СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
208959 +4027
Летальні випадки:
4129 +64
Одужали:
92360 +2110
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 2278248 (+27572). Оновлено: 09:19 30.09.2020

Психологічна перемога над карантином: поради фахівців

 

автор: Тетяна Гонченко

Ізольованість, невизначене майбутнє, фінансова нестабільність та відчуття небезпеки — це стан, у якому весь світ живе з березня. Коронавірус та пов’язаний із ним карантин розтрощив усі плани й примусив екстрено змінювати стиль життя. Когось позбавивши роботи і відчуття захищеності, а для когось навпаки — ставши приводом переглянути погляди на життя й налагодити стосунки з рідними.

На прикладі реальних історій українців, «Новинарня» попросила фахівців із психотерапії дати практичні поради всім, для кого карантин виявився психологічно непростим випробуванням.

«Хотілося лежати на дивані і дивитися в стелю» 

У перші кілька тижнів карантину Андрій з Києва (ім’я змінене) отримував задоволення від самоізоляції. «Відпочивав від метушні, зосередився на собі та своїх думках. Передивився, перечитав та переслухав те, до чого раніше не доходили руки, — розповідає він. — Але за місяць-два цей вішліст закінчився, а карантин — ні».

Якийсь час рятувала робота. Щоправда, за кілька тижнів після початку карантину зарплату скоротили в кілька разів. Через місяць цієї суми вже не вистачало на оренду житла. Підробітки були, але не регулярні і не надто прибуткові.

Андрій пробував себе в нових сферах, але вони теж потребували вливання ресурсів — треба було вчитися й опановувати нові інструменти. Відчуття безвиході з часом накопичувалося і все більше тиснуло на мізки.

Як наслідок — почалася апатія і повне небажання будь-що робити: хотілося лише лежати й дивитися в стелю. Час від часу ставалися істерики на межі з панічними атаками.

Це — майже типова історія, яка під час карантину спіткала багатьох.

Соціологічна група «Рейтинг», що проводила дослідження психологічного стану українців, ще з квітня фіксувала у респондентів ознаки депресії, тривожності, паніки, втоми і розладів сну.

Цікаво, що за даними соціологів, старші люди менше тривожилися з приводу карантину, хоча саме вони перебувають у групі ризику в разі зараження коронавірусом. Натомість молоді люди частіше впадали в депресію.

«Вірогідно, це пов’язано зі зміною стилів життя. Молодь більше проявляє депресивні стани через різку зміну способу життя, примусове звуження соціального кола, зниження активності, кількості вражень та подій. В той же час, у віці 50+ стиль життя з кожним роком стає все більш “карантинним”. Такі люди більше часу проводять дома», — пояснюють статистику експерти «Рейтингу».

 

Відчуття апатії та бажання лежати і дивитися в стелю — нормальний закономірний стан під час таких подій, кажуть спеціалісти.

«Карантин — це нова реальність, до якої треба було швидко адаптуватись. Коли ми, наприклад, переїжджаємо в іншу країну, ми готові до змін. Це стрес, але ми усвідомлюємо, що самі зробили такий крок. Тут же все трапилось дуже швидко, ніхто не був готовим. Невизначеність підвищила тривожність. А у кожного — свій спосіб адаптації до цього», — пояснює Антон Федорець, співзасновник платформи психотерапії онлайн Treatfield.com.

На початку карантину багато хто був переконаний, що зможе використати цей час, щоб отримати нові знання і зайнятися собою. Але зіштовхнувся з тим, що на це просто не було моральних сил.

«Вся енергія йшла на адаптацію до нових умов життя, на боротьбу зі стресом. Це нормальна реакція організму — у нас просто не було ресурсів для того, щоб вчитися та засвоювати щось нове.

Якщо хочеться лежати на дивані — так людина адаптується під нову реальність. Не треба себе силувати до чогось, без чого можна обійтися»,

— вважає психотерапевт.

«На мені було все»

Ще одна причина психологічних проблем багатьох українців під час карантину — на них навалилося забагато задач одночасно.

Батькам із дітьми працювати з дому під час карантину було непросто. Ілюстративне фото

Наприклад, киянка Аня живе з сином-другокласником, свекром та кицькою. Чоловік — на ротації в секторі. Коли почався карантин, син перестав ходити до школи. Літньому свекру, який у групі ризику, Аня заборонила виходити з дому.

«Я лишилася за старшу, і на мені було все: робота, навчання дитини, похід за продуктами та винесення сміття, покупка води. Для дитини я була основним джерелом спілкування, замість її вчителів та однолітків. Для її дідуся — співрозмовницею та психологом, бо його теж трохи “крило” від ізольованості. На роботі був завал, домашні завдання для дитини присилали мені у Viber, і навіть ремонт шлангу у ванній під час карантину став цілим квестом.

На цій всій хвилі я зламалася. Намагалася врятувати всіх, включаючи колегу по роботі, а в якийсь момент просто впала в апатію — доповзла до вихідних і два дні сім’я їла самі пельмені», — згадує Аня.

Розповідає, як постійно перевіряла, чи зачинені вхідні двері, почала підвищувати голос на сина, спала уривчасто та просиналася від кожного звуку. Інколи Аня дивилася в одну точку і не могла відвести погляд — «зависала».

Щоб якось відволіктися, жінка втікала від реальності в онлайн-гру, не читала фейсбук, мінімум на годину ховалася у ванній. А ще — розмальовувала акриловими фарбами картини по номерах.

Читайте також:
З дітьми в чотирьох стінах: як люди, які люблять малюків, допомагали пережити карантин їхнім батькам

Потрібен психотерапевт, а йдуть… до екстрасенса

За словами психотерапевтки Альони Полудьонної, найгірші етапи були на самому початку жорсткого карантину та на його фініші, ближче до послаблення обмежень. На початку всі були розгублені та налякані, в кінці — заморені, людям просто набридло перебувати у стресі.

«Всередині карантинного періоду все було більш-менш стабілізовано. Люди якось сприйняли нову реальність, пояснили її собі та звикли. Але через пару місяців знову почалися проблеми — карантин затягнувся, люди зморилися та вигоріли. У них з’явилася гостра необхідність наживо розмовляти», — каже спеціалістка.

Відвідування психотерапевта — один зі способів подолати карантинний стрес. Але до фахівців українці звертаються вкрай рідко.

За даними групи «Рейтинг», у складній ситуації більше людей звертаються до екстрасенсів та цілителів, аніж до психотерапевтів. Так, до психологів хоч іноді зверталися 9% опитаних, до екстрасенсів та цілителів — 12%.

Цікаво, що ті, хто під час пандемії COVID-19 продовжував терапію, говорили зі своїми психотерапевтами переважно про інше.

«На початку карантину я вважав, що всі сеанси з клієнтами будуть присвячені саме цьому. Але, на диво, ми проговорювали інші питання. У моїй практиці карантин був фоном, а не основною темою. Наприклад, розбирали особисті проблеми у стосунках з родиною», — розповідає Антон Федорець.

Загострення «докарантинних» проблем

Те, як окремі люди пережили карантин, дуже залежало від стану, в якому вони в нього входили.

У 13-річної Марії тривожні стани почали з’являтися ще кілька років тому. Вона пройшла обстеження в дитячій лікарні в неврології, але лікарка сказала, що нічого критичного не бачить. Виписала препарати для покращення мозкового кровообігу та заспокійливі.

Перша панічна атака у Марії сталася десь рік тому. «Ми дивилися один з улюблених мультфільмів, “Книга життя”. На моменті, де головні герої помирають, донька підхопилася і сказала, що їй важко дихати. Була дуже напружена, попросила вимкнути відео. Тривало це хвилин п’ять», — розповідає мама дівчини.

Вона вже знає —

коли у доньки починається панічна атака, треба її міцно обійняти та допомогти відновити ритм дихання: дихати разом з нею і рахувати.

Або — поставити її спиною до стіни та тримати за плечі, щоб відчула опору.

Зазвичай такий стан триває до 10 хвилин. Головне — бути поряд.

«В перші тижні карантину такі ситуації почастішали — було чотири напади протягом двох тижнів. Доньку турбувала невизначеність, страх смерті. Її бабуся емоційно розповідала про кількість захворілих та померлих. Довелося заборонити мамі це робити при Марійці», — розповідає жінка.

Якщо під час панічної атаки ви опинилися на самоті, психологи радять глибоко й розмірено подихати. Найкраще — завжди мати при собі для цього паперовий пакет. Ілюстративне фото: AndrewLozovyi/Depositphotos

Також Марія важко переносила те, що не може спілкуватися «в реалі» з однокласниками, і сумувала за школою. Вона боялася, що панічна атака станеться знову, що вона хвора, і ще більше себе накручувала. Виходило замкнене коло.

Ользі зі Львова (ім’я змінене) трохи за 30. Вона вже сім років хворіє на депресію. На момент початку карантину близько двох років приймала антидепресанти. Ліки допомагали триматися у більш-менш урівноваженому стані.

«В березні моя компанія перейшла на віддалену роботу. Це далося мені важко. Необхідність ледь не цілодобово залишатися в чотирьох стінах маленької однокімнатної квартири мене дуже гнітила. Чоловік теж перейшов на віддалену роботу, і нам не вистачало простору, щоб створити робочі умови», — розповідає Ольга.

Щоб втамувати підвищену тривожність, вона почала вживати алкоголь. За три тижні без жодних попереджень у її компанії скоротили 20 людей. І Ольга під це скорочення також потрапила.

Каже, для неї це стало величезним ударом.

«Це сталося в найсуворіший час карантину, коли було заборонено гуляти в парках, де я хоч якось знаходила розраду. До того ж я лише пару років тому докорінно змінила галузь роботи. У новій ще не зовсім закріпилася, відчувала конкуренцію з боку молодших та зубатіших спеціалістів. А ще ми з чоловіком сплачуємо кредит. Випадання хоч одного з нас з роботи означало, що ми його тупо не потягнемо», — пояснює жінка.

Фінансової «подушки» у Ольги та її чоловіка вистачило б на місяць. Через карантин галузь завмерла, і на мільйонне місто за її профілем було всього п’ять вакансій, за які велася справжня боротьба.

«Усі ці чинники, плюс перспектива невиплати кредиту, увігнали мене в таку емоційну яму, що це спровокувало депресивний епізод. Я втратила сенс життя, безплідні пошуки роботи тільки посилювали мою фрустрацію, обмеженість у пересуванні та спілкуванні ще більше посилили цей стан і призвели до суїцидальних думок. Я не бачила світла в кінці тунелю, бо здавалось, що мою ситуацію з роботою виправити неможливо. Заощадження танули, а майбутнє було невизначеним», — згадує Ольга.

Зізнається, що почала все частіше замислюватися про самогубство: «Я була майже готова його вчинити. Кожного дня мені було нестерпно просинатися і жити».

Фахівці застерігають: алкоголь лише погіршує стан під час депресії. Ілюстративне фото

«Від того, в якому стані людина була до початку карантину, залежить дуже багато, — говорить психотерапевтка Альона Полудьонна. — Якщо у людини й без того в житті була важка ситуація, їй може стати ще гірше. Якщо людина по життю не схильна падати в “чорні ями” (наприклад, з найменшого приводу впадати в паніку) і ставиться до життя, як до дослідницької лабораторії, то вона й карантин легко пережила. Такі люди дивляться на подібні ситуації по-філософському і навіть з інтересом, як на новий цікавий досвід».

За словами фахівчині, карантинні обмеження загострили старі проблеми: якщо людина страждала на іпохондрію й боялася зарази і захворювань, то цей стан посилився; якщо у неї й раніше було відчуття, що її кинуть, обдурять, то карантин ще більше поглибив ці страхи.

Віра у «всесвітню змову» як втеча від реальності

А деякі люди пішли шляхом заперечення проблеми — і це теж спроба впоратися зі страхом та невизначеністю.

«Для таких людей карантин був чимось страшним, руйнівним. Тому вони все заперечували. Це може бути одним з етапів входження в нову реальність: я не вірю, це все придумали, це змова.

Зазвичай такі люди поступово приходять до прийняття реальності, їм просто потрібен час», — запевняє психотерапевтка.

Втім, серед тих, хто заперечував небезпеку, є й інша категорія. Таких людей називають «Баба Яга проти».

«Це люди, які завжди мають альтернативну думку, бачать в усьому підступність, — каже Альона Полудьонна. — Зазвичай це нарцисичні демонстративні люди, які на весь світ заявляють, що вони краще знають, що насправді відбувається. Тому демонстративно не дотримуються правил — наприклад, не носять маски».

Напругу посилювало відчуття, що «ворог» скрізь, і в той же час його не видно.

«Нам завжди легше точно знати, хто твій ворог, і звідки чекати небезпеки. А тут небезпека розмита, її може нести будь-яка людина, навіть близька. Не знаєш, хто може бути зараженим і від кого триматись подалі. Це створювало додаткову напругу. Тим більше, що зовні все начебто не змінилось. Мозок не міг зрозуміти, що відбувається», — зазначає Антон Федорець.

Читайте також:
Захисні маски НЕ призводять до інтоксикації CO2: розвінчуємо міф про шкідливість

«Стало так затишно — аж не віриться!»

Але є й люди, яким карантин навпаки, допоміг налагодити стосунки в сім’ї та покращити свій психологічний стан. Саме так сталося у Лілії — викладачки з Дніпропетровської області. Вона живе в селі, а працює в місті, за 50 км від дому.

«Темп життя доволі напружений і з великим емоційним навантаженням. Це призводить до низки психологічних проблем, та й на родину часу катастрофічно не вистачало. А у мене — чоловік і дві доньки, 9 і 7 років», — розповідає жінка.

Під час карантину у Лілії відновилася віра в те, що вона займається потрібною справою. Каже, що її студенти були доволі активні в дистанційному навчанні.

«Навіть ті, хто завжди був байдужим, ставили запитання та нили в приватних повідомлення, як вони хочуть у коледж. Один навіть на дерево виліз, щоб взяти участь в Zoom-конференції, бо у нього не ловив інтернет», — розповідає Лілія.

На підготовку та проведення занять вона витрачала більше часу, ніж зазвичай. Зате знову відчула смак того, чим займається. Між її доньками покращилися стосунки, у них з’явилися спільні інтереси та потеплішало спілкування. А в самої Лілії було більше часу на власних дітей — вони разом читали книжки та обмінювалися секретами.

«Та й з чоловіком, який теж тепер працює дистанційно, з’явилося більше часу на спільний перегляд фільмів, обговорення книг і на те, щоб просто випити разом вина і поговорити про будь-що. Якось так затишно — аж не віриться», — зізнається жінка.

Для багатьох сімей карантин став нагодою більше часу проводити разом. Ілюстративне фото

«Деяким людям під час карантину було добре, бо світ став на паузу, — пояснює психотерапевт Антон Федорець. — Хтось сприйняв це як відпустку. Найпростіше було інтровертам, які й так вели відлюдькуватий спосіб життя. Ті, хто звик до великої кількості комунікацій, більше відчув дефіцит спілкування та ізольованості».

Є навіть люди, які справді змогли опанувати нові сфери, пройти безліч онлайн-курсів та прочитати стоси книжок. Все залежало від того, з яким настроєм людина увійшла в карантин та чи була у неї фінансова «подушка».

«Є навіть депресивні люди, які до карантину почувалися непотрібними в цьому світі, але тепер відчули якесь єднання у спільній проблемі. Для когось карантин став полегшенням як “виправдання” його бездіяльності до карантину. Але це дуже тимчасове полегшення», — зауважує Альона Полудьонна.

Від кошеняти до психолога: у кожного свій спосіб порятунку 

Спілкування з домашніми улюбленцями допомагає відволіктися від гнітючих думко. Ілюстративне фото

Андрій із Києва під час карантину завів кошеня.

«Це стало хоч якимось приводом для позитивних емоцій», — пояснює він.

Але одразу знаходить і «мінус»: «Правда, за котиком потрібен постійний догляд, що зменшує можливості для пересування і посилює самоізоляцію ще більше».

Недавно Андрій вирішив змінити обстановку і гайнув на тиждень в інше місто до батьків, щоб «перемкнутися» і морально відпочити. Кілька днів тому повернувся, але тривога лише посилилася.

«В умовах безробіття, безгрошів’я і загалом не визначеного майбутнього інакше навряд могло бути. Сподіваюся, що вийду з цього замкненого кола якомога скоріше», — зітхає чоловік.

Ользі зі Львова допоміг спеціаліст. Вона побачила у фейсбуці допис френда, який розповідав про свого психотерапевта і результати своєї з ним роботи. Олі сподобався цей опис, вона попросила контакт фахівця. Терапевт мав вільну годину вже наступного дня, і вони почали роботу.

«Із терапевтом ми маємо збіг на ціннісному і світоглядному рівні, мені подобається його підхід до роботи. Тому потроху мій стан почав вирівнюватися, а за місяць я знайшла роботу. Звісно, депресивний епізод вимотав мене, і на нову роботу я вийшла не в повному ресурсі. Але принаймні зараз я можу функціонувати, якість мого життя покращилась, суїцидальні думки минулися», — розповідає Ольга.

Аню з Києва врятувало послаблення карантину. Дідуся нарешті можна було потроху випускати з дому, хоч і в масці. «Це дрібниці, але дуже розвантажує — викинуте сміття, куплений хліб та молоко», — каже вона.

Пізніше друзі вивезли Аню на дачу. Зізнається: «Так зраділа фізичному навантаженню, що довелося мене зупиняти!».

А недавно її дітям дозволили перебувати у денному таборі. «Зробила собі такий відпочинок на 10 днів. Шкода, що немає табору для дідусів», — сміється Аня.

13-річна Марія спілкувалася зі шкільним психологом — двічі по скайпу та один раз по телефону.

«Якщо чесно, я не зрозумію, наскільки це допомогло чи ні. Я при розмовах не була присутньою, — говорить мама дівчини. — Але напади з того часу більше не повторювалися».

Читайте також:
Уроки вірусу. Дистанційна школа під час карантину: нові виклики і вікно можливостей для системи освіти

Українці звикли жити в стані стресу, але ПТСР не спить: висновки фахівців про наслідки карантину

Психотерапевт Альона Полудьонна вважає, що довготривалих наслідків у карантину не буде.

«Ми в Україні постійно живемо, як на пороховій діжці. Стан нестабільності для нас звичний»,

— констатує спеціалістка.

Альона Полудьонна. Фото: ФБ

За її словами, оскільки в наші державі кожні п’ять років відбувається якась велика криза, українці перебувають у постійному очікуванні того, що «завтра може щось трапитися».

«З одного боку, це погано, бо ми не можемо розслабитися. А з іншого — завдяки цьому ми психологічно загартованіші, ніж мешканці більш стабільних та фінансово розвинутих країн. Мені здалося, що, наприклад, в Америці хаос був більшим, бо там звикли до більш стабільного життя», — вважає психотерапевтка.

Як приклад, вона згадує фінансову кризу 2008 року. Тоді Сполученими Штатами прокотилася хвиля самогубств — причому серед людей грошовитих, підприємців та середнього класу. Вони не були готові втратити свої статки.

В українців такої реакції на дефолти немає, бо ми постійно живемо в підвішеному стані і більшості з нас фактично немає чого втрачати у фінансовому плані.

З цієї ж причини Полудьонна вважає, що «коронакриза» не приведе до звички заощаджувати, робити запаси та створювати фінансову подушку.

«Не знаю, чим це все закінчиться, але не думаю, що цей карантинний період матиме для людей довготривалі наслідки. Ізольованість не може суттєво вплинути на перспективу. Це тимчасовий етап, який ти проходиш і рухаєшся далі.

За відчуттями, люди вже адаптувались, переформатували свою роботу, перейшли в онлайн. Як і будь-який стрес, це працює на оновлення. Сильний вплив на перспективу може справити хіба що фінансова нестабільність. Від цього буде залежати все», — відзначає спеціалістка.

А от її колега Антон Федорець вважає, що наслідки в карантину все-таки будуть.

Антон Федорець. Фото: ФБ

«Ми часто починаємо хворіти не під час стресу, а вже коли відбувається розслаблення. Наприклад, якщо у тебе важкий проєкт, коли ти кілька днів не спиш, працюєш — ти максимально зібраний і енергійний. А коли все закінчується й можна розслабитись, почуваєшся вичавленим і спустошеним.

У цей момент стрес дає про себе знати, зокрема у фізичному плані. Бо тіло втрачає енергію на боротьбу зі стресом, а потім здається.

Хвороба — це спосіб організму відновити енергію. Так працює психосоматика.

Тому вважаю, що у багатьох складнощі будуть на виході, коли вже можна буде повністю розслабитись», — каже психотерапевт.

Ще одним наслідком карантину, на думку експерта, буде ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Він може проявитися у тих, на чиє життя коронавірусний період вплинув найбільше: хто перехворів на COVID-19, втратив роботу, у кого померли близькі.

«Перші симптоми ПТСР можуть з’явитися навіть через пів року після самої травми. Тому наслідки ми ще можемо розгрібати довго. Гадаю, вони будуть розтягнутими в часі. Причому, люди навіть не здогадуватимуться, що це наслідки карантину та COVIDу», — зауважує Федорець.

З карантину він радить виходити поступово. Як після дієти дієтологи просять не накидатися на їжу, так само

не варто компенсувати тривалу відсутність спілкування щоденними зустрічами з усіма знайомими відразу.

«Треба повертатися до звичайного життя поступово й аналізувати свої почуття при цьому. А ще — говорити про те, що пережив. Психологи, які працюють під час надзвичайних ситуацій, збирають постраждалих і пропонують їм проговорити свій досвід.

Коли обмінюєшся почуттями з тими, хто пережив те саме, це допомагає побороти наслідки. Тому говоріть про свої почуття. Зараз головне — не піти в себе, а висловити усе, через що вам довелося пройти», — наголошує психотерапевт.

«Нові звички формуються 21 день, а ізоляція тривала три місяці. Тому гадаю, що на якийсь час люди будуть більше стриманими при зустрічі з іншими. Не думаю, що ми станемо відлюдькуватими, але точно станемо стриманішими», — резюмує Альона Полудьонна.

Читайте також:
“Сталеві та не дуже”: як карантинна криза вплинула на психологічну сферу військових і ветеранів

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

878
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: