
автор: Нестор Дим
Днями Міністерство оборони України затвердило новий підхід до вшанування пам’яті загиблих за Україну. Наказ №403 від 11 листопада 2026 року “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо вшанування пам’яті загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України в системі Міністерства оборони України” підписав міністр оборони Євгеній Хмара; він є в розпорядженні “Новинарні“.
Документ пропонує систематизувати практики вшанування полеглих воїнів та сформувати спільні принципи меморіальної роботи. Один із головних принципів рекомендацій – у центрі меморіального матеріалу має бути життя людини, її особистість, служба, професійні здібності та вчинки. Обставини загибелі не повинні витісняти історію життя.
Що ще вносить новий наказ до комеморативної політики України та на які питання досі немає відповідей, проаналізувала “Новинарня“.
Методичні рекомендації МОУ охоплюють три основні напрями вшанування.
Перший – церемонії, ритуали та пам’ятні заходи. Ідеться про такі практики, як загальнонаціональна хвилина мовчання, поіменне вшанування, дні пам’яті військових частин і підрозділів, заходи до роковин загибелі, відвідування місць поховання, а також спортивні, мистецькі, освітні та інші події, безпосередньо присвячені пам’яті полеглих.
Другий – простори пам’яті та пам’ятні об’єкти. Це кімнати й куточки пам’яті, стіни, стенди, панелі, алеї пам’яті, пам’ятники, меморіали, стели, меморіальні дошки та пам’ятні насадження.
Третій – меморіальні матеріали й інформаційні ресурси. До них належать Книги пам’яті військових частин, біографічні матеріали, книги, альбоми, тематичні добірки, фото-, аудіо- та відеоматеріали, виставки, електронні сторінки пам’яті й цифрові профілі загиблих.
Ці форми можна використовувати окремо або поєднувати. Наприклад, військова частина може облаштувати стіну пам’яті з іменами полеглих, доповнити її QR-кодами з посиланнями на біографічні матеріали, а в річницю створення підрозділу проводити поіменну церемонію.
Рекомендації не вимагають від усіх військових частин запроваджувати однакові формати. Вибір залежить від мети вшанування, традицій підрозділу, місця й умов проведення, бойової обстановки, безпеки та наявних ресурсів. Якщо військова частина не має постійного місця дислокації, замість стаціонарного простору пам’яті можна використовувати тимчасові або пересувні експозиції.
Один із найважливіших принципів документа стосується змісту меморіальних матеріалів.
У них рекомендують розповідати про основні етапи життя військовослужбовця, його службу, професійні здібності, вчинки, що засвідчують честь, мужність і самопожертву, а також інші перевірені факти.
Якщо матеріал містить інформацію про обставини загибелі, її слід викладати стримано – без надмірної деталізації травм, тілесних ушкоджень чи самого моменту смерті. При цьому
МОУ застерігає від романтизації загибелі.
Це не означає, що обставини смерті взагалі не можна згадувати. Вони можуть бути важливими для розуміння життєвого й військового шляху людини, а в окремих випадках – мати суспільне значення. Однак у меморіальному матеріалі подробиці загибелі не повинні ставати самоціллю або використовуватися лише для посилення емоційного ефекту.
Тому біографічну розповідь доцільно будувати навколо кількох запитань: ким була ця людина до війни, що її сформувало, чим вона цікавилася, які мала переконання, як прийшла до війська, якою була її служба і що про неї пам’ятають близькі та побратими.
Обставини загибелі можуть бути окремою частиною історії, та не обов’язково її головною сюжетною лінією.
Окремий пункт особливо стосується зображень тіл загиблих і моментів ураження. Рекомендації не радять використовувати такі матеріали без конкретної меморіальної чи освітньої мети. Якщо їхнє використання необхідне, учасників заходу потрібно заздалегідь попередити про зміст і дати можливість не переглядати відповідну частину.
Читайте також:
“Краще помру з честю”: яким був Андрій Горохолінський – філософ, лицар, воїн ССО
Рекомендації встановлюють послідовність підготовки вшанування. Передусім військова частина має перевірити за офіційними документами факт загибелі або смерті військовослужбовця та переконатися, що родичів офіційно сповістили.
Після цього потрібно перевірити повне ім’я, військове звання, посаду, зв’язок людини з військовою частиною та інші факти, які планують використати.
Непідтверджені або спірні відомості не можна включати до публічного матеріалу як установлені факти. Водночас документ дозволяє використовувати особисті спогади, але вимагає чітко відокремлювати їх від підтвердженої інформації.
Наприклад, якщо побратим розповідає про певний епізод із бойового завдання, його свідчення можна подати як особистий спогад. Але якщо цей епізод не підтверджений іншими джерелами, його не слід описувати як беззаперечно встановлену подію.
Так само не можна подавати як достовірні факти вигадані або змінені події, слова чи дії загиблого.
Це стосується також і цитат. Якщо в матеріалі наводять слова військовослужбовця, важливо розуміти, звідки вони походять: із записаного інтерв’ю, листа, допису, особистого щоденника чи подаються в переказі іншої людини. Джерело й контекст мають бути зрозумілими.
Окремий розділ рекомендацій присвячений взаємодії з близькими загиблих. Документ передбачає, що військова частина має визначити одну посадову особу, відповідальну за комунікацію з родиною з питань вшанування. Це має допомогти уникнути одночасних або повторних звернень від різних представників підрозділу.
Під час першого звернення потрібно коротко пояснити його мету й конкретно зазначити, чого саме очікують від близьких: присутності на заході, виступу, передання матеріалів, дозволу на використання фотографії або іншої участі.
Важливий принцип – добровільність. Участь у заходах, особисті виступи, фото- і відеозйомка близьких, спілкування з медіа та передання приватних матеріалів мають відбуватися за їхньою згодою. Причому окрему згоду потрібно отримувати щодо кожної такої дії.
Сам факт передання родичем фотографії чи листування не означає автоматично, що він має законні повноваження дозволити їхнє використання. Якщо для публікації потрібна згода, її має надати особа, уповноважена на це відповідно до законодавства.
Водночас відмова родини від участі або відсутність відповіді не повинні перешкоджати вшануванню. У такому разі військова частина може використовувати офіційні відомості та інші матеріали, для яких є належна правова підстава.
За бажанням близької особи їй можна передати копію остаточної перевіреної версії меморіального матеріалу.
Таким чином, рекомендації визнають право родини на власні межі й не покладають на неї обов’язку брати участь у публічному вшануванні.
Документ окремо наголошує на однаковому принципі представлення загиблих у просторах пам’яті та під час поіменного вшанування.
Імена можна згадувати поетапно, якщо заздалегідь визначено спільний принцип. Але не можна надавати перевагу залежно від військового звання, посади, медійності людини, наявності фотографії чи обставин загибелі.
У просторах пам’яті імена також мають бути представлені за єдиним принципом і з однаковою помітністю. Поіменний блок може містити перевірену інформацію про людину, її службу та вчинки.
Водночас наявність фотографії не є обов’язковою.
Цей підхід важливий для уникнення ситуації, коли одні загиблі отримують помітне місце в меморіальному просторі, а інші залишаються майже непомітними через брак фотографій, відомостей або публічної уваги.
Рекомендації передбачають можливість присвоєння військовій частині почесного найменування на честь загиблого військовослужбовця.
Передання родині державної нагороди, якою людину нагородили посмертно, може відбуватися під час пам’ятного заходу відповідно до законодавства.
Читайте також:
Світлий лицар, добрий Джокер, Маленький принц. Пам’яті Назара Островського з “Азову”, який загинув за Україну
Міноборони вказує: перед використанням фотографій, відео, аудіозаписів, цитат, листування, творів та інших матеріалів військова частина має встановити їхнє джерело, автора або правовласника, мету, канал і правову підставу використання.
Перед оприлюдненням слід перевірити, чи не містить матеріал інформації з обмеженим доступом, персональних даних або відомостей, які можуть створити загрозу людям, військовим об’єктам чи виконанню завдань.
Перевіряти на OPSEC рекомендують не лише сам зміст публікації, а й фон фотографій і відео; документи та екрани, які потрапили в кадр; зображення інших людей; метадані й геоприв’язку; можливість розкрити чутливу інформацію через зіставлення з іншими публікаціями.
Останній пункт особливо важливий. Навіть якщо окреме фото не містить очевидної загрози, його можна зіставити з іншими відкритими матеріалами й отримати додаткові відомості про місце, час або характер військової діяльності.
Одна з найпомітніших новацій документа стосується використання штучного інтелекту та цифрових технологій у меморіальних проєктах.
Рекомендації МОУ не радять створювати або використовувати синтетичний голос чи фотореалістичну цифрову імітацію образу загиблого військовослужбовця для відтворення його мовлення, рухів або дій. Зокрема, йдеться про озвучення його текстів штучно згенерованим голосом.
Виняток передбачено для анімування фотографії загиблого без імітації мовлення. Це допускається за згодою родичів (осіб, визначених Цивільним кодексом України), з дотриманням прав на використання фотографії та чітким позначенням того, що зображення анімоване.
Такий матеріал не повинен створювати враження документального відеозапису.
Технічне відновлення фотографій, відео й аудіозаписів допускається, якщо воно не змінює їхнього змісту. Якщо цифрова обробка істотно впливає на сприйняття автентичності, це рекомендують чітко зазначати поруч із матеріалом.
Це важливе розмежування між відновленням історичного джерела та створенням нової цифрової версії людини, яка може приписувати їй слова або дії, яких насправді не було.
Методичні рекомендації Міноборони передбачають різні формати фізичного та цифрового вшанування.
Військова частина може облаштувати постійний простір пам’яті, якщо має безпечне й придатне для цього місце. Якщо постійної дислокації немає, можна використовувати тимчасові або пересувні експозиції.
Пам’ятні об’єкти – меморіальні дошки, стели, пам’ятники, алеї – встановлюють з урахуванням прав на відповідну територію чи майно. Якщо військова частина не має повноважень самостійно розмістити об’єкт, вона може подати пропозицію власнику або іншому уповноваженому суб’єкту.
Меморіальні насадження рекомендують доповнювати табличкою або іншим поіменним позначенням. Це потрібно, щоб ім’я військовослужбовця зберігалося незалежно від того, чи залишиться рослина в належному стані.
Поіменний стенд або інший пам’ятний об’єкт можна доповнити QR-кодом, який веде до докладнішої історії людини. Але посилання має спрямовувати на офіційний або інший контрольований ресурс із визначеним відповідальним за зміст і його актуальність.
Для створення окремого електронного меморіального ресурсу потрібно заздалегідь визначити адміністратора, склад даних, правові підстави їх обробки, правила доступу й виправлення, захист інформації, резервне копіювання та порядок припинення роботи ресурсу.
Документ МОУ звертає увагу на те, що пам’ятні заходи мають бути доступними для різних людей.
Участь у релігійному обряді – молитві, панахиді чи іншій церемонії – є добровільною. Якщо такий обряд включено до загального заходу, організатори мають передбачити нерелігійну меморіальну дію для тих, хто не бере в ньому участі. Також рекомендують зважати на релігійну належність загиблого та побажання його близьких.
Під час вибору місця й маршруту потрібно враховувати потреби людей з інвалідністю та інших маломобільних груп. Люди, які через стан здоров’я, вік чи інвалідність не можуть стояти, мають мати змогу вшанувати пам’ять сидячи (тому слід організувати місця для сидіння) або в інший доступний спосіб.
Також необхідно передбачити читабельність текстів, субтитри або інші засоби доступної комунікації.
В умовах воєнного стану окремо потрібно перевіряти наявність укриття, його готовність, місткість і доступність для маломобільних людей. Учасників до початку заходу мають поінформувати про розташування укриття, маршрути до нього та порядок дій у разі повітряної тривоги або іншої небезпеки.
Рекомендації покладають організацію вшанування на керівника військової частини в межах його повноважень. До початку підготовки потрібно визначити відповідальних за надання й перевірку інформації, комунікацію з близькими, безпекову перевірку, підготовку остаточної версії матеріалу та рішення про оприлюднення.
За потреби можна залучати військового психолога, капелана, представників громадських організацій, фахівців та інших осіб. Однак залучення зовнішніх учасників не надає їм права визначати від імені військової частини остаточний зміст матеріалу або порядок використання відомостей.
Документ також передбачає механізм реагування на помилки. Якщо після публікації виявили неправильне ім’я, біографічну неточність, персональні дані без належної правової підстави або інформацію, яка створює безпекову загрозу, про це потрібно повідомити відповідальну посадову особу й адміністратора ресурсу.
Якщо ґандж не можна усунути негайно, рекомендують тимчасово обмежити доступ до матеріалу або його частини. Після цього виправлення вносять до оприлюдненої версії та інших контрольованих копій. Якщо матеріал поширив інший ресурс, йому надсилають уточнення.
Водночас оригінал документа або іншого матеріалу, який підлягає зберіганню, не знищують.
Важливо, що рекомендації не запроваджують нової окремої справи, реєстру, картки, звіту чи нового строку зберігання. Документи й матеріали зберігають відповідно до чинних правил діловодства, архівного зберігання та роботи інформаційних систем.
Хоча рекомендації адресовані системі Міноборони (тобто органам військового управління, з’єднанням, військовим частинам ЗСУ, ДССТ та ГУР, навчальним закладам та установам системи МОУ), але закладені в них принципи важливі й для журналістів, які розповідають історії загиблих.
Документ не встановлює редакційних правил для незалежних медіа й не може замінити журналістські стандарти. Водночас він дає корисну рамку для роботи з біографіями, спогадами, фотографіями та іншими приватними матеріалами.
Перед підготовкою історії загиблого військового редакції варто перевірити:
Врахуйте, що не варто механічно переносити принципи меморіальної комунікації на всі жанри журналістики.
Стриманість у меморіальному матеріалі не повинна тягнути за собою замовчування проблем або уникнення незручних запитань.
Питання гідного вшанування загиблих військових “Новинарня” порушувала задовго до затвердження наказу №403. Попередні публікації редакції стосувалися військового поховального ритуалу, збереження імен, волі самих військових щодо прощання з ними та проблем, які виникають у родин під час увічнення пам’яті.
У серпні 2020 року “Новинарня” опублікувала матеріал Дар’ї Бури “За Україну помирати гонорово”: як запроваджується новий ритуал поховання воїнів ООС”. У ньому йшлося про розроблення єдиного військового поховального церемоніалу, який мав поєднати українські військові традиції та досвід інших держав. Авторка писала про необхідність чіткої послідовності дій під час поховання, військових почестей і поваги до родин загиблих.
У серпні 2023 року наше видання в матеріалі “Скільки воїнів загинули з початку війни? Книга пам’яті досліджує й рахує” порушило проблему комеморативної політики та збереження інформації про кожного полеглого. У публікації наголошувалося, що з часом віднаходити відомості про загиблих стає дедалі складніше, а без конкретних імен пам’ять ризикує залишитися лише загальними словами. Тоді ж ішлося про роботу громадських ініціатив, зокрема “Книги пам’яті полеглих за Україну”.
У серпні 2024 року “Новинарня” опублікувала колонку ветерана й експерта з комеморації та реінтеграції ветеранів Костянтина Татаркіна “Якщо ви хочете, щоб якась магія відбулася після вашої смерті, або Чому нас навчив заповіт Ірини Цибух “Чеки”. Автор розповідав про бачення Чекою майбутнього меморіалізації, види та форми вшанування, а також важливість поваги до волі кожного військового. У тексті йшлося про те, що вшанування має починатися з поваги до людини та її побажань, а не обмежуватися формальним ритуалом.
У травні 2025 року наше видання розповідало про спецпроєкт платформи пам’яті “Меморіал” “Як звучить пам’ять”: в Україні створили спецпроєкт з історіями полеглих на війні музикантів“. Він об’єднав історії загиблих військових музикантів і показав різні способи збереження пам’яті про них – через музику, видання творів, концерти та меморіальні ініціативи.
У жовтні 2026 року “Новинарня” писала про історію Сергія Гончарова в статті “Таким не відкривають”. Як у Сквирі домоглися вшанування ветерана, який після років на фронті вчинив самогубство”. Військовий служив із 2015 року, брав участь у бойових діях після початку повномасштабного вторгнення, отримав поранення й контузію, а в липні 2022-го вчинив самогубство. Спершу місцева влада відмовилася розміщувати його портрет на Алеї слави у Сквирі через обставини смерті. Зрештою, за сприяння Офісу військового омбудсмана, пам’ятний банер відкрили.
Ця історія порушила принципове питання: чи можуть обставини смерті перекреслити роки служби та внесок людини в захист України? В Офісі військового омбудсмана наголосили, що самогубство військовослужбовця, який повернувся з району бойових дій і міг мати наслідки бойової психічної травми, не повинно автоматично ставати підставою для виключення його з місцевих форм вшанування пам’яті захисників.
Ці та інші публікації були частиною тривалої суспільної дискусії щодо комеморативних практик. Вони засвідчують, що нові рекомендації Міноборони з’явилися не на порожньому місці.
Дискусія вочевидь триватиме, адже й зараз не на всі чутливі питання надано відповіді.
Читайте також:
У Тернополі на Пантеоні Героїв “з боями” встановили індивідуальний пам’ятник загиблому військовому: історія конфлікту
Показовою в цьому контексті стала історія одного поховання на Пантеоні Героїв у Тернополі. Родина загиблого військового Віталія Стадника вимагала дозволу встановити пам’ятник індивідуального зразка, хоча правила Пантеону передбачають уніфіковані монументи. Через це виник конфлікт із комунальним підприємством, яке обслуговує кладовище. Суперечка тривала в судах три роки, і Верховний Суд зрештою зобов’язав підприємство не перешкоджати родині встановити обраний пам’ятник. Водночас інші родини полеглих підтримують єдиний стиль надгробків, вважаючи його символом рівності загиблих. Також у мережі говорять про пам’ятник Віталію Стаднику як приклад несмаку.
Такі ситуації порушують ширше питання: хто і як має ухвалювати рішення про вигляд меморіальних просторів, наскільки обов’язковою може бути їхня уніфікація та як узгоджувати правила громади з волею родин.
Методичні рекомендації МОУ та наказ 403 затверджені в межах ширшої державної політики. Вони спираються, зокрема, на Концепцію вшанування пам’яті загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України в системі Міноборони, затверджену наказом від 12 серпня 2024 року №544, а також на Концепцію вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць України та формування культури поваги і підтримки ветеранів війни до 2028 року, схвалену розпорядженням Кабміну від 26 листопада 2025 року №1342-р.
Тобто наказ №403 не започатковує політику вшанування з нуля, а деталізує її практичне втілення в системі Міністерства оборони у час великої війни за Незалежність, коли кількість жертв обчислюється десятками і десятками тисяч.
Значення документа – у спробі виробити спільні підходи до того, як зберігати імена й історії загиблих, як взаємодіяти з їхніми близькими, як уникати помилок і не перетворювати пам’ять на формальність.
Водночас кейс “Стадники проти тернопільського Пантеону” – один із прикладів дискусій, які не вичерпуються рекомендаціями Міноборони. Адже документ МОУ задає важливі етичні орієнтири для вшанування пам’яті, однак не замінює ширшої суспільної розмови про комеморативні практики, права родин і відповідальність громад за створення меморіальних просторів.
Також рекомендації не гарантують, що ці принципи автоматично стануть повсякденною практикою кожної військової частини. Для цього потрібні відповідальні люди, належна комунікація з родинами, ресурси, якісна робота з інформацією та готовність виправляти помилки.
Читайте також:
Мандруй, стріляй, кохай. Історія життя та боротьби Героя України Віталія Карвацького “Туриста”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!