СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
52843 +800
Летальні випадки:
1372 +27
Одужали:
25661 +861
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 786402 (+12571). Оновлено: 09:40 11.07.2020

“Сталеві та не дуже”: як карантинна криза вплинула на психологічну сферу військових і ветеранів

 

автори: Дар’я Бура і Дмитро Лиховій

Карантин та напруга у зв’язку з поширенням епідемії коронавірусу вдарили по психіці майже всіх без винятку людей в Україні. Що й казати, якщо головний санітарний лікар визнав: населення залякували навмисно, щоб змусити сидіти вдома і тримати ізоляцію. Сварки в родинах і в колективах, розриви стосунків, звільнення з роботи, депресії – для багатьох це стало логічним наслідком карантинної кризи. А між тим наша країна ще з 2014 року живе “особливим періодом”. І в ній існує майже 300-тисячна суспільна група, для якої всі ці психологічні випробування наклалися на інший травматичний досвід – той, що пов’язаний із поверненням із війни та її незалікованими душевними ранами. Напевно ж, вірус і карантин ще більше загострив ці проблеми?

Як епідемія вплинула на психологічний стан військових і ветеранів, як змінилася робота психологів із ними та як у цих умовах працюють реабілітаційні центри і профільні волонтерські організації – з’ясовувала “Новинарня“.

“В армії більш сталеві до таких нюансів”

Данило Борисенко. Фото Новинарні

“Ми на передовій коронавірусу не помітили. І на психологічний стан бійців епідемія ніяк не вплинула. Це не той фактор, який помічаєш у безпосередній близькості до ворога, коли ти зайнятий зовсім іншими справами”, – розповідає капітан Данило Борисенко – командир батареї ЗУ-23-2 бригади швидкого реагування Нацгвардії, яка у травні повернулася на Київщину після восьми місяців виконання бойових завдань на фронті.

Ротація БрШР затрималася через вимогу до їхніх змінників відбути ізоляцію. Але досвідченим воїнам не звикати до тривалого “зависання” на фронті. Борисенко вважає, що з точки зору психології на передовій найкраще було б перебувати максимум 45 днів. Бо за довший період інстинкт самозбереження притуплюється, і людина може просто не зреагувати в потрібний момент на загрозу. Утім, це стосуються обстрілів чи ДРГ, а не коронавірусу.

“Жодного хворого в нас не було. І ми не носили ніяких засобів захисту – рукавичок, масок абощо. Вони на передовій просто не потрібні, бо це досить замкнуте середовище. Ти сидиш на ВОПі, і крім твоїх побратимів, там просто тупо нікого немає”, – каже Борисенко.

Кристина Загурська

Кристина Загурська – начальник медпункту одного з дивізіонів 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр”, яка виконує бойові завдання в Луганській області – служить на другій лінії і до засобів захисту ставиться відповідально: маски, рукавички, дезрозчин. Однак і в їхньому підрозділі хворих не виявилося. За словами начмеда, карантинні обмеження не впливають на психологічний стан військових, усі налаштовані оптимістично.

“Ми сподіваємось, що до нас коронавірус не прийде. Ми ж і так у самоізоляції перебуваємо”, – розповідала сержант Загурська на піку тилового карантину у квітні.

Про те саме в коментарі “Новинарні” говорить і офіцер-психолог Влада Собчишин: “Нам, військовим, не звикати.

На передовій по шість-вісім місяців
ми й так, свого роду, перебуваємо на карантині.

У нас обмеження в пересуванні, ми маємо певні позиції, з яких не можемо нікуди подітися. Чогось нового чи значного цей карантин для військових, які перебувають на карантині в районі ООС, не вніс”.

За словами Собчишин, карантин і пандемія коронавірусу загалом не вплинули на її роботу як військового психолога та на запити військовослужбовців до психологів.

“Так, можна відзначити, що раніше військові могли знаходити віддушину в розмові з близькими, із сім’єю. А під час карантину домашні опинилися приблизно в такому ж кризовому становищі, як і солдати на передовій. Тепер потрібно підтримувати і родину. А військовослужбовці більш витримані, більш сталеві до різних нюансів”, – констатує Влада. Хіба ото змушені частіше мити руки, формально носити маски та шикуватися меншою кількістю людей.

У підрозділі Влада Собчишин не веде консультацій дистанційно: якщо є питання – людина підходить, говорить безпосередньо.

Зі слів спеціалістки, апатії чи депресії серед воїнів на тлі повідомлень про COVID-19 не побільшало.

Водночас військовий психолог відзначає, що особливим у ситуації з епідемією, є те, що вона відрізняється від ворога на передовій: “Про нього ми знаємо, де він стоїть і як. А про підступний вірус нічого не відомо. Це невидимий ворог. Ось це має вплив. Утім, значного впливу на психологічний стан не справляє”.

“Є військові, які пройшли жорсткі бойові дії на початку війни, це мало вплив на їхню психіку. Але епідемія не додала загострень”, – вважає Собчишин, маючи на увазі свій колектив.

За її висновком, і цивільні, і військові можуть переживати три фази стресового впливу, що пов’язаний зокрема і з темою вірусу. Було прийняття, могла бути депресія… “Зараз ми перебуваємо в стані адаптації”, – каже Влада Собчишин.

Опитані нами психологи інших частин ЗСУ також працюють у звичному режимі та кажуть, що військові адаптовані до кризових ситуацій.

Натомість звільнені з армії ветерани мають значно більше проблем із переживанням карантинної кризи.

Читайте також:
Перший заст. глави Мінвету Антон Колумбет:
Ветеран – це військовослужбовець, який тимчасово перебуває вдома. ІНТЕРВ’Ю

“Лінія життя” на зв’язку

Із 14 жовтня минулого року почала працювати “гаряча лінія” Lifeline Ukraine, що надає по телефону психологічну допомогу ветеранам АТО/ООС та членам їхніх родин. Професійні психологи та підготовлені ветерани за принципом “рівний рівному” надають термінову підтримку тим, хто її потребує, в режимі 24/7.

Соціальна реклама “Лінії життя” за номером 7333 значно почастішала на телеекранах і в інтернеті з березня, коли було запроваджено карантини.

Соціальна реклама гарячої лінії 7333 по ТБ

Як розповіли в цій службі, кількість звернень на тлі епідемії помітно зросла.

За пів року роботи, станом на середину березня, до кол-центру Lifeline Ukraine надійшло 1907 звернень. А на середину червня оператори прийняли вже більше 3500 дзвінків та повідомлень у чаті. Тобто за останні три місяці – 1,6 тис. звернень.

“Станом на 29 червня з моменту запуску гарячої лінії проведено 4788 годин психологічних консультацій. Лише за минулий тиждень – 28 годин“, – зазначили в Lifeline Ukraine.

Основна мета Lifeline Ukraine — запобігання самогубствам та профілактика психічного здоров’я.

Проєкт був впроваджений Фондом “Східна Європа” в партнерстві з БФ “Лінія життя України” за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. А заснував Lifeline Ukraine ірландець Пол Найланд, який уже 17 років живе в Україні. Він розповідає, що таку “гарячу лінію” для превенції суїцидів серед ветеранів АТО активно ініціювала тодішній в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.

Команда Lifeline Ukraine налічує 40 осіб, і дві третини з них – ветерани російсько-української війни. Є також дружини військовослужбовців, психологи, соціальні працівники та капелани.

Перший “суїцидальний дзвінок”, як було записано у звіті, “Лінія життя” прийняла в другу ніч роботи.

В інтерв’ю “Повернись живим” Найланд згадує: був випадок, коли оператори Lifeline допомагали ветеранові протягом близько 12 годин. Під час одного дзвінка він тримав у руках гранату, під час іншого – стояв на 10-му поверсі й був готовий стрибнути.

“Наша основна місія – допомагати психологічно, підтримати людину, щоб вона почала бачити життя по-іншому”, – говорить Пол.

Пол Найланд. Фото: Повернись живим

За словами працівників проєкту, суїцидальні дзвінки трапляються не щодня. Часто дзвонять “просто поговорити”. Через самотність. Через непорозуміння в родині. Проблеми з коханням, з алкоголем, з адаптацією в мирному житті. Часто телефонують також жінки, які тривожаться внаслідок перебування їхніх близьких на фронті.

“У першу чергу підтримуємо воїнів та їхніх рідних у депресії через різні причини — втрату роботи, розрив стосунків, інші негаразди”, – каже Пол Найланд.

“Коли я розпочинав цей проєкт, то розумів, що ветерани України стикаються з тими ж проблемами, як і в інших країнах. Під час нашого третього навчального курсу президент Всесвітньої федерації ветеранів показав відео, як подібна гаряча лінія працює в США. Коли я дивився цей ролик, то усвідомив: ми створили щось особливе і тут. В Україні працює гаряча лінія світового рівня”, – вважає засновник проєкту, наголошуючи на тому, що їхні працівники проходять відповідну фахову підготовку.

Дзвінки на номер 7333 безкоштовні з Kyivstar, Vodafone та Lifecell.

“Ми раді рятувати життя, допомагати у скрутні моменти, надихати, підштовхувати до правильних рішень!” – ідеться в рекламі грантового проєкту Lifeline.

У перспективі “Лайфлайн Україна” планує розширити спектр діяльності та зробити свої послуги доступними для кожного, хто потребує підтримки.

Читайте також:
Самогубства після АТО: тінь незримої загрози

Секрет онлайн-психолога: щоб дивитися в очі, дивись у камеру

Про те, що військові психологи проводять онлайн-заняття з офіцерами-психологами бригад ЗСУ, вчать розпізнавати суїцидальні настрої у військовослужбовців, нещодавно повідомляла пресслужба Генштабу. У ГШ відзначили, що такий формат комунікації в умовах складної епідеміологічної ситуації довів свою дієвість.

Авжеж, на тлі “локдауну”, зупинки транспорту, інших карантинних явищ багато процесів і справ перейшли в онлайн, Skype, Zoom. Однак чи ефективною є дистанційна робота психолога? Зокрема, робота з ветеранами, військовими?

Люди з травматичним досвідом, ветерани, справді могли сприйняти карантинну кризу гостріше за інших. Проте, найперше, зазначає психолог Тетяна Руденко, яка працює з ветеранами – це те, що їх не варто відокремлювати від решти суспільства. Карантин подіяв на всіх.

Психолог Тетяна Руденко. Фото з ФБ

“Люди працюють з психологами онлайн, відколи існує ця можливість. З ветеранами все відбувається так само, як і з усіма іншими. Є люди, яким такий формат зручний, і є ті, для кого він важчий. Багато хто вирішив перечекати карантин і зустрітися з психологом особисто”, – розповідає Руденко.

Для самих психологів такий формат хоч і не новий, проте теж не надто звичний.

“Немає контакту, ми не бачимо мови тіла, емоції, дихання… Наприклад, коли ми дивимося в екран один на одного, ми думаємо, що дивимося в очі. А насправді, щоб людина відчула, що ми дивимося їй в очі, потрібно дивитися в камеру. Це психологи винайшли самі, щоб людина розуміла, що ми присутні і повністю в процесі, який вона переживає”, – зазначає Тетяна.

Дистанційне звернення до психологів – не лише ветеранська історія. HR’и багатьох компаній шукали фахівця, який би віддалено працював із їхнім персоналом під час карантину. А ветерани просто більш чуттєві до соціально-економічних та інших процесів.

“Я б не казала, що змінилася чуттєвість і емоційність ветеранів. Але для них, як, зрештою, і для інших верств населення, змінилася кількість викликів. Сам по собі карантин – це вже щось незвичне, такого ми ще не переживали. Це був додатковий фактор, який став певною краплею, що змусила людину звернутися до психолога”, – говорить Тетяна Руденко.

Загалом, описуючи онлайн-роботу під час карантину, Руденко вважає, що дистанціювання спонукало людей до нових вчинків і звершень.

“Те, що ми перейшли в онлайн, дало змогу людям з інших міст наважитися і звернутися до психолога”, – говорить Тетяна, відзначаючи, що вона отримала більше саме ветеранських звернень.

А робота з ветеранами онлайн показала, що вони готові працювати з психологами і прагнуть цього. До того ж, онлайн спілкування з психологом – це безпечний варіант промацати, що ж воно взагалі таке.

За її словами, у психологів збільшилася кількість запитів щодо підняття рівня тривоги.

Хоча загалом, каже Руденко, за змістом запити до психологів від ветеранів майже не змінилися.

Карантин став фактором підсилення того,
з чим були певні труднощі і раніше.

Але є нюанс. В Україні ситуація із психіатрією загалом погіршилася, а на час карантину не проводилися планові госпіталізації, тож це вплинуло на стан здоров’я.

Ті, хто має контузії і планував пройти курс лікування – те, що фізично дозволяє покращити стан, – цього не отримали вчасно. Це вплинуло на якість сну, збило режим. А щойно людина починає погано спати і погано їсти, у неї підвищується відчуття тривоги, вона стає більш роздратованою, свідчить психолог.

За словами Тетяни, під час карантину за психологічною допомогою зверталися різні категорії ветеранів – і самозайняті люди, і ті, які втратили роботу взагалі, і ті, які не встигли знайти роботу.

“Люди, що мають власну справу, опинилися в ситуації, схожій на ту, в якій вони були на війні, коли відповідали за життя інших. Тут вони відповідають за своїх працівників, і ця відповідальність залишає значний відбиток на переживанні. Коли ти не знаєш, чи зможеш дати роботу своїм людям – це дуже позначається на психологічному стані”, – каже Тетяна Руденко.

“Я чула такі фрази від ветеранів:
“Це, як у 2014-2015-му, коли не знав, як захистити своїх”.

Насправді, за словами психолога, тривога – це нормальний процес захисту організму, і це відчуття нам потрібне, бо мозок не справиться самостійно.

Вихід із карантину теж посилює відчуття тривоги, це нові зміни, і психологічна допомога знову буде запитана.

“Але я олдскульна, я за живу зустріч. Це більше говорить і про мотивацію, і про якісь інструменти, завдяки яким можна дізнатися більше про людину, відповідно, швидше допомогти”, – зізнається психолог.

Читайте також:
93% без Друзя: ветерани та психологи – про загрозу ПТСР начистоту

Коли онлайн не рятує

Онлайн допомагає в комунікації, частково – в психологічній підтримці, але це не вихід у психологічній реабілітації військових. Під час карантину і пов’язаної з ним кризи, що потягнула скорочення витрат на гуманітарні сфери, така реабілітація практично зупинилися. При тому що вона й так в Україні “ледве дихає”.

Відомчі військові санаторії залишатимуться зачиненими принаймні до кінця липня. Центри соціально-психологічної реабілітації, залежно від регіону, почали відновлювати деякі види діяльності в червні, однак в урізаному форматі, без групових заходів та з закликами до “груп ризику” “краще залишайтеся вдома”.

Традиційно, значно активніше, ніж казенні центри, реабілітацією ветеранів займаються волонтерські, громадські, благодійні організації. Але – не в карантинних умовах.

Віталіна Маслова. Фото з ФБ

“Реабілітаційні заїзди, на жаль, на цей період у нас не планувалися. Насамперед, через відсутність фінансування у цього проекту”, – говорить Віталіна Маслова, засновниця благодійного фонду “Творча криївка” та авторка методу творчої реабілітації.

Її “клієнти” раніше збиралися в Карпатах або на Чорному морі, малювали, займалися образотворчим мистецтвом, працювали з психологами. Утім, останній наразі заїзд ветеранів до “Творчої криївки”, за ліком 44-й, відбувся ще в грудні минулого року.

“Завдяки благодійним акціям, виставкам, аукціонам, концертам ми планували зібрати кошти на проведення наступного заїзду. Та через карантин скасували дві благодійні виставки, святкування шостої річниці нашого фонду, інші заходи. А оскільки не було заходів, кошти ми не зібрали”, – розповідає волотерка. Тож заїзд улітку не відбудеться, навіть якби карантинні обмеження були зняті.

За проєктом “Мистецькі резиденції для бійців” “Творча криївка” змогла провести торік лише одну, театральну. На наступні подавалися на конкурси Українського культурного фонду, проте через скорочення фінансування УКФ не пройшли у “список фіналістів”.

А працювати онлайн за методикою “творчої реабілітації” нереально, адже в цій справі потрібна фізична присутність людини, що проходить курс відновлення. “Її категорично неможливо перевести у віртуальний простір, – стверджує Віталіна Маслова. – Це стосується і “мистецьких резиденцій для бійців”. Для ефекту ключовим було виїхати з дому на три тижні, переключитися та зосередитися саме на творчості, що неможливо під час перебування в домашніх умовах та онлайн-зв’язку”.

Читайте також:
Уроки вірусу. Дистанційна школа під час карантину: нові виклики і вікно можливостей для системи освіти

Найближчим часом “Творча криївка” продовжуватиме пошуки джерел фінансування своїх проєктів – реабілітаційно-відновлювального, мистецьких резиденцій, створення власного центру творчої реабілітації “Бережниця”, фестивалю кіно і дерев у пам’ять про загиблих воїнів.

“За шість років існування наша діяльність неодноразово змінювала форму, ми відкривали для себе щось нове та відмовлялися від застарілого. Те, що сьогодні відбувається в Україні, сильно впливає на всіх, у тому числі й на нас та те, що ми робимо. Мабуть, буде ще важче. Насправді стає важче з кожним роком…” – констатує Віталіна.

Фото: ФБ ЦТР “Бережниця”

Мешканка Криворівні на Івано-Франківщині, вона в будь-якому разі запрошує в гості у гори, до “Бережниці”, “учасників війни, їхні родини, волонтерів – відпочити та паралельно допомогти в процесі реконструкції будівлі і впорядкуванні території”.

Читайте також:
Глава “Творчої криївки” Віталіна Маслова постриглася наголо, передавши волосся на перуки для онкохворих дітей

Ветерани на повному утриманні є – грошей нема

Ще один приклад загострення проблем, пов’язаних із карантинною кризою, базується також на Прикарпатті: будинок ветерана “Бандерівський схрон” у селі Клубівці. Є хороша ідея, є громадська організація та люди, які цю ідею реалізують, є ветерани, які потребують психічної реабілітації – але немає коштів.

“Після того, як двом хлопцям із заїзду нікуди було повертатися після нашої реабілітації, ми вирішили переформатуватись у будинок ветерана. Відтоді він у нас працює передусім як місце, куди можуть приїхати ті, кому більше нема куди їхати. А приблизно з березня 2018 року ми працюємо як центр, який займається виключно залежностями й офіційно діагностованим ПТСР. Тобто ветеран після лікування в наркодиспансері чи центрі психічного здоров’я за направленням лікарів (або на прохання побратимів) направляється до нас. А тут уже з ним починають працювати наші психологи чи психіатри”, – розповідає засновник “Схрону” Ігор Чернецький. Замість 10-денних заїздів він почав приймати учасників бойових дій на реабілітацію впродовж кількох тижнів, місяців, або й років.

Ігор Чернецький із “кавою зі Схрону”. Фото з ФБ

Карантин не став “Бандерівському схрону” на заваді – власне, там пожильці перебували там на ізоляції.

“У карантин я входив із 12 хлопцями – це майже повна заповненість. У нас є офіційні договори на перебування в центрі, які ми підписуємо з ветеранами. У той час, коли в Івано-Франківській області була найгірша ситуація з коронавірусом, відбувалося різке зростання кількості хворих, ми самі повністю виключили спілкування зі світом. Єдиний виняток – мої виїзди по хліб та деякі інші товари першої необхідності. Але все це – з дезінфекторами, масками та іншими протиепідемічними заходами. Від роботи з психологами і психіатрами на той період також довелося відмовитися”, – розповідає Чернецький.

Така “самоізоляція” в “Схроні” тривала до послаблення карантину в другій половині травня. Надалі Ігор знову почав возити у Клубівці психологів із сусіднього Івано-Франківська – власним транспортом, а не громадським.

“Психологи регулярно тестуються в обласному центрі. У нас більшість хлопців перебуває в групі ризику – за станом здоров’я, бо майже в усіх є хронічні хвороби. Тому ми до карантину ставилися дуже серйозно.
Навіть продукти нам волонтери привозили до воріт, а потім ми їх забирали”, – переказує Чернецький.

Інфекції в “Бандерівському схроні” уникли, натомість боляче вдарило безгрошів’я.

“В Івано-Франківській області є програма психологічної реабілітації учасників АТО та членів їхніх сімей, і ми з 2018 року отримували за нею фінансування. Щороку суми різні, та ми принаймні знаємо, що цього нам вистачає на харчування й дизпаливо. Але цього року конкурс за цією програмою ще навіть не оголошували… У кращому разі, враховуючи бюрократичні процедури, ці гроші будуть не раніше кінця вересня”, – бідкається очільник ГО.

За його словами, “Бандерівський схрон” посів друге місце серед трьох десятків організацій на конкурсі Міністерства ветеранів – але через секвестр бюджету обіцяні 630 тисяч гривень скоротили до 280 тисяч, та й чи вони надійдуть – невідомо.

“І якщо до кінця літа нам ці гроші не надійдуть, то доведеться взагалі від них відмовлятися – бо ми просто не встигнемо виконати всі умови, передбачені програмою. А зайві проблеми нам не потрібні”, – каже Ігор.

Постояльці на порозі “Бандерівського схрону”, який розбудовується вже п’ять років. Фото з ФБ

“У результаті за цей рік ми ще не отримали фінансування від жодної державної чи місцевої владної структури. За великим рахунком, витягуємо тільки завдяки допомозі людей і продажу кави (ветерани у “Схроні” смажать і мелють кавові зерна на продаж – “Н”). Але благодійні пожертви зараз фактично зійшли на нуль: скажімо, за минулий місяць надійшло близько 4 тисяч гривень. А в нас же хлопці на повному утриманні… І якщо, скажімо, алкоголь у нас суворо заборонений, то позбавити їх цигарок я не можу. Принаймні це не настільки просто, як здається. А це досить велика стаття витрат”, – бідкається Чернецький.

“У міністерстві з тих, із ким можна говорити, залишився, по суті, лише Саша Терещенко, але він же це не вирішує. Тоді як до мене направляли ветеранів усі, в тому числі й міністерство. На сьогодні в нас є ветерани з Миколаївської, Хмельницької областей і з Києва. Один – колишній громадянин Молдови (тепер – України). Ми на сьогодні єдиний в Україні будинок ветерана для кризових ветеранів. Організовуємо їм навчання, допомагаємо оформити інвалідність. Тобто заміняємо ті структурні підрозділи, які мали б це робити. Але грошей не отримуємо, і як буде далі – відверто кажучи, не знаю…” , – бідкається волонтер.

Читайте також:
Новий рік ветеранів АТО у “Бандерівському схроні”

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

136
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: