Іранський вплив на Африку: протистояння зі США, саудитами й “ефект Сулеймані”

автор: Юрій Олійник
співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”

Буремні перипетії грудня-січня навколо ірано-американської кризи вплинули на весь мусульманський світ, зокрема й на велику частину африканських держав. Варто детальніше розглянути, наскільки впливові позиції Ірану в Африці та як саме американо-іранське протистояння відлунює на Чорному континенті.

Ефект від вбивства генерала Касема Сулеймані

Передусім слід згадати про позицію економічних гігантів континенту — Нігерії (що в минулому році перейшла 200-мільйонну позначку населення) та Південно-Африканської Республіки. Обидві держави мають давні та глибокі контакти з Іраном.

У випадку з ПАР все закономірно. Після ліквідації американцями в Багдаді 3 січня командувача сил “Аль-Кудс” Корпусу вартових Ісламської революції Касема Сулеймані очільниця МЗС Південно-Африканської Республіки Наледі Пандор одразу висловила співчуття Ірану. Правляча з 1994 року в ПАР сила (Африканський національний конгрес покійного Нельсона Мандели) підтримує проросійську політику та дружить із російськими партнерами, зокрема з Іраном.

Натомість у Нігерії ситуація дещо інша. Будучи давнім союзником США, нігерійська влада водночас змушена рахуватися з 50% мусульманського населення, серед яких невелика, зате активна меншість — шиїти (понад 10 млн людей, але їхня кількість стрімко зростає через активну проповідь та економічний вплив общини, що формувалася з торговців). Шиїтський Тегеран фінансує ряд організацій на кшталт “Ісламського руху Нігерії”. Вони хоча і в меншості, зате помітні на вулиці — сотні протестувальників виступали в столиці проти вбивства Сулеймані, спалювали американський прапор.

Звісно, розмах поки далекий від масштабів принаймні осені 2018-го, коли в сутичках загинули десятки людей. Але настрій нігерійських мусульман спрямовується в потрібне Ірану русло. В тому числі завдяки подібним організаціям вдалося укріпити в місцевих медіа іранську оцінку ситуації як боротьби “Давида проти Голіафа”, закликаючи покарати США — “тирана цього сторіччя”.

Натомість прозахідні джерела наголошують на координації підрозділом Сулеймані тероризму в Cудані, Чаді, Нігері, Центральноафриканській Республіці.

Приблизне визначення впливів Ірану, Росії й Китаю в Африці. Графіка: @sochinagency

Читайте також:
Нові двері на Чорний континент для України: Африка визнала ПЦУ

Історичні передумови та освіта

Іран від початку 1980-х намагався позиціонувати себе як нового лідера мусульманського світу, насамперед в арабських країнах. До цього регіону належить північ Африки та ряд культурно близьких держав Сахелю (смуга на південь від Сахари) та сходу Чорного континенту.

Звісно, вплив Тегерана стикався з проблемою переважно сунітської конфесійної ідентифікації більшості місцевих мусульман. Особливо гостро ця проблема постала після 2011 року та розгортання сирійської війни, яка стала епіцентром сунітсько-шиїтського протистояння.

Водночас у ряді країн Африки проживають впливові в економічному плані меншини шиїтів чи близького до них релігійного відгалуження – ісмаїлітів. Зокрема на узбережжі Індійського океану – в Кенії, Танзанії та Мозамбіку. Їхня історія триває ще з часів шиїтського панування в регіоні (часи халіфату Фатимідів Х-ХІІ століть).

Аятолли запрошують до себе студентів для релігійного навчання зі всього шиїтського світу. Студенти по поверненні додому стають також агентами впливу, провідниками політичного світогляду Ірану.

Окрім того, відкриваються релігійні школи нижчого рівня в самих державах Африки — зараз подібних ісламських центрів налічується більше ста. Понад 6 тисяч іноземних студентів навчаються в Ірані чи дистанційно.

Процеси до 2015 року

Після 1979 року Тегеран взявся експортувати здобутки Ісламської революції. І якщо спершу результати були не надто успішними (окрім фінансування ісламістів у різних країнах, зокрема в Алжирі), то в ХХІ столітті рівень розвитку економіки дозволяє Ірану проводити економічну експансію для посилення політичного впливу. Понад 80-мільйонна держава з розвинутою промисловістю шукає нові ринки збуту, і торгівля нафтою та продуктами машинобудування йде пліч-о-пліч із проповідями спільного джихаду.

Окрім того, африканські ринки дозволяли Ірану обійти санкційний режим, якого суворіше дотримувались розвинуті держави (на зразок членів ЄС чи Австралії).

Найбільшим успіхом під кінець мирної епохи став Ірано-африканський форум 2010 року. Головні партнери Тегерана в цей час — Сенегал (купує іранські трактори та технології для хімічної промисловості) та Малі (допомога в будівництві ГЕС).

Та вже тоді паралельно в Нігерії затримали партію зброї для повстанців “Демократичних сил Казамансу” (регіон Сенегалу, де тривають змагання за незалежність), і в лютому 2011 року уряд Сенегалу розірвав дипломатичні відносини з Тегераном. Таким чином, мирна експансія в китайському дусі якось не вдалася.

Криза-2016 між Саудівською Аравією та Іраном

Північ Африканського континенту вже тривалий час як перетворилася на майданчик боротьби за впливи між Іраном та монархіями Перської затоки. І якщо у 2016 році Саудівська Аравія змогла тут укріпитись, то надалі її позиції лише послаблюються.

Конфлікти на Близькому Сході вже традиційно загострюються під Новий рік. Цікаво згадати диспозицію після січневої дипломатичної ескалації між Саудівською Аравією та Іраном у 2016 році (що почалася після страти в Ер-Ріяді 47 шиїтів, зокрема відомого теолога шейха Німра аль-Німра та погрому саудівського посольства в Тегерані). Обидві країни – претенденти на лідерство в мусульманському світі – вимагали від своїх “реципієнтів” визначитись: з ким вони?

І ось що ми бачимо на одній із мап, яка фіксує впливи на арабській півночі Африки:

Жовтим виділено країни, що підтримали Саудівську Аравію.

Таким чином, навіть Судан, де тоді ще правив багаторічний диктатор, друг Китаю та Росії Омар аль-Башир, поставив сунітську солідарність вище за іранські загравання (через залежність від банківських позик Ер-Ріяда).

Хоча раніше саме через Судан ішли потоки зброї з Ірану до Гази та Лівану. Іранці до того ж тренували суданську армію та розвідку, а ті – бойовиків ХАМАС.

Аналогічно вчинили і приморські Сомалі, Еритрея та Джибуті.

Отже, тур-2016 Іран програв. Але до 2020 року багато чого змінилося. Розколовся монолітний блок спонсорів сунітського світу — Катар посварився з Еміратами й Саудами та навіть спробував дрейфувати в бік Ірану.

Позиції саудитів захиталися — тепер Іран закріпився біля їхнього серця, в Ємені. Тегеран зацікавлений також у базах на протилежному боці Баб-ель-Мандебської протоки. Тому багато інвестує в економіку Еритреї та Джибуті, пропагуючи свій образ єдиного захисника ісламу перед лицем “хрестоносців”.

Кібервплив Тегерана

У грудні 2019-го влада Зімбабве, що потерпає від продовольчої кризи та незадоволення населення, звернулася до Ірану по допомогу у сфері кібербезпеки. Цим займеться зімбабвійська армія разом із підрозділом у справах диджиталізації в офісі президента. Нагадаємо, що Корпус вартових ісламської революції сформував одну з чотирьох найпотужніших “кіберармій” у світі. І Зімбабве – дуже важливий партнер для Ірану, оскільки з 2010 року Тегеран користується покладами урану в районі Каньємба для власної ядерної програми.

Західні розслідування останніх років оприлюднили інформацію про діяльність російських ботів на виборах у ПАР, на Мадагаскарі, в Західній Африці. Однак іранські “ботоферми” теж нарощують потужність в Африці.

ВИСНОВКИ

Протистояння Ірану зі США (чи друзями Трампа в арабському світі, передусім Саудівською Аравією) впевнено переростає регіональні рамки. Весь мусульманський світ розділяється на табори, і позиції шиїтів краще представлені на “вулиці”. Однак підтримка диктаторських режимів, підтримка нестабільності позбавляє моральних бонусів.

З іншого боку, реноме опонентів Ірану – в набагато гіршій ситуації. І непродумані спроби наскоком розв’язати палестинську проблему не додають популярності Вашингтону.

Читайте також:
Лівійський вузол: чому Туреччина активізувалась в Африці і причому там Росія

“Із ЦАРем в голові”. Що шукає Росія в Центральній Африці і як ми мусимо її спинити