автор: Олена Максименко
фото автора та із соцмереж
Політично вмотивовані судові справи стали одним із трендів нашої доби. “Новинарня” поспілкувалася з Віталієм Коломійцем – адвокатом об’єднання OK LEGAL, захисником Яни Дугарь у “справі Шеремета” та Сергія Стерненка, активістом ініціативи “Правотворець”.
Ми спробували з’ясувати, чи відрізняються сучасні політичні репресії від переслідувань “домайданівської” епохи й чим саме, як громадянське суспільство може вплинути на ситуацію та за яких умов правосуддя в Україні може стати справді чесним і справедливим.
Віталій Коломієць у суді щодо “справи Шеремета”
– Віталію, розкажіть трохи про те, як з’явився “Правотворець” і про вашу участь у цій ініціативі.
– Спочатку в нас була така ідея: ми мали невеличкий ресурс від людей на боротьбу і допомогу Яні (Дугарь – “Н”) і вирішили вкластися в сайт, який висвітлював би правду для іноземців про цю справу. І про підозрюваних, і про людей, які ініціювали це фальшиве переслідування. В основному це відбувалося на базі “Руху опору капітуляції”.
А потім, коли ми почали це робити, побачили, що частина слідчих і прокурорів “підозріло” перетинаються в різних справах. Оскільки ми багато вели таких справ – по Сергію Стерненку, по “справі Шеремета” тощо, ми побачили, що одні й ті самі слідчі, а часто і прокурори навіть десь публікували в себе на фейсбуці витяги з ЄРДР. Одні й ті самі прокурори. Фальшиві експертизи теж часто роблять одні й ті самі експерти. Тому ми вирішили більше цю інформацію систематизувати.
По-перше, про політично вмотивовані справи, і по-друге, про конкретних людей, які займаються політичними переслідуваннями. Бо навіть якщо їм не буде юридичного покарання за фальсифікацію справ і притягнення завідомо невинних, то повинна бути відповідальність на рівні громадського осуду. Їхні діти, близькі повинні бачити, ким є їхні родичі.
Наприклад у “справі Шеремета” – ми знайшли у фейсбуці хлопця, який фабрикував експертизу, і в мене з ним виявилося два спільних “френда”. Не хочу зараз його світити – дочекаюся, коли ми будемо його допитувати. Цікаво запитати, як же він вирішив порівняти непорівнюване.
Робота йде завдяки пожертвам, які люди скидають на підтримку “Правотворця”.
Читайте також:
“Чорний список причетних до репресій”:
активісти презентували платформу “Правотворець”
– Після Революції гідності в людей з’явилася надія на те, що “як раніше вже не буде”, зокрема й щодо системи правосуддя. Але інколи складається враження, що в судовій сфері ситуація місцями навіть погіршилася. Ви “спеціалізуєтеся” на справах, пов’язаних із політичними переслідуваннями. Чи бачите якісь зміни порівняно з “домайданівською” епохою?
– За Януковича гучними були більше “понятійні розборки”, залякування. Справи Луценка, Тимошенко – вони є політичними, але не стільки в плані порушення прав людини, скільки в контексті боротьби між політичними силами. “Міжсобойчики”. Вони цими справами, фактично, перебивали інформаційне поле інших справ, які могли би бути політичними.
Хоча були й інші історії – скажімо, відомий випадок, коли у 2013 році дівчата підсмажили яйця на “Вічному вогні”. Тоді Європейський суд ухвалював рішення про непропорційність покарання (активістка Ганна Сінькова взяла участь у перформенсі, в рамках якого люди смажили сосиски і яєчню на могилі невідомого солдата, її звинуватили у хуліганстві, три місяці вона провела під арештом. Згодом Європейський суд визнав Україну винною у арешті, однак не заперечив рішення українських суддів щодо визнання Сінькової винною – “Н”).
Пресували активістів “ДемАльянсу”, які хотіли пробратися в Межигір’я – я їздив у Вишгород, на них протоколи складали.
Але люди виступали проти міліцейського тероризму – згадаймо розголос після того, як 2010 року в міліцейському відділку забили студента Ігоря Індила, “Врадіївську ходу” (протести, які спалахнули в районному центрі Врадіївка на Миколаївщині влітку 2013 року, після того як місцеві міліціонери зґвалтували й спробували вбити місцеву мешканку Ірину Крашкову; протестувальники також дійшли пішим ходом до Києва, де продовжили акцію проти свавілля міліції – “Н”).
Фото: ВВС Україна
– Врадіївську ходу інколи називають “передмовою” Майдану.
– Ну, так. Це більше стосувалося індивідуальних проявів боротьби людей за свої права на місцях. Бо протидія їм була “неформальною”. Погрози, залякування – це, власне, те, що під час Майдану мультиплікувалося у вигляді тітушок і Антимайдану. Бандитська влада – бандитські методи.
Власне, воно так і продовжує працювати, оскільки кадри лишилися ті самі.
Скажімо, на Сергія Стерненка не нападав “рускій мір” за своєю ініціативою. Використовувалися всі ті самі методи – таке трапляється з багатьма. Просто у когось є можливість медійно підсвітити свою історію, а в когось немає.
Хоча щодо Сергія застосували весь арсенал. Коли він опонував Дмитру Головіну, який був спочатку начальником УБНОНу, а потім – керівником МВС Одеської області, порушили абсолютно вигадану справу по наркотиках. Взяли свідчення у наркомана, який Стерненка взагалі не знав і не бачив – просто тому, що могли це зробити.
Пізніше Сергію, як і всім “майданівцям”, приписали статтю “організація масових заворушень”.
“Традиційні” дві статті для активістів, волонтерів, військових, які вертаються з фронту і включаються в політичну боротьбу на місцевому чи державному рівні – це 296 (хуліганство) і 263 (незаконне поводження зі зброєю).
Сергій мав шумовий “пістолет” і кишеньковий ніж – отже, два провадження. Потім справа про 300 гривень – коли ознайомилися з документами суду першої інстанції, ми побачили, що ці гроші насправді з’явилися тільки тоді, коли справу передали в УМВС до Головіна. Ні тітушка, ні хтось інший не згадували про них, їх навіть не реєстрували в єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР).
Ну й остання, відома справа – коли вони замість самозахисту кваліфікували умисне вбивство. Бо двоє “добропорядних громадян” “мирно гуляли біля його під’їзду“, без телефонів, об 11-й ночі.
Читайте також:
“Проти мене – проросійські й аваковські”: велике інтерв’ю з Сергієм Стерненком
Віталій Коломієць у суді щодо “справи Шеремета”
– Чи змінилися характер і масштаби політичних переслідувань після Майдану, за президентства Порошенка?
– Насправді – критично не змінилося. Пам’ятаю, я їздив у Чернівці по справі Барса – це також статті 263 і 296 (доброволець Валерій Краснян протидіяв незаконній вирубці лісу – “Н”). Там нещадно вирубували ліси на контрабанду. “Кришували” це місцева поліція і прокурор, який зараз перейшов у Генпрокуратуру.
Під варту Барса спочатку не взяли, бо багато людей прийшло на його підтримку. А так – всі ті судді і прокурори призначені до 2012-го, 2010-го. Навіть пізніше призначені люди отримують “у спадщину” ці самі методи роботи. І критично вона не змінюється. Треба змінювати інституцію, повністю набирати нових людей і задавати нові шаблони роботи, прищеплювати нові цінності.
Як би не критикували НАБУ як малоефективну структуру – мовляв, витрачають більше, ніж виявляють, мільярд гривень на утримання тощо, – але це зовсім інша інституція, інші підходи. Хоча й туди хлопці йшли хтось із СБУ, хтось навіть із поліції, із прокуратури, з адвокатури…
Але вони одночасно зайшли, їм дали нові стандарти,
і я зараз не бачу серед них масових проявів “рєшалова”.
Вони принаймні не хизуються, як прокурори і поліція, хто на якій машині їздить, у кого скільки айфонів. Тобто вони ще тримають стандарти. Хоча мінуси залишаються – боротьба за “показники”.
Зрештою, а чому повинен глобально змінитися цей підхід чи інструменти політичних репресій? Якщо люди, законодавство, інституція – не змінилися. Різниця лише в кількості політичних переслідувань.
При Порошенкові було до десятка гучних справ на всю країну, дійсно, була якась активність… В той період, принаймні, Верховна Рада проявляла стурбованість, була створена комісія щодо переслідувань. За ті п’ять років був сформований список потерпілих, на яких нападали ті самі тітушки, яких використовували містечкові феодали. “Список Каті Гандзюк”. По ньому були заслуховування. Тобто хай зі скрипом, але державна машина пробувала реагувати на несправедливість, не було очевидних перешкод.
Натомість зараз ми два роки не можемо зареєструвати тимчасову слідчу комісію по справі Шеремета. Коли вже всі розуміють, що це максимально сфальшована справа. Фракції “Голос” і “Європейська солідарність” кілька разів намагалися цю постанову зареєструвати – немає підтримки, голосів “Слуги народу”…
Зараз ми бачимо, що інструмент міліцейського тероризму мультиплікувався. І він застосовується набагато частіше, хоча й примітивніше, бо кадри все ж таки оновлюються і регресують. Чого варта акція на день народження Сергія Стерненка, коли десятьох осіб затримали й посадили під домашній арешт, хоча жодна людина під час акції не постраждала.
Коли за Порошенка Генпрокуратура видала в Росію Тумгоєва, біля ГПУ під час протесту була немаленька штовханина (добровольця Тимура Тумгоєва, що воював на боці України, – росіянина за походженням, інгуша на національністю – видали РФ на вимогу Інтерполу за його участь у бойових діях у Сирії – “Н”). Були й потерпілі. Але тоді тиску на суд не чинилося, і жоден із хлопців (принаймні серед тих, кого ми захищали) не був позбавлений волі.
Читайте також:
З початку року правозахисники нарахували 30 випадків переслідувань активістів
Віталій Коломієць наводить докази захисту в суді
– Якою, на вашу думку, є мета збільшення цього тиску? Чи може йтися про свідоме загострення?
– За цим, мені здається, стоїть два фактори. Перше – нинішня влада, яка прийшла своєю командою, абсолютно відірвана від політичного, від вуличного контексту. Вони ніколи в цьому не жили, не розуміли, який політичний порядок денний, умовно кажучи, від Революції на граніті, через конституційний процес, акцію “Україна без Кучми”, Помаранчеву революцію і так далі. Вони в цьому не брали участі і не усвідомлювали, про що це взагалі.
Відповідно вони не розуміють, як реагувати на горизонтальному рівні, яку комунікацію забезпечити.
А другий фактор – це група, яка при нинішній владі має цей вплив. Це такі “збиті льотчики” часів Януковича – Андрій Портнов і йому подібні. Ці особи інших методів просто не розуміють. Плюс мають особисті образи, що прості небайдужі українці їх перемогли. Їм хочеться, щоб усе працювало, як при Янику: стукнув кулаком, сказав закрити – все, проблему вирішено!
А воно вже так не працює. Наш народ оновлюється. Як і будь-який народ – це нормальний демографічний процес. Ті, хто, як Стерненко, під час Майдану були 18-річними, зараз уже значно старші. А затятих “совкодрочерів” з кожним роком стає все менше. І якщо радянські пенсіонери, які застали “золотий час” СРСР, на початку 2000-х були досить активними й відігравали важливу роль у політичному процесі, то зараз вони вже не мають вирішального значення.
Суспільство оновлюється і, хочеться вірити, з кожним роком розумнішає. Хай там як, а досвід, який ми зараз маємо із Зеленським, не повинен повторитися в наступних виборчих кампаніях. Сподіваюся, не повториться.
– Чи є ще дієві методи спротиву політичним переслідуванням, окрім акцій протесту?
– Коли йдеться про політичну боротьбу, то ключові політичні методи – це вулиця. Але суміжні методи must have – це юридична боротьба.
Коли ми вступаємо в безпосередню юридичну боротьбу, фактор президента, голови адміністрації, їхніх недбалих радників відходить на другий план. Залишається активіст-підозрюваний, його адвокат або адвокати, група підтримки, декілька слідчих, прокурорів і, можливо, суд чи суддя.
І тут сили приблизно зрівнюються – принаймні в горизонтальній комунікації. Добро, істина починають відвойовувати свій простір.
Судові засідання – це насправді акт боротьби
і відвоювання нашого простору.
Не може кожного разу умовний голова ОП дзвонити умовному судді Печерського чи Шевченківського районів, щоб “продиктувати” йому рішення. Тому що нереально променеджерити 50 чи 100 одночасних процесів, де є ще свої додаткові фактори.
Нещодавно один хлопець (Артур Харитонов – “Н”) звернувся до партії, яка має третю за величиною присутність у європейському парламенті (“Альянс лібералів і демократів за Європу” – “Н”), щоб вони визнали політичними переслідуваннями судові справи проти людей, які беруть участь у політичних акціях. І партія ухвалила відповідну резолюцію.
Більше того, виявилося, що “Слуга народу” як партія вирішила до них приєднатися в асоційовані члени. І ця резолюція стала підставою відмовити “слугам”. Такі маленькі здобутки зосередженої боротьби відвойовують простір у неправа.
Значну роль відіграють небайдужі журналісти, які якісно висвітлюють матеріал (наприклад, із судів у “справі Шеремета”), цікаво його подають, “розганяють” – і таким чином відвойовують аудиторію в неправди, поширюваної через телебачення, ток-шоу, брифінги.
І дуже важливим у боротьбі за справедливість є кожен, навіть найменший громадянського суспільства (це окрім вуличних протестів, звісно) в поширення правди – у соцмережах, на кухні, в розмові під час сімейних свят. На цьому рівні воно і відбувається.
Якщо одна людина переконає десятьох своїх родичів, що вони помилялися, наприклад, повіривши у пресконференцію Зеленського, Авакова і Рябошапки про нібито причетність Ріфа, Юлії Кузьменко і Яни Дугарь до вбивства Павла Шеремета – це величезний внесок! 10 по 10 – вже буде 100. У тебе є бабуся і дідусь, які не мають інтернету й дивляться телевізор? Приїхав до них – поговори про цю справу. І забереш у неправди ще двох людей!
Якщо ми прагнемо справедливого суспільства, ми повинні завжди це робити.
Читайте також:
Адвокат підозрюваної у “справі Шеремета” Яни Дугарь:
Зеленського підставили цією справою. Або це змова
Віталій Коломієць у суді щодо “справи Шеремета”
– Існує думка, що в нашій судовій системі виправдувальні вироки невигідні, шкодять репутації суддів, тож вони уникають їх виносити. Наскільки це відповідає дійсності?
– Це спадщина від радянської практики – “в Совєтском Союзє міліціонєри нє ошибаются”. Вона передається і через судову систему. Це перший фактор, який впливає на супернизький показник виправдувальних вироків.
Другий фактор – багато людей не може собі дозволити найняти хорошого адвоката, який би за людину боровся. Тож погоджуються на безкоштовних адвокатів або взагалі на угоду зі слідством, на умовний термін. Коли стоїть вибір: витратити багато ресурсу чи отримати умовні два-три роки – людина зазвичай обирає відмову від боротьби за право як легший шлях.
Третій фактор – це те, що, на жаль чи на щастя, в Конституції прописано про компенсацію після виправдувального вироку.
Судді не хочуть підставляти своїх колег із прокуратури й слідства,
й обирають дати людині якусь “легеньку” статтю з кількох інкримінованих.
До чверті обвинувальних вироків скасовуються ухвалами вищих інстанцій. І попри те, що новий КПК передбачає постановлення апеляційним судом саме виправдувальних вироків, судді йдуть легшим шляхом. Провадження щодо людини просто закриваються. Це четвертий фактор, який впливає.
Я вважаю, що це неправильно. І, наприклад, в апеляційній скарзі по Стерненку ми просимо встановити саме виправдувальний вирок. Якщо людину назвали обвинуваченою, то в разі скасування вироку її повинні назвати виправданою.
Ну і, звісно, є купа дрібніших нюансів, які забирають у статистики умовно до 5 відсотків. Це, серед іншого, некомпетентність суддів, адвокатів, упередженість слідства і прокурорів, недосконалість законодавства.
Людині, умовно кажучи, інкримінують три злочини. Легкий, середньої тяжкості і тяжкий. І людина бореться, захисник працює, всі завзяті, три роки судяться, збирають докази, відбивають дві “тяжкі” статті. Лишається один легкий злочин, по якому чи терміни вийшли, чи просто не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Для людини це перемога в боротьбі за право, а для статистики – це ще один обвинувальний вирок.
Віталій Коломієць
– Якою мала би бути в ідеалі судова реформа?
– Більше половини суддів, які призначалися з 2005 по 2015 роки, проходили через Портнова-Ківалова. Спочатку Сергій Ківалов був членом Комітету ВРУ з питань правової політики, а Андрій Портнов – заступником голови адміністрації президента, коли президент видавав указ про призначення суддів. Тобто ясно, який підбір кадрів здійснювали.
Зараз немає системи підбору за критерієм доброчесності (він формальний) і контролю заохочення, стягнення з суддів. Максимальна недовіра до Вищої ради правосуддя. Це проблема. Так само є проблема з Вищою кваліфікаційною комісією суддів.
Насправді потрібна лише політична воля і 50 порядних, професійних людей, які б могли зайти в ці структури – і за якихось п’ять років можна значно реформувати систему, змінивши близько половини суддів. Є студенти, які закінчують навчання… Нині основне питання – це питання підбору і контролю за кадрами. Я впевнений, що із 40-мільйонного населення можна вибрати 50 порядних людей. А далі – то вже їхня робота.
Але суд не може існувати сам по собі, окремо від правоохоронної системи. Суддя не може виходити за межі тих матеріалів, які приносить прокурор. А прокурор може приносити вибіркові матеріали по політичних справах, навмисне вигадані. Авторозподілу серед слідчих і прокурорів немає, і не можна з тих підстав заявити відвід слідчому чи прокурору, як це вже передбачено для суддів. У нас виглядає так, що начальник слідства, чи начальник райвідділу, чи міністр внутрішніх справ через керівництво поліції може призначати або вимагати призначення потрібних йому людей. Тому навряд чи варто дивуватися, що одні й ті самі прокурори і в “справі Шеремета”, і в Стерненка, і в інших справах такого типу.
А ще, як мені здається, дуже обмежені права потерпілого. Сучасне публічне обвинувачення існує півтора, можливо, в деяких країнах – два століття. До того ж у часи Римської імперії “Дигести Юстиніана”, а в нас і “Руська правда” передбачали таке “розслідування”: у потерпілого був обов’язок (а не просто право) знайти злочинця і притягнути до відповідальності. Від цього, власне, і походить вислів “притягнути”.
Тобі заподіяли шкоду, твої права порушені – в інтересах всього суспільства іди й шукай кривдника! А потім стягнеш із нього витрати.
Коли поліція саботує справу, чому людина не може самостійно захищати себе? Через адвоката звертатися до слідчого суду за ухвалами про тимчасовий доступ до речей і документів, брати телефонні з’єднання… те, що в Америці роблять – приватне розслідування. І виставляти потім рахунок на витрати тому, хто заподіяв шкоду (вчинив зло).
А в нас такого, на жаль, немає. У потерпілого прав менше, ніж у підозрюваного…
– Що скажете про запровадження системи суду присяжних? Присяжні з’являються вже в суді у “справі Шеремета” – чи мають вони вплив на процес?
– Ключового впливу на сам процес у них немає. Насправді це, на жаль, переважно пенсіонери або люди, які мають можливість відлучатися від роботи на значний період. І переважно з однією метою – отримувати заробіток. Кошти їм нараховують за години роботи, в такому ж розмірі, як і професійним суддям.
Якби в нас було так – щоб це був обов’язок, як, наприклад, загальний військовий обов’язок. Вибрали добропорядних автоматично – і вони йдуть резерв присяжних, незалежно від того, де працюють. Тоді, можливо, людина буде зацікавлена в тому, щоб розгляд справи не затягувався, бо в неї ж є й інші поточні справи.
Присяжні голосують, як судді. Вони повинні заявитися, пройти навчання, податися до конкретного суду в районі, де проживають… Потім їх обирають через авторозподіл.
Але їх там 10 чи 20 на весь суд. Якби було на один суд хоч 100-200 присяжних, тоді був би зовсім інший ефект з авторозподілом. А коли в тебе всього 20 присяжних, начальник поліції чи голова суду може за пів року встановити близькі контакти з будь-ким.
Читайте також:
Адвокат Майдану Євгенія Закревська: Вже торік суд виніс би вирок винним за розстріл на Інститутській, але підозрюваних віддали Росії
Валерій Коломієць у суді
– Але навіть якщо в українських судах усе склалося дуже погано, є ще “найостанніша” інстанція – Європейський суд з прав людини. Наскільки успішною для українців є практика звернень до ЄСПЛ і яким чином позитивне рішення в ЄСПЛ впливає на наше судочинство?
– Прикладів багато. Але ми повинні розуміти, що для українців звернення в ЄСПЛ – це переважно про порушення права на справедливий суд і права на захист. І, на жаль, рішення ЄСПЛ далеко не завжди є підставою для зміни вироку. Просто констатується факт, що, наприклад, непомірно довго розглядається справа – дуже багато таких заяв від України. Це порушує право і на захист, і на справедливий суд. І за це Україна, за рішенням Європейського суду, платить людині компенсацію за порушення цього права, яке держава задекларувала. Це не буде підставою для звільнення, лише компенсація.
Багато позовів – про порушення права на повагу до гідності, неналежні умови утримання в тюрмах. Унікальних справ там не так багато.
Звичайно, добре, що є ЄСПЛ, але я особисто все ж таки за розвиток національного судочинства. В Америці не подають у Європейський суд з прав людини як в останню інстанцію. В них навіть немає Конституційного Суду, є Верховний. Я б дуже хотів, щоб Європейським судом з прав людини для українців був Конституційний Суд.
Проте нині КСУ – це ще одна біда. Мій особистий біль і печаль, що ми не можемо найти і призначити 18 людей – порядних, із філософським мисленням, з вірою в ідею боротьби за право, які би звершували правосуддя в Україні в інтересах України, української конституції, українського правопорядку. На жаль, він у нас напівцеремоніальний, так само залучений в систему політичної боротьби і “рішалова”.
Акція протесту проти політичних репресій, 2021 рік
– Чи є ризик ескалації, загострення протистояння вулиці і правоохоронців?
– В цей час дуже б не хотілося того, бо воно буде на порядок жорстокіше, ніж Майдан. Це може призвести до більш негативних наслідків. Але люди просто не бачать іншого виходу, і топ-чиновники не дають розуміння того, що цей вихід можливий. Немає конструктивного діалогу, кроків на виправлення ситуації.
Зрозуміло, що частина чиновників “купається в теплій ванні”, частина – просто в неадекваті, не розуміють, як правильно реагувати на обурення людей. І які наслідки можливі, якщо не реагувати або реагувати неправильно. Є, звісно, ще й третя категорія – дійсні вороги України, які тільки й бажають, аби це сталося.
Якщо цього виходу топ-чиновники не запропонують, не зроблять відповідних кроків для подолання неадекватного політичного тиску і зловживання правоохоронною системою, то… інструментів для стримування гніву більше вже просто не буде.
Читайте також:
“Наступні історії масових протестів в Україні будуть пов’язані з мусорами”. Велике інтерв’ю з Романом Сініциним
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
