Свято Маланки в селі Белелуя на Снятинщині. ФОТОРЕПОРТАЖ KAMIENCZANKA

 

Ірина Пустиннікова – Kamienczanka
блогер, журналіст, фотограф, етнограф із Кам’янця-Подільського

Белелуя вдруге: дуже класно! Але слизько :о) (LJ)

Читайте також:
Маланка-фест у Чернівцях: коники, бедлам, нацисти й повішений Путін.
ФОТОРЕПОРТАЖ KAMIENCZANKA

Село Белелуя (Снятинський район Івано-Франківщини) – вона вже Покуття. І у знаменитого своїми маланками села і сусіди знамениті.
Русів найближче – і звідти ж Василь “Камінний хрест” Стефаник. До Чернівців теж близенько, а там же Ольга “Земля” Кобилянська. Про Київ чи навіть Берлін згадувати теж можна, але географію аж настільки притягнути за вуха не вдасться. Задалеко для вух.

Ну, коротше, було так.

Коли всі три маланки з трьох кутів села промарширували під колядки на площу битви, першими за традицією билися ведмеді.


А потім прийшла черга чортів.


Забудьте все, що ви знаєте про середньовічні двобої і турніри. Забудьте і п’яні бійки на весіллях. Поєдинки на белелуйській маланці більше схожі за системою на професійний бокс: хто з ким буде битися, визначають місцеві дони кінги – коменданти маланок.


І от виходить кремезний чорт від Соківні – і чекає свого супротивника від Великого Кута. Йому назустріч з великокутського натовпу виштовхують худорлявого і, здається, ще зовсім юного диявола. Він виходить у центр кола – і відмовляється битися.
Натовп гуде.

Але є спроба № 2. І знову того ж рогатого пропонує на битву кут Соківня – і знову йому назустріч виходить тоненький чорт.

Ось цей.
І знову відмова від битви.
Соківнянський нечистий повертається до своїх однокутників, а услід йому лунає громом багатоголосе “Ганьба! Ганьба! Ганьба!” Це сотні чоловічих (і жіночих, і дитячих) горлянок з Великого Кута кричать у бік Соківні.
Та що трапилося?!


Поки б’ються на арені інші чорти, пробую з’ясувати, що сталося.
Головні по маланці з Соківні і Великого Кута намагалися влаштувати бій між двома рідними братами, от що. Але брат на брата йти не хотів. Кажу ж, в Берліні і Києві теж знають про двох братів, котрі між собою ніколи не билися. А сусід Стефаник тут був більше так, для демонстрації начитаності. :о)


Але давайте про белелуйську Маланку. І маланку.


Я тут вдруге. Минулого року вийшов якийсь заллятий сонцем бліц-кріг: ми ледве приїхали, як повз машину вже йшла остання з колон маланкарів – і я ледве встигала бігти за ними до місця “боранки”.


Цього року прибули в ті самі 12-30, але вдалося побачити і прохід всіх трьох маланок центром села, їхні колядування у місцевих магазинчиках і кафе – і навіть отакий міні-рекет. Ох, а я рік тому відсутність маланкарського флібустьєрства поставила жирним плюсом Белелуї.

Белелуя, чуєте, не треба так.
Ви чи не останній острівець чистого ритуалу, не скаламученного оцими от псевдо-міліцейськими кордонами. Маланка має власну територію, а автівки, котрі пролітають через село – вони як амбасади, шматочки інших територій, з іншими правилами і законами. Не вривайтеся так драстично в чуже життя – ті, хто хоче радіти святу з вами, вже чекають вас на площі, вже аплодують вам, фотографують вас. Далеко не всі водії автівок хочуть розділити з вами свято – і це їхнє святе право. Не вимагайте у них гроші просто за те, що їм треба було їхати там і тоді, коли у вас – і у мене – маланка. Поважайте кордони – і це буде суперово. Ви поки не займалися дорожньою обдирайлівкою – ну і не треба. Ви і так класні.

Подивіться, які класні.

Шкода, що ці мої волання до вас не долітять. Ну а раптом хтось когось знає з Белелуї – передайте там, щоб лишалися крутими і не принижували себе побираннями на дорозі, добре?


Чіпляння до машин був перший маленький мінус (в тому році у мене були суцільні плюси). Другий мінус – великий. Дуже великий. І це дорога. Самі на неї подивіться.


За маланкою з кута Берестів, яка йшла по Белелуї останньою, я проїхала метра три на колінах – не тому, що так ними захоплююся, аж до культовості, хоча вони класні.
А тому, що, як і того року. замість доріг тут переважно ковзанка. Це он на фото ще дуже класний участок траси, а на саме поле йти – попри гору. Машинами там дорога не розбита – і підсковзувалися і маланкарі, і гості свята. Всі.


Ну все село ж знає, що буде полудень 13 січня – і буде головне свято, котре славить Белелую по всьому Покуттю. Всі знають, що прийде велетенський натовп людей дивитися на “боранку”. Що пройдуть з колядами маланкарі. Ну невже не можна ПОЧИСТИТИ ДЛЯ САМИХ СЕБЕ ДОРОГУ? Хоча б посипати її піском? Ну хоч трішки постаратися – для себе, для себе ж?


Бо про те, що на маланку-2016 наїде аж атка кількість фотографів з інших місць, белелуйчани, напевно, і подумати не могли. Я от не могла.


Бо позаторік я порадила Белелую класному львівському фотографу Євгену Кравсу, торік була там сама – одна з чужинців, здається (і ставилися до мене дууже приязно, за що селянам дякую). А цього року купа шустрих чоловіків з рюкзачками за плечима, дівчат у хіпстерських курточках, юнаків у шапках-біні і з фотиками. Белелуя стає популярною. Хм, цікаво :о)


Ну, для своїх вона теж популярна, завжди. Тут теж бійки ведмедів і чортів фільмує і знімкує сотня телефонів, камер і фотиків.


І це зрозуміло – маланка тут не лише камерне дійство для сусідів, а й подія для всього села. з боями.


З емоціями.


З віватом переможцям.


Тільки погляньте, як фантастично виглядає солом’яний ведмідь-переможець з Великого Кута, котрого підкидають до неба його сусіди.


А місцева родзинка – крім Василя і Маланки тут ходять ще гуцул з гуцулкою. От вони всі четверо.


А є ж ще лікарі, дід і баба (баба – якраз персонаж хлопчика, який стоїть ліворуч).


А ще гідний подиву місцевий патріотизм – де ще маланкарі зображають на своїх костюмах державні символи?


Де навіть ведмеді з очерету мають патріотичні нотки?


Ну то хіба не варто таке дійство розчищеної дороги? там же недалеко від траси, кілька сотень метрів всього.
Але тут як і з іншими дорожніми роботами. Дорогою в Белелую і звідти бачили, як заасфальтовували дірки по дорозі до села. Під час зливи. Асфальт вкладали просто в калабані. Абияк, на відчепіться. Так і до цього відтінку шляху ставляться: ну впаде хтось, ну і що, подумаєш.


Ні-ні-ні. Це неправильно. Белелуйська маланка варта визнання значно більшого за вашковецьку, сюди вже потягнулися туристи – і при розумному підході з ритуалу можна зробити круту подію на славу села і краю. Але захід треба не лише рекламувати. захід треба готувати – інфраструктурно теж. І посипана піском доріжка до поля битви була б чудовим початком.


Бо он які герої свята – ну таке ж багато хто захоче побачити. Он як летить жахом на крилах ночі ведмідь на свою битву. Він виграє її, здається.


Бо ці ведмеді йдуть перемагати. Ці чорти йдуть перемагати. Ці жиди і смерті йдуть перемагати.
А приходять у поле, яке нагадує колекцію сугробів, спльовують через маски і з відчаєм буркотять: “На такому битися? Та блін…”.
Блін, ага.
Європа починається з поваги і турботи. Така влетенська армія чоловіків (за кожною маланкою ходить чималий чоловічий хор, котрйи і виспівує всі ці “Наша маланка…”) запросто впорається з 150 метрами шляху. Там менш ніж по метру на людину вийде.


Хоча що це я розкомандувалась тут. Белелуйчани мають повне право показати мені довгого чортячого язика.


Вони й без чужих порад знають, що треба робити. В маланок свої керівники, дуже колоритні – той в костюмі серед зими (з краваткою! поважаю), той у адідасах, третій з цигаркою в зубах…


Але я чесно хочу Белелуї лише хорошого. :о) Вони вже й моя традиція – думаю, і наступного року я захочу приїхати сюди 13 січня в обід.


(Хіба лише мені не розкажуть про якусь іншу колоритну і НЕ НІЧНУ маланку саме 13 січня).


Бо завжди хочеться нового.


Хоча перебити по цікавості битву двох копиць сіна у протигазах, погодьтесь, надзвичайно важко.


На маланку в Белелуї виходять подивитися не лише всі селяни, а й всі місцеві собачки. Була навіть дуже ошатна така. :о)


А от Гриць колони маланкарів налякався, дуже кричав і нервувався. Потім вже навіть подружився з місцевими хлопчаками, але натовп він, здається, зовсім не любить. Ну, це родинне.


Так, про що ще написати?


Про братання після боїв? Так це до кінця треба було залишатися, а не тікати через 40 хвилин від початку дійства. Просто знову почався дощ – а я дуже боюся. щоб в Красній завтра не відмовив змоклий фотик.


Про маленьких маланкарів? Підходжу до одного поважного пана з вусами і в кожусі і запитую: “А ви Василь?” – “Ні, я Петро!” – поважно відповідає поважний пан. Він таки зображав не Василя, а гуцула. Ну. буду знати.


Про бої? Ну, тут я не спец.


Про пригощання у дворах? Так я його і не бачила по-справжньому.


Про маланку як персонажа? Он яка симпатична Маланка йде :о)


В неї були дуже кумедні гримаски весь час, прикольна :о) (Прикольний, звичайно ж – це ж хлопець).

Снятин


В Снятині подивилися на місцеву шопку – ще більша, ніж того року. Снятин взагалі унікальне місто – при 7 тисячах жителів (це розмір Гусятина чи Копичинців) тут дофігіща пам’яток (лише дерев’яних церквів три), є музеї, є ратуша, фестивалі проводять, працює кінотеатр.


Зі свіжого – відкрили чималенький пам’ятник Бандері. Правда, тут же обставили його цвинтарними вінками. Але все одно – хороше місто. справжнє, живе…

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *