автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото авторки та надані Віталієм Пясецьким
У 2014-му він пішов на війну добровольцем та боронив Донецький аеропорт у складі 80-ї аеромобільної бригади. Тепер його зона відповідальності знову на Донеччині, і він – головний сержант 93-ї ОМБр “Холодний яр”.
Уродженець Ковеля Віталій Пясецький має позивний “Стохід” – на честь волинської річки, якою за кращих часів любив сплавлятися.
Студія бригади – під землею, тож можемо спілкуватися незалежно від обстановки ззовні. Говоримо про больові точки Збройних сил, причини нинішнього некомплекту, трансформацію бойових дій на 11-й рік війни у порівнянні з АТО й обороною Донецького летовища, а також мотивацію для воїнів, якої варто повчитися… у колишніх ув’язнених.
Інтерв’ю у форматі відео:
До війни Пясецький працював у сфері рекламного бізнесу. “Отакі от букви, – показує він на об’ємні цифри “93” в студії, – вивіски, різного плану, поліграфія – це те, чим я займався”. Фірма працює й зараз, хоч і в стиснених умовах.
– У 14-му році я прийшов добровольцем, не мав досвіду строкової служби. Але, як і перед багатьма чоловіками, переді мною стояв вибір. Чому мою дружину, мою сім’ю, мою країну має захищати хтось, а не я сам?
Доти завжди цікавився мілітарною справою. Туризм, страйкбол, орієнтування, парашутний спорт… Рішення було доволі складним. Не мав повного розуміння з боку оточення – не дружини, а саме сімейного кола. Прийшов у військкомат, пройшов медкомісію. Оскільки мав близько 100 стрибків із парашутом, мріяв про високомобільні десантні війська, тільняшку й берет. На той час мій товариш уже потрапив попав у третій батальйон 80-ї бригади. Я теж напросився у “вісідесятку”.
Віталій Пясецький (праворуч) у 80-й аеромобільній бригаді, 2024 рік
Спершу Віталій був номером обслуги – помічником навідника АГС (автоматичного станкового гранатомета). Невдовзі він став старшим навідником. Щоправда, на момент приїзду на фронт ці навички втратили актуальність: тоді вже точилися бої в приміщенні Донецького аеропорту.
Пясецький згадує:
– Спочатку був період адаптації, ми виконували бойові завдання в населеному пункті Опитне. Прикривали нашу мінометну батарею. На початку січня постало питання, що треба проводити ротацію в новому терміналі ДАПу, де був головний осередок боїв. І ми туди поїхали.
ДАП став найпотужнішим досвідом у війні для Стохода. І навіть події повномасштабного вторгнення не перекрили тих вражень.
Віталій визнає: не порівнювати бої тодішні і теперішні не вдається, дарма що він намагається не думати про це.
– Бої були дуже інтенсивні, на коротких дистанціях, практично в напівоточенні, у вогневому оточенні. Ротації проводилися всі під вогнем, проривалася МТЛБ… Поки люди вивантажувалися, вже одразу могли з’явитися “300-ті”, “200-ті”.
Чого тоді не було [порівняно з широкомасштабним вторгненням] – це застосування ракет по території України. Не було авіабомб плануючих, не було такої кількості дронів, які зараз фактично зараз унеможливили логістику і евакуацію поранених. Тобто якщо ти отримуєш поранення, яке не дозволяє тобі самотужки вийти з позиції, твоя евакуація під величезним питанням. І на цей час, якщо проводити паралель із 2014-2025-м роками, то якщо при мені в ДАПі найтяжчий поранений лежав три доби, ми не могли його евакуювати, то
зараз важкі поранені можуть тижнями лежати. І хтось може не дочекатися евакуації.
Ось у цьому найбільша складність. А певні схожі моменти є. Зараз вхід на позицію і вихід із позиції, як і заїзд у ДАП та виїзд із ДАПу – найскладніша частина операції. Не так було важко в самому ДАПі, як під час входу-виходу.
“Кіборг” Віталій Пясецький
Територія Донецького міжнародного аеропорту ім. Сергія Прокоф’єва, 2014 рік
Новий термінал ДАПу, зруйнований бойовими діями
Донецький аеропорт, останні дні оборони. Фото: Віталій П’ясецький
Читайте також:
“Накриюся подушкою, щоб ніхто не чув”. Спогади кіборга Пясецького про останні дні в ДАПі й після них
“І тільки фото в альбомі 18.01.2015 говорять, що дах не поїхав”, – кіборг Пясецький
До лютого 2022-го Стохід щороку збирався з побратимами на роковини подій в аеропорту. 20 січня збиралося коли десятеро, а коли і двадцятеро людей, що постійно були на зв’язку.
– Підтягувалися до нашої роти, бо це був такий осередок дружби. В інших ротах так не повелося. А от ми їздили і до хлопців із моєї роти, і до хлопців з інших рот. Відвідували могили, їздили до різних регіонів. Або взагалі робили такі тури, коли об’їжджали всіх хлопців, які загинули. Сідали в пару бусиків і їхали по всій Україні.
Зараз ця традиція поставлена на паузу. Більшість побратимів воюють далі, дехто поліг уже на повномасштабній війні.
Віталій розмірковує: досвід АТО був найтяжчим для нього ще й тому, що після повернення у військо 2022 року йому довелося бути не піхотинцем, а зенітником, головним сержантом зенітного ракетного взводу, і ця робота виявилася на порядок легшою. Меншими були і втрати.
– Якщо в піхотних підрозділах склад міг помінятися двічі, тричі, а то й більше разів, то в тому підрозділі, де я раніше проходив службу, кістяк залишився, – розповідає Пясецький. – Так, є люди, які вибули, є люди, які перенесли по кілька поранень, є загиблі, на жаль, і безвісти зниклі. Нас теж застосовували як піхоту, коли треба було заткнути дірки в обороні. Теж були втрати, серйозні обстріли, у певний момент просто десь щастило, десь Бог беріг. Але за емоційним накалом для мене досі найважче те, що переживалося ще в ДАПі.
Читайте також:
“Які кіборги? Прості хлопці, що хотіли жити”. Оборонець ДАПу Віталій Горкун – майданівець, ультрас, новий “коп” та заступник мера
Бойовий генерал Олег Мікац: Буває, приходиш після управління боєм – і далі воюєш уві сні
Мобілізаційне розпорядження як військовослужбовець оперативного резерву Віталій Пясецький отримав ще за день до початку широкомасштабної війни, 23 лютого 2022 року. Тоді в нього саме гостювала мама з Сумщини. Ці гостини затягнулися на пів року, поки окупована частина Сумської області була звільнена. Сестра ж лишилася вдома і пережила окупацію.
Спершу Стохід вернувся до десантників, у 80-ту ОДШБр. Через великий наплив резервістів його передали в управління 81-ї аеромобільної бригади. Згодом йому запропонували перевестися до 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний яр”.
– Я вважав, що певною мірою вичерпав себе у підрозділі, де проходив службу. Плюс були деякі непорозуміння з одним із командирів. Водночас була пропозиція: “Хочеш, переводься сюди до нас”. Я не вірив, що з ДШВ можу так просто перевестися в “сухопутку”. Але дуже швидко прийшов наказ на переведення. Формально я перебував на посаді командира відділення, але був відряджений у підпорядкування головного сержанта бригади. Майже рік працював у позаштатній групі по роботі з сержантським складом.
Задачі доводилось вирішувати різні. Приміром, військові не потрапляли по мобілізації у бажаний підрозділ, це спричиняло конфлікти. Доводилося приїжджати, спілкуватися, пересвідчитись, чи дійсно людина хоче служити, сприяти переведенню.
Один із прикладів? Часом три роки інтенсивних бойових дій виснажують військового морально і фізично, і він відверто казав, що стоїть на межі СЗЧ. А тепер це один з найкращих інструкторів із відділення бойової підготовки. Хоча, звісно, траплялись і не дуже хороші історії.
Я завжди кажу, що не слід ідеалізувати Збройні сили. Армія – це величезний організм, – пояснює Пясецький. – І це є зріз суспільства.
Тема СЗЧ неминуче виводить до теми мобілізації, демобілізації і чітких термінів служби. Стохід уточнює: все, що він далі каже, буде про те, щоб мінімізувати наслідки не прийнятих раніше рішень на різних щаблях військового чи політичного керівництва:
– Демобілізація на даний момент неможлива.
Навіть якби війна сьогодні закінчилася, нікого не відпустять раніше, ніж через пів року, рік, а можливо, і більше.
Треба прийняти таку реальність.
Коли люди говорять про те, що треба визначити якісь терміни служби, я думаю про інше. Може бути в недалекому майбутньому, якщо війна ще затягнеться на рік-два, ми взагалі всі служитимемо без грошового забезпечення. Тому що в бюджеті його банально не буде.
І стосовно того, хто що не так зробив, є дуже багато питань. Як наслідок – нинішній стан мобілізації. Чому люди так не хочуть долучатися до Збройних сил. А спершу була “тепла ванна”, в яку занурили суспільство 2022 року. Війна на “два-три тижні”, потім була обіцяна “кава в Криму” тощо. Вони розслабили суспільство. Не було розуміння того, що ця війна буде довгою і кровопролитною, і служба нікого не мине.
Віталій Пясецький “Стохід” під час інтерв’ю “Новинарні“
Також є певні адміністративні моменти в армії. Складність переводів між підрозділами. Зараз, можливо, усунули певні непотрібні ланки погодження переміщень між якимись підрозділами. Але воно не працює так, як мало б працювати.
Можна говорити і про складності щодо рекрутингу. На даний момент є багато проблемних юридичних моментів, які на рівні бригади ми вирішити не можемо. Є люди, які хочуть мобілізуватися до нас, а ми їх не можемо мобілізувати. В нього, наприклад, немає військового квитка. І таких проблем дуже багато.
Стосовно повернення із СЗЧ – їх повертають у батальйони резерву. Ці люди там сидять місяцями, не отримують грошового забезпечення, перебувають у неналежних, м’яко кажучи, побутових і психологічних умовах. Перетинаються із не самим приємним контингентом людей, яких туди силоміць стягнули, які десь сиділи “на стакані”… Чому б не спростити умови повернення із СЗЧ?! Якщо це йде всупереч законодавчим нормам, беріть усіх, переводьте всіх, мобілізуйте всіх, а потім по закінченні війни зробимо амністію. Треба максимально все спрощувати, щоб підрозділи могли набирати людей!
І оці всі фактори, які створили некомплект у Збройних силах, і втому в Збройних силах, і інші супутні моменти, які впливають на нашу боєздатність.
Ще одна “больова точка” війська – підготовка.
– Не в усіх бригадах настільки добре налаштована бойова підготовка, як у нашій бригаді, – говорить головний сержант “Холодного яру”. – Я не хочу лестити чи розхвалювати нашу бригаду. Але так є, це факт. Я побачив протягом року, як у 93-й ОМБр ставляться до підготовки і наших військовослужбовців, і військовослужбовців, які проходять у спеціалізованому стрілецькому батальйоні, тобто це колишні ув’язнені, та до підготовки приданих підрозділів. Нам є чим пишатися. Звісно, що є над чим працювати. Але тим не менше, потрібно максимально цьому всьому сприяти.
Загалом про зміни у війську за 11 років війни Віталій Пясецький може говорити і в позитивному, і в негативному ключі.
– Добре, що після 2014 року ми змогли сформувати кістяк Збройних сил. Було піднято престиж військової служби, грошове, речове забезпечення тощо. Але в плані мотивації, я вважаю, на даний момент ситуація гірша. Наприклад, у 14-му, коли ми виїжджали з полігону в зону АТО, в нас не було жодного самовільного залишення частини. А зараз СЗЧ з навчальних центрів – це, на жаль, масове явище. Тому є позитивні зміни, в чому ми добре попрацювали, набули досвіду. Але є й негативні моменти, для виправлення яких у Збройних силах потрібно докласти значних зусиль.
Мотивацію військовослужбовців необхідно підтягувати, переконаний Стохід. Далеко не всі, хто прийшов у Збройні сили, розуміє, що це за війна, наскільки страшний ворог і якими важкими будуть наслідки програшу. Щоб донести це до свідомості воїнів, слід не “для галочки” читати завчений текст перед строєм, а залучати фахівців – вчителів, істориків тощо.
Віталій розповідає:
– Є підрозділи, де це все класно налаштовано. Ми в 93-й бригаді над цим теж працюємо, маємо певні зрушення. Але в масштабі Збройних сил є велика проблема.
Я нещодавно був з інструкторами із відділення бойової підготовки в одному з навчальних центрів на заході України. Все дуже сумно виглядало. Ми вийшли перед строєм – люди стоять із погаслими очима. В очах вони вже всі померли. Значить, на певному етапі до них донесли думку: “Ви м’ясо, ви всі помрете” і тому подібне. Замість того, щоб говорити: “Ви воїни. Ви прийшли знищувати ворога!”
Я вчора якраз був у спеціалізованому стрілецькому батальйоні. Там є кістяк – військовослужбовці, які вже давно залучені (за умовно-достроковим звільненням із місць позбавлення волі – “Н”). І є ті, хто нещодавно прийшов. І от усі відзначають, що в цих хлопців (колишніх ув’язнених) реально набагато вищий рівень мотивації, ніж у тих, які зараз “бусифіковані”. Із місць позбавлення волі, де вони весь час намагалися вижити, вибити собі кращі умови, прийшли “хижаки”. От справді, зараз на полі бою вони не жертви.
Такий мобілізований приходить із відчуттям того, що він тут мисливець, він полюватиме, а не на нього. Цього не вистачає в навчальних центрах, де не прищеплюють розуміння, що ти воїн, ти йдеш захищати, йдеш знищувати, йдеш полювати на ворога, а не йдеш вмирати.
Читайте також:
Рада дозволила мобілізацію ув’язнених, але братимуть не всіх
“Холодний яр” зараз воює на Покровському напрямку. Також деякі підрозділи легендарної бригади залучаються для стабілізаційних дій на інших складних ділянках фронту. Стохід каже: хоч і з втратами, але дії успішні, сповільнюють просування ворога.
Віталій Пясецький “Стохід”, 93 омбр
Щодо організації, то у 93-ї бригади зараз дві найбільш вразливих точки, і вони не оригінальні як для більшості бригад. Це ускладнена логістика, зокрема евакуація, а також брак особового складу в піхоті.
– Ворог повернувся до тактики просочування дрібними групами, намагання знайти якісь щілини в бойових порядках, знайти нору, накопичитися, вийти зі своїми на зв’язок і намагатися завести туда ще якусь частину піхоти, – розповідає головний сержант. – В основному, використовують не більше двох-трьох, максимум чотирьох чоловік особового складу, якими вони намагаються отак просочитися. Накопичилися – і знову ж, невеликими групами намагаються проводити наступні штурмові дії на певні позиції.
Читайте також:
93 омбр показала свіжі фото з Покровська
…Після виходу з аеропорту у 2015 році у Пясецького було лікування і місяць реабілітації після поранення. Підрозділ Віталія втратив боєздатність через значну кількість втрат, його відвели, і більше завдань такого рівня складності вони не виконували.
Стохід демобілізувався восени 2015-го й повернувся до цивільного життя. Протягом шести років перебував у оперативному резерві та проходив фахову підготовку. Якщо чесно, то в розгортання війни аж до таких масштабів не вірив, однак готувався. Як і більшість його демобілізованих побратимів.
Віталій Пясецький із дружиною, 2014 рік
Пясецький згадує адаптацію до мирного життя 2015 року:
– Звісно, не в усіх хлопців, які поверталися додому тоді, повертаються зараз і ще повернуться в майбутньому, будуть такі сприятливі умови. Але мені от що дало позитивний імпульс. По-перше, робота, яка в мене була і на яку я повернувся. По-друге, чудова сім’я, дружина, яка ставилася з цілковитим розумінням. Рідні пишалися мною і продовжують пишатися. І третє – я займався спортом. Товариш мене підтягнув у спортзал. Потім я повернувся до туризму – змагання, сплави, велосипеди… Словом, дуже багато хобі. Потрібно себе постійно чимсь займати, тоді все набагато легше дається. А якщо ти повертаєшся і розумієш, що сім’я тебе не сприймає, не розуміє, бо “ти нас кинув – всі інші не пішли, а ти пішов” – це провокуватиме розпад сім’ї.
Вважаю, це буде однією з величезних проблем, коли закінчиться війна. Вона вже є, ця проблема. Адже велика кількість сімей розвалюється. На очах мої побратими втрачають сім’ї, розлучаються. Це складно…
Читайте також:
“Я сказала, що більше так не можу. Він зібрав речі і пішов з дому”: історія дружини військового з ПТСР
Безперечно, кожен повертається з війни іншим, відбувається переоцінка цінностей, особливо коли мав місце травматичний досвід. Попри це, Стохід переконаний:
– Головне – не приходити з розумінням, що тобі всі винні. Що сім’я зобов’язана заплющувати очі на те, що ти можеш навалити стаканчик-другий, ще на щось.
Але водночас з боку сім’ї помилково вважати: яким він ішов на війну, таким він має й повернутися. Так не буває. Не може людина, що пережила загибель своїх побратимів, сама прощалася з життям, повернутись такою, якою була раніше. І до цього теж слід ставитись із розумінням.
Тобто в родині мають відбуватись кроки назустріч один одному. В основі має стояти розуміння: я хочу зберегти сім’ю чи не хочу. Якщо хочу зберегти сім’ю – значить, потрібно себе контролювати, десь придушити певні емоції, пропрацювати їх, якщо потрібно, із психологом, а тоді рухатися далі.
Є зобов’язання і в держави перед тими, хто повертається з війни, вважає Пясецький. В першу чергу, мають бути пропозиції щодо зайнятості. Це стосується не лише працевлаштування, а й залучення до громадської активності, спорту, творчості тощо.
– Наприклад, залучення до правоохоронної діяльності. Адже велика кількість людей прийде з певним бойовим досвідом, і цей потенціал можна використовувати. Або в Збройних силах створювати умови, щоб люди залишалися служити – соціальні гарантії, житло, забезпечення… Держава має бути в цьому зацікавлена. А якщо вона над такими проблемами не працюватиме, це спровокує внутрішній конфлікт. Якщо держава не займе нішу піклування про ветеранів, знайдуться люди з політичними або злочинними амбіціями, які цих людей підтягнуть до себе.
Читайте також:
“Лист із Донеччини по дорозі до ДАПу”. Ветеранський блокнот Віталія Пясецького
У 2015-му після дембеля Віталій відчував певну образу на суспільство. До того ж рівень розуміння того, що відбувається, тоді був суттєво нижчим. Однак його друг сказав: “Чуєш, а ти за що взагалі тоді воював? Щоб у тебе в тилу робилося те саме, що відбувається на сході? Ти заради цього пішов туди?..”
Це питання змусило переосмислити ставлення Стохода. Тож коли він повертається з фронту зараз, мирне життя його не тригерить. Хіба дратують мотоциклісти, які літають містом без глушників, та чоловіки, що влаштовують потасовки та вдають із себе “рексів”.
– Головне, щоб люди, які залишаються в тилу, розуміли, якою ціною це дається. Та щоб чоловіки, які на даний момент не долучилися до війська, не пишалися своєю позицією. Боїшся – ну, нехай, сиди. Зловить тебе ТЦК – змирися, приходь у Збройні сили. Але пишатися тим, що ти ухилянт, який воює з ТЦК, погрожує військовим… Такі люди дратують.
Віталій Пясецький “Стохід” (ліворуч) із побратимами по 93 омбр
На запитання, що для нього буде перемогою у війні, Віталій Пясецький відповідає: “Не втратити країну”.
– В інтерв’ю одному волинському виданню ще у травні 22-го року, коли багато людей були на переможному піднесенні, висловлював думку, що ця війна закінчиться не так, як би нам хотілося. І зараз так вважаю, – каже Стохід. – Із великою ймовірністю війна закінчиться не в тому ідеальному варіанті, який би влаштував всі прошарки суспільства, особливо військових. Тому не втратимо країну, не втратимо суверенітет, незалежність – значить, ми виграли.
Для кожного з нас, особливо для любителів подорожувати Україною, боляче відкривати карту і дивитися на Крим, на Олешківські піски… Але набагато більш боляче бачити нескінченну кількість фото загиблих [воїнів] із кожного міста чи селища.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
