автор: Майя Орел
Вірогідність того, що на Донбас зайдуть міжнародні миротворчі сили під егідою ООН, досить висока. У лютому на Мюнхенській конференції з безпеки найвищим посадовим особам держав-учасниць було представлено доповідь щодо можливості розгортання на Донбасі миротворчої місії Об’єднаних Націй. Ішлося про 20 тисяч військовослужбовців із країн, що не входять до НАТО, і 4 тисячі поліцейських.
Після цього Швеція, Білорусь, Німеччина, Фінляндія, Австрія тощо заявили про готовність направити свої контингенти в Україну або в інший спосіб підтримати місію.
Росія заперечує проти того формату місії, який обстоюють Україна, США та Європа: повноцінний контингент “блакитних шоломів” на всій території ОРДЛО з обов’язковим контролем кордону з РФ. Натомість Москва пропонує лише охорону для СММ ОБСЄ на лінії розмежування.
Глухий кут? Схоже на те. Однак президент Петро Порошенко на недавній зустрічі з блогерами проголосив твердий намір “дотиснути” миротворчу місію ООН для Донбасу, заявивши, що це буде базовий елемент розв’язання проблеми ОРДЛО.
В який спосіб може бути подолано вето Росії в Радбезі ООН щодо миротворців для Донбасу? Які завдання виконуватиме бажана місія на Донбасі? Чим український конфлікт відрізняється від тих, де світова спільнота вже задіювала миротворчі сили?
Ці та інші запитання “Новинарня” поставила військовому експерту Сергію Грабському — учаснику миротворчих місій у Косово й Іраку.
Полковник запасу ЗС України
Голова ради громадської організації “Всеукраїнське об’єднання “Союз учасників миротворчих операцій” (СУМО)
Народився 14 червня 1966 року в Тернополі.
Освіта
Миротворча діяльність
Нагороди
За особисті заслуги та професіоналізм при виконанні завдань в Іраку полковник Грабський 2010 року був нагороджений генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном медаллю Північноатлантичного альянсу “За особливі заслуги”.
Має також медаль НАТО “NTM-I”, 12 медалей та відзнак України і колишнього СРСР.
Вільно володіє англійською мовою.
– Є певні маркери, які визначають можливість або необхідність проведення миротворчих операцій. Один із безумовних маркерів – це коли зона конфлікту стає зоною гуманітарної катастрофи і жодна зі сторін конфлікту вже не може на це вплинути, бо ситуація вийшла з-під контролю.
Та ж Росія усвідомила, що військовими методами не зможе досягти перемоги над Україною, що продовження конфлікту у такий спосіб становитиме загрозу і для її безпеки, зокрема через неконтрольований обіг зброї, наркотиків, криміногенну ситуацію тощо.
До того ж, Росія переконалася у проукраїнській позиції Сполучених Штатів, а після своїх поразок у Сирії — і в тому, що у військовій сфері не може нічого Америці протиставити. Тобто Росія під впливом усіх тих ситуативних моментів була змушена погодитися на миротворців.
– Ні, не великий. У Південному Судані, наприклад, бойові дії точилися десятиліттями, і коли вони вже стали загрозою для всього регіону Центральної Африки, Африканський Союз і ООН почали приділяти увагу конфлікту. Так само після десятиліть громадянської війни у Східному Тиморі ООН направила туди місію.
Китайські миротворці в місії ООН у Південному Судані, 2016 рік. Фото: Reuters
А Україна, завдяки своїй дипломатії, домоглася зміни оцінки ситуації буквально за кілька років.
– Югославія, скажімо так, у європейській Європі, і ситуація на Балканах, на відміну від нашої, безпосередньо впливала на економічні, політичні процеси в європейському регіоні. Однак, поки югославський конфлікт не почав виплескувати назовні величезні хвилі біженців і дуже велику кількість неконтрольованої зброї та наркотиків, світ теж мовчав. Відреагував десь через рік-півтора.
Так, швидше, ніж щодо України. Але будьмо відвертими: Європа завжди розглядала Україну як сателіта Росії, ще у 2014-15 роках ніхто нас серйозно не сприймав як суб’єкт міжнародного права, який зможе дати ефективну відсіч збройній агресії РФ. А ми змогли дати таку відсіч.
Крім того, ми переконали західне суспільство, що продовження і розширення конфлікту матиме непередбачувані наслідки і для нього, зокрема може йтися про величезну кількість біженців – від 3 до 7 мільйонів, і Югославія порівняно з нами здаватиметься невинною іграшкою.
До того ж, Росія за ці роки припустилася багатьох помилок: той же збитий “Боїнг”, наприклад. От після усього цього почалися певні політичні рухи щодо розгляду питання стосовно місії.
І це при тому, що Росія є членом Радбезу ООН. Уявляєте, яку шалену роботу провела Україна, щоб переконати світове співтовариство у необхідності місії!
Попри те, що всі прекрасно розуміють: Росія буде до останнього чинити опір і блокувати цю ситуацію.
– Її вето буде важко обійти, але можливо — заради спільних інтересів. Наприклад, в обхід Росії свого часу приймалося рішення про миротворців у Північній Кореї.
Тобто прецеденти були, коли не Радбез, а Генеральна асамблея ООН приймає рішення.
Є таке поняття, як суспільно-політична думка, і вона зараз схиляється до того, що Росію не можна розглядати як адекватний суб’єкт міжнародного права. Світова спільнота зараз чітко розуміє, що Росія токсична, вона все більше й більше становитиме небезпеку. Штати своїми санкціями вже поставили РФ в один ряд з Іраном, Північною Кореєю.
– Для мене індикатором було повідомлення, що США готові фінансувати цю місію. І це при тому, що Америка на 125 мільярдів доларів скоротила обсяги фінансування ООНівських заходів.
За Штатами підтягнулися Німеччина, Франція. Повідомили про свою готовність взяти участь в операції, а значить, і фінансувати її, Швеція, Австрія, Фінляндія.
Тобто Америка була як ото на горі камінчик – упав і потягнув за собою лавину.
Сьогодні вже є чітке усвідомлення формату місії, кількості військовослужбовців і характеру дій. З цього вже не робиться ніяка таємниця.
– Жоден американський солдат не буде учасником миротворчої місії на нашій території. Є таке правило збройних сил США, що американські підрозділи ні за яких умов не можуть бути передані в підпорядкування так званій “третій стороні”. Тому Америка не буде надсилати підрозділи своїх збройних сил для участі в миротворчих операціях під егідою ООН чи якоїсь іншої організації.
Американці або очолюють процес, як це було в Іраку, або не беруть у ньому участі. А в Україні йдеться про залучення миротворців ООН під егідою ООН.
– Вони не члени НАТО. Росія завжди розглядатиме участь країн-членів НАТО в такій операції як окупацію української території, як розширення НАТО на Схід до самих російських кордонів. А така можливість завжди сприймалася Росією як загроза її національній безпеці.
Отже, щоб обійти ці негаразди, розглядалися кандидатури країн, які є європейськими, але не є членами НАТО. Крім того, саме ці три країни мають колосальний досвід проведення миротворчих операцій у світі і належним чином підготовлені підрозділи.
Читайте також:
Порошенко – проти білоруських миротворців на Донбасі, – ЗМІ
– Щодо Білорусі, то суто технічна можливість залучення її миротворців існує. Однак, за так званим звичаєвим правом, країна не може надсилати свій контингент до сусідів — щоб уникнути звинувачень зазіхання на її територіальну цілісність, адже між сусідами завжди існують певні територіальні питання.
По-друге, на ринку миротворчих послуг Білорусь не є конкурентоспроможною. У порівнянні з європейськими країнами вона нічого не може запропонувати.
Що ж до Росії, то навряд чи вона зважала б на звичаєве право в цьому питанні. Але Україна на законодавчому рівні визнала Росію агресором і окупантом. Отже, ми отримали офіційні підстави, аби не допустити підрозділи російських збройних сил у якості миротворців на територію конфлікту.
Саме підрозділи. Бо окремі росіяни як громадяни країни-члена ООН можуть працювати у якості фахівців ООН. І тут нічого не вдієш, бо, відповідно до хартії ООН, вони мають дипломатичну недоторканність.
– Це чергова російська гра. “ЛНР” і “ДНР” є незаконними утвореннями, їх ніхто в світі не визнає, вони не є стороною мінського процесу. Ніякої їхньої згоди у цьому питанні не потрібно, і ніхто не буде нею перейматися.
Прибічники “ДНР” уже тривалий час “тренуються” протидіяти
іноземній миротворчій місії (фото з Шахтарська, липень 2016):
Читайте також:
“5 хвилин шизофренії”.
Як в “ДНР” тренують “мирну” відсіч збройній іноземній місії. ФОТО, ВІДЕО
– Так. Росія знає, що ОБСЄ — це міжнародна організація субконтинентального рівня і вона не може керувати підрозділами ООН. До того ж ОБСЄ за своїми функціями і компетенціями просто не розрахована на проведення миротворчих операцій.
По-друге, свого часу, справді, миротворці просто ставали на лінії розмежування і припиняли гострий конфлікт — на Кіпрі, наприклад. Вони стоять на острові із середини 1970-х років. Але чи допомогло це розв’язати кризу?
Тобто Росія для відтягування часу запропонувала формат, який в принципі не працює. А працює інший, що застосовувався, наприклад, у Косово, коли насилля фактично було зупинене протягом одного-двох місяців. Тоді миротворців було введено на всю територію конфлікту, і вони взяли під свій контроль кордони.
Щодо України, то спочатку йшла мова про введення миротворців на всю територію Донецької і Луганської областей, але тепер вирішено задіяти їх тільки на території конфлікту. Місія ООН буде здійснювати там усю повноту влади.
– Порівняно з тим, що я бачив, у нас винятково цивілізована ситуація. У нас конфлікт локалізований завдяки зусиллям Збройних сил і держави. Нам вдалося втримати інфраструктуру – нема її катастрофічного руйнування, коли люди просто вмирають від холоду й голоду, як у Грузії, коли страждають від нестачі води і їжі, як у Африці, коли дуже обмежені в своїх найнеобхідніших потребах, у пересуванні, як в Іраку чи Афганістані.
А головне – в нас не вчинялися масові злочини на етнічному та релігійному ґрунті, як у Югославії, коли мешканці одного села вирізали мешканців сусіднього, бо ті говорять іншою мовою або сповідують іншу релігію.
Конфлікт на нашій території — штучний, його створила російська окупація, він не є результатом глибоких історичних внутрішніх проблем, а привнесений ззовні. З точки зору міжнародного права, у нас сталася окупація, і це зовсім інший формат міжнародних відносин, який ми зараз спостерігаємо.
Сергій Грабський в Іраку. Фото з ФБ
– Знаєте, який парадокс ситуації зараз? Ми зараз використовуємо поняття, які були встановлені ще перед Другою світовою і які на сьогодні по факту не діють. Після Другої світової не було жодного випадку офіційного оголошення війни — ні під час бомбардувань Югославії, ні під час фолклендського конфлікту. Використати збройні сили для захисту інтересів — це одне, а оголосити офіційно війну з розривом усіх контактів — зовсім інше. Так само ми не оголошуємо війну Росії, бо це за собою автоматично тягне застосування тотальних міжнародних санкцій до сторін конфлікту, ми не можемо собі цього дозволити.
Світова спільнота, навчена кровопролитними війнами, зараз намагається вирішити всі ці питання у політичній площині, тобто без застосування зброї. Американці в Сомалі застосували зброю і отримали так, що мусили втекти. Обпікшись один раз, світова спільнота вже не розглядає примус до миру із застосуванням зброї як дієвий.
Тим більше, що Росія — не Сомалі, а ядерна держава. Тож жоден політичний діяч світу не піде на деокупацію української території воєнним шляхом, із використанням своїх власних збройних сил. Навіть не варто сподіватися.
Росію примушували і надалі будуть примушувати до миру в інший спосіб — через ізоляцію, обмеження доступу до ресурсів та технологій, політичний та економічний тиск. Тобто йдеться про цивілізований примус — у рамках міжнародного права із застосуванням політичних, а не військових дій.
З іншого боку, ситуація, що склалася, має свої варіанти розвитку. От, припустімо, Росія під тиском санкцій і внутрішніх негараздів неспроможна буде впливати на ситуацію на нашій території, зокрема поставляти людей і озброєння.
У такому випадку спроможність бойовиків протистояти українській армії – максимум тиждень. І тоді, можливо, буде доцільно нам здійснити військовий прорив за ці п’ять-сім днів.
У політичній діяльності розглядаються усі можливі варіанти, і вони розвиваються в паралельному режимі. З огляду на певні обставини і ситуацію, цей чи інший варіант може бути задіяний.
– Основна ідея миротворчої операції – це роззброєння і розформування незаконних підрозділів або їх переформування у підрозділи національної поліції (як було в Косово), стабілізація економічної і соціальної ситуації, підготовка й проведення під контролем ООН виборів тощо.
В нашому випадку йдеться про відновлення державного суверенітету України над всією територією, що була зоною конфлікту.
Німецький патруль у місії КФОР на півдні Косова, 1999
– Жодна держава, жодна міжнародна інституція не має повноважень звільняти людину від відповідальності за вчинення військових злочинів і злочинів проти людяності. Тому на цій території будуть проводитися слідчі та пошукові дії щодо затримання, арешту й передачу під трибунал військових злочинців. І робитимуть це миротворці, спираючись на міжнародні правові норми.
– Так. Хоча, навіть якщо вони підуть на територію Росії, це не звільнить їх від відповідальності в України.
– Місія демонструє готовність до застосування зброї — і цим примушує сторони конфлікту розв’язати його у мирний спосіб.
Миротворці зайдуть на Донбас після того, як Росія офіційно задекларує, що представників РФ на території майбутньої миротворчої операції немає, тобто в Росії буде час і можливість вивести своїх людей.
Після цього всі, кого затримають зі зброєю в руках, будуть розглядатися як найманці, незаконні збройні формування або військові злочинці. Стосовно них миротворці застосовуватимуть відповідні дії.
– Наприклад, блокуватимуть небезпечні райони. Бойовик зможе вийти з них тільки неозброєним. От в Югославії були місячники або добровільної здачі зброї, або примусові обшуки певних територій, коли перевіряються всі будівлі і вся зброя вилучається. Одночасно проводиться затримка і фільтрація осіб, які можуть становити небезпеку.
Миротворці знають десятки способів, як це зробити, але вступати в бій ніхто не буде.
– Може бути. У цьому випадку миротворці будуть спостерігати і фіксувати порушення Росією норм міжнародного права.
– Навіть якщо відповідне рішення буде прийнято сьогодні, з огляду на великий розмір контингенту, час на розгортання місії займе від 6-8 до 12 місяців.
– Не Україна. Світове співтовариство. Коли відповідальність за ситуацію в зоні візьме на себе штаб місії, агенції ООН зможуть активно працювати на цих територіях. Крім того, там почнуть працювати у широкому форматі інші неурядові організації, які зараз широко представлені на українській території.
– Ну, по-перше, у військових злочинців не буде можливості брати участь у виборах. Так звані мирні мешканці, звичайно, за один момент не перефарбуються у жовто-блакитні кольори. Але ви забуваєте про дуже важливий аспект: миротворча операція може проводитися протягом трьох, п’яти, семи і до 10 років, як у Косово. А час змінює суспільну думку.
Крім того, вибори будуть проводитися за українськими законами. І якщо до них не будуть залучені всеукраїнські партії, ці вибори ніхто не визнає.
Тому від нас з вами залежить, яка влада прийде на ту територію. Україна матиме час, аби посилити там свій вплив.
– Є певні індикатори, які використовує світова спільнота, щоб з’ясувати, наскільки суспільство на тих територіях вже готове до нерадикальних дій. Насправді, йдеться про багато показників, найпростіші з них — це, наприклад, розвиток неурядових організацій, спроможність системи самоврядування, співпраця і доступ до ЗМІ, рівень забезпечення життєвих потреб населення або самозабезпечення. Це і комунікативні рівні — як люди можуть спілкуватися, чи фіксується там обмеження людських прав і свобод. Це і безперешкодна діяльність всеукраїнських політичних партій тощо.
– Чому зараз світова спільнота погодилась на миротворчу місію для Донбасу? Тому що вона усвідомлює небезпеку ескалації цього конфлікту. І їй краще витратити сто мільйонів євро на підтримку цієї території у спокійному стані, ніж витрачати мільярди на вирішення проблем, які можуть виникнути у разі продовження конфлікту. Це очевидно.
Бойовики “ДНР” на КПВВ поруч із Горлівкою
Тепер щодо “знезараження” території і тамтешньої громади. Завдання місії —залагодити конфлікт, а не спеціально українізувати територію. Останнім повинна перейматися Україна, ми з вами.
Але наявність місії сприятиме створенню позитивного середовища. Миротворці є наочною картиною життя в цивілізованому суспільстві. Мешканцям тих територій взагалі пощастить — до них прийдуть люди з високорозвинених країн (Швеція, Фінляндія, Австрія), які принесуть свої стандарти життя — щодо харчування, очистки води, медичного обслуговування, розуміння прав і свобод тощо. Через розгортання госпіталів, надання різноманітної гуманітарної допомоги населенню.
Плюс миротворці створюють робочі місця для місцевих на своїх базах, отже, місцеві мешканці матимуть можливість побачити, що значить працювати за нормами і правилами цивілізованих суспільств.
І ще одне: миротворці ж як конкістадори — вони зайшли на територію і дивляться на неї як на потенційний ринок збуту чи виробництва, вони приводять за собою бізнес.
А бізнес — це стабільність, бо гроші люблять тишу. І це для нас дуже позитивно.
Звичайно, не всі мешканці цього регіону стовідсотково стануть демократами і патріотами, але люди отримають можливість у спокійних умовах, без збройного тиску, ризику тероризму , неконтрольованих кримінальних дій усвідомити, ким вони є, де вони є, та обрати спосіб життя.
– В Україні місія буде поступово зменшувати свою присутність, потроху передаючи важелі впливу і контролю легітимно обраним органам влади. А остаточне згортання місії може відбутися років через 7-10 після її розгортання.
От у Боснії: хоч самі боснійці беруть участь у миротворчих операціях ООН, але на їхній території досі стоять миротворці, бо залишається зона потенційного конфлікту.
Нідерландські миротворці місії ООН – UNPROFOR – у Боснії, 1994
Тут ще багато що буде залежати від розвитку економічної і політичної ситуації на території Росії. Так, щоб кордони між зоною контролю миротворчої місії та Росією не перетворилися на непевний кордон, по якому проходить зона конфлікту, де є постійне намагання провозити зброю, контрабанду тощо.
Але це — більш дальні перспективи, зараз головне — розгорнути місію.
Читайте також:
Українські миротворці повертаються з Ліберії після місії тривалістю 14 років
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
