Нові двері на Чорний континент для України: Африка визнала ПЦУ

автор: Юрій Олійник
співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”

Канонічну Православної церкви України визнала Александрійська церква – один із чотирьох древніх патріархатів, заснований у Єгипті святим апостолом Марком. Це подія неабиякої ваги, адже Патріархат Александрії охоплює всю Африку та має до 7 млн вірян.

Після цього визнання як для ПЦУ, так і для Української держави (яку теж представляють ієрархи Церкви, нікуди від цього не дінешся) відкриваються нові горизонти співпраці з давньою кафедрою, що, немов фенікс, відродилася у ХХ столітті й набула впливу у світовому християнстві й геополітиці.

Визнання Патріарха всієї Африки

8 листопада 2019 року патріарх Александрії та всієї Африки Феодор ІІ визнав ПЦУ, згадаши в диптиху митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

Патріарх Александрійський і всієї Африки Феодор ІІ

Це дуже важливий етап визнання Української церкви всією повнотою Православ’я.

Як відомо, саме Патріарх Александрії єдиний у православ’ї носить такий титул, як Папа і “Суддя Всесвіту” (наданий у ХІІ столітті імператорами з династії Комнінів після успішного вирішення ним міжцерковних суперечок), та залишається на другому місці за честю, а в давнину претендував і на першість над Константинополем.

Таким чином, визнання Києва Александрією – вагома втрата для Московської патріархії, чиї рупори мріяли влаштувати “суд східних патріархів” над Варфоломієм, який надав томос ПЦУ. Феодорові (в миру Ніколаос Хорефтакіс), котрий навчався свого часу в Одесі та очолював там подвір’я Александрійського патріархату, в цих планах прописувалось не останнє місце. Але ж не судилося. Африканський патріарх став на бік України.

Трохи історії: грецькі впливи на Чорному континенті

Кафедральний собор Благовіщення в Александрії

Після складних подій довкола Вселенських соборів та арабського завоювання в VII столітті абсолютна більшість християн у Єгипті стала міафізитами-северіанами, із паралельною кафедрою. Православна кафедра зберігала під омофором невелику гремокомовну общину з кількох тисяч людей, яка постійно зменшувалася. Дійшло до того, що починаючи з ХІІ століття патріархи взагалі не доїжджали до Єгипту, залишаючись у Константинополі. Із XVI століття, після османського завоювання Єгипту, справа поліпшилася, але все одно патріарх опікувався лише вузькою грекомовною діаспорою в Єгипті.

Однак все змінилося на початку ХХ століття. Греки почали розселюватись по колонізованій європейцями Африці, особливо в британських колоніях (однією з яких став Єгипет). Вони взялися будувати православні храми, відповідно, за погодженням із Константинополем були розширені канонічні повноваження Александрії на територію всього Чорного континенту. Це сталось за патріарха Александрії Мелетія, активного церковного діяча і реформатора.

Із часом у православ’я почали навертатись місцеві жителі. З десятиліттями кількість прозелітів зростала, як і місіонерська активність.

Місія відбувається із залученням кадрів інших церков. Особливо доклався до цього митрополит Кіпру Макарій III, який у 1950-60-х був водночас главою Кіпрської держави. Він долучився до організації семінарії в Найробі, столиці Кенії.

Православна семінарія в Найробі (район Рірута), Кенія

Зараз у семінарії в Найробі навчаються студенти з більшості країн Африки, активно перекладається богословська література на місцеві мови.

Відтак чи не найбільше грецьких місіонерів на допомогу Александрії посилає саме Кіпрська православна церква. Не дивно, що і в міжправославних стосунках вони координують свою діяльність.

Тож після Александрії можна чекати рішення щодо визнання ПЦУ саме Кіпрської церкви.

Для довідки. Макаріос ІІІ (або Макарій) – предстоятель Кіпрської православної церкви, митрополит, перший президент Кіпру в 1960-77 роках.
Доклався до розбудови семінарії в Найробі (Кенія), яка носить його ім’я – Патріарша семінарія архиєпископа Макарія III. Зокрема Макарій домовився з тодішнім президентом Кенії Джомо Кеніатою про виділення ділянки землі, і семінарія почала діяльність із 1981 року.
Макаріос мав дружні зв’язки із християнином Кеніатою ще з часів спільної участі в антиколоніальному русі (обидві країни раніше контролювались Великою Британією).
Новонавернені православні в Кенії під час антибританських повстань мау-мау в 1950-х роках були більш прихильними до борців за незалежність.

Через Кенію і далі

Саме в Кенії та сусідній Уганді сформувався центр африканського православ’я. У 1920-х роках там утворилася група шукачів “істинної церкви” на чолі з Реубеном Мукасою Себанзою Спарасом (колишнім англіканином, вихідцем із народу муганда), що звернулася до Александрійського патріарха. Спарас згодом став єпископом Христофором.

Основна літургійна мова в Кенії – суахілі.

Літургія в Найробі, яку очолює кенійський митрополит грецького походження Макарій (Тіллірідес)

Також чисельна православна паства активно зростає в ДР Конго, особливо в регіонах Катанга і Касаї – в цих по-сепаратистському налаштованих районах традиційно найуспішніша православна місія. Александрія  заснувала там окрему єпископську кафедру.

Тільки в Кенії, Танзанії й Уганді за півстоліття кількість православних зросла з 5 до 50 тисяч.

Мапа діоцезій Александрійського патріархату

На сьогодні чисельність постійних православних парафіян на Африканському континенті – більше 7 мільйонів, з них у Єгипті – близько 300 тисяч осіб (не рахуючи коптів). Так, це набагато менше за успіхи протестантів і католиків. Але й ресурси в розпорядженні православних були незрівнянно менші, як фінансові, так і кадрово-місіонерські.

Без паралельних ієрархій

Чим ще відрізняється Александрійська церква у православному світі – це відсутністю паралельних ієрархій (кілька єпископів на одні території, в одному місці), від чого страждає та сама Америка.

Перспективний континент доручили Александрії, і рясно проявились місіонерські плоди. Відповідно, всі діаспори традиційно православних народів, у тому числі українців і росіян, входять у цю ієрархію. І впливають на думку останньої.

Можливо, тому мозамбіцький митрополит Хризостом (Карагуніс) ще у вересні де-факто вступив у співслужіння з представниками Православної церкви України під час служби 14 вересня у Салоніках – з огляду на знайомство з думкою місцевої активної діаспори в Мозамбіку, що підтримує православні парафії.

До речі, в столичному соборі Архангела Гавриїла в Мапуту тривалий час служив виходець з Хмельниччини отець Георгій Золотенко.

Сюрприз для Путіна після саміту “Росія-Африка”

Після жовтневого економічного форуму “Росія-Африка”, який відбувся в Сочі та мав стати проривом у відносинах Москви й африканських держав, рішення Александрійського патріарха Феодора II стало неприємним сюрпризом як для духовної, так і світської “башт” Кремля.

Уже лунають погрози – помститись патріарху, створивши альтернативну ієрархію.

Але чи зможе Москва належно конкурувати з Александрією в Африці? Навряд чи. Відсутність сприйняття культури місцевих народів та, загалом, складності місії на континенті не сприятиме успіху РПЦ, навіть при вливанні великих коштів. Треба жити поряд із цими народами, проникатися культурою, розв’язувати складні питання (наприклад, щодо катехизації та життя новонавернених полігамних родин). Тож сумнівно, що Москва зможе відкривати дієві альтернативні юрисдикції в Африці, хіба що на папері. Лише поглибить сварку з давніми церквами.

Звісно, ознакою плодів місіонерської діяльності може бути й негативний фактор – розколи та пошук альтернативних юрисдикцій. Незадоволені громади переходили до грецьких старостильників, альтернативних маргінальних синодів. Зокрема в ДР Конго, у південних регіонах Катанга і Касаї, деякий час до “ревнителів традиції” перейшло близько 60 громад із народу балуба. Тепер такою альтернативою може стати і Москва, якщо вирішить піти на більш радикальні кроки. Але кількісні результати навряд чи будуть кращими.

Українські миротворці і місцеве населення в ДР Конго

До речі, саме в Демократичній Республіці Конго (колишній Заїр) постійно перебуває український військовий контингент зі складу Миротворчої місії ООН, що може стати додатковим фактором демонстрації конструктивних намірів Києва для місцевих православних громад.

Читайте також:
Українські миротворці в ДР Конго врятували місцевого пораненого вояка. ФОТО

Може, варто б і Україні приглянутись до африканського православ’я?

Загалом на Африканському континенті вже не просто функціонують окремі православні місії, а по суті сформувалися автономні церкви – зокрема варто згадати активні громади із новоствореними митрополіями в Камеруні, Нігерії, Південно-Африканській Республіці. Патріархія Александрії не втручається жорстко у їхнє внутрішнє життя. Але ієрархія там переважно грецька, як і на Русі до XV століття, теж місійна територія. І багато що зав’язано на фінансову допомогу Греції, що, до речі, підвищує політичне реноме країни в цих державах.

Може, варто б і Україні приглянутись до африканського православ’я?

Варто нагадати, що Кенія – один із найбільш зростаючих економічних партнерів, також маємо непогані контакти у військово-політичному плані (від продажу зброї до підтримки чи нейтралітету під час голосувань у ГА ООН за “українські” резолюції). У Кенії активно діє українська громада, а також посольство України.

Читайте також:
Африканське знайомство з Кобзарем: діти-сироти в Кенії малювали Тараса Шевченка. ФОТО

Церковний хор у семінарії в Найробі

Можливості для налагодження контактів, а можливо, навіть обміну між семінаріями Найробі та Києва відкриті.

Це стане як запобіжником від російських тисків (які посилюються на континенті), так і можливістю покращити сприйняття України серед мільйонів африканців.

Читайте також:
“Із ЦАРем в голові”. Що шукає Росія в Центральній Африці і як ми мусимо її спинити

карта діоцезів Александрійського Патріяхату

Феодор II в семінарії Найробі – відкриття навчального року