Річниця виведення радянських військ з Афганістану: маємо засвоїти уроки реінтеграції ветеранів, – Вельч

Вероніка Вельч
директорка українського офісу міжнародної правозахисної організації Amnesty International 

(FB)

Сьогодні, 15 лютого, чергова річниця виведення [радянських] військ з Афганістану.

Афганська війна у цифрах для України:
• 160 тисяч українців, яких забрали виконувати “інтернаціональний обовʼязок”;
• понад 3000 українців загинули;
• 60 зниклих безвісти чи тих, які потрапили в полон і не повернулися.

Здебільшого це були молоді юнаки віком до 20 років. Понад 4500 українців повернулися додому з інвалідністю.
А вдома на них чекали невизнання, нерозуміння і страх людей. Їх почали називати просто “афганцями”, і згодом це слово перетворилося на синонім “хворого”, “ненормального”.

Словом “афганець” позначали будь-яку неадекватну поведінку людини, іноді навіть тих, хто не мав жодного стосунку до Афганської війни. Загиблих ховали так, щоб ніхто не знав, де вони полягли.

Країна, яка відправляла юнаків на війну, у 1991 році припинила своє існування, а Україна так і не створила належної політики реінтеграції ветеранів цієї безглуздої війни.

Афганські ветерани та їхні сім’ї залишилися сам на сам із нерозумінням суспільства, посттравматичним синдромом, відсутністю пільг, можливостей і лікування. (На жаль, тут уже бачимо чимало паралелей із нинішнім станом речей.)

Ветерани Афганської війни шукали себе, як могли і де могли. Комусь вдалось реалізувались, проте доволі часто це відбувалось через кримінал, алкоголь, агресію.

За даними психологічної служби Союзу ветеранів Афганістану, наприкінці 1989 року:
• 3700 ветеранів Афганської війни перебували у в’язницях;
• 60% страждали від алкоголізму та наркоманії;
• 75% були розлучені та мали сімейні конфлікти;
• дві третини ветеранів не були задоволені роботою та часто її змінювали через конфлікти.

Наприкінці 1990-х років близько 3% колишніх воїнів щорічно накладали на себе руки (дані журналіста В. Бугрова).

Принизливий досвід випрошування пільг та соціальних гарантій, які постійно урізали; відсутність будь-якої психологічної підтримки; усвідомлення того, що та війна була “агресивною радянською політикою, із втручанням у внутрішні справи іншої держави” — усе це залишалося з тими, хто пройшов Афганську війну на довгі роки.

І навіть попри те, що з 2014 року багато ветеранів війни в Афганістані пішли воювати у російсько-українській війні, їхня перша війна залишається непроговореною у суспільстві й до нині, та є для них травматичною подією.

Водночас нам як державі варто зрозуміти: проваливши реінтеграцію воїнів війни в Афганістані через брак досвіду, розуміння, вмінь та бодай уявлень, ми не маємо права допустити такого ж провалу щодо ветеранів війни Росії проти України.

Читайте також:
Фейковий “афганець” очолив підрозділ окупаційної “адміністрації” Херсона