автор: Людмила Кліщук
фото авторки, з архіву Віктора Довгаля та начальника відділення комунікацій 147 оабр Дмитра Темнюка
Він із Бердянська в Запорізькій області, що нині під окупацією. В армії – з нульових років. На війні – з самого початку, із весни 2014-го.
Віктор Довгаль тоді був молодим командиром вогневого взводу у 25-й повітрянодесантній бригаді, коли його підрозділ встряв в одне з перших протистоянь АТО: під Краматорськом колону десантників “двадцять п’ятки” заблокували місцеві проросійські тітки й озброєні “сепари” та змусили здати затвори автоматів. Тоді лейтенант Довгаль дістав гранату, висмикнув чеку і пішов у натовп із погрозами, що підірве і себе, і їх. Це спрацювало.
Із початком повномасштабної війни десантник-артилерист Довгаль ще багато чого зрозумів та перейшов на українську мову. “Вірю в Бога та в 155-й калібр”, – каже Віктор.
Нині Довгалю 34, він полковник, повний лицар орденів Богдана Хмельницького та командир 147-ї артилерійської бригади 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ ЗСУ, що була створена в серпні 2025-го.
У своєму першому інтерв’ю на посаді новоспечений комбриг захопливо розповідає про роботу арти на різних стадіях АТО і повномасштабної війни. Про синергію з безпілотними системами і піхотою. Про те, як воно – протистояти противнику, який має безліміт на снаряди, а в тебе їх – обмежена кількість.
“Саме це нас робить фахівцями: за рахунок малої кількості боєприпасів ми досягаємо ефекту на полі бою. Бо ми цінуємо їх і робимо все, щоб завдяки нашій точній роботі не підпустити противника до солдатів, знищити ворожу гармату чи точку зльоту російського БПЛА”.
Досвідчений артилерист, Довгаль переконаний, що, незважаючи на “війну дронів”, гармати дуже важливі на цій війні.
А починаємо ми розмову з формування нової артилерійської бригади. Вона точно потрібно? Навіщо корпусу своя артбригада? Де братимуть людей? Що буде на озброєнні? Спойлер: “цезарі” і “сокири”.
– Отже, в липні ви прийняли посаду командира новосформованої 147-ї окремої артилерійської бригади 7-го корпусу ДШВ. З якими складнощами зіткнулися в контексті запуску нової військової частини? Що вже встигли реалізувати?
Віктор Довгаль під час інтерв’ю журналістці “Новинарні” Людмилі Кліщук
– Бригада створюється з нуля. Мені особисто було важко безпосередньо в заходах формування. Ти вже керівник установи, яка має своє фінансове господарство, має адміністративну діяльність, юридичну, фінансову. І керівник несе за це відповідальність. Щоб розумітися на цьому, слід вивчати документи – тому я багато часу присвячував саме цьому. Вивчав накази, розпорядження, постанови тощо. Це був важкий процес для мене. Але зрештою ми створили бригаду і вже функціонуємо як бригада.
– Останнім часом у Силах оборони з’являється чимало нових артилерійських бригад. Деякі аналітики жартома припускають, що таких підрозділів уже більше, ніж артсистем для них. Як ви поясните формування нових артбригад?
– Зараз ми перейшли на корпусну систему. А корпус має мати певний бойовий склад.
До корпусу мають входити:
У такому складі корпус може повноцінно проводити оборонну або наступальні операцію.
Тому в командира корпусу мають бути ресурси: управління й засоби, якими він підтримуватиме свої підрозділи. Ну, не буде ж так, що в командира бригади є засоби артилерії, а в командира корпусу – немає?
Саме комкор відповідає за планування і реалізацію бойової операції, визначає глибину ураження противника різними засобами. Чим він буде наносити туди ураження? А це ж задачі командира корпусу – знищувати противника на відповідній глибині.
Тому в нього й має бути артилерійська бригада, яка зможе завдавати ураження. Також у комкора мають бути свої засоби безпілотних систем – не тільки тактичного, а вже й оперативно-тактичного рівня (щоб завчасно уражати противника на глибині, знищувати його командні пункти, засоби ППО і РЕБ).
Тому і з’являються нові артилерійські бригади у складі корпусів.
Так само мають з’являтись підрозділи забезпечення – а це безпосередньо логістика. Хто нам привезе боєприпаси, паливо, воду, харчі?..
Тому нам потрібно розростатись. Якщо ми розростаємось, збільшуємось – отже, це про щось говорить. Отже, в нас є ресурси. Адже якщо є людський ресурс на гармати – то й гармати будуть.
Україна спроможна, і сама виробляє, і партнери допомагають. А головне – це люди.
– Коментуючи створення в складі 7-го корпусу ДШВ ще однієї військової частини, директор Фонду “Повернись живим” Тарас Чмут саркастично написав: “Більше нових бригад та частин — великих різних! Людей більше не стає, коштів більше не стає, ресурсу загального більше не стає. Рішення? Розпорошити те, що маємо, на ще більшу кількість частин! Більше полковників та генералів! Більше штабів та управлінь, більше хаосу нам усім”. Як відповісте на такий закид?
– Я вважаю, що створювати нове треба. Ми запускаємо корпусну систему; має бути корпусний комплект підрозділів. Ми це розвиваємо, збільшуємо кількість озброєння. Якщо ми це можемо робити – отже, маємо є потужності. Якщо збільшуємо кількість озброєння – ми збільшуємо кількість боєприпасів, технологічно їх покращуємо.
Триває впровадження високоточних боєприпасів, і це теж посилює нашу обороноздатність. Адже на ту лінію фронту, яку маємо станом на 2025 рік, нам потрібно багато артилерії.
Тому якщо нові артилерійські бригади створюють – їх створюють для посилення корпусів і нашої оборони в цілому.
– Оголошували, що 147 оабр буде оснащена сучасними західними артилерійськими системами. Якими саме?
– [155-мм самохідні артилерійські установки виробництва Франції] CAESAR різних модифікацій та [американські причіпні гаубиці калібру 155 мм] М777. Ну, і чимало різних БПАКів до них – FlyEye, “Домаха” тощо.
– Люди до цих гаубиць також є?
– Так. І управління цими людьми є.
Віктор Довгаль під час інтерв’ю “Новинарні“
– Де ви берете людей у штаб бригади? Як вдається насичувати фахівцями новий військовий організм?
– З людьми складно. Але переводяться люди з інших частин, набираємо через рекрутингові центри, почали роботу з платформами роботодавців. Проводимо агітацію в навчальному центрі. Задіюємо всі можливі варіанти та способи, які можуть привести до нас мотивований особовий склад.
– Чи відомо вже, на якій ділянці фронту буде працювати ваша бригада?
– На найважчій. Надіюся, що найближчим часом приєднаюся до 7-го корпусу, який уже виконує бойові завдання. Бо моя бригада – це його бойова складова.
Читайте також:
Командир 8-го корпусу ДШВ Дмитро Волошин: Дуже сподіваюся, що мені визначать задачу бути ударним угрупованням. ВЕЛИКЕ ІНТЕРВ’Ю
– Ви у війську з 2009 року, коли після школи вступили до академії сухопутних військ імені Сагайдачного у Львові. Чому вирішили піти в армію в той складний для війська час? Чому обрали факультет РВіА? Чи ви – з військової династії?
– Та ні, династії немає. Я – єдиний військовослужбовець у сім’ї, який став офіцером.
Що спонукало стати професійним військовим?.. Напевно, перегляд серіалів… Був фільм колись такий: “У зоні особливої уваги”. Мабуть, він найбільше розбудив у мені цікавість до військової справи. Ну, і плюс романтика: парашути, берети, тільники…
Я взагалі хотів вступати на аеромобільний факультет, але з певних причин не пройшов. Тоді мені порадили артилерійський напрямок – з’ясувалося, що артилерія є в усіх родах військ, і це грізна зброя. Тому й обрав артилерію.
Мені дуже все сподобалося [в академії]: військовий стрій, військове виховання, дисципліна. Коли на першому курсі приїхав у першу відпустку – був поставний, фізично розвинутий, підтягнутий. Це дуже класно.
Віктор Довгаль в НАСВ
До вступу в академію готувався. Зі спортом у мене ніколи проблем не було: турніки, бруси, біг, інші дисципліни легкої атлетики. У школі брав участь в різних змаганнях, польових виходах. У нас на Запоріжжі ще була поширена військово-спортивна гра “Зарниця”. Та й зараз знаходжу час для спорту, навіть якщо це елементарна ранкова зарядка.
Я б не сказав, що той період (2000-ні роки – Авт.) був дуже важким. Якщо брати грошове забезпечення десантників у ті роки, то воно не було малим. Коли я випустився у 2013 році, командир взводу отримував до 5 тисяч гривень. Це майже 800 доларів на той час – нормальне забезпечення.
Так у 2013-му я прийшов на посаду командира взводу у 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду для подальшого проходження служби, в самохідну артилерійську батарею.
Віктор Довгаль у 25 опдбр
Молодий десантник Віктор Довгаль
На той час якраз відбувався перехід від строкової служби до контрактної, відтак у кожному дивізіоні була контрактна батарея. І я якраз потрапив у четверту самохідну батарею, в яку набирали контрактників. Тож чимало завдань лягало саме на нашу батарею. Брали участь в усіх змаганнях та навчаннях, працювали з неймовірними завзяттям, ми горіли цим.
– Як ваш підрозділ працював навесні 2014 року, після вторгнення росіян, на початку АТО?
Висування колони 25 опдбр 8 березня 2014 року
– 8 березня 2014 року ми вирушили в Запорізьку область, у Приморський район. Багато переміщалися, конкретики особливої не було… Згодом вирушили в Краматорськ на Донеччині, здійснивши великий марш, приблизно 200 км. Завдання: зайняти Краматорський аеродром.
Ми тоді рухалися на самохідних артилерійських установках 2С9 “Нона”. 25-та бригада була єдиною в Україні, що мала на озброєнні такі гармати. І то була гордість – служити на такій системі.
– Знаю, що тоді стався знаковий епізод. Коли вашу колону оточили прибічники Росії й вимагали здати зброю, ви підняли гранату і пішли в натовп. (Того дня, як писали в медіа, бійці 25-ї повітрянодесантної бригади на вимогу сепаратистів вийшли із селища Пчолкіно в районі Краматорська, вийнявши затвори з автоматів. Наступного дня в.о. президента Турчинов заявляв, що 25 опдбр мають розформувати – Ред.). Розкажіть детальніше про ті події.
– 16 квітня ми через Василівку заходили на аеродром. Там було чимало проросійськи налаштованого населення. Вони казали, що їм “не потрібні воєнні” тощо. Зрозуміло, що там бунтували вже не тільки цивільні, а й, як тоді їх називали, сепаратисти та бандформування. Були й особи зі зброєю, у формі. І зброя в них була різна: і стрілецька, і навіть одноразові РПГ. Так на одному переїзді нашу колону заблокували.
Колона з “Нонами” 25 опдбр, яку заблокували сепаратисти біля Краматорська у квітні 2014
Блокування десантників 25 опдбр у селищі Пчолкіно під Краматорськом 16 квітня 2014 року. Фото: LB.ua
Я тоді був 22-річним командиром взводу, мої солдати – молоді контрактники. І що робити взводному, коли військові сидять на самохідних гарматах, а на них починають нападати, забирати в них зброю, закликають здаватися та переходити на “їхню сторону”?
Але нам і під час навчання, і під час служби казали, що є певні статті статуту, де чітко визначено: якщо військовослужбовцю загрожує небезпека, він може застосувати зброю. І офіцер, і сержант, і солдат. Виховання в академії далося взнаки. Це одразу тоді згадалося.
І от люди стояли й кричали, а ми сиділи, заблоковані, на машинах. Ми намагалися їх обманути – зробити такий тактичний хід, типу в нас машини не заводяться. Паралельно з цим виходили по зв’язку на вище командування, просили, щоб нас посилили, якось розігнали цей натовп. Щоб ми зрештою вийшли на виконання завдання.
Але було дуже важко з цим. Люди почали стрибати на військовослужбовців і відбирати зброю…
Жінка якась лягла на землю і сказала: “Їдьте на мене, я за рускій мір”.
Тому я психологічно ухвалив рішення, що так далі тривати не може; що я відповідаю за мій підлеглий особовий склад і маю зробити все, щоб його захистити.
А єдине, що я міг зробити в тій ситуації – застосувати зброю. І я застосував гранату: висмикнув чеку і пішов у натовп із погрозами, що підірву і себе, і їх. Це спрацювало.
Хоча далі – блокбастер: за нами почалася погоня, стріляли вслід… Але я вивів свою колону, і ми успішно виконали завдання. І на той час то було перше застосування мною зброї.
Після цього почалася оборона Краматорського аеродрому, фактично в оточенні. Спочатку нам ще могли щось доставити: залітали вертольоти, доставляли продовольство, боєприпаси. А потім стало дуже складно з логістикою – вертольоти почали збивати.
Тому було складно з водою, їжею, боєприпасами.
Ми збирали дощову воду в пожежних відстійниках. Викопували там заглиблення, стелили брезент, і коли йшов дощ – збирали ту воду, кип’ятили й пили. Чи конденсат. На аеродромі ми молилися, щоб пішов дощ.
Як діставали їжу?.. По-різному. Іноді вибиралися за межі аеродрому… Іноді їжу нам скидали з літаків на платформах.
Здається, то вперше відбулося таке застосування безпосередньо в бойових діях: коли літак скидає платформи, ти відкриваєш ящик – а там лежать, наприклад, дві 120-ті міни, обкладені банками тушонки і пляшками з водою.
Стояли ми на аеродромі до липня 2014 року.
Віктор Довгаль під час переміщення на Краматорський аеродром, березень 2014
Після виходу з Краматорського аеродрому наша батарея ще взяла участь у звільненні Краматорська. Згодом фактично всю 25-ту бригаду зосередили на аеродромі, після чого ми висунулися в напрямку Жданівки, Нижньої Кринки, Дебальцевого.
Читайте також:
Генерал Михайло Забродський: чому ми не звільнили Донбас у 2014-му і не можемо зробити це зараз
– Коли до вас вперше прийшло усвідомлення, що ви протистоїте не жіночкам, котрі блокують рух військової колони, а російським окупантам, ворожій армії?
– Це усвідомлення в мене настало якраз тоді, 16 квітня 2014 року, коли нас блокували. Я розумів, що в цивільних міг бути промитий пропагандою мозок. Але цією “промивкою” хтось займався і координував. І там стояли не лише жінки з дітьми чи літні люди – там були й люди озброєні.
Ми ж розуміємо, що ця війна готувалася роками. І що росіяни працювали з населенням. Це все не сталося раптово. Так звані “ополченці” були організованим бандформуванням, вони пройшли підготовку – вогневу, фізичну, тактичну. Тому тоді й стало зрозуміло, що вже триває накопичення сил і ресурсів Росією…
– Коли вперше використали для вогневого ураження свої САУ “Нона”?
– Свою “Нону” вперше у цій війні застосував безпосередньо на Краматорському аеродромі. Коли нас почали штурмувати, ми відкрили вогонь артилерії для відбиття цих штурмів, надавали вогневу підтримку парашутно-десантним підрозділам.
Віктор Довгаль і десантники 25 опдбр під час звільнення Краматорська, 2014 рік
– Як воно – вперше віддати наказ про застосування зброї?
– …Тоді всі в нас розуміли, що ухвалити рішення на застосування зброї – питання дуже відповідальне з юридичної сторони. Наприклад, зробити постріл із гармати по місту. Зараз, у 2025 році, – це зрозуміло. А тоді все було дуже непросто.
Але ще чіткіше усвідомлення суб’єктності ворога прийшло тоді, коли над Краматорським аеродромом почали збивати наші літаки й вертольоти, які доставляли особовий склад, продовольство, проводили евакуацію.
Потім противник почав обстріли з РСЗВ і мінометів безпосередньо по аеродрому. А так звані “бандформування” намагалися заходити й штурмувати нас із різних сторін аеродрому.
– У перший рік АТО ви отримали поранення. За яких обставин?
– Це сталося під час звільнення Жданівки. Виїхав, зайняв позиції для ведення вогню батареї – і почався обстріл з боку противника. Він був спочатку неприцільний, ми не звертали уваги, продовжували підтримку підрозділів. Але вже другий-третій залп прийшовся безпосередньо по батареї. Я дав команду підлеглим, гармати роз’їхалися в різні сторони, а ми з розвідником, далекомірником, складали прилади для орієнтування батареї. І так склалося, що поранило мене і його. Ми заповзли у вирву від розриву снаряда. Там перебували й очікували евакуації.
Це було осколкове поранення, перебита тазова кістка.
Далі – шпиталі, реабілітація, і в грудні 2014 році я повернувся в стрій. У січні 2015 року ми вже виконували завдання в напрямку Авдіївки, Спартака.
– На якій посаді та на яких ділянках у період АТО/ООС вам було найважче?
– Не називаю проміжок до 2022 року періодом АТО/ООС. Для мене це вже безпосередньо війна. І коли Іл-76 збили над Луганським аеродромом, там було багато людей з моєї батареї.
Я б не сказав, що було важко на якійсь визначеній посаді. Так, коли ти на посаді командира взводу, тобі важко, бо ти тільки прийшов; тобі слід заробити авторитет серед особового складу, щоб вони зрозуміли, що ти є командиром та лідером.
Віктор Довгаль під час інтерв’ю журналістці “Новинарні” Людмилі Кліщук
Та якщо на посаді командира взводу ти відповідаєш за взвод, то на посаді командира батареї – вже за 57 чоловік. Коли стаєш начальником штабу – зростає відповідальність документальна, правильність оформлення розпоряджень, донесень. Коли ти став командиром дивізіону, то отримав у підпорядкування три батареї, і цим ще складніше управляти.
Хоча, напевно, особисто для мене найскладніше все ж було на посаді комвзводу. Бо то був перехідний період від армії мирного часу до війська в стані війни. Це вже не полігон. На війні ти вже відповідаєш за життя своїх солдатів. Адже саме люди – основа. Техніка – лише залізо, а от без людського ресурсу не буде нічого.
Командування батареєю я прийняв у червні 2015-го, тоді якраз почалася історія з припиненням вогню артилерії та розведенням військ… Згодом став начальником штабу дивізіону.
– Як тоді взагалі служилося артилеристам, в умовах заборони використання гармат, вимог відведення на 15-25 км, залежно від калібру?
– Ми продовжували виконувати завдання. Нас зосереджували в певних районах, артилерійські підрозділи залишалися в резервах. Той час ми присвячували розвитку і підготовці. Адже якщо під час навчання важко, то на війні буде легше.
По штату батарея налічувала 57 чоловік, а по факту в мене було 54 військовослужбовця. Тобто батарея була фактично майже укомплектована на період відведення на визначені відстані.
Я був присутній на всіх заняттях, бо мав розуміти спроможності своєї батареї: як посилити ефективність вогневої підтримки, як пришвидшити етапи наведення гармат, виїздів, зайняття вогневих позицій. Ми завжди були в готовності висунутися у визначений район.
Віктор Довгаль із побратимами, 2015 рік
– Чи ви порушували заборону на ведення вогню артою під час її відведення? Пригадаєте якісь цікаві чи курйозні випадки, пов’язані з порушенням заборони?
– Утримаюся від відповіді (усміхається).
– Повномасштабне вторгнення Росії 2022 року: на якій ділянці фронту ви стояли, які нові завдання отримали?
– Я був командиром дивізіону. Ми стояли в районі відведення артилерії на Донеччині, на відстані 20-30 км… Район Авдіївки–Верхньоторецького.
Мали на озброєнні САУ 2С9 “Нона”. Були приведені в найвищий ступінь бойової готовності. Очікували команди. Розуміли, що щось буде. Адже з боку противника посилилася розвідка, відбувалося пристрілочне ведення вогню.
Віктор Довгаль у 25 опдбр
Застосування всіх видів їхньої зброї – артилерії, авіації, ракетних військ – почалося 24 лютого. Вже коли був атакований Київ і росіяни почали заходити через кордони, ми отримали команду висуватися та займати вогневі позиції і КСП.
То були досить пекельні місяці, лютий і березень. Велике застосування ворогом авіації, артилерії… Росіяни мали не просто “безлім”, а “безлім безлімітний” у контексті боєприпасів. “Гради” не зупинялися. “Урагани”, “Смерчі”… Вони застосовували не просто НУРСи, а ракети по містах і наших позиціях.
Пригадую момент: ми рухалися в об’їзд Очеретиного, я був у голові колони і бачив прильоти ракет по цьому населеному пункту та жорсткі розриви. Російські літаки залітали на нашу територію, відпрацьовували й розверталися. Їх не одразу почали збивати… Я бачив, як літаки заходять на удари, і дуже переживав, щоб вони не вдарили по моїй колоні. Ми збільшили швидкість, дистанцію та продовжили рух до позицій.
Важко було… Але, вважаю, на той час ми успішно виконали своє завдання: зупинили росіян і не дали їм можливості зайти в Авдіївку та на трасу Донецьк–Костянтинівка.
– Як згадуєте ведення бойових дій у 2022-му порівняно із теперішньою фазою війни, 2025 роком?
– Якщо порівнювати 2022 рік і нинішню війну – різниця колосальна. Зараз у війську вже є чимало приладів, які допомагають виявляти артилерію противника та висування їхніх колон. У 2022-му цього всього не було. Одна РЛС на бригаду, один безпілотний комплекс “Фурія”.
Якщо зараз подивитися на те аналогове відео “Фурії”, може виникнути запитання: це картинка з якого століття? Бо зараз, дивлячись відео з БПАК, можна розгледіти, як повзе мураха, наприклад.
Але тоді була більше розвинута оптична розвідка – безпосереднє спостереження з позицій парашутно-десантних підрозділів, командно-спостережних пунктів артилерійських підрозділів: бінокль, бусоль, коригування вогню.
Десь у середині березня 2022-го в нас з’явилися перші “мавіки” – і це в рази підвищило ефективність артилерії.
Віктор Довгаль під час інтерв’ю “Новинарні“
– Яка географія вашої роботи після 24 лютого 2022-го?
– Ми були в основному на Донеччині, блокували наміри росіян окупувати Авдіївку. Пізніше 2022 року наші підрозділи частково залучали на Бахмут. Далі ми брали участь в операції зі звільнення Харківщини, у прориві переднього краю противника. Я вже перебував на посаді командира бригадної артилерійської групи. Згодом, у 2023-му, був призначений начальником артилерії 46-ї аеромобільної бригади.
– По яких найжирніших російських цілях відпрацьовували?
– Тоді був непоганий розвиток БПЛА та РЛС. Ми могли завчасно проводити вогневе ураження до початку бою під час Харківської операції. Знищували тоді чимало гармат та реактивних установок, бо з’явилося багато БПАКів і “мавіків”.
Почало надходити західне озброєння – гармати М777, чи, як їх ще називають в народі, “три топори”; гармати FH70, САУ “Краб”. За рахунок цього в нас збільшились можливості щодо дальності вогневого ураження снарядами, з’явилися керовані боєприпаси – противник зазнавав великих втрат.
Читайте також:
День перемоги: американські гаубиці М777 калібру 155-мм вже почати бити росіян на Донбасі. ВІДЕО
Запам’ятався момент, коли ми використовували боєприпаси SMART – вони розриваються в повітрі і знищують ціль кумулятивними елементами. Два ворожі танки з висоти не давали пройти підрозділу нашої бригади – і саме застосування таких боєприпасів тоді допомогло: з першого снаряда відбувалося ураження цілі. Прийшло розуміння того, наскільки ефективну відіграє роль високоточність боєприпасу і наскільки це важливо під час інтенсивних наступальних дій та звільнення своєї території.
На Харківщині ми просувалися вперед настільки швидко, що інколи артилерія не встигала за парашутно-десантними підрозділами. Траплялися випадки, коли
артилеристи брали в полон російських піхотинців на їхніх же позиціях.
Так, був психологічний та емоційний підйом: коли прорвали лінію противника і звільняємо свою територію, проїжджаємо своїми населеними пунктами, люди радо зустрічають…
А коли звільнили Ізюм, з’ясувалося, що росіяни покинули багато техніки та безпосередньо артилерійського озброєння, наприклад, новітні “Нони-СВК”, які розроблялися для морської піхоти РФ на базі БТРа.
Також затрофеїли їхні найновітніші гармати 2С19M, де є комп’ютери, автономне наведення та заряджання.
Віктор Довгаль у 46 оаебр з орденом Богдана Хмельницького
Коли був начартом у 46-й бригаді, працювали з гарматами L119, радянськими гарматами Д-30.
Був випадок, коли противник намагався провести штурмові дії механізованою колоною. Гармата зробила постріл, на ходу влучила в танк і знищила його з першого снаряда.
Ще трапився випадок, коли в районі Мар’їнки по танку робила постріл L119 – і точне влучання снаряда зняв FPV-дрон, який також заходив атакувати цей танк.
Жирних і точних відпрацювань з нашої артилерії було дуже багато саме на Мар’їнському напрямку, особливо коли почалися масовані механізовані штурми росіян. Траплялося, що росіяни наступали батальйонами, йшло 20-40 одиниць техніки. Тоді вже було різноманіття БПЛА, з’явилися FPV-дрони тощо. Але великі механізовані штурми дуже часто зупиняли саме артилерійські підрозділи.
Вагомість артилерії не втратилася, тому що артилерія – це швидкість, точність і масованість одночасно.
Якщо один БПЛА хоче атакувати танк чи колону, то поки один дрон долетить, інший – це все час. А в артилерії не так: якщо десять гармат навелися, пристрілялися – вони можуть одночасно вести швидкий вогонь. І ця масованість – дуже відчутний вогневий вплив на противника. Це і пошкодження ворожого РЕБу, кабелів, пробиття баків. Навіть якщо осколок просто прошиває двигун БМП, то двигун заклинює, і машина зупиняється. Таке можливе лише від ефекту вогневої підтримки з боку артилерії.
– Який ви мали добовий розхід боєприпасів, коли відбивали масовані механізовані штурми або йшли в наступ?
– Це великі цифри, бувало й більше тисячі снарядів за добу. Наприклад, коли брали участь у штурмових діях на Запоріжжі, східніше Роботиного, у напрямку Новопрокопівки. Ефект досягався. Ми правильно розташовували гармати, використали комплексне застосування осколково-фугасних та касетних боєприпасів.
У артилерії є різні ефекти вогневої підтримки: знищення, пошкодження та ефект психологічний – коли противник просто божеволіє від такої щільності вогню і прицільності. Один бліндаж можна знищити, а в іншому можна деморалізувати противника, і він просто почне тікати. От на Запорізькому контрнаступі росіяни не просто божеволіли, а знищувалися та удобряли нашу землю. Або потрапляли в полон.
– Яку західну артсистему особливо би похвалили за точність та влучність?
– Усі системи, котрі надходили і надходять, є дієвими й точними.
Особисто для мене ідеалом є 105-мм гармата L119 – це снайперська гвинтівка натівського зразка. Дуже точна гармата.
Гармата L119 на озброєнні артилерії ДШВ
Якщо брати 155 калібр, то найбільш ефективні, на мою думку, М777 і CAESAR. Це реально дуже потужна зброя. Я їх найбільше на практиці застосовував.
Panzerhaubitze важлива з точки зору збереження особового складу, вона броньована. І CAESAR, і Panzerhaubitze мають бронекапсули, тому навіть під час обстрілу чи влучання FPV в машину – екіпаж виживе.
Читайте також:
“Зоопарк” 155-го калібру. Огляд нової артилерії, яка воює за Україну
– Як би ви оцінили контрбатарейну боротьбу ЗСУ у 2022-му та 2025 роках? Чи є принципова різниця, якийсь розвиток?
– У 2022 році ефективно вести контрбатарейний вогонь було дуже важко. Наприклад, на початку 2022-го росіяни працювали по нас із радянських гармат 2А36 (“Гіацинт-Б”), які мають дальність стрільби 32 км. Дістати їх дуже важко. На той час 25-та бригада могла застосовувати “Нони” (дальність стрільби до 13 км), 2С1 (15 км), у приданих підрозділів дальність стрільби становила 24 км. Тобто якщо ворог стане від переднього краю навіть на 20 км, він зможе по всіх наших засобах відпрацювати, розумієте?
Свого часу було важко із пристрілюванням, обслуговуванням стрільби артилерії. Коли почала з’являтися велика кількість безпілотних авіаційних комплексів чи високоточних боєприпасів, контрбатарейна боротьба стала якісно іншою. Бо коли з першого чи другого пострілу можна знищити ціль, говоримо вже про геть іншу якість ведення вогню.
У 2022-му цього не було. Тоді ми могли вести вогонь на заборону дії.
Натомість росіяни використовували “Орлани”. І коли наші гармати нагрівалися, їх було видно з “Орлана”. По тобі не просто відпрацьовували, а й супроводжували вогнем, коли ти вже залишав позицію. Тому 2022 року був важкий період для нашої артилерії, особливо вночі.
Коли в нас з’явилося більше дронів, втрати противника зросли, зросла наша ефективність у бою.
Віктор Довгаль під час інтерв’ю “Новинарні“
– У різні періоди цієї війни наводили різні цифри щодо співвідношення артилерійського озброєння та витрати снарядів – від 1:10 до майже 1:1. Яке воно зараз, принаймні в секторах відповідальності ДШВ?
– У моїй бригаді важко вирахувати співвідношення артсистем. Ми не можемо виявити всі [ворожі] гармати, які ведуть вогонь.
Щодо використання боєприпасів, то крайній період у нас було дуже мало снарядів. А в росіян витрата боєприпасів була більша в 5-10 разів. Вплив російської артилерії на нас переважав. Вони могли на одну позицію нашої піхоти витрачати 20 снарядів. А в мене кожен снаряд мав скоригуватися, і вже другий снаряд мав влучити в ціль.
Так, у нас малі ресурси. Але ми не зламалися, не здалися. Ми ефективно виконуємо завдання.
Наприклад, ми виявляємо російські гармати-”дальнобої”. На допомогу приходять ракетні війська – б’ємо по них “хаймарсами” (ракетними або фугасними) і знищуємо.
І за тиждень, наприклад, ракетними військами ми можемо знищити дві-три ворожі гармати; своєю артилерією під час контрбатарейної боротьби можемо знищити ще дві-три гармати; засобами БПЛА пошкодити штук 5 мінометів. Ось таким чином ми знижуємо потенціал противника у вогневому відношенні. Тобто тиждень-два вже не буде інтенсивних обстрілів, бо ворогу вибили ресурси. А щоб затягнути нову гармату та обладнати вогневу позицію, потрібен час. Плюс ефективно працюємо вночі по логістиці ворога.
Читайте також:
У російській армії ‒ мінус 880 солдатів, 3 танки, 42 артсистеми та РСЗВ
– Наскільки гостро зараз стоїть питання дефіциту артснарядів, зокрема 155-го калібру?
– Снарядного голоду немає, але є певні обмеження з об’єктивних і суб’єктивних причин.
Є розподіл, згідно з яким визначається, скільки підрозділ отримує на добу боєприпасів. Він може бути різним, тут багато факторів. Важка ділянка фронту потребує більше боєкомплекту. Аналізуються розвіддані, визначаються напрямки, де плануються штурмові дії – там буде інша кількість боєприпасів. На наступальні дії завжди дають більше б/к.
– На якій ділянці фронту за три роки найбільше відчувався снарядний голод? Яким було заміщення?
– Найменше снарядів ми отримували на напрямку Мар’їнка–Курахове. Хоча там потрібно було витрачати дуже багато: майже щодня йшли механізовані штурми великими колонами. Тому витрата артилерійських боєприпасів там була шалена.
Але скільки б тобі не дали – тобі буде мало. Тому доводилося викручуватися за допомогою точності, фахових розрахунків на позиціях, синергії засобів – FPV, важкі бомбери…
Усі засоби, які має бригада, повинні працювати в синергії: десь знищує артилерія, десь – дрони, а якщо не встигла арта і дрони, тоді включається піхотинець. У кожного своя роль.
М777 в ЗСУ. Фото: Генштаб ЗСУ / Костянтин і Влада Ліберови
– Який був рекордний результат у роботі ваших артилеристів?
– Дивлячись які критерії ви маєте на увазі. Наприклад, траплялося, що за день могли до 10 гармат противника знищити та пошкодити, це був Курахівський напрямок. Або за день зупиняли три колони противника, при цьому пошкоджували/знищували до 15-20 одиниць техніки за день. Дуже багато випадків було, коли зупиняли колони при висуванні за 6-7 км від переднього краю.
– Що, на вашу думку, зараз пріоритетніше на полі бою – FPV-дрони чи артилерія? Наприклад, Володимир Любавін з управління ракетних військ і артилерії Командування ДШВ в інтерв’ю “Новинарні” звертав увагу, що вартість 155-мм снаряда в 3-4 рази вища, ніж FPV-дрона. Тобто воювати артою значно дорожче.
– Має бути синергія і водночас розподілення засобів впливу на противника.
Скажімо, щоб ліквідувати солдата противника, ми використаємо скид із дрона або FPV і не будемо витрачати коштовних снарядів.
Але якщо, наприклад, їде велика колона – ми можемо зупинити її вогнем артилерії, це буде ефектом вогневої підтримки. Відтак ми створимо умови для застосування вже безпосередньо FPV, які точково понищать техніку в цій колоні.
Віктор Довгаль під час інтерв’ю “Новинарні“
Тому так, безпілотні системи виходять на вищий рівень, бо це керована зброя. Тут треба розуміти: артилерія – це некеровані боєприпаси, тобто в будь-якому випадку знадобиться використати по цілі три-п’ять снарядів, тому що один снаряд важить 14 500, інший важить 14 550 [грамів]. Тобто на 50 грамів різниці у нього йтиме відхилення. Тому кожним снарядом не будеш попадати так, як, наприклад, FPV чи бомберами.
Тут не варто розділяти пріоритети. Для кожного засобу об’єднаної вогневої підтримки є свої задачі.
Гарматі байдуже на РЕБ, дощ чи сніг, ніч, день чи туман – вона зробить постріл в будь-якому випадку і досягне свого результату.
Зі зростанням ролі БПС не потрібно забувати про нашу надійну стареньку традиційну артилерію. Її також треба розвивати в технологічному контексті.
Наприклад, є командний пункт противника – захищений, знаходиться в глибині від переднього краю на відстані 15-20 кілометрів. Його охороняє мобільна вогнева група, зенітники з дробовиками тощо. Якщо ми відправляємо туди FPV – який заряд боєприпасу донесе туди дрон-камікадзе? Ну 2 кг приблизно. А артилерійський снаряд?!
Є в нас, приміром, снаряд високоточний із лазерною підсвіткою з БПАКа. Є такі снаряди, наприклад, до “топорів”. Прилітає такий снаряд, що несе 10-15 кг вибухової речовини на фугас: один, другий, третій… Це дуже ефективно.
Ми ніколи не забудемо про артилерію. Для артилерійського снаряда немає “нельотної” погоди. Як кажуть у нас в артилерії, “вірю в Бога та 155-й калібр”.
Віктор Довгаль із гарматою М777, 2022 рік
– А бувають епізоди, коли арта теж безсила?
– Так. Наприклад, наша гармата веде вогонь, але противник засікає і тупо починає обстрілювати її зі своєї артилерії, заганяти туди купу FPV – і ти просто не можеш нічого вдіяти.
Хоча коли знаєш, звідки вони запускають свої FPV. В такому разі наш екіпаж FPV на оптоволокні, наприклад, летить і завдає ураження цій точці злету та допомагає таким чином артилерії.
Синергія, повторюся – це найголовніше слово під час нашого вогневого ураження противника.
– У контексті ситергії: як ви взаємодієте з аеророзвідкою, з ударними дронщиками?
– Звісно, це фішка наших Сил оборони – синергія та об’єднана вогнева підтримка. Це наш здобуток, який підвищив ефективність застосування Сил оборони та знищення противника. Ми об’єднали засоби, створили Сили безпілотних систем, вдосконалили артилерію, прийнявши дуже багато західних зразків озброєння. Розроблено чимало комплексів для артилерії: комп’ютери, автономне наведення.
Плюс дуже багато артилерійських засобів розвідки, котрі спостерігають, як противник веде вогонь з артилерії і визначають його координати. І це все відбувається автономно, через програмне забезпечення. Тобі просто приходять дані, ти відправляєш у відповідний район БПАК для дорозвідки, і наносиш ураження. Так ми вже працювали в 46-й бригаді.
Віктор Довгаль під час інтерв’ю журналістці “Новинарні” Людмилі Кліщук
– Чи працюють в артилерії НРК, наземні роботизовані комплекси?
– Роботизовані комплекси зараз показують себе досить дієво. Скажімо, на позиції мінометників завезти боєприпаси зараз дуже важко: небо “зайняте”. Тоді задіюємо НРК. Навіть на позиції гармат доставка снарядів інколи здійснюється роботами.
НРК впроваджуються і в артилерійських підрозділах. Тому що можна відправити броньовану машину з особовим складом – та втратити і людей, і машину. А НРК теж привезе боєприпаси. Хай не так багато, але він менш помітний. І в разі його ймовірного підриву ти втратиш лише залізо, а люди залишаться цілими.
– Чимало військових полюбляють історичну літературу на воєнну тематику. У вас знаходиться вільний час на читання?
– Читаю багато військової літератури. Люблю читати, це моє хобі. З останнього – прочитав Карла фон Клаузевіца. Зараз читаю “Державотворця” Нікколо Макіавеллі. Недавно прочитав теж цікаву книгу Володимира Горбуліна “Як перемогти Росію у війні майбутнього”.
– Які ще хобі маєте?
– Люблю слухати музику.
– Яку саме?
– Визначеного улюбленого жанру не маю, я просто меломан.
До 2022 року я говорив російською мовою. З 2022-го принципово перейшов на українську – тому плейлист у мене україномовний. Я свідомо обмежив себе в російських ресурсах.
– Як відпочиваєте?
– Присвячую себе родині. Якщо є можливість – ідемо в кіно, бавлюся з дитиною.
– Про що ви мрієте?
– Про рідний Бердянськ.
Віктор Довгаль під час інтерв’ю “Новинарні“
– Що для вас буде завершенням російсько-української війни?
– Довгостроковий мир і наша перемога. Але ця перемога може бути різною. Може, і вихід на кордони 1991 року. Але це може бути і призупинення війни на тій лінії фронту, що є зараз.
Найголовніша наша перемога – відроджена єдина українська нація. І це відчуття єдності кожен має плекати в собі.
У жодному випадку не забувати про війну, бо це – кров наших людей. Так, противник захопив частину наших територій. Але він нас не скорив.
– Який ваш особистий запас міцності в цій війні?
– Межі немає. Поки дозволятиме здоров’я і мій функціонал, якщо я проноситиму якусь дієву допомогу в нашій боротьбі – то хоч до 100 років.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
