автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото авторки
Серпневе повітря після нічного дощу на Світлодарській дузі посвіжіло. Пожвавішали дерева і трава, підсушені донбаською спекою. Позиції полку Нацгвардії “Азов” прикрашають великі червоні й рожеві мальви з краплями на пелюстках. Такі квіти годилося б на виставку, але тут – війна. Хоча наразі й дещо притихла.
Між мальвами в’ються глибокі траншеї, їхні стіни оббиті дошками.
На дошках – “наскельні малюнки”, як жартують гвардійці: під час чергувань бійці переписали сюди весь Декалог українського націоналіста, вправлялися у зображенні полкової символіки, скаржилися на комарів і закреслювали дні в календарі, проведені на передовій.
“Азовці” воюють тут, на півночі Донеччини, вже понад півроку. Скоро на ротацію.
На позиції чергує Жан. Невисокий, сіроокий. Це не псевдо бійця, а справжнє ім’я.
– Батьки пожартували, – сміється “азовець”. – Але не всі одразу вірять, як і ви. Я стільки суперечок виграв, коли паспорт показував.
Жан
За словами Жана, на їхній ділянці фронту зараз доволі тихо.
– З перемінним успіхом у нас обстановка. Раз на кілька днів стріляють. Застосовують кулемети, АГС, 12,7 калібр. Тут дистанція доволі велика. Думаю, вони стараються по нас влучити, але в них нічого не виходить, це складно на такій відстані, – усміхається Жан. – Періодично вони артилерію застосовують. Наші загиблі – переважно від артилерії. Але ми завжди до цього готові.
Календар із часом перебування в траншеї “Азову”
Гвардійці весь час укріплюються. Вхід на спостережний пункт нагадує бункер. Скрізь, де потрібно, траншеї прикрили маскувальною сіткою.
– У солдата на позиції два завдання: покращувати свою позицію і вивчати позицію противника. Ми цим постійно і займаємось. Зараз спокійно, але це ми, виходячи зі своєю професії, можемо так говорити, – пояснює Жан.
Йому 31, він – молодший лейтенант. Офіцерське звання здобув два роки тому, коли закінчив виш.
Жан уже десять років пов’язаний із військом, хоча тричі зарікався, що не піде в армію. Але таки погодився на строкову службу, потім підписав контракт, а коли той закінчився – почалася війна. Так чоловік, який спершу був у Державній спецслужбі транспорту сапером, на початку 2015 року прийшов в окреми загін спецпризначення Нацгвардії “Азов”.
– Брав участь у широкинській операції і потім в усіх заходах з утримання Широкиного, – Жан не хоче вдаватися до побробиць.
Каже, тоді було важко по-своєму, нині завдання змінилися, але їх потрібно виконувати настільки якісно, наскільки можливо.
– Іще тоді я думав, що все за пару місяців закінчиться, ну максимум півроку – і повернемось додому. Але я вже п’ятий рік тут на Донеччині. Так, хочеться звершити війну, але на наших умовах – поверненням окупованих територій.
Зараз у нас завдання утримувати лінію оборони, потім – повертати території, будемо це робити. Для цього ми постійно тренуємося, навчаємося, підвищуємо цей рівень, – розповідає боєць.
Жан – із Дніпра.
– Коли я розмовляв із рекрутером, він мені сказав, що армія – це неймовірна можливість побувати в тих місцях, де ви ніколи не були, – сміється чоловік. – І ось я й побував там, де не мріяв.
Боєць на псевдо “Кірт” щодо різних завдань не такий оптимістичний, як Жан. Кірт – із Києва, але вже кілька років займається вишколом новобранців “Азову” в Маріуполі – у Військовій школі імені полковника Євгена Коновальця.
Кірт
Із тими, хто пройшов навчання, 31-річний капітан їде на передову – тут вони здобувають практичний досвід бойових дій.
– Як у нас кажуть, 4-5-0, усе без змін. Ситуація стабільна останні чотири роки. У нас існує так звана Мінська угода, але по суті в нас чотири роки йде війна. Єдине, що нас розділяє з ворогом – тоненька смуга “сірої зони”, і чотири роки сепари намагаються знищити наших хлопців, а ми у відповідь намагаємося знищити сепарів.
Бувають артилерійські нальоти, снайперська зброя часто по нас лупить, – розповідає Кірт. – Снайпери – це буденна справа.
Це як прокинутись, поснідати, відчути роботу снайпера – ми вже звикли до цього.
Чоловік працював у туристичній галузі, кілька років жив у Пхукеті, в Таїланді – продавав тури, возив екскурсії.
– Сьогодні типова для Пхукета погода: волого і нема сонця, – жартує боєць.
Коли в Україні почався Майдан, Кірт звільнився з тайської роботи і приїхав в Україну. Відтак водить “екскурсії” по позиціях на півночі Донеччини.
– Ситуація то загострюється, то стабілізується. Але
стабільно ми втрачаємо наших побратимів, стабільно втрачаємо наші нерви і наші сили, тому що перебуваємо на одному й тому самому місці без надії на перемогу.
За його словами, окупанти, крім штатного піхотного озброєння, застосовують кустарні снаряди – приварюють міни до пострілів із РПГ.
Імовірно, саме від такого снаряду під час “перемир’я” на початку серпня під Павлополем загинули чотири бійці 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ.
– Стріляють по стежках, якими ми ходимо. Досить часто цими стежками користується і цивільне населення. Ми часто знаходимо ці міни, знешкоджуємо їх, – розповідає Кірт. – Але вночі чи зранку можемо не встигнути, і може постраждати хтось із мирних людей.
Ми готові працювати на відновлення нашої цілісності і суверенітету, але нічого не відбувається. Мирна угода не може існувати довго – мирна угода існує, щоб вирішити якісь політичні питання і незрозумілості, – переконаний Кірт. – А в нас немає ніяких незрозумілостей. Є порушення конституційного ладу України. Наше завдання як Збройних сил та Національної гвардії – відновити цілісність нашої держави.
За ці п’ять років тільки за моїм командуванням загинуло десь дев’ять хлопців, ще троє загинули потім в інших підрозділах. Я не хочу, щоб їхні смерті були марними.
Троє з цих загиблих були з Донецька, були із Луганська, один – із Криму. Я обіцяв їм, що поверну їхній дім. І зараз, коли хлопців немає, залишилися їхні батьки, сестри, хто їм пообіцяє? Хто поверне їхні домівки? Це наш обов’язок – тих, хто живий, – завершити їхню справу, – говорить офіцер-наставник.
Він вважає, що закінчити війну можна і шляхом міжнародного тиску на Росію, щоб та виводила найманців і бронетанкові угруповання та артилерію установки, і силовим шляхом.
Читайте також:
Бойовики віддали полку “Азов” тіло загиблого снайпера Романа Романенка “Біча”
Кірт говорить збуджено, навіть роздратовано. Та коли до нього підбігають двоє цуценят із величезними лапами, офіцер починає усміхатися й гратися з ними.
Хлопчик і дівчинка тішаться, підставляють животи, аби господар почухав, качаються на мокрій траві.
Батальйонна тактична група озсп “Азов” зайшла на Світлодарську дугу взимку. За цей час наш підрозділ устиг обжитися, добре укріпитися. Невдовзі нова зима, вона на Донбасі завжди сувора, морозна і сніжна. Тож бійці викопали й обладнали бліндаж і страшенно ним пишаються.
Чому – стає зрозуміло, щойно спускаєшся міцними дерев’яними сходами до “ґанку”. Тут підлога з дощок, у ній – люк, щоб відводилася дощова чи тала вода.
Є справжнє вікно, яке на ніч вояки закривають “ставнем”.
Бліндаж обшитий дошками та утеплювачем, стеля – під накатами дерева і землі оббита плівкою.
Якщо не звертати увагу, що на вході, одразу за міцними дверима – бронежилети, каски і зброя, можна подумати, що ти в будиночку любителів відпочити на природі.
На кухні чисто, продукти лежать на поличках, є мийка, дві електроплити і “справжні” чашки, не пластянки.
Андрій “Таксер”
Бачу в бліндажі два столи й холодильник. Картина з пейзажем, ікона.
Тут можна подивитися телевізор і послухати музику, є вентиляція і вай-фай.
Хлопці зробили гарну проводку, яка витримує навантаження, та використовують енергоощадні лампочки.
– Усе зроблено за принципом термоса, – розповідає “азовець” Андрій, позивний “Таксер”. Влітку у такому помешканні не жарко, а взимку не буде холодно.
Вони з побратимами вже переконалися в тому, що це житло – зручне, затишне і надійне. Коли були буревій і злива, земля промокла на метр, а в бліндажі тільки в одному місці стеля протекла.
Андрій “Таксер”
Споруджували таке укріплення півтора місяці. Працювали Таксер із побратимом “Мексикою”, допомагали й інші: “Вандамм”, “Ронін”, “Кременчук”.
Про те, хто робив цей “архітектурно-інженерний об’єкт”, розповідає спеціальна табличка.
Якісь матеріали для будівництва взяли з покинутих будинків, щось видали в полку. Усе закріпили на рамі, укріпили опорами. Тож бліндаж не просідатиме, двері не доведеться підрізати.
Власне, з дверей усе почалося. Коли полк зайшов на передову, Андрій зрозумів: левова частка тепла тікає через вхід. Тож вирішили, що в їхній оселі буде інакше.
Андрій показує спальню: підлога чиста, ліжка міцні й рівні, зроблені як під лінійку. Тут можуть розміститися шестеро людей.
– Солдату важливо добре поїсти і виспатися. Якщо він не відпочив, коефіцієнт корисної діяльності у нього дуже малий. Плюс подзвонити рідним, для цього біля кожного ліжка – розетки, – розповідає Андрій.
Працювали на совість. Андрій – інженер, його побратим – учитель фізики і математики, тож зробити розрахунки було доволі легко. Щовечора обговорювали, чим займатимуться наступного дня. Усе це, звісно, без відриву від чергувань і бойових обов’язків.
Фотогалерея з бліндажа:
Андрій прийшов у полк “Азов” у жовтні 2015-го, родом із Київщини. На війні виконує обов’язки оператора-навідника бойової машини піхоти.
– Як казав мій побратим, якого вже нині немає поруч, “якщо ти вдягнув форму, стаєш військовим продуктом, а якщо ти військовий продукт, маєш бути якісним”. А якість військового продукту може проявлятися в усьому. І в бліндажі теж.
Андрій робить нам каву. Поки напій настоюється, показує туалет і душ. Ті стоять окремо, але зроблені так само на совість, там чисто й затишно.
Навіть для собак звели будку – теж старались, щоб чотирилапі не мокли і не мерзли.
Андрій говорить, що залюбки передасть цей “5-зірковий” бліндаж у спадок змінникам.
Як і бригади ЗСУ, “Азов” через півроку передової готується виходити на ротацію.
– Люди можуть наслідити, а можуть залишити хороший слід.
Мені здається, ми залишаємо після себе хороший слід, – розмірковує боєць “Азову”.
* * *
Ми прощаємося з гостинним господарем, він запрошує приїжджати в гості ще.
Світить сонце, волога випаровується з землі, трави і листя дерев, мальв. Стає трохи задушливо і млосно. Типова погода для Пхукету. Типова погода для воєнного Донбасу після літніх злив.
Читайте також:
“Ворог знає, що тут стоїть “Азов”.
Як воює мотивований загін Нацгвардії в районі Світлодарки. ЗИМОВИЙ РЕПОРТАЖ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
