Що дала “Ніч на Банковій”: плюси, мінуси, конспірологія

Дмитро Лиховій
журналіст, головний редактор “Новинарні“

Акція “Ніч на Банковій. Мовчання вбиває” досягла кількох цілей, поставлених організаторами та учасниками.

По-перше, ще до її початку – на тлі підготовки – просунулося розслідування кількох резонансних справ, пов’язаних із нападами на громадських активістів на Сході й Півдні України.
Було затримано й арештовано двох виконавців замаху на одеського “автомайданівця” Віталія Устименка – він упізнав зловмисників.
Арештовано людей, що стріляли в голову одеського осередку “Сили людей” Олега Михайлика.
З’явилася інформація про те, що підозрюваний в убивстві бердянського діяча, бізнесмена-АТОвця Віталія Олешка “Сармата” дав свідчення про замовника злочину.

Зрештою, за кілька хвилин до початку акції на Банковій служба Петра Порошенка оприлюднила заяву, в якій сказано, що президент не задоволений такою криміногенною ситуацією в країні. Він вимагає, щоб на координаційній нараді з питань боротьби зі злочинністю було розглянуте це питання і чекає відповідного звіту.

“Порошенко заслухав інформацію генерального прокурора Юрія Луценка та міністра внутрішніх справ Арсена Авакова і поставив їм вимоги щодо розслідування замахів на активістів” – це, до речі, це одна відповідь тим, хто пише в коментах, “а причому тут президент і чому саме на Банковій, а не біля МВС?”

Та тому, що президент – гарант Конституції, куратор СБУ і Генпрокуратури, найбільша фракція у ВР носить його ім’я та керується його вказівками, і балотуватися на виборах Порошенко хоче від патріотичної, майданівської частини електорату.

По-друге, учасники пікету дуже непогано підсвітили проблему “полювання на активістів” – і в переносному сенсі, і в прямому – піротехнікою на Банковій та біля бази Авакова.

Акція вийшла не зовсім численною (приблизно на 400-450 учасників разом із пресою, при тому що поліції було значно більше), але ефектною і справді ефективною.

Адже завдяки активному супроводу в соцмережах та креативним підходам – пересувний екран із проектором, трансляція відеозвернення Гандзюк, фаєри, трафарети – акція привернула увагу численних ЗМІ та стала помітною медійною подією.

Учорашній протест вийшов із “Фейсбуку” і потрапив у телевізор, тобто на значно ширшу аудиторію.

Журналісти мали змогу розширити свої горизонти, не виїжджаючи з центру Києва, побачити в одному місці багатьох живих жертв нападів (Стерненко, Устименко, Кузаконь, Шабунін та ін.), послухати їхні виступи та поспілкуватися безпосередньо.

Виступає Сергій Стерненко

Чи не головне – “Ніч на Банковій” запустила в інформаційне поле таке поняття, як “список Катерини Гандзюк” – перелік громадських активістів, розслідувачів, борців із корупцією на місцях, щодо яких було вчинене насильство (побиття, замахи, вбивства), і воно досі не розслідуване, або не до кінця розслідуване та не засуджене.

Читайте також:
“Не матимемо страху”. Гандзюк записала відеозвернення напередодні протесту

Акція почалася з гучного перелічування цих 55 прізвищ людей, на яких було скоєно напади з початку 2017 року.

Потім, коли стемніло, ці імена з вказанням дати нападу проектувалися у вигляді великих світних написів на фасад будинку навпроти в’їзді на Банкову.

Так, імовірно, не всі вони постраждали з вини держчиновників чи силовиків, не всі злочини – замовні. Але в усіх випадках завдання правоохоронних органів (якщо вони справді правоохоронні) – провести об’єктивне розслідування, визначити підозрюваних, обвинувачених. У замовних нападах – вийти на замовників замахів, а не лише найманих виконавців. Довести справи до справедливих вироків у судах.

Речник МВС Артем Шевченко вже постфактум намагається вправлятися в дотепності і пише: мовляв, вважати, що розслідування “відбуваються ТІЛЬКИ тому, що активісти піднімають ажіотаж (…) – так само невірно, як вважати, що земля обертається під впливом інерції від руху людей, які по ній ходять”.

Однак, звітуючи про кілька “розкритих”, на думку МВС, справ, речник не має відповіді на запитання про замовників нападів.

Натомість встановлення саме осіб замовників “полювання” є вимогою “Ночі на Банковій” – чи це місцеві феодали, мери, голови ОДА/РДА, політики, бізнесмени, кримінальники? Чи не вийде раптом поліція у розслідуванні на саму себе?

Тому залишається питання – “хто замовив?” Адже не з доброго дива взялися виливати на Гандзюк літр сірчаної кислоти бійці УДА, які раніше не мали з нею конфліктів і яким Катя допомагала розміщати білборди на Херсонщині.
І не просто так приїхали до Одеси вояки 54-ї бригади, щоб перестріти, побити й порізати Віталія Устименка – ще одного опонента мера Труханова.

Їх хтось наймав. Хто? Де відповідь?!

Кажете, вона є у справі “Сармата”, який начебто сам рейдерив і незаконно збагачувався? Ок, почекаємо суду. Однак подібних справ – десятки.

Понад те. “Список Гандзюк” покликаний “підсвітити” давно забуті на центральному рівні справи з глибокої провінції, які досі не отримували належного розголосу у ЗМІ й соцмережах.

Адже Гандзюк тепер знають усі чи майже всі. А сама Катя, лежачи на перев’язці в опіковому центрі, закликає розслідувати, хто вбив, скажімо,  Миколу Бичка в Чугуєві Харківської області? Або побив ще одного екологічного активіста – Михайла Берчука у Власівці на Кіровоградщині?

Мені вчорашні події нагадали виступ приблизно тих самих активістів на Майдані минулої зими після умовного вироку суду для “тітушковода” Юрія Крисіна. Завдяки інформаційному тиску антимайданівський злочинець, що вочевидь має “дах” в органах, таки опинився в СІЗО. Щодо нього триває новий суд, прокуратура активно працює, і Крисін напевне сяде по-справжньому.
Хотілося б, щоб ефективність і вчорашньої акції була такою ж.

Автозаків і поліцейських в Урядовому кварталі вчора було дуже багато. Як і коментарів у “Фейсбуці” із цькуванням тих, хто протестує не за адресою, розхитує човен, залучає на свій бік проти АП чи то аваковських, чи то неонаці, “фу”.

Показовою за Фрейдом була фраза з коментаря генпрокурора Луценка: “Вина в цій ситуації лежить не тільки на бандитських елементах та неякісній роботі правоохоронних органів, але й на атмосфері тотальної ненависті до влади, яку сіє частина громадських активістів”.

Юрій Віталійович, це що ж, виходить, на активістів – нехай не лише білих і пухнастих – полюють через те, що вони сіють “атмосферу ненависті до влади”?
Підкреслимо: полюють не на сепарів у тилу, не на “ригів”, а на тих, хто викриває злочинні дії влади, передусім місцевої.

Влада, як видно, у свою чергу теж боялася. Але ні. “Ворог не в Києві”.

Ідеєю вчорашньої акції було не валити владу, а дати “чарівний пендель” – спрямовувати її дії в правильному напрямку. Не розхитувати ситуацію в тилу, а забезпечити ефективні розслідування і притягнення до відповідальності.

Хоча – авжеж – не завадила б і відставка міністра внутрішніх справ, який нібито керує половиною силового блоку країни, проте в часи кримінальних загострень релаксує між квіточками й лимонами в Тоскані. І звільнення його пустобрехів-радників, і керівників поліції в Києві, не кажучи вже про зрощені з мафією ГУ НП в областях, котрі вже безліч разів довели свою професійну неспроможність і нечистоплотність.

Можна припустити, що вчорашній громадський “копняк”, а особливо резонанс від нього у ЗМІ й соцмережах, вплине ще й на політичні апетити “фейсбук-міністра” Арсена Авакова та його соратників – тих, що на тлі ганебно низької якості роботи структури МВС хизуються утримуваним “балансом влади”.

Утім, залишається тільки пореготати над “пулом Авакова”, який вважає, що весь “кач” навколо нападів на активістів відбувається для тиску на міністра, МВС і поліцію.

А ще більше – над умовним “пулом Бірюкова”, котрий вкинув у соцмережі мислевірус, нібито акцію на Банковій придумали “аваковські”, щоб призначити крайнім Порошенка, послати якісь сигнали, підточити рейтинг тощо. Мовляв, неспроста на пікет прийшли “Нацдружини”.

Останнє твердження було прекрасно перекреслене поїздкою майже сотні учасників акції з “Автомайданом” на Мінський проспект, до бази МВС, де живе Аваков – постукали у двері, поскандували, попалили вогні, дими, облили паркан свинячою кров’ю, залишили написи.

Загалом, конспірологічні версії провалилися.

А кому лише не приписують тіньове керівництво акцією – Анатолію Гриценку (а він, до речі, прийшов, постояв у натовпі), Тимошенко, Найєму, Шабуніну. І Росія, звісно, куди ж без неї.

Далебі. Іноді банан – просто банан. І його потрібно витягнути з вух.

Акцію придумали і влаштували друзі Катерини Гандзюк із “Фейсбуку” – Сініцин, Оберемко, Хромих, інші люди, які не мають політичних амбіцій, але мають вимоги до існуючої влади. Долучився також “ДемАльянс”.

Організація акції нагадувала Майдан – привозили й забезпечували, хто що може, без централізованого фінансування з чиєїсь однієї кишені.
І контингент був майже майданівський – ультраправі разом із лівими, центристи, правозахисники, держслужбовці.

Підвоз автобусами не оплачували. Кого запросили – той прийшов, якщо має бажання і підтримує конкретну вимогу.

Якщо не домогтися її виконання – наслідки можуть бути значно гіршими, ніж здається.
Бо напади на активістів відбуваються переважно в містах і селищах на Півдні і Сході України – там, де, окрім корупції й визискування, залишається високою загроза “ригівського” та російського реваншу. І коли Банкова включає цих труханових та кернесів до передвиборчих договорняків – це аж ніяк не може нас влаштовувати.

Фото: “Новинарня“

Фото: Громадське

Читайте також:
“Будемо вдячні довіку”. Активісти просять виконавців замаху на Гандзюк
назвати замовників