Уроки вірусу. Дистанційна школа під час карантину: нові виклики і вікно можливостей для системи освіти

автор: Олена Зварич

«О Господи, нарешті цей жах скінчився». Уперше за 30 років, відколи Лариса Ландик вчителює у школі села Комиші, що на Сумщині, вона зустрічає кінець навчального року лихими словами.

«Жах» – це про дистанційну форму навчання, на яку зненацька на два з половиною місяця перевів країну підступний коронавірус. «Майже половина з шістнадцяти моїх першачків не навчилися до пуття читати. Діти недоотримали знання», – скаржиться вчителька.

Водночас усі розуміють, що віддалене навчання – єдино можливий вихід за цієї форс-мажорної ситуації.

Коронавірус дав освітянам низку жорстких, але корисних уроків. Він висвітлив прірву між нецікавими підручниками і новими формами освітнього життя, між міськими школами та більшістю сільських; між активними сучасними педагогами, тими, хто відбувся в професії, та тими, хто її «відбуває», мов нудну повинність. А ще, як влучно зазначила освітній експерт Анна Уварова, – виявив «скелети у шафі» недореформованої школи.

Які плюси та мінуси у «дистанційці», чого бракувало педагогам, батькам та учням у «домашніх» класах, що можна зробити, аби підготуватися до ймовірного осіннього кола карантину, і що варто зробити, щоб віддалене навчання принесло знання, а не лише головний біль?

Уроки з політінформацією

Наказ про запровадження дистанційної форми навчання Міністерство освіти та науки видало 16 березня, тобто в день, коли уряд оголосив карантин по всій країні. Та оскільки за тиждень розпочиналися весняні канікули і не було розуміння, як довго триватиме епідемія, дистанційна школа запрацювала з квітня.

В інформаційному просторі її головною «фішкою» стали телеуроки Всеукраїнської школи онлайн. До вчителювання МОН залучило 40 найкращих педагогів країни, а за парти – для підвищення у глядачів допитливості й освітнього ентузіазму – всадовило знаменитостей: дружину президента Олену Зеленську, співачок Alina Pash і TARABAROVA, актора Володимира Кравчука, танцюриста Євгена Кота, спортсмена, парламентарія зі «Слуг народу» Жана Беленюка та ін.

Громадськість уважно стежила за телеуроками. І не тільки зі «спортивного інтересу», щоб довідатися, чи не забули зірки, як добувати корінь квадратний та відмінювати іменники, а ще й через те, що Всеукраїнська школа онлайн була поставлена в очевидний політичний контекст. Так, першу скрипку в її організації несподівано і невмотивовано повів офіс президента. Не дивно, що кошти під держзамовлення на виготовлення чималої кількості роликів отримали продакшн-студії, близькі до ОП, зокрема «95 квартал».

Вибір майданчиків теж викликав звинувачення в упередженості: значну частину уроків транслювали канали, наближені до Віктора Медведчука. А отже, ввімкнувши телевізор до початку уроку чи не вимкнувши його після, дитина мимоволі могла прослухати уривок політичної передачі з притаманною цим мовникам проросійською тональністю.

І хоч «112», NewsOne, ZIK поспішили запевнити, що переформують свою сітку мовлення таким чином, щоб відеоуроки не потрапили в обрамлення політичних передач, питання щодо особливої прихильності «теленяні» до ОПЗЖ додали неприємного відтінку онлайн-школі.

Політичного забарвлення набув і скандал навколо вчительки історії Елли Ситник. Вона захопливо і доступно розповіла п’ятикласникам про Українську революцію 1917–1921 років та Голодомор, але припустилася кількох помилок у фактах, які стосуються всесвітньої історії.

Хоч доскіпливі глядачі знайшли немало помилок у багатьох викладачів телешколи, саме пані Ситник люто зацькували блогери та проросійські медіа, адже вона подавала історію з української, а не радянсько-російської точки зору.

Читайте також:
“Школа онлайн” замінила урок про війну з РФ на розповідь боксера Усика.
В’ятрович вимагає пояснень

Не сидіть біля телека

Політична складова зіпсувала цю – в суті своїй – хорошу і потрібну ініціативу. Інтерес на початках був шалений: в перший день на каналі «1+1» телеуроки подивилися 3 мільйони глядачів, а на YouTube-каналі МОН – ще 2 мільйони.

Втім, за кілька днів ажіотаж минув. Як свідчить опитування Служби освітнього омбудсмена, 35,3% дітей цілковито проігнорували Всеукраїнську школу онлайн, а ще 31,5% – дивилися уроки по телеку лише іноді.

Цікаво, що з-поміж 11 предметів лідерами глядацьких преференцій стали англійська мова та – несподівано – ранкова руханка. Схоже, поліпшити свої знання англійської взялися не тільки школярі, а й дорослі. Так, на YouTube-каналі МОН урок для 8 класу, де розбирали тему Present Simple, переглянули 83,8 тисяч разів, причому 79,5% аудиторії – люди віком від 18 до 54 років.

Найбільший недолік телешколи у тому, що її уроки не можуть бути самодостатнім інструментом освіти. Комусь вони стали в нагоді, бо іншого інструменту (тобто свого вчителя в онлайн-доступі) немає, а комусь – зовсім не знадобилися.

Наприклад, Елла Крутикова, лікарка з Полтави, разом із донькою Ксенією переглянула всі уроки української мови та історії за 6-й клас. «Ці вчителі, думаю, на голову вищі за наших, подають тему захопливо, дитина все зрозуміла. У будь-якому разі, Ксюшині вчителі зовсім не проводили відеозанять», – розповідає Крутикова.

А от десятикласниця столичної гімназії №315 Софія Опаленик до Всеукраїнської школи зазирнула лише двічі, на свою улюблену математику.

«Частіше показують не дошку з формулами, а обличчя викладача.

Погано, що телеуроки транслюють вранці, і вони накладаються на наші класні онлайн-заняття, – пояснює Софійка. – Напевно, уроки по телевізору запитані у маленьких селах, де поганий інтернет».

Технічно залежні

Ми давно бідкаємося щодо дитячої залежності від ґаджетів. А от коронавірусний карантин зненацька виявив цілу армію дітей, вільних від цієї проблеми. Незалежних – бо не мають ґаджетів. Принаймні, як свідчить згадане вище дослідження, 12,2% школярів не мають обладнання для дистанційного навчання.

«У нашій школі 20 учнів із 500 періодично або зовсім не мали доступу до техніки, – розповідає Світлана Плясецька, завучка Таврійської ЗОСШ №5, що в новій Каховці на Херсонщині. – У моєму шостому класі троє діток користувалися кнопковими телефонами. Я давала їм завдання, а потім вони мені відповідали по телефону».

Світлана Плясецька з учнями

Ви здивуєтеся, але жодного ґаджета, навіть смартфона, не мають і окремі вчителі. Таких одиниці, але все ж вони є: згідно зі звітом Центру інноваційної освіти «Про.Світ», їх у маленьких населених пунктах – близько 0,5%.

Більше половини педагогів (54%) змушені були працювати з комп’ютером чи планшетом, яким користується вся родина.

«Я принесла комп’ютер з класу, бо як перевіряти письмові роботи учнів і налагодити повноцінне відеозаняття через телефон?! – каже вчителька молодших класів Полтавської гімназії №31 Олена Булига. – Якщо ми змушені будемо тривалий час працювати віддалено, то варто на рівні держави подбати про те, щоб кожен вчитель отримав у користування службовий комп’ютер».

«І забезпечити села швидкісним інтернетом», – додає Лариса Ландик.

Втім, почати треба зі «звичайного» інтернету, адже, за даними МОН,

3% шкіл України узагалі не під’єднані до «всесвітньої павутини».

До слова, 1% вчителів, охоплених опитуванням Центру «Про. Світ», заявили, що не мають вдома доступу до інтернету, а понад 10% зізналися, що не володіють базовими діджитал-інструментами.

Зрозуміло, що вступаючи в новий, вірогідно «дистанційний», навчальний рік з таким рівнем техпідготовки, годі розраховувати на повноцінну і доступну для всієї дітвори шкільну освіту.

Дистанційні прогульники

МОН не збирало дані про те, скільки дітей під час карантину залишилися «за дверима» віртуальної школи. «Оскільки 3% шкіл не мають доступу до інтернету, то, вочевидь, їхні учні не включилися в дистанційне навчання. Гадаю, приблизно таким, у межах 3%, є рівень неохопленості по країні», – припускає в розмові з «Новинарнею» Олена Лінник, державна експертка директорату шкільної освіти МОН.

Скласти статистику стосовно вимушених прогульників неможливо. Адже вчителі, зціпивши зуби, атестували фактично всіх, хто не виходив на зв’язок, і перевели, а точніше перетягнули в наступний клас. Так, за дослідженням «Про. Світ», навіть у містах-мільйонниках 1% дітей зовсім не включилися в навчальний процес під час карантину.

«Бувають, звісно, непереборні обставини. Але, вважаю, все залежить від батьків. У моєму класі з 16 учнів троє геть не вчилися. Я і вмовляла тих батьків, і лаялася – та поприносьте хоч якісь роботи, кінець же року!» – обурюється Лариса Ландик.

Лариса Ландик веде дітлахів на свято першого дзвоника

Як «сіяти розумне, добре, вічне» в екстремальних умовах

Якщо хто не знав, дистанційне навчання в Україні запроваджено з 2013 року відповідним Положенням Міносвіти. Проте як дійшло до справи, виявилося, що цей документ – занадто вузьке горлечко, щоб охопити і врегулювати потік проблем такого великого розміру.

Водночас, на думку голови Центру інноваційної освіти «Про. Світ» Анни Уварової, серед кризових викликів були і ті, для вирішення яких МОН не потребувало спеціальної нормативно-правової бази і могло б зреагувати швидше. Наприклад, питання вчительської зарплатні, визначення кінця навчального року тощо. «Основне, що варто було б зробити, – дати свободу дій школам та від початку пояснити вчителям, що входить в термін “дистанційна освіта”», – вважає експертка.

Отож кермо навчального процесу та важіль перемикання швидкості руху опинилися не в Міністерства освіти та науки, а в руках кожного окремого освітянина.

З одного боку, це добре, адже вчитель отримав можливість обирати зі щонайменше десятка освітніх платформ ту, яка найбільше відповідала його професійному смаку, обирати канал комунікації з учнями в соцмережах і визначати, скільки і в який час проведе відеозанять, а скільки матеріалу дасть на самостійне опрацювання. А з іншого боку, вчитель (і таких немало!) міг перетворитися на віртуального робота, що механічно надсилає з потойбіччя домашні завдання електронною поштою, абсолютно не контактуючи з дітьми.

Нехіть таких педагогів залишилася на їх совісті і не помічена ніким, окрім учнів та їхніх батьків. Наразі кожен лінькуватий учитель може вмити руки, адже чітко прописаних вимог щодо методики проведення дистанційних уроків не було, а в підсумку школярі все одно проатестовані.

Згідно з дослідженням «Про. Світ», 70% освітян визнали, що перехід на «дистанційку» не був для них складним. Проте жодних помітних переваг для себе «сіячі розумного, доброго, вічного» наразі не бачать.

«Значно більше часу витрачається на спілкування з батьками, на підготовку до уроку, перевірку домашніх робіт і тестів; кілька дітей можуть надіслати свої роботи пізно ввечері чи у неділю. Та найбільший мінус онлайн-школи – у складності оцінювання знань, адже неможливо перевірити, що дитина засвоїла, а що – ні, яку роботу виконала самотужки, а в якій їй допомагали батьки», – під цією оцінкою Олени Булиги можуть підписатися, напевно, всі її колеги.

Проблему складності оцінювання знань більшість вчителів вирішила дружньо до учня – підсумковий бал у табелі виводили, орієнтуючись на успішність у першому півріччі, і переважно трохи його завищували.

Світлана Плясецька у розмові з «Новинарнею» порушує ще одну актуальну тему: якщо вчимося онлайн, то й звітність треба вести онлайн. Також, на її переконання, час знищити паперові журнали і перейти на електронні.

«На Google classroom ми завели електронний журнал, проте ця платформа не дає можливості створити загальношкільний. Послуги із впровадження електронного журналу на рівні школи надають приватні компанії, втім не кожна школа може собі це дозволити. Треба, щоб на державному рівні було ухвалено рішення про єдину форму електронного журналу, обов’язкову для всіх шкіл», – пропонує Плясецька.

Батьки і діти

Так само, як і вчителі, не знаходять радості у дистанційці й батьки школярів. Принаймні левова їх частка, до якої належить і авторка цих рядків. Не раз згадувалася скисла ленінська цитата «Вчитися, вчитися, вчитися», яка в моєму радянському дитинстві імперативно кричала з кожного шкільного плаката. Під час карантину родина тільки те й робила, що вчилася, вчилася, вчилася, а в перервах боролася за право заволодіти комп’ютером.

47,7% батьків, які взяли участь в опитуванні Служби освітнього омбудсмена, поскаржилися, що віртуальна школа внесла дисбаланс в їхнє життя, а поєднувати роботу, допомогу дитині в навчанні та хатні обов’язки виявилося доволі таки шаленим квестом.

На думку Олени Булиги, чи не єдиний «плюс» карантину – батьки стали більш залученими до навчання своїх дітей.

Олена Булига (ліворуч) зі школярами в Центрі інтелектуального розвитку

Справді, ми нишком піддивлялася, як вчителі провадять Zoom-конференції, і за останні місяці суттєво освіжили свої знання за окремими шкільними дисциплінами. Відтак скуштувавши вчительського хліба і усвідомивши, що пояснити дроби з підручника за третій клас – не така і проста задача, батьки з більшою пошаною, ніж раніше, подивилися в бік професійних педагогів. Ставлення до вчителів змінилося в позитивний бік у 27,7% батьків, стверджують у службі Освітнього омбудсмена.

У цілому більшість батьків (50,3%) вважають, що дистанційка не може замінити очну освіту, а ще 38,4% – що замінює лише почасти.

А що ж самі діти? Менші і середні класи за час вимушеної ізоляції в чотирьох стінах занудьгували за школою і друзями. Єдині, хто радше в захваті від нової форми буття, – старшокласники.

«Мені імпонує можливість будувати індивідуальний графік, сидіти за компом до ночі, а не підриватися о сьомій ранку з будильником», – ділиться десятикласниця Софія Опаленик.

«Віддалене навчання базоване на самодисципліні і мотивації до знань, а це притаманно лише старшим дітям,

– застерігає психолог столичної спеціалізованої школи №71 Тетяна Куценко. – У молодших школярів така мотивація дуже слабко розвинута, їм потрібен зовнішній чинник – вчитель, наставник, мама чи тато. Молодшим школярам непросто якісно вчитися на “дистанційці”, для них оптимальне очне навчання».

Криза як поштовх до розвитку

В освітньому відомстві запевняють, що уроки всеукраїнського карантину врахували. Зокрема, працюють над удосконаленням Положення про дистанційну освіту, а Інститут розвитку освіти напрацьовує спеціальний курс навчання вчителів дистанційній роботі з учнями.

Державна експертка директорату шкільної освіти Олена Лінник повідомила «Новинарні», що Міносвіти розробляє єдину загальнонаціональну електронну платформу, яка міститиме всі необхідні вчителю інструменти, методики та прийоми навчання, методи оцінювання під час відеоконференцій тощо. За її словами, така платформа необхідна вчителям, які розгубились поміж десятком уже наявних — «Мій клас», «Всеосвіта», «На урок», Google classroom та ін.

У МОН вважають, що це буде потрібним у разі будь-якого наступного карантину. Згадані кроки можуть стати і «патичком-рятівничком» на випадок наступної, осінньої хвилі коронавірусної епідемії, і початком переходу до нового, гнучкого формату навчання.

В.о. міністра освіти Любомира Мандзій нещодавно оголосила про те, що з наступного навчального року школи переходитимуть до змішаної форми навчання, тобто використовуватимуть і традиційну класно-урочну систему, і техніки дистанційної освіти.

«Під час карантину вчителі опанували інформаційно-комунікаційні технології, тож логічно на цьому підйомі розвивати нові методи вчителювання. Навіть якщо у вересні діти сядуть за парти, можна почати застосовувати окремі технології, наприклад, випробуваний багатьма “перевернутий клас” (принцип навчання, за яким новий матеріал учні засвоюють переважно вдома, а час аудиторної роботи виділяється на виконання завдань, проведення лабораторних і практичних досліджень, індивідуальні консультації вчителя тощо – “Н”)», – говорить Олена Лінник.

У МОН також не заперечують, що досвід дистанційки варто використати під час сезонних карантинів, коли ГРВІ викидає дітей зі шкільного життя на два, а то й три тижні. Досі такі карантини сприймалися всіма як додаткові канікули, а відтак освітяни в темпі галопу проганяли в класах пропущений матеріал.

Вочевидь, коронавірусний карантин не тільки створив море проблем, але й дав поштовх до змін освітній системі.

Читайте також:
Відкриються не всі: як малий бізнес в Україні пережив жорсткий карантин