СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
647976 +12287
Летальні випадки:
11263 +188
Одужали:
299358 +8298
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 4279025 (+35425). Оновлено: 08:32 24.11.2020

“Антидержавницькі партії – це абсолютне зло. Але не єдине”. Меценат Євген Сур – про те, за кого точно не варто голосувати українцям

 

У більшості розвинених країн місцеві вибори хвилюють громадян навіть більше, ніж загальнодержавні. Адже комфортність їхнього життя залежить передусім від тих керівників, яких вони обирають у своєму районі, місті, штаті тощо, і лише потім – від парламенту чи президента.

Україна до цього розуміння поки що лише приходить. І вибори, які відбудуться 25 жовтня, можуть стати першим справді важливим кроком на цьому шляху, адже завершують процес децентралізації, який триває вже п’ять років. У результаті цієї реформи більшість податків залишатиметься на місцях, отже вага мандату депутата міської чи обласної ради стає значно вищою. Особливо якщо врахувати укрупнення громад і районів, унаслідок якого кількість депутатських місць помітно скоротилася. Ну а крісло міського голови й без того завжди було вельми цінним.

Численні політики й діячі всіх рівнів та масштабів, які цієї коронавірусної осені борються за симпатії виборців, усе це чудово розуміють. Тож боротьба за голоси електорату йде не на життя, а на смерть.

А оскільки балотування тепер неможливе без висунення політичною силою, на голови розгублених виборців вивергнувся масивний потік найрізноманітніших назв, емблем та гасел від партій, про значну частину яких вони взагалі вперше почули. І, звісно, кожна запевняє, що найбільше дбатиме про інтереси народу, що саме вони “свої” й “господарники”, які “працюють”, поки абстрактні “вони” – “крадуть, брешуть, збагачуються”.

Не дивно, що в гуглі стрімко зростає кількість запитів “за кого голосувати на місцевих виборах 2020?”, а виборці “старого гарту” шукають поради у ЗМІ та прислухаються до думки авторитетних для них людей. І добре, якщо цими авторитетами є державники, які дбають передусім про інтереси України, а не власну вигоду.

Саме до таких належить бізнесмен і відомий меценат Євген Сур. Почесний громадянин Конотопа, постійний благодійник Національного заповідника “Гетьманська столиця” в Батурині, пан Євген підтримує багато патріотичних проєктів, до числа яких належить і “Новинарня“, не лише на рідній для нього історичній території Гетьманщини (а козацька держава Війська Запорозького включала території нинішніх Сумської, Чернігівської, Київської, Полтавської та інших областей), а й по всій Україні. Бо вважає, що лише залучаючи якомога більше українців до зацікавлення власною культурою й історією, можна посприяти розвитку громадянської свідомості й патріотизму. Без яких сильної держави не збудуєш.

Цього разу ми зустрілися на презентації першого повного видання Літопису Самійла Величка в Батурині, яке Сур фінансово підтримав одним із перших. І запитавши у пана Євгена про виборчі тенденції в Конотопі й околицях (де нас вразило засилля реклами партії “Наш край”, одним із лідерів якої є Андрій Деркач), зрештою присвятили розмову обговоренню тенденцій і розклАдів в Україні загалом.

“Маленькі партії – велика біда наших виборів”

Євген Сур. Фото: Новинарня

– Пане Євгене, у Конотопі вас, як людину шановану, напевне, часто запитують поради, кого підтримувати на нинішніх виборах. Що відповідаєте?

– Я б не став радити місцевим жителям, за кого голосувати, адже постійно в місті не живу (Євген Сур мешкає переважно в Австрії, а також, крім Конотопа, багато часу проводить у Києві та Львові – “Н”).

Але з упевненістю можу сказати, за кого ніколи й нізащо б не проголосував. Це передусім

ті сили, які ставлять під сумнів українську державність.
І занадто люблять Росію

навіть зараз, під час війни.

Будь-які уламки Партії регіонів, хоч би як вони називалися й маскувалися, – це абсолютне зло і ворожі сили, які мають на меті знищення української державності.

– От як “Наш край”, реклама якого в околицях Конотопа й Батурина висить ледве не на половині парканів…

– Так. Усі ці “наші краї”, ОПЗЖ та інші становлять велику небезпеку і можуть принести ще багато шкоди Україні.

Але це не єдине зло, є й інші. Які, на перший погляд, не такі очевидні, але в підсумку шкодять не менше.

– Наприклад?

– Їх кілька. Насамперед – партії популістів. Це коли обіцяють великі пенсії, великі зарплати, великий добробут, але не пояснюють, звідки воно все візьметься. Проте їм вірять, бо дуже гарно говорять.

Звісно, не можна вимагати від людей одразу все про всіх правильно розуміти. Та коли минулі помилки нічому не вчать – ось це справді прикро. Мені, наприклад, теж колись подобалися інтерв’ю, які давала Юлія Володимирівна: здавалося, що така вона гарна, відверта, такі правильні речі говорить…

Але ж це ще на початку 2000-х було. За ці 17-18 років уже давно стало очевидно, що Тимошенко – це яскравий приклад популізму, який завдав України не менше шкоди, ніж відверта ворожість.

Узагалі, якщо вже про неї зайшлося, то партії вождистських типів, де головне – не програма й не ідеологія, а лідер – це також дуже небезпечно. Бо що в цього лідера в голові – того суспільство ніколи не дізнається. У будь-який момент час захотів повернути партію в інший бік – повернув.

Пантеон національної пам’яті в Конотопі, спорудження якого профінансував Євген Сур. Церкву Різдва Пресвятої Богородиці (ПЦУ) збудував теж він. Фото: konotop.city

Ще одне зло – це псевдопатріоти. Як можна бути патріотом, якщо ти в найважливіші моменти не підтримуєш державність? А це притаманно багатьом місцевим діячам.

От я не розумію, навіщо мені Конотоп окремо від України? Я не уявляю рідного міста окремо від держави й тим більше частиною іншої держави. І хочу розвивати Конотоп і допомагати йому як складовій частині України.

А оці всі псевдопатріотичні партії типу “Наше місто”, “Рідне село” й таке інше – яка в них ідеологія? “Хай моєму селу буде добре, а що там робиться в державі – байдуже?” Так не буває.

Маленькі партії – це взагалі хибний шлях. І це четверта велика біда наших виборів.

Якщо ти чудово розумієш, що твоя партія маленька, що вона банально не має стільки людей, щоб у разі перемоги забезпечити роботу державного апарату, але задля політичної вигоди йдеш на вибори окремо – це недержавницький і дуже небезпечний підхід.

Так, у маленькій партії можуть бути кристально чесні люди, чудові економісти, господарники. Але що вони зроблять, якщо їх один, два – і все?

Ну обрали такого міського голову, наприклад. І він справді не бере хабарів, має уявлення, як розвивати місто, узагалі молодець… але він один. А навколо сидять корупціонери й хабарники, хтось має зв’язки, хтось давно налагодив схеми… Як той міський голова упорається з цим сам, без команди?

І в радах така сама історія – маленька фракція з 2-3 людей, навіть найкращих, ніяк не може вплинути на рішення більшості, її просто “задавлять”. А якщо їх багато, хай навіть в опозиції – це вже зовсім інша річ, зокрема й інша гучність протесту.

Тому хоч би яка чудова людина балотувалася в мери або хоч куди – якщо вона не належить до потужної політичної сили, я за неї не проголосую. Не тому, що не вірю цій людині, а тому, що не вірю в її успіх.

Читайте також:
Меморіал “Пантеон національної пам’яті” відкрили в Конотопі

“Хочеш змін – вступай у близьку тобі партію і борися разом з нею. Один ти нічого не зробиш”

Євген Сур (у центрі) на заході в Батурині. Фото: Україна молода

– Зазвичай такі чесні й чудові якраз тому й не хочуть приєднуватися до потужних сил, що в кожній із них обов’язково знаходиться та чи інша кількість нечесних, заплямованих, “падлюк” і так далі.

– І це велика помилка. Якщо ти здатен до боротьби, до політичної діяльності, маєш підвішений язик, освіту тощо – обирай партію, цінності якої тобі близькі, йди туди і змінюй її зсередини. Сам-один або зі слабкою підтримкою ти все одно нічого не зробиш. І не зміниш на краще ні село, ні місто, ні державу, хоч би як цього хотів.

– Але ж ту партію поки зміниш, то до влади ще можеш не скоро добратися… Це по європах-америках політики можуть робити кар’єру все життя. А більшість наших прагне одразу “вскочити” в органи влади – як не вийшло з однією партією, завжди можна до наступних виборів перейти в іншу…

– І це теж показник, за кого не можна голосувати, – коли він постійно опиняється то в одній силі, то в іншій. А то в нас деякі діячі впевнені, що під кожні вибори в них буде нова “кишенькова” партія, яку можна міняти й перепродавати.

Узагалі, те що коїться в політичній системі України – це просто жах. Понад 300 партій (станом на 1 січня 2020 року в Україні зареєстровано 359 політичних партій – “Н”) – це вже не демократія, а хаос. Скільки в державі може існувати програм? Перш за все, програм розвитку й економічних. Ну, три, чотири, хай п’ять. Але ж не триста!

Я вважаю, що варто поставити цьому партійному розмноженню якісь запобіжники. Щоб Мін’юст аналізував програми політичних сил, і якщо партія – банальний клон, то її було просто неможливо зареєструвати.

І, звичайно, однозначно

має бути заборонена антидержавна діяльність.

У цьому випадку про демократію також не йдеться. Зрештою, демократія в межах кожної держави може мати свої особливості. Бо навіть що нам демократія чужого зразка, яка може бути дуже далекою від саме наших реалій.

Євген Сур. Фото: Новинарня

– Це інтерв’ю не рекламне, але з урахуванням усіх цих (слушних) зауважень, ну дуже важко втриматися від запитання: яку ж партію ви вважаєте “достойною”?        

– Особисто моїм внутрішнім критеріям більш-менш відповідає “ЄС”. Тому що чітко декларує курс на Європу, на інтеграцію в НАТО і Євросоюз.

Я не маю настільки глибокої економічної освіти, щоб напевне стверджувати, наскільки Україні вигідне приєднання до ЄС – чи підтримуватимуть вони наші культурні програми, чи будуть якісь суттєві обмеження. Але вважаю, що йти в тому напрямі однозначно потрібно. Бо добре пам’ятаю Польщу, наприклад, 1993 року – “братків”, які туди їздили під наглядом польської поліції, безкарність, торгівлю всім, чим можна. І подивіться на Польщу зараз. Це поляки настільки кращі за нас, чи їм Європа допомогла?

Одне можна стверджувати напевне: коли громадяни відчувають силу державності, мають у ній впевненість – повірте, вони ведуть себе по-іншому.

Ну а щодо вступу в НАТО – тут навіть питань не може бути. Україні це членство просто необхідне, і то давно.

“Слуга народу” – це не партія, а конгломерат

Реклама партії “Слуга народу” на Полтавщині. Фото із соцмереж

– А до якої з перелічених вами категорій “партійного зла” можна зарахувати “Слугу народу”? Чи це “добро”?

– Я б не відніс цей “Зе-проєкт” до жодної з них. Бо це, на мій погляд, узагалі не партія, а конгломерат із суміші популізму, ворожої ідеології й псевдопатріотизму, який просто ввів в оману значну кількість нашого населення.

Обіцяли вони великі зарплати? Обіцяли. Не говорили, де братимуть на це гроші? Не говорили. Обіцяли мир – не казали, за рахунок чого. “Просто перестати стріляти” – так мир не забезпечується. Що б ти там собі не думав, а ворог може не стріляти, не стріляти – а потім як вистрелить…

Надійна запорука миру – тільки сильна армія й сильна держава.

А щодо ворожої ідеології – то вже давно яскраво видно, чого варті всі ці бужанські, дубінські й інші їх однодумці.

Так, серед “слуг” є й люди патріотичного спрямування. З деким із них я особисто знайомий, і вони справді щирі патріоти. Але їм так багато розповідали про те, як Петро Олексійович крав усе в Україні, що, мабуть, просто вимкнули частину свідомості. І тепер вони взагалі нікого іншого [крім Порошенка] не помічають, навіть найбільш відвертих ворогів України.

Я точно не адвокат Порошенка. Проте хотілося б, щоб люди могли не тільки зазомбовано дивитися в одну точку, яку їм вказали, а й самостійно аналізувати і порівнювати.

Але хоч “Слуги” – це й не політична сила в класичному розумінні, вони мають шанси стати партією – вождистського типу. Бо ж певним людям подобається Зеленський, його жарти, ще щось. Я вже не кажу про гру на роялі.

А я особисто якось не можу забути ті всі жарти – про ебонітові палички, про “сеньйор Голодомор”… Зрозуміло, що Зеленський їздив з гастролями в Росію, де це користувалося популярністю, а потім переніс цю саму парадигму й в Україну. І найгірше, що тут це теж багатьом подобалось. Але аж настільки, щоб обрати його на роль президента?..

Брак патріотизму – ось наша головна біда.

підготували: Леся Шовкун, Дмитро Лиховій

Читайте також:
Меморіал “Пантеон національної пам’яті” відкрили в Конотопі

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

1421
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: