“Лист із Донеччини по дорозі до ДАПу”. Ветеранський блокнот Віталія Пясецького

ГО “Інтерньюз-Україна” запросила учасників бойових дій, які мають бажання писати і готові ділитися своїми історіями, до участі в соціальному проекті “Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО”.

Протягом літа кілька десятків чоловіків і жінок у Києві проходили воркшопи від знаних письменників, журналістів, тренерів, опановували літературні техніки, виконували практичні завдання.

Головний редактор “Новинарні” Дмитро Лиховій виступив у ролі ментора на одному з таких занять та дав “курсантам” завдання – написати “лист із фронту” тиловому другові.
Як і домовлялися, “Новинарня” публікує найкращі твори в рубриці “Ветеранський блокнот”.

Донецький аеропорт, останні дні оборони. Фото: Віталій П’ясецький

Зупинка на Донбасі по дорозі до ДАПу:
“Сань, Тут є нормальні люди, і їх немало!”

Віталій Пясецький
ветеран АТО, колишній військовослужбовець Збройних сил України (десантник 81-ї десантно-штурмової бригади); у боях за Донецький аеропорт зазнав поранення;
кавалер ордену “За мужність” III ступеня

Привіт, Старий!..

Я перед виїздом до АТО обіцяв тобі описати свої враження по приїзді на Донбас.

Чесно кажучи, я думав, що тут буде дупа. Але, на щастя, не все так страшно, і навіть в чомусь краще, ніж на полігоні. Принаймі ми живемо не в запліснявілих палатках, які які течуть, як малолітня сцикуха при погляді на Діму Білана.
Поселили хоч і в старій, довоєнної побудови школі, але у нас є світло, в нас сухо і непогано годують. Правда, поки нема де помитись, тому приходиться обходитись вологими серветками, які ти мені вкинув у посилку.

Прикинь, у війну тут стояли німецькі фашисти, а тепер укрофашисти! То нам так місцеві сказали.)

І саме головне , ми ще далеко від передка. Від Донецька десь 60 км. Тому ми можемо трохи розслабитись і з пацанами вийти гульнути. Правда так, щоб комбат не дізнався, бо буде секс.

Коли ми приїхали, нас начштаб із комбригом так нашугали, що тут сепар на сепарі сидить і сепаром поганяє, що ми навіть по території ходили з автоматами. Правда, потім попустило, і ми вже не були такі перелякані.

А на днях з пацанами вибралися на заправку, недалеко від частини. Там нормальна така піцерія і можна хоч живу дівку побачити. Бо ми вже й забули, що то таке.

Правда, йшли по формі, бо “гражданки” ще не маємо. Як прийдуть “атошні”, то купим обов’язково.

Коротше, тільки зайшли, підсідає до нас мужичок. Вже такий трохи піддатий. Ми напряглися. Думали, або ми, або нас вже пи…ть будуть. А він, типу, такий: “Пацани, я вас уважаю! Дайте я вас вгощу чимось”. Ми зразу морозились. Але таки поставив нам каву.
Через нашу надмірну підозрілість, чи він не засланий сепарок, розмова не пішла і він злиняв.

Через кілька хвилин підходить жінка і на стіл три коробки піци – бах! І теж каже, типу, що ми молодці, що вона знає, що таке під сепарами жити і т.д.
В нас взагалі очі по рублю і мову відняло!

Ми чемно так подякували, піцу потім хлопцям в казарму занесли.

Не встигли ми оговтатись і обговорити ці події, як мене мужичок з-за сусіднього столика підкликає . І вручає фляжку коньяку. Каже, що коньяк армянський і мені згодиться. Та щоб я тримався і беріг себе.

Сказати, що ми здивовані були, то взагалі нічого не сказати. Ми були офігівші.

І прикинь, то все було в один вечір.

До чого я веду? Пам’ятаєш, Сань, ти казав, що тут одна сепарня і ми будем тут окупантами для них? Ні фіга! То брехня! Тут є нормальні люди, і їх немало.

Так, багато і тих, хто дивиться вовком. І часто ми чуємо питання на зразок: “Зачєм прієхалі? Каво ви здєсь защіщаєтє?” і т.д. Але їх не так багато, як ми думали.

Правда, люди тут зовсім інші. Чоловіки багато бухають, а жінки є жінки. Їм хочеться чоловічої уваги. Тому… наших хлопців місцеві дівки шанують і люблять в повному розумінні цього слова. ))). Ну наші й раді старатись. Напевне, добре ми їм тут генофонд оновимо й увіллєм бандерівської крові. )))

Я-то стараюсь бути чемним. Але в армії, де розмовляють матом, то є складно.

Поки що не знаємо, де будемо “виконувати завдання за призначенням”, як любить говорити наш комбат. А ще він говорить, що ми всі маємо повернутись живими, і декого це напружує, бо ходить чутка, що нас можуть послати в ДАП. Але точно ще ніхто не говорить. Тому не хвилюйся, бо я в це не вірю.

Коротше, можеш всім на роботі передати привіт і сказати, що в мене все добре. Будь кріпкий.

Обіймаю. Ваш Дєрік.

P.S. Потім напишу про двох дівчат, з якими познайомились. В однієї чоловік, здається, сепар!

Читайте також:
“Я бачив жінку”. Ветеранський блокнот Антона Колумбета

“Лист до фортепіано”. Ветеранський блокнот Ігоря Михайлишина

“Війна вдома, на Донбасі”. Ветеранський блокнот Олексія Бешулі

“Лист до саду”. Ветеранський блокнот Ірини Цвілої

“Мрія про повернення”. Ветеранський блокнот Ігоря Верчука

“Лист подрузі, яка виїхала з Донецька”. Ветеранський блокнот Ірини Музичук