обсязі для наших потреб.
Це новий рівень у нашому протитанковому озброєнні.
За характеристиками пробиття броні на рівні з РПГ, але нема такої баротравми від звуку пострілу і є варіативність у виборі атак: чи вражати ціль прямою наводкою, чи зверху – мортирною стрільбою.
Можна вражати рухому ціль. Якщо з РПГ потрібно прицілюватися, робити поправки на вітер, рух техніки, тут я просто задаю ціль, ініціюю пуск і вражаю, – розповідає Олександр. – Я не перебуваю довго не позиції, можу її швидко змінити і продовжити бій. І зброя не складна. Опанувати можна дуже швидко”.
Протитанкові ракетні комплекси NLAW, отримані від Британії, в бліндажі протитанкового підрозділу ЗСУ
Зі слів воїна, хоча під ногами – багно, в їхньому районі є танконебезпечні напрямки. Українські вояки вже відпрацювали маршрути висування і вогневі позиції.
“Воно все під рукою. Взяв, вийшов на вогневу позицію, веду розвідку поля бою, бачу ціль, 8 секунд ввімкнення протитанкового засобу і враження цілі. На все – про все – дві хвилини щонайбільше, з головою”, – пояснює боєць-“птурист”.
Багно на позиціях під Оріховим
Командир відділення вміє стріляти і зі шведсько-британських ПТРК, і з американських “джавелінів”. І таких навчених вояків в армії не бракує.
NLAW – не єдине протитанкове озброєння, що є в підрозділі. Тож ворогу варто задуматися перед наступом, говорить армієць. Дали воякам і гранатомети М-141, що легко руйнують ворожі доти і дзоти.
“Ми можемо і відбивати танкові атаки, і знищувати вогневі точки противника не менш ефективно. Якщо танк таки наблизиться, за дві хвилини він стане грудою металобрухту. Будемо викликати евакуатор”, – посміхається Олександр.
Фотогалерея з позицій під Оріховим (гортайте):
Вояки знають алгоритм дій у разі наступу. Якщо до їхніх позицій їхатиме танк, вони доповідають комбату, і той дає команду на ураження.
“Але не буде три тисяч доповідей перед тим, як уражати ціль”, – говорить командир відділення.
Йому було 19, коли прийшов до лав ЗСУ у 2016. Єдиний син у родині, Сашко сказав, що йде в армію. “Була хвилина мовчання”, – всміхається. Втім, потім батьки його підтримали.
Олександр заочно здобував вищу технічну освіту і служив.
“Не хотів, щоб у рідному Кривому Розі знали, що таке війна. Ми можемо скільки завгодно сперечатися, що населення не розуміє військових. Але на те військові і потрібні, аби люди не знали, що таке бойові дії”, – пояснює протитанкіст.
Цьогоріч він хоче піти на курси лідерства офіцерів.
“Поки є здоров’я і молодість, – каже, – потрібно розвиватися”.
Ольга
Готовність до будь-яких ситуацій – це не тільки глибокі шанці чи вчасна відповідь на обстріл. Це ще й порядок у медичних рюкзаках і сумках. Санінструктори перебирають вміст аптечок, дозамовляють, що потрібно.
Про це у чистому і світлому медпункті мені розповідає Ольга. Медик показує свої спаковані великий, рюкзак, менший, сумку.
“Менший рюкзак недавно спакувала. Із ним буде легше в разі чого, – каже жінка. Вона трохи соромиться. – А так я виїжджаю і з рюкзаком, і з сумкою”.
Ось у наплічнику турнікет для зупинки кровотечі з кінцівок і з пахової артерії. Нагадує пояс із “подушками”, куди “грушею” накачується повітря, що й перетискає судину і не дає витікає крові. Є й інші різновиди турнікетів. Тут фізрозчини. Мішок Амбу для штучної вентиляції легень. Оклюзійні пов’язки, щоб допомогти під час пневмотораксу. Внутрішньокістковий доступ для введення препаратів у грудину або великогомілкову кістку, коли розвивається гостра судинна недостатність, якщо є значна крововтрата чи інший невідкладний стан.
У медпункті Ольги
Коло стіни стоїть кушетка, біля неї – ноші. Тут можна зробити кардіограму. Невеличкі хірургічні набори, набори для ЛОР-маніпуляцій – мало не розкладені під лінійку.
У цьому медпункті можна і тиск поміряти, й оперативне втручання зробити. І це заспокоює.
Читайте також:
“Вірте Збройним cилам – і все буде добре”. Як ОСи на Донеччині з NLAW та М-141 стріляли.
НАШ ФОТОРЕПОРТАЖ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
