Останні зойки у “великому підворітті”

Сергій Борщевський
письменник і дипломат

14 жовтня, коли Україною проходили марші під гаслом “Ні капітуляції!”, Верховний суд Іспанії засудив до різних термінів ув’язнення дев’ятьох лідерів каталонських сепаратистів. Європейські, а надто іспанські ЗМІ висвітлювали обидві події, зокрема, вмістивши знімки з київського Майдану Незалежності.

Але от що цікаво: навіть нарікаючи на суворість вироків, як у випадку з бельгійською “Ле Суар” (нагадаю, саме Бельгія надала 2017 року політичний притулок колишньому главі каталонського уряду Карлесові Пучдемону), жодна з країн ЄС не поставила під сумнів правомірність дій іспанської влади.

Не було ані закликів до Мадрида сісти за стіл переговорів із сепаратистами, ані розмов про надання автономії якогось особливого статусу. Сепаратистів провідні європейські видання так і називали сепаратистами, навіть більше – Європейський парламент заборонив доступ до своїх будівель згаданому Пучдемону, мотивуючи це рішення “співпрацею між державами-членами та європейськими інституціями”.

Тобто в цьому випадку європейські політики не сушили собі голови вигадуванням якоїсь “формули Штайнмаєра”, хоча з точки зору міжнародного права Каталонія має на неї більше підстав, ніж той же Донбас, оскільки каталонський народ існує насправді, на відміну від народу Донбасу, який існує лише у хворобливій уяві Кремля.

Чому ж такі різні підходи? Як на мене, це питання не лише до керівництва країн ЄС, а й, можливо, навіть більшою мірою до української влади.

Світ – це велике підворіття, де, як і в компанії підлітків, поважають право сильного. Це добре затямив політичний хуліган Путін.

Чи рахуються з Україною світові лідери? Відповідь на це питання дає оприлюднення американською стороною в односторонньому порядку (тобто без погодження з українською) стенограми розмови Трампа з Зеленським. Уже сьогодні очевидно, що серія з’ясувань і взаємних звинувачень американських політиків, у яких надто часто згадуються Україна та її окремі громадяни, не додасть симпатій до нашої країни ні в таборі республіканців, ні в таборі демократів.

Своєю чергою міністр закордонних справ України Вадим Пристайко днями визнав, що після оприлюднення тексту телефонної розмови між президентами США та України відчувається “певне напруження” у відносинах з Францією та ФРН. В перекладі з дипломатичної на людську це означає, що під час тієї розмови було сказано щось зайве, що не сподобалося двом главам держав, які беруть участь у т.зв. нормандському процесі. І це в той час, коли нам так потрібна міжнародна солідарність.

Поза сумнівом, Росія як досвідчений політичний інтриган використовуватиме цю “певну напруженість”. З усіх визначень Росії особисто мені найближча формула, почута на одній конференції з уст видатного дипломата, посла Володимира Василенка: “Росія – екзистенційний ворог України”.

Не беруся стверджувати, що в згаданій ситуації можна простежити московський слід. Але хочу послатися на перший абзац документу, який мені свого часу вдалося скопіювати, взявши на кілька хвилин із робочого столу п’яного російського дипломата. Документ цей, датований 9.10.2006, починався словами:

Совершенно секретно
Экз.№3 Только лично
Президенту Российской Федерации
В.В.Путину
О проведении мероприятия
содействия
Уважаемый Владимир Владимирович!
Федеральной службой безопасности реализован етап мероприятия
Содействия (МС) «Блокада», направленного на противодействие планам
Киева по диверсификации поставок газа на Украину за счет увеличения импорта
туркменского газа в ущерб российским інтересам в энергетической сфере. О начале данного мероприятия Вам докладывалось ранее (№700-П от 13.02.2006г.)…

Автором доповідної був відомий Ніколай Патрушев, чий підпис засвідчив заступник начальника 9 відділу ДОІ 5 Служби ФСБ Росії полковник В. Петровський.

До чого я веду? Якщо хтось тішить себе ілюзіями про рівноправні партнерські відносини з Росією, – забудьте. Якщо хтось сподівається від Заходу на щось більше, крім глибокого занепокоєння, – забудьте.

Можемо розраховувати лише на власні сили і на підтримку з боку кількох не надто потужних країн, які теж “мотали строк” у соціалістичному таборі й усвідомлюють, що після України на черзі вони.

Тож що швидше українська влада збагне різницю між КВН і зовнішньою політикою, то краще для України. І для самої влади.

Читайте також:
Пристайко: з Росією – потепління і болісні компроміси, готується обмін всіх на всіх