“Накриюся подушкою, щоб ніхто не чув”. Спогади кіборга Пясецького про останні дні в ДАПі й після них

 

Віталій Пясецький
ветеран АТО із Ковеля, колишній військовослужбовець Збройних сил України (десантник 81-ї десантно-штурмової бригади), “кіборг”; у боях за Донецький аеропорт зазнав поранення
кавалер ордену “За мужність” III ступеня

(FB)

Багато людей говорять, що потрібно про війну писати в більш позитивному чи героїчному руслі. Я згідний, що в бою багато адреналіну, драйву, мисливського азарту, пофігістичного відношення до власного життя. Але не тоді, коли на очах, в муках помирають люди, з якими ти навіть не встиг познайомитись. Я теж ловив кайф від значимості тієї місії, яку виконую. Але про останні бої в ДАПі так писати не виходить.

18 січня [2015 року] до нас прорвалася “ласточка”, і ми змогли відправити майже всіх найтяжчих [пораннених]. На жаль, помилково не закинули Рому Каленюка і пораненого Сєвєра.

Вдень я зробив те, чим я найбільше пишаюся. Це, згадавши про фотік, я зробив більше десятка світлин. Для багатьох це стали останні прижиттєві фото. Дуже шкодую, що вмерли акуми і не вистачило заряду зробити більше. Дуже шкодую. А сьогодні вночі я поїду з наступною партією. Так, я сяду останній. Ми загрузимо Рому. Але я сяду.

У Водяному ми будем сором’язливо відводити погляди від погляду Крохи, яка шукала Психа. Поруч за парканчиком лежатимуть ті, кого ми відправляли вчора на броні загиблими. Дядя Ваня скаже, що було набагато більше. Особливо після штурмів 17-го Дому з Хрестом і Спартака.

Ромі відразу витягуватимуть осколки, а я на кухні буду їсти бутерброд із маслом і телефонуватиму додому. Там ще зустріну медика Кондратюка Сашу з 90-го бату. Скоро він загине, а я про це дізнаюсь випадково, побачивши фото в інтернеті. Там я ще отримаю пілюлєй від Катастрофи за те, що магазини з розгрузки не викинув. Я виправдовуватимусь, що не думав виїздити, але то так собі виправдання.

Нас завантажать у швидкі і відправлять у Селидове. Там зустріну Вовку Бабича. Йому теж в Опитному осколок у голову залетів. Він купить нам печива і “Мілку”. Подзвонить мій інструктор з аероклубу, а я, давши волю, розхлюпаюсь йому в трубку.

Дзвінків буде багато, я навіть не думав, що стільки людей в курсі, де я. Потім нас знову повантажать на швидкі і відправлять у Дніпро. По дорозі ми захочемо їсти та пити, і нам зупинять біля придорожного магазинчика. Ми затаримось енергетиками і шоколадом. А шокована нашим виглядом продавчиня вибіжить за нами з сосисками і булочками. В Дніпрі нас поділять. Хтось у госпіталь, а хтось у “Мечку”. Я попаду в щелепно-лицьову хірургію. Потім операція.

А зараз я хочу відмитись і здерти щетину. Вночі думки про те, що я міг лишитись і пацани зараз там у холоді і безнадії, доймуть так, що я змушений буду накритись подушкою з головою. Щоб ніхто і нічого не чув.

Читайте також:
Нескінченний Дзвін: вшанування півсотні загиблих “кіборгів” 20 січня. ІСТОРІЯ ГЕРОЇЗМУ

“Лист із Донеччини по дорозі до ДАПу”. Ветеранський блокнот Віталія Пясецького

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: