СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
201305 +2671
Летальні випадки:
3996 +37
Одужали:
88453 +571
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 2226508 (+16533). Оновлено: 09:10 28.09.2020

“Ми вже звикли робити неофіційну роботу на передовій”. Як артилерист-розвідник Юра з “Азову” воює за рідний Донбас

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото автора та з архіву героя

Коли Росія розв’язала війну проти України, Юрі було 20, і він ніколи доти не тримав автомат. Потім – вишкіл у полку “Азов”, бої за Широкине і “навалювання” з мінометів по окупантах. Чоловік згадує ті часи з легкою ностальгією як “справжню” війну. “Небезпечний” полк Нацгвардії вивели з передової, а Юрин підрозділ став “третьою силою”. Далі, у 2019-му, була офіційна ротація на Світлодарці, коли “Азов” виявив себе у всій красі наступальних дій і вогневих уражень. Після того ворог принишк, а “азовці” вже майже рік залишаються в пунктах постійної дислокації в Маріуполі та Урзуфі. І мріють про нову ротацію.

Про те, як починалася його війна, як вона точиться із “кооперацією неофіційного підрозділу” та як може закінчитись, гвардієць розповів “Новинарні“.

Оскільки Юрій із Луганська, “азовець”, колишній мінометник, а тепер ще й розвідник, він попросив не називати його прізвище та не показувати обличчя.

“Друг Аксьон загинув в Іловайську, і все, дороги назад немає”

Юрій під час інтерв’ю

Ми сидимо на лавці на базі підрозділу в Урзуфі, де колись була одна з резиденцій януковичів. За сотню метрів хлюпоче Азовське море, люди відпочивають на пляжі. Бійці “Азова” недолюблюють цю пору, коли вони, замість воювати, залишаються поміж курортників. Але згадати їм є що.

– Усе сталося в одну мить. Знайомі, друзі, всі, з ким учився, в один момент стали “росіянами”. Ті, хто з українськими прапорами стрибали під час Євро-2012. Але під час Євромайдану почалася активна антиукраїнська пропаганда. Місцеві гопники й алкаші почали гуртуватися. Були розвішені “грамофони” по місту, в маршрутках. Захопили телевізійні станції, вишки. Усе це було під контролем “ватних рєбят”, – пригадує Юрій початок “руської весни” в рідному Луганську.

Йому вже 26, він високий і міцний. Автослюсар у минулому житті, Юра нині – сержант Нацгвардії в окремому загоні спецпризначення “Азов”.

Попри складні спогади, Юра говорить дуже легко і якось життєрадісно.

– Потім СБУшники здалися. Втекли з міста. А перед цим палили свою макулатуру. Але база даних СБУ все одно потрапила в руки сепаратистів. 12 травня до мене прийшли в гості дяді в балаклавах і зі зброєю. Але я тоді вже звалив із міста. Про візит мені мама розповіла. Я не знаю, від кого тоді було більше шкоди: від терористів чи від СБУшників, які разом із міліцією кинули місто і просто втекли, – згадує сержант НГУ.

“Візит ввічливості” до Юри зробили, бо брав участь у патріотичних акціях, мітингах, ходив на Євромайдан, “вату ловили і били”. Юра активно вболівав за луганську “Зорю“, був футбольним ультрасом. Тож не міг не потрапити в поле зору силовиків.

Юрій під час інтерв’ю

Із Луганська хлопець поїхав до друзів у Львів, потім в Одесу.

– Зняв квартиру, перевіз дівчину свою з Луганська. А потім пішов на війну, і ми розійшлися, – сміється Юра.

Поміж “Луганськом-1”, “Айдаром” та іншими підрозділами він із друзями обрав “Азов”, де гуртувалося найбільше ультрасів-націоналістів. 19 серпня приїхав до столиці в готель “Козацький” – там збиралися рекрути в добровольчий підрозділ.

– 20-го в Іловайську загинув мій друг із Луганська, теж із фанатів “Зорі” – “Аксьон” (20-річний “азовець” Олег Аксененко – “Н”) . І все, в принципі, дороги назад немає. Потім була учебка, Урзуф, – розповідає Юрій про свій шлях у підрозділ.

Уже восени він стояв на блокпостах біля Маріуполя, потім – біля Волновахи, де, каже, нічого не відбувалося, “крім артилерії, нічого не пролітало”.

“У Широкиному було весело. Зі ствола в день випустили понад 300 мін”

– Нормальний перший бойовий досвід у мене був уже в січні, ми поїхали з мінометами. Так вийшло, що з чотирьох мінометів один – на шмаття, у нас двоє загиблих і десь семеро поранених. Спершу не зрозуміло нічого, – пригадує Юра. – І тільки коли ми вже забрали поранених, один помер дорогою, потім поранених завантажили в “швидкі”, і коли машини вже поїхали, тоді прийшло усвідомлення, що відбулося. Розумієш, що воно тобі реально потрібно, потрібно помститися, потрібно вчитися, щоб якісно виконувати свою роботу.

Після того випадку, пригадує боєць, були й такі, хто не поїхав на передову. Такий вийшов жорсткий “відбір”.

“Азовці” в Широкиному, зима 2015

А за два тижні сталося Широкине. “Азов” звільняв приморське село під Маріуполем, що колись було популярним курортом, протягом п’яти днів.

– Узяли швидко, потім відходили, потім знову брали, потім знову відступали, і так кілька разів. Зрештою закріпилися 15 лютого, – згадує Юра.

Наступ тривав у режимі нон-стоп: кілька годин сну, поки їхали з однієї точки в іншу, а так – або перезаряджали боєкомплект, або відмочували його в солярі (у такому він стані був), чи, якщо вдавалося, щось ремонтували.

Луганець тоді воював у мінометному підрозділі: спершу заряджаючим, закидав міни калібру 120 мм у ствол, потім – навідником.

– Було весело. Ми валили по ворогу. Тоді розходи великі були. Найбільше, здається, зі ствола в день випустили понад 300 мін, 14 лютого. Тоді в нас був найбільш напружений день.

Росіяни танки підігнали.
Ми стріляли кожні секунд 30,
це дуже багато мін і дуже часто.

Робили перерви, щоб переставити міномет. Підводишся і заново-заново-заново, – пригадує колишній артилерист.

Читайте також:
Азовці відзначили 4-річчя Широкинської наступальної операції

Юрій з жалем визнає, що зараз такого вже немає.

– І не буде, мабуть. А, може, і буде, – додає з надією в голосі.

– Буде, коли Луганськ братимемо? – питаю.

– Обов’язково візьмемо, – замріяно відповідає боєць. – У мене там дім на околиці, спостережний пункт відмінний, ще й вікна в бік Росії.

Юрій каже, якби артилерія працювала ще інтенсивніше, підрозділ зазнав би менше втрат у ході операції. Хороша підготовка теж зіграла б українським воякам на руку, але на неї просто не було часу.

– Якби нас ЗСУ підтримали з реактивної артилерії та ракетних комплексів, думаю, до Новоазовська ми б дійшли. Там лишалися Саханка і Безіменне буквально, – розмірковує “азовець”. Але додає: зрештою впоралися самотужки.

Коли підрозділ вивели з Широкиного восени 2015-го, частина особового складу звільнилася, бо “зрада”.

Юра був командиром вогневого відділення з трьома мінометами, він залишився. Тоді солдати у добровольчих батальйонах легко ставали командирами, якщо виявляли лідерські якості і хист до військової справи.

Читайте також:
Ціна Широкиного: правозахисники порахували втрати і порушення в боях за село на Азові

Луганчанин пригадує, як доводилося бачити диверсантів, що рухалися в бік українських спостережників. Вперше зблизька це було біля Лебединського, навесні 2015-го.

“Побачив трьох сепарів у полі в кікіморах, кілометр чи півтора від нас, туди кинули три міни, вони відповзли, і все. Зараз би вже не відповзли, я впевнений”, – сміється Юрій.

Що таке “третя сила” на фронті та як її відзначають

– Ви засмутились, коли ваш підрозділ вивели з передової?

– Дуже. Навалювати хочеться, а нас на базу відправили. Почалися полігони, – згаудє чоловік.

У таких умовах, коли “Азов” офіційно не допускали до передової, його підрозділи почали працювати як “третя сила”. Домовлялися з підрозділами Збройних сил, які тримали оборону у населених пунктах неподалік Маріуполя, чіпляли на рукави шеврони тих бригад і виїжджали працювати з мінометами.

– Роботу доводилося шукати самим, іноді це було офіційно, іноді — ні. Ми коригували, піхоту залучали, коли позиції якісь займали в “сірій зоні”. Копали. І я зокрема.

Ми взводом у повній тиші два тижні копали під носом у сепарів
позицію на Приморському напрямку.
І викопали, непогану таку.

Зараз вона і досі існує, але вже як тилова. А тоді це була “сіра зона” – займали, окопувались, – пригадує Юра.

– Потім стало з’являтися більше безпілотників, ми шукали собі жирніші цілі: техніку, велике переміщення особового складу. Накривали їх із мінометів, – додає “азовець”.

Іноді командири рот та батальйонів бригад ЗСУ самі просили “Азов” про допомогу.

– Вище начальство, командири бригад, зазвичай були не в курсі. Таке “порушення перемир’я” не всім подобається, – усміхається боєць. – Ми виконували роботу, вони одержували нагороди. Усіх все влаштовувало.

– Ви не скаржитесь?

– Ні. Чому скаржитися? – ніби дивується Юра.

– Ну, що воювали за ЗСУ, а нагород не отримували. До речі, раз ми вже про них заговорили. Буває, військові мені говорять, що далеко не всіх гідних людей відзначають, подання ігнорують, таке враження, ніби нагород шкодують. Чи є у вас така проблема?

– Залежить від ставлення до цього. Ну, і проблема в тому, що подаються списки, але поки вони проходять через ці всі міністерства, то не всі, думаю, доходять до кінця. Та і на горі ж не бачать насправді, хто воював, а хто ні, – розмірковує “азовець”.

– А наскільки для військових важливо отримувати нагороди?

– Дуже важливо. Це мотивація. Боєць бачить, заради чого це робить. Щонайменше приємно. Якщо це не грамота, звісно, або ще якась маячня, – каже Юра.

У нього є відомчі відзнаки МВС “За оборону Маріуполя”, полкові нагороди, “Козацький хрест” ІІІ ступеня ООС.

– Коротше, дріб’язок, серйозного нічого, – усміхається чоловік. – Є ще волонтерська “За оборону України” з 2015 року. Вона нічого не коштує, але якраз найважливіша. Приємно, що люди в тилу цінують твою роботу.

“Перші обльоти – п’ять БМП їхніх підбили”

Після чергового виїзду “в кооперації із ЗСУ” Юрій мав іти у відпустку на місяць. Але менше, ніж за добу після того, як відпустили, – виклик на базу.

– Начальник каже: “У вас доба на збори, потім полігон, а потім – виїзд”. Питаю, наскільки збиратися. “Приблизно на рік”, – відповідає. Я здивувався, що виїзд може бути таким довгим.

Відтак – полігон у Гончарівському і початок ротації на Світлодарській дузі, біля селищ Луганське, Новолуганське, Зайцеве, Травневе і Гладосове.

Нагородження “азовців” за знищення ворожої техніки й живої сили окупантів на Світлодарській дузі, лютий 2019

Читайте також:
“Ворог знає, що тут стоїть “Азов”.
Як воює мотивований загін Нацгвардії в районі Світлодарки (РЕПОРТАЖ)

– Як вам воювалося на Світлодарці?

– Чудово. “Вогонь” узагалі, – всміхається Юра.

– Треба повторити?

– Навіщо повторювати? Можна краще зробити!

На Світлодарській дузі із січня 2019 року Юрій був уже як артрозвідник. Засікав ворожі вогневі позиції за допомогою безпілотників та оптики, визначав координати, коригував вогонь не тільки артилерії, а й кулеметний, наприклад.

– Допомагав піхоті. Копав, як усі, – знову жартує Юрій.

Початок їхньої роботи на Світлодарці був яскравий в усіх сенсах.

– Ми тільки приїхали, перші обльоти – п’ять БМП їхніх підбили. Знайшли їх, побратими знищили. Воно все горіло. А потім ці капоніри стояли порожні.

Але головне наше досягнення
– сепари боялись висовуватися взагалі.

Коли ми заїхали, вони могли собі дозволити ходити з ліхтариками вночі або лазити по снігу в червоних куртках. Коли ми виїжджали, вони навіть не ходили – щойно чули безпілотник, тікали й ховалися одразу. Всю техніку на другу лінію відігнали на всій ділянці. Противник нас боявся, причому на всій ділянці фронту, яку займав полк, а це 12 кілометрів. Техніку вони свою теж переганяли тільки вночі й намагалися в погану погоду, щоб було тільки чути, – хвалиться Юрій.

Ліквідація “Азовом” штабу російських бойовиків, травень 2019. Зйомка з БПЛА

“Азов” тоді стояв зокрема напроти Горлівської промзони. Російські окупанти перетворили її на серйозний укріпрайон.

– Там є бункери, у прямому сенсі слова залиті бетоном. Тільки силою їх звідти виженеш. Інакше ніяк. Але артилерія здатна на все, систематична, методична робота, думаю, 152-го калібру буде достатня. Вони втечуть. Адже це і логістика, і все. Особовому складу потрібно десь відпочивати. А якщо в тебе зруйновані всі будівлі і залишилося два підвали (а ми знаємо, де ці підвали), там особливо не відпочинеш, – розмірковує гвардієць про те, як виганяти ворога.

Читайте також:
“Азов” показав, як знищив позиції окупантів на Світлодарській дузі. ВІДЕО

Найманці обстрілювали “азовців” із “партизанів” – однозарядних систем РСЗВ “Град-Партизан” калібру 122 мм. Щоправда, потім гвардійці вирахували вогневу точку – просто біля бліндажа – і таки дістали її.

– По Новолуганському вони стріляли “Краснополем” – це снаряд калібру 152 мм, радіокерований, який управляється за допомогою лазерного променя. Але вони в силу своєї рукожопості влучили не по позиціях, а діду в хату, добре, що діда там не було. “Краснополь” – це російський артилерійський комплекс, у нас таких на озброєнні немає. Касетні снаряди [росіяни] теж застосовували, – перераховує луганчанин.

“Краснополь” – не єдиний доказ російської агресії, зафіксований “азовцями” під час цієї ротації.

– Знешкоджували ПОМки – російські протипіхотні міни, які встановлюються дистанційно. “Зоопарк” російський побратими підбили біля Горлівки, – перелічує Юрій. – “Зоопарк” – це російська контрбатарейна система, яка засікає артилерію і коригує вогонь по ній. Є й український, але в них різний зовнішній вигляд і модифікація.

Читайте також:
Артобстріл позицій “Азову” на Світлодарській дузі: зросла кількість поранених військовослужбовців

Юрій під час інтерв’ю

Коли Юрій воював на Світлодарці, в нього народилася донька. Уперше побачив малючку, вже коли їй було три місяці. Зараз намагається бачити доньку якомога частіше, не пропускати, як вона росте.

“Російська армія дуже велика, у нас на всіх просто не вистачить б/к”

Юрій не боїться, що відпочинок після Світлодарської дуги може бути так само довгим, як і після Маріуполя. Досвід “неофіційної” роботи вже має. Нині він перекваліфікувався в розвідника, “щоб не засиджуватися на одному місці”, і навіть співпрацював уже з армійцями.

Хоча, за словами бійця, полігони і навчання не замінять передової, де вишкіл проходить значно швидше.

Для сержанта це вже другий контракт з НГУ. Юрій знайшов себе у війську. І ця війна для нього дуже особиста. Хлопець мріє, що контроль над кордоном вдасться відновити, і Луганськ повернеться до складу України.

А ось щодо людей налаштований скептичніше.

– Має пройти два-три покоління, щоб люди повернулися. Адже діти, які на початку війни пішли в перший клас, зараз у шостому-сьомому, вони вчать їхню “історію ЛНР”, із їхніми “героями”, музеями. Але якщо наше завдання – повернути ці території, то відновлювати порядок і придушувати реваншизм мають уже спецслужби. Явних лідерів потрібно ліквідувати, пособників садити в тюрми і змушувати відновлювати зруйновану інфраструктуру. І, звісно, жодних керівних посад, навіть начальника комунальної служби, – твердо розповідає Юрій про своє бачення деокупації Донбасу.

Луганчанин негативно ставиться до “особливого статусу” ОРДЛО, виборів на цих територіях. На його думку, треба “пару років” почекати, коли Донбас повернеться до складу України.

– Але це може бути пару років, може – п’ять, а може – п’ятдесят. І це буде справа навіть не наших дітей, а онуків.

Нічого страшного, ми почали, вони закінчать. Хотілося б швидше, але навряд чи вийде.

Звісно, довга війна виснажує. Але

потрібно, щоб весь час велися бойові дії,
щоб не було довгого простою, як у Придністров’ї чи Абхазії,
де окупанти просто ходять і контролюють захоплену територію. Це фігня.

Але мають працювати і наша дипломатія, і союзники, і санкції. Російська армія дуже велика, у нас на всіх просто не вистачить б/к (боєкомплекту – “Н”).

– Що дає вам настагу вже шість років на війні?

– Різниця в тому, що ми вміли тоді, і що – зараз. Знань більше, умінь більше. Це все реально зробити, – говорить “азовець”, маючи на увазі перемогу у війні.

– Але в підрозділах ЗСУ, наприклад, суттєвий некомплект.

– Думаю, коли почнуться повномасштабні бойові дії, чимало людей повернуться. Вони пішли, бо навіщо така війна, де не можна воювати? – знову з неприхованим оптимізмом говорить Юрій.

Мрія знову зайти в батьківську хату, вигнати окупантів у 2014 році здавалася дуже близькою до реалізації, повертається до спогадів луганчанин. Юрій упевнений: майже оточені Луганськ і Донецьк не протрималися б настільки довго, якби не команда про відведення українських військ. Відведення взагалі ніколи не зіграє на нашу користь, переконаний боєць.

– Якщо техніку відвели на другу лінію, її потрібно буде повернути в разі чого. Потрібно буде підтягати резерви. А поки важка артилерія подолає 50 кілометрів, за цей час може статися що завгодно. Може бути прорив. Батальйон танків піде. І чим ти його зупинятимеш? ПТРК? Не скрізь вони є. Гранатометами теж не надто вийде, – міркує розвідник.

Його стратегія повернення Донбасу по-військовому проста: закрити кордон із Росією, заборонити російське телебачення, радіо, паралельно розвивати українську економіку і не розраховувати тільки на те, що можна “купити” людей із тимчасово окупованих територій.

Читайте також:
“Залишаємо по собі хороший слід”. Полк “Азов”, його війна і 5-зірковий бліндаж на Світлодарці

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

1777
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: