З дітьми в чотирьох стінах: як люди, які люблять малюків, допомагали пережити карантин їхнім батькам

автор: Оксана Снігур

Коли з 12 березня в рамках карантину для запобігання поширенню коронавірусу в Україні закрилися всі навчальні заклади й дитячі садочки, більшість батьків схопилася за голови. Згодом їм доводилося повторювати цей жест іще не раз. Адже карантин продовжували й продовжували, і зрештою стало зрозуміло, що школи до кінця навчального року більше не відкриються.

Працювати з дому, при цьому приділяючи достатньо часу дітям, – м’яко кажучи, непроста задача. А для тих батьків, які були вимушені й далі ходити на роботу і при цьому не мали родичів чи нянь, на яких можна залишити малюка, ситуація виявилася просто безвихідною.

І тут на допомогу прийшли безкоштовні ініціативи від зазвичай платних сервісів та волонтери.

Так, цілодобовий сервіс експрес-нянь ParaSolka надавав допомогу батькам, які хворіли вдома без допомоги й підтримки. Для таких сімей няня, а також заняття з психологом чи логопедом були безкоштовними.

“Більшість запитів надходили від тих мам і тат, які виховують дитину самостійно. Були випадки, коли хворіли цілими родинами. Просили хоч на трошки вивести дитину на вулицю”, – розповідає керівниця сервісу Марина Слободянюк.

Каже, особливо вражало, коли деякі люди соромилися зізнатися, що в них діагностовано коронавірус.

“Двічі няням про це розповідали діти. Але ми в будь-якому разі дотримувалися всіх заходів безпеки. Няням зробили тести на коронавірус. Усі негативні. Думаю, Всесвіт про нас подбав”, – зауважує пані Марина.

Також ParaSolka пропонувала допомогу багатодітним і малозабезпеченим родинам, для яких відсутність обіду в садку чи школі стала суттєвою проблемою.

З навчанням також було непросто. Передусім, учням треба було довиконати шкільну програму. Це вимагало й організації навчального процесу, і допомоги з опануванням певних предметів, яку зайняті роботою батьки не завжди встигали надати. І якщо старшокласники здебільшого виконували дистанційні завдання від учителів самостійно, то молодших школярів і дошкільнят треба було не лише “спрямовувати” в навчанні, а й зайняти чимось корисним поза ним.

В обох випадках у пригоді стали просвітницькі  та освітні інтернет-канали.

Ще на початку пандемії багато світових музеїв відкривали безкоштовні віртуальні екскурсії. А унікальний український “Музей у темряві” (в “некарантинний” час усі екскурсії в нього проходять у суцільній темряві, в супроводі незрячих гідів) запустив для дітей онлайн-квест “5 чуттів”.

Безкоштовний доступ на період карантину відкривали деякі мовні школи та курси. Наприклад, у квітні мовна школа Green country пропонувала 100 безкоштовних занять для учнів від 6 до 16 років. Там були і підготовка до ЗНО, й англомовне тренування, і заняття з носієм мови.

Садочок “Мудрагелик” запустив відеоканал на Youtube із заняттями для малюків. Ділилися з глядачами всією програмою: поробки, танці, заняття з англійської й математики, казки.

“Починали із включень у Zoom. Але інші батьки просили зробити ці відео відкритими. Та й зручно їх передивлятися. Більше діток мали можливість долучитися”, – розповідає “Новинарні” історію появи каналу керівниця Українського дитячого центру “Мудрагелик” Наталія Кияк.

Скріншот з відеоканалу садочка “Мудрагелик”

Викладачка англійської Роксолана Лудин вирішила, що карантин — вдалий час опановувати новий формат.

“Я вела ігрову англійську в дитячих центрах та дошкільних закладах, займалася дитячим театром, брала участь у різних творчих проєктах. Коли оголосили карантин, мене охопила паніка, важко було уявити життя без спілкування, спільного творення. Довелося шукати шляхи пристосування до нових умов”, – ділиться Роксолана.

Оскільки сумувала за роботою з дітьми, вирішила створити відеоурок. Це виявилося саме те, що треба.

“Ця ідея дуже надихнула. Я отримала багато схвальних відгуків, знайомі дівчата писали, що їхні діти з радістю дивляться. Потім створила Youtube-канал. Дитячі центри, з якими я співпрацюю, також шукали вихід в умовах карантину. Отже, я почала робити відеоуроки для діток, з якими раніше працювала вживу”, – радіє дівчина.

Вчителька англійської Роксолана Лудин підходить до відеоуроків для дітей креативно

Щодо труднощів формату відеоуроків, то, за словами Роксолани, їй хотілося б краще опанувати різні програми для редагування відео. Окрім того, постійно треба вигадувати нові ідеї, а готові відео більше поширювати, рекламувати.

Іноді проблемою стає те, що для створення відео потрібно усамітнитися на деякий час у тиші. А під час жорсткого карантину не було можливості піти в магазин купити потрібні іграшки, тож доводилося проявляти фантазію й використовувати той реквізит, який був удома.

Розважальний канал “Читанка з Марічкою” також запустився під час карантину.

“Я проводила відкриті читанки в книгарні-кав’ярні «Моя книжкова полиця». Коли почався карантин, вони запропонували записати онлайн читанку”, – розповідає його авторка Марічка Берізко.

Зізнається, що погодилася, бо “давно хотіла винести себе із зони комфорту”.

“Першу читанку я записала про Бориса Грінченка. Дуже швидко відео набрало безліч переглядів, поширень. Люди писали, що це необхідно зараз, що малеча з нетерпінням чекає нової серії, а всі попередні знає напам’ять. Тоді я вже випустила близько п’яти відео. Зрозуміла, що нехай не ідеально, але канал робити потрібно”, – наголошує дівчина.

До справи Марічка підійшла серйозно, адже паралельно проходила курс риторики, де фінальним завданням було прорекламувати те, чим займаєшся, заявити про себе.

“Відступати було нікуди. Окрім історій про песика Рексика, на каналі з’явилися колискові, ігри, в які діти можуть грати, відірвавшись від екранів гаджетів, читанки про відомих українців для старших дітей”, – перелічує оповідачка.

І запевняє: далі буде ще цікавіше.

“Зупинятися на цьому я не збираюся. Бо, дослідивши українські онлайн-ресурси, зрозуміла що це журбиночка —

українського контенту для дітей або немає зовсім, або він дуже низької якості.

Звісно, у такому випадку діти обирають «рускіх блогерів»”, – констатує невеселу реальність Марічка.

“Важко було боротися з перфекціонізмом і, попри все, вдосконалюватися й рухатись далі, вислуховувати часом не зовсім об’єктивну критику від близьких людей, а також величезну кількість порад”, – каже авторка “Читанки з Марічкою”.

Дівчина зізнається: хейтери для неї мало важливі. А от коли відео збирає мало переглядів  і “вподобайок” – це дуже засмучує.

“Бо тоді зникає розуміння, для чого ти це все робиш, – пояснює Марічка. – А от відгуки, поширення, вподобайки й особливо коментарі додають сил і натхнення інвестувати купу сил та часу в потенційно якісний український продукт.

Найбільше вразив коментар від жінки, яка опікується дітьми з неблагополучних сімей: вона написала, що мій канал неабияк допомагає. Часто в приватні повідомлення приходять подяки від батьків. У такі моменти дійсно розумієш, що все не марно”.

Читайте також:
Уроки вірусу. Дистанційна школа під час карантину: нові виклики і вікно можливостей для системи освіти