автор: Дар’я Бура
З початку 2020 року, за підрахунками “Новинарні“, бойові втрати українських військ на Донбасі становлять щонайменше 47 осіб. За минулий рік полягли 110 наших захисників. Нові могили з’являються в усіх регіонах. На сьогодні обговорюється як гідне вшанування пам’яті загиблих бійців, так і сам церемоніал поховання – щоб було зрозуміло, що ховають не абикого, а воїна, який віддав життя за незалежність і територіальну цілісність України.
Часом досі трапляються прикрі випадки з неналежним похованням загиблих військовослужбовців, коли похорон пересувається в часі без попередження, а могилу, замість Алеї Слави чи сектора почесних поховань, риють на “задвірках” цвинтаря.
Проте, ще в лютому цього року президент Володимир Зеленський оголосив про підготовку нового офіційного церемоніалу вшанування полеглих українських військових.
Насправді Український інститут національної пам’яті вже віддавна розробляє військово-поховальний ритуал для гідного вшанування загиблих і померлих захисників України. Нинішнього літа ця робота, із залученням різних органів влади та громадських організацій, вийшла на завершальний етап. “Новинарня” розбиралася, що маємо в підсумку.
До останнього часу військовий церемоніал для поховання загиблих військовослужбовців регламентувався Додатком 18 до Статуту гарнізонної та вартової служби ЗСУ, який визначав такий алгоритм ще для радянської армії. Ясна річ, поховання за цим порядком сьогодні не відповідають реаліям незалежної України, що зазнає втрат у війні з російським військом.
Відповідно до Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, безкоштовна організація поховання загиблих захисників покладена на військові комісаріати. Однак багато залежить від конкретного військкомату. Якщо військовий комісар – адекватна і професійна людина, тоді на високому рівні відбувається оповіщення родини, поховання, забезпечення всім необхідним.
Похорон загиблого військовослужбовця в місті Стрий на Львівщині, 2016 рік. Фото: www.preobrazhennja.org.ua
Проте в нас досі кульгають процедури на усіх рівнях – від моменту оповіщення родини і доставки тіла до самого дійства поховання. Через те, що керувати ритуалом бралися некомпетентні люди – чи авторитетна бабця, “яка життя прожила і знає, як правильно”, чи інші люди, необізнані у військовій справі – похорони воїнів часто перетворювалися на жахливе, розпачливе дійство.
Потреба створити єдиний алгоритм для поховання загиблих українських військових назріла давно.
За це взялися Український інститут національної пам’яті, Міністерство у справах ветеранів та Міністерство оборони України.
Основні завдання нового військово-поховального ритуалу:
Павло Подобєд. Фото: Армія.Інформ
За словами начальника відділу обліку та збереження місць пам’яті УІНП, голови правління фонду “Героїка” Павла Подобєда, насамперед Інститут нацпам’яті дослідив муштрові (стройові) статути Армії УНР та армії Української держави за період 1918-1924 років, а також досвід організації таких поховань у період Перших визвольних змагань. Також вивчили досвід поховання в арміях США, Франції, Німеччини, Ізраїлю.
Провели консультації в Синодальному управлінні військового духовенства Православної церкви України (щодо традицій поховання християн східного обряду).
Проте, переконує Подобєд, який провів велику роботу з історичного обґрунтування та вивчення традицій українського військового поховального ритуалу,
релігійна складова інтегрована в новий ритуал у такий спосіб,
що її можна виключити, не порушивши його структури
– якщо, до прикладу, загиблий військовий не сповідував жодної релігії.
Оксана Коляда
Про потребу передбачити єдину, чуйну щодо родичів загиблих потребу оповіщення заявляє колишній міністр ветеранів Оксана Коляда, яка тепер очолює фонд допомоги армії “Повернись живим”.
В Україні оповіщення відбувається абияк, констатує вона. “У нас люди в фейсбуці пишуть про загибель військового швидше, ніж дізнається мама”, – говорить полковник запасу Коляда, яка три роки тому була заступником командувача АТО на Донбасі та начальником управління комунікації і преси Мініоборони.
“Наприклад, коли у жовтні 2018 року загинули український і американський льотчики (під час міжнародних навчань “Чисте небо” розбився український винищувач Су-27, загинули Іван Петренко і Сет Нерінг – “Н”), ім’я американця не розголошували, поки тіло не доставили до США і не повідомили родині. У них це заборонено”, – розповідає Коляда.
Soldiers from the 3d U.S. Infantry Regiment (The Old Guard), the U.S. Army Band, “Pershing’s Own”, and the 3d U.S. Infantry Regiment (The Old Guard) Caisson Platoon conducted military funeral honors with funeral escort for U.S. Army Master Sgt. Jose Gonzalez in Section 60 of Arlington National Cemetery, Arlington, Virginia, Sept. 11, 2019 (U.S. Army/Elizabeth Fraser)
В Україні процедура оповіщення напрацьовується з урахуванням досвіду країн НАТО й Ізраїлю.
“Ми говорили про певну процедуру, починаючи від оповіщення: як це має відбуватися, – каже колишня глава Мінвету. – До прикладу, в США при оповіщенні заборонено дзвонити у дзвоник вхідних дверей, бо в людини потім асоціації з поганими новинами все життя. Потрібно стукати”.
“Хто має бути в групі оповіщення – психолог, священик, представник місцевої влади, представник військового підрозділу? Що вони мають вручати рідним – лист із подякою за героїчний вчинок, під час якого загинув військовий? Пам’ятаю, дивилася американський фільм. Там чоловік, син якого служить в армії, відчиняє двері і бачить двох чоловіків, із певним документом, у певних одностроях. І він розуміє, хто це та яку новину йому скажуть”, – наводить приклад Оксана Коляда.
У західних арміях світу контакт оповісників зазвичай відбувається з батьком, якого намагаються відволікти від розмов про смерть і скерувати розмову у конструктивне русло про віддання військових почестей, тому що син був воїном, загинув як воїн і заслужив на привілей.
Ритуал прощання з десантником Сергієм Тимощуком у Львові 23 травня 2020
“Ідеологічно і ми так задумували, що військово-поховальний ритуал – це привілей, який насамперед поширюється на загиблих захисників України і військовослужбовців, які раніше брали участь у захисті незалежності й територіальної цілісності України.
В такий спосіб ми демонструємо,
що за Україну воювати почесно, гонорово,
і держава та народ це цінують”,
– говорить представник УІНП Павло Подобєд.
Восени 2019 року Інститут нацпам’яті спільно з Мінветом розпочав апробацію розробленого проєкту з ритуалу поховання.
Із вересня по листопад провели шість репетицій (зокрема і з президентським полком ЗСУ) в умовах максимально наближених до поховання. Фінальна репетиція відбувалася з усіма врахованими правками та зйомкою навіть із безпілотника.
“Ритуал військового поховання – це не просто проєкт цивільних людей. Він пройшов через низку фільтрів, низку інституцій”, – наголошує Подобєд.
Оксана Коляда брала участь у цій роботі як міністр.
“Ми закупили спеціальну труну, замовили великий прапор, розробили лист-подяку від президента. Така практика існує в США, де родина отримує від президента лист-подяку за героїчний вчинок загиблого. Ми відзняли це для відеоінструкції і планували проводити навчання для всіх військових комісаріатів, щоб вони розуміли, як це відбувається. В кожній області ми планували створювати робочу групу з представника органів місцевої влади, військового комісара, представників органу місцевого самоврядування, де проживав загиблий. Ця група мала забезпечувати все”, – пояснює Коляда.
Розробники церемоніалу чітко визначили послідовність дій, якої дуже часто не дотримувалися в попередніх похованнях.
“Ми визначили, хто має право підходити до труни протягом усіх етапів ритуалу, з кого складається почесна варта, почет, салютна команда, як вони рухаються, як все відбувається в приміщенні…” – говорить Павло Подобєд.
Згортання Державного Прапора України під час ритуалу прощання з десантником Сергієм Тимощуком у Львові 23 травня 2020
Протягом усього військово-поховального ритуалу труна може перебувати у відкритому стані двічі: в церкві або в громадському місці для проведення прощань і по завершенні всього ритуалу – на кладовищі, перед опусканням труни в могилу.
Решту часу домовина має бути закрита й загорнута державним прапором – це забезпечує міліарний характер ритуалу.
Труну ставлять на катафалк, знімають з катафалку, за командою “на плече!” – беруть труну на плече, урочисто проносять на чолі з портретом загиблого та прапороносною групою до місця поховання. Накрита труна встановлюється на спеціальну підставку.
Із першим пострілом салютної команди сурмач і барабанщик виконують мелодію “Шана”.
Почесна варта урочисто розгортає з усіх боків одночасно прапор над труною.
Після завершення виконання мелодії “Шана” і завершення салюту прапор урочисто, спеціальним чином складається і передається представникам родини зі словами: “Від імені президента України – Верховного головнокомандувача Збройних сил України прошу прийняти цей прапор як символ держави, якій вірно і до кінця служив ваш чоловік (син, батько, донька, дружина)”.
Разом з прапором передається Лист подяки і пошани президента.
Як зазначає Павло Подобєд, для нового ритуалу все прописано в деталях: хто де стоїть, де стоїть портрет, яким чином несуть нагороди, як має виглядати державний прапор, який його розмір, як він згортається та розгортається.
“Церемонія з державним прапором – це зовсім новий елемент, якого раніше не було в Україні”, – відзначає представник УІНП.
У січні 2020 року, після збиття літака “Міжнародних авіаліній України” в Ірані, президент Володимир Зеленський взяв участь у помпезній зустрічі загиблих членів екіпажу рейсу PS752 в “Борисполі” й принагідно перейнявся церемонією вшанування загиблих військовослужбовців. Під час візиту в Міноборони 11 березня, представляючи нового міністра Андрія Тарана, верховний головнокомандувач розпорядився підготувати такий матеріал.
Зустріч загиблих членів екіпажу літака МАУ в Борисполі, 19 січня 2020. Фото: Укрінформ
Тоді Зеленський заявив, що вже протягом тижня в Україні розроблять план церемонії почесного вшанування кожного героя, який загинув за Батьківщину. У свою чергу Оксана Коляда, звільнена з Мінвету, пояснила, що ритуал уже розробили й презентували трьома тижнями раніше.
Надалі відбулися наради, де Інститут нацпам’яті представив проєкт документа. Генеральний штаб ЗСУ вніс свої корективи, і міністр оборони подав пропозиції на розгляд президента, щоб той вніс відповідний законопроєкт як невідкладний. Внесення ще очікується.
За словами Павла Подобєда, проєкт Генштабу дещо відрізнявся від напрацювань Інституту нацпам’яті та Мінветеранів.
“Ми передбачили військово-поховальний ритуал за загальною і за повною процедурою. Це той момент, в якому були розбіжності між нашим проєктом і тим проєктом, який пішов до президента України на розгляд”, – говорить представник УІНП. З його слів, Банкова хоче розширити коло осіб, яких вшановують поховалним ритуалом.
За загальною процедурою ритуал поширюється на всіх, хто воював за незалежність України. А за повною продедурою, яка є більш урочистою і представницькою – Герої України, повні кавалери ордену Богдана Хмельницького, ордену “За мужність” тощо. Повний церемоніал відрізнятиметься більшою урочистістю: труну з полеглим мають везти на лафеті гармати (замість катафалку), поховання супроводжуватиме військовий оркестр, збільшується чисельність почесної варти тощо.
За словами Подобєда, розбіжність виникла в тому, що, за позицією Інституту нацпам’яті, ритуал поширюється на тих, хто воював за Україну, миротворців, але не поширюється, як того хоче офіс президента України, на Героїв Радянського Союзу, Героїв соціалістичної праці та інші категорії шанованих в СРСР людей.
“На численних нарадах щодо розробки відповідних змін до чинного законодавства найбільш дискусійним завжди є питання про категорії осіб, на яких буде поширюватись ритуал. У різних редакціях до проєкту ритуалу намагались внести не лише Героїв Радянського союзу, а навіть ветеранів військової служби держав СНД, які на момент смерті були громадянами України. Звісно, що Український інститут національної пам’яті відстежує такі моменти і одразу на них реагує. Тут ми не підемо на жодні компроміси”, – заявляє Павло Подобєд.
Похорон морпіха-розвідника Ярослава Журавля на Дніпропетровщині, липень 2020. Фото: АрміяInform
“Позиція Інституту полягає в тому, що ритуал – це український привілей, відповідно, ми віддаємо шану тим людям, які складали присягу українському народові і воювали за Україну… Догодити всім не вийде. Та й не варто”, – каже представник УІНП.
Він наводить приклад, як можна довести справу до абсурду. Якщо російський військовий брав участь у збройній агресії проти Грузії або проти Чеченської Республіки Ічкерія, а згодом оселився в Україні й одержав наше громадянство – з формальної точки зору (відповідно до ст. 5 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”) він є ветераном військової служби. Однак, звісно, він не повинен користуватися привілеями, які мають українські захисники.
“Я особисто знаю двох таких російських відставників, які оселились на Херсонщині, одружились з українками, одержали громадянство. І що – будемо над їхньою труною розгортати Державний Прапор України? Ні, ритуал – виключно для українських воїнів”, – наголошує Павло Подобєд.
Військово-поховальний ритуал обговорюється з родиною, і
його ніхто не нав’язує, якщо родина не хоче
з певних причин, релігійних чи традиційних. Проте, зауважує Подобєд, немає варіанту ритуалу у вільному виконанні.
“Ніхто не керуватиме військовими, крім самих військових, ніхто не визначатиме, де має ставати салютна команда і куди стріляти”, – каже представник УІНП.
Читайте також:
У Києві поховали загиблого на Донбасі солдата Олега Шила. ФОТОРЕПОРТАЖ із ритуалу прощання
Останнім часом, як зазначає Павло Подобєд, окремі поховання загиблих у зоні ООС військовослужбовців відбуваються з використанням нового військового поховального ритуалу. Для цього використовуються відомчі документи Міноборони та ЗСУ із позначкою “проєкт”.
Ритуал прощання з десантником Сергієм Тимощуком у Львові 23 травня 2020
Після ухвалення змін до законодавства, коли проєкт стане законом, на YouTube викладуть офіційний ролик виконання військового поховального ритуалу, який допоможе зрозуміти порядок та послідовність дій.
Найважливішим завданням Інституту нацпам’яті в роботі над військовим поховальним ритуалом є збереження його концепції, наголошує Подобєд.
“Багатьом чиновникам нарешті потрібно зрозуміти, що надворі 2020 рік, ми живемо в незалежній державі, яка бореться за своє існування. Радянська армія, скільки б українців у ній не служило – це армія іншої, вже неіснуючої держави. Збройні сили України покликані захищати Україну, а не Радянській Союз чи Російську Федерацію. Відповідно,
Збройні сили України мають власних героїв,
власні традиції і власні ритуали.
Ставити під сумнів ці тези – значить ставити під сумнів наше право на незалежну Україну”, – підсумовує представник УІНП.
Читайте також:
Із десантником Тимощуком, який загинув у 2014-му, Львів попрощався за новим ритуалом. ФОТОРЕПОРТАЖ
У міністерствах ветеранів різних країн існують цілі агенції, які займаються адмініструванням військових кладовищ, доглядом, похованнями, надгробками, освітньо-виховною роботою з дітьми, розповідями про загиблих. В США вже навіть дійшли до того, що кожен військовий онлайн заповняє форму, як його ховати у разі загибелі.
“Ми хотіли зробити так само, – говорить ексміністр Оксана Коляда, – адже не в усіх родин є можливість доглядати за могилою, а в когось із загиблих немає батьків чи інших родичів”.
Інститут нацпам’яті ще 2014 року завершив роботу над рекомендаціями щодо героїзації загиблих захисників України. У цих документах є окремий великий розділ щодо секторів військових поховань. Передбачалося, що в місцевому пункті, де є бодай один загиблий на війні з Росією, органами місцевого самоврядування має бути ухвалене рішення про створення сектора військових поховань.
Алея слави кладовища м. Хмельницький 28 червня 2018, під час похорону Сергія Остапчука. Фото: Є.ua
Станом на грудень 2019 року в Україні було створено 523 сектори військових поховань, на яких поховано 1636 військовослужбовців.
Секторів, на яких було поховано десять або більше захисників України – 31.
Серед взірцевих можна назвати кладовища в таких містах, як Дніпро, Суми, Львів, Кропивницький, Полтава, Луцьк, Херсон.
Спроба створити головний військовий цвинтар, як у США, для полеглих за незалежну Україну наразі виявилася невдалою.
“Ми працюємо над створенням Національного військового меморіального кладовища. Є відповідний законопроєкт, була створена робоча група, яка зупинилися на земельній ділянці у Віті-Поштовій на південь від Києва. Але цей проєкт загальмував через брак політичної волі”, – говорить Павло Подобєд.
Вшанування щодня:
|
Читайте також:
У Лисичанську невідомі осквернили меморіал військовим ЗСУ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
