автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото авторки та надані героєм статті
“Астрономія, гори, походи” – так трьома словами Костянтин із позивним “Пілігрим” описує своє життя до того, як вбрав піксель. За кращих часів він був інструктором з альпінізму і скелелазіння, викладав в університеті та працював в Академії наук. А тепер – аеророзвідник в одній із бригад, що воює на Донеччині.
Високий, витончений бородань із тихим голосом, трохи “не від світу цього” – важко уявити когось більш “не створеного для війни”, ніж Пілігрим. І водночас – більш незамінного на своєму місці в усьому, що стосується техніки, програмування і зв’язку.
Говоримо про рік служби науковця в армії, техногенний бік війни, больові точки українського війська та окремого підрозділу БПЛА, випробування мишами і постійною “зоною дискомфорту” без відпусток.
Позивний “Пілігрим” у Костянтина не випадковий: до війни помандрував чимало.
“Та куда тільки не заносило! – зі сміхом пояснює він. – У Непалі водив групи, сам ходив в Індію, там був мій перший 6-тисячник. Туреччина – то для мене взагалі відкриття: гори, які спускаються просто в море, а можуть бути і скелі, піші походи, готелі з басейнами, поїздки. Там теж водив групи. Словаччина – льодолазіння, альпінізм, лижі. Казахстан – вчився на інструктора. Грузія, Вірменія… Ще в Китай по роботі їздив, теж цікаво”.
Костянтин “Пілігрим” (ліворуч) у горах
Костянтин “Пілігрим” (праворуч) на вершині
Костянтин “Пілігрим” (праворуч). Мріє повернутися в гори
Що було на основній роботі? “Розробка спостережень, телескопів, роботів-телескопів, програмного забезпечення…”
Що таке війна, Костянтин зрозумів іще в мандрах. Коли подорожував по скалічених містах Грузії після вторгнення туди Росії. “Побачив потім у нас – дуже сильно відгукувалося”, – визнає Пілігрим.
На фронт він потрапив із незагоєним переломом пальця, адже на реабілітацію після операцій мобілізованому забракло часу. І зараз на останню фазу лікування не відпускають – обіцяють лише після виходу бригади на ротацію. Коли температура опускається до -5, травмована рука особливо дається взнаки. Трохи допомагають рукавиці з підігрівом та хімічні грілки. Але й вони не рятують на морозі, коли оператору БПЛА для роботи потрібна саме дрібна моторика.
За словами Костянтина, про його побажання щодо місця служби та попередній досвід ніхто не запитував. Спершу він потрапив на радіозв’язок, а після кочування з одного взводу в інший опинився в аеророзвідці.
По приїзді на Донеччину Пілігрима вразили руїни міст.
“Перші виїзди на “нуль” – тебе проводять, і потім не вилазиш звідти три доби. Тільки літаєш, і все. Постійно, майже цілодобово, з перервами на кілька годин”, – згадує Костя.
Читайте також:
“Один наш дрон живий уже більш як пів року”. Як воює аеророзвідка батальйону “Свобода” бригади НГУ “Рубіж”
На час нашої розмови саме випав сніг, і на його ділянці відповідальності залягло підозріле затишшя. Але зазвичай противник тут активний. Частіше за все аеророзвідики бачать згори скупчення ворожої техніки та її рух. Іноді вдається виявити склади або точки, що ймовірно слугують ворожими КСП (командно-спостережними пунктами) – це визначається за кількістю під’їздів, антен тощо.
Останнім часом техніка дозволяє працювати на дещо довші відстані, ніж раніше.
“Градом” кілька разів дуже близько прилітало, і практично щоразу або “Ланцети”, або якісь дрони далекі – кружляють і чути в радіоефірі, – перераховує Пілігрим найбільш поширені загрози. – Стараємось залягти і, по-можливості, не світитися”.
Перший його виїзд був у Серебрянський ліс на межі Луганської і Донецької областей, який військові прозвали між собою “лісом чудес”. Знищений заказник стоїть на підступах до окупованої Кремінної та є однією з найгарячіших точок фронту. Шляхи для проїзду військової техніки тут потрібно прорубувати, спилюючи дерева під нуль.
“То дуже “веселий” ліс! Надзвичайно складний в орієнтуванні, – згадує Пілігрим. – Дорога міняється, і ми потім ще і проводили дорозвідку до річки, щоб якимось чином зробити додаткові шляхи. Там і наші періодично дошкуляють. Попереджаєш, що будеш літати, а вони тебе… [можуть випадково збити “дружнім вогнем”] – це в плані дронів дуже часто”.
Цієї зими будь-яка розмова з військовими не обходиться без теми мишей. У польових умовах вони дошкуляли завджи, але цьогоріч їхня активність зросла особливо. Малі гризуни знищують не лише харчові запаси, а просто все в зоні досяжності, включно з апаратурою, одягом і взуттям.
“У хід ідуть і липучки, і мишоловки, і коти. Просто в пакет ловили кілька разів. На позиціях найгірше, що миші кабелі позгризали. Просто в труху! Зараз просто не лишаю кабелі, доводиться змотувати і розмотувати щоразу”, – пояснює Костя.
Для боротьби з дрібними окупантами бійці спеціально забрали з-під сільського магазину кота і поселили його в бліндажі.
А ще – дуже тішаться візиту дикої білої ласки: “У селах цим красивим хижакам не раді, оскільки вони крадуть яйця, душать курчат. А для нас ці сусіди в радість”.
Поняття “зони комфорту” для Пілігрима звучить дивно: “не впевнений, чи в ній взагалі був”.
На війні справді складно із фізичним та психологічним комфортом, але, за словами Костянтина, з часом і тут для людини притупляються подразники та відчуття незручності. Хоча, каже Пілігрим, йому й досі ніяково заселятися у прифронтових селах в покинуті хати, де біженці мусили залишити своє майно.
Досвід походів і життя в снігах високогір’я залишили Пілігримові набір корисних навичок, а також одягу і спорядження. Крім того, до повномасштабного вторгнення Костя перебрався жити на дачу під Львовом, де також умови були не тепличні: “Я останню зиму в себе вдома так жив, як тут. Зранку просинаєшся – +5. Розкочегарюєш пічку – +15, вже нормально!.. Тихо, спокійно, електрики немає, газу немає. Щоб було світло, поставив собі сонячну панель…”
Уміння “виживальника” допомагає йому тепер на Донеччині: так, в одному селі військові знайшли чатково побиті сонячні панелі, за тиждень їх підключили – і далі генератор не заводили взагалі, електрики вистачало. Навіть бойлер зробили з підручних матеріалів. За словами Костянтини, це можливо, “якщо знаєш, як їх скомутувати, знаєш, як воно розпаяне”.
Технічна підкутість неабияк виручає Костю на війні. Командири на початку з недовірою ставилися до його вмінь науковця, коли йшлося про ремонт якогось девайсу. Але надалі Пілігрим довів начальству свою спроможність у роботі з електронікою, радіо, планшетами й програмами.
“UPS взагалі я втихаря розібрав, почав робити, і за тиждень зробив. UPS – це великий повербанк, він перестав працювати. Його вже і в Київ у сервіс віддавали, але там сказали, що немає плат, повернули назад. Ну, проблема в Україні – вже немає людей, які таку техніку ремонтують…” – пояснює Костянтин.
Як із забезпеченням у війську? Ніби й незле, але спеціалізованих речей, заточених під задачі аеророзвідки, бракує.
“Коли ми їдемо на виїзд удвох, нам дають 80-кілограмовий генератор 9-кіловатний, і потрібно через бурелом його затягнути за 200 метрів на позицію… А нам же треба максимум 1 кіловат! Як ми сміялися, коли завели той генератор! Його ж чують усі навколо, і ворог теж. “А іншого немає” – отака відповідь. Тобто якісь дикі невідповідності. Нормально, звикаєш і до такого”, – розповідає Костя. Зрештою компактніший генератор їм прислали волонтери.
Костянтин “Пілігрим” після інтерв’ю “Новинарні” на Донеччині
Дрони держава видає, визнає аеророзвідник.
Але окремий квест – списати втрачені БПЛА.
“Наприклад, втратили три-чотири такі літачки, і пів року ми не можемо їх списати. То не так формуляр заповнений, то не той номер, то не той начальник, бо він помінявся тиждень тому…” – бідкається Пілігрим.
Костянтин бачить, що армійська система працює за тим самим принципом, що й держустанови. Шістнадцять років роботи в університеті і 13 – в Академії наук дали про це уявлення.
Пілігрим пояснює: для того, щоб списати дрон, треба вирахувати, скільки годин на ньому літали: “Кожен виліт пишеться в окремий рядок, дата, час зльоту, час посадки… Підозрюю, що там просто аналіз використання і часу нальоту, після якого його збили або заглушили. Якщо в тебе великий час нальоту, значить, у вас хороший підрозділ, значить, тобі додадуть більше дронів. Так у нас було і в державних установах”.
Читайте також:
Нові аптечки у військові частини надходитимуть швидше:
процедуру списання військово-медичного майна спростили
“Або в нас лишилися дві недобиті денні камери. І дев’ять нічних. Інший підрозділ хотів помінятися. Начальство сказало категорично “ні”, без пояснень. Тому що треба отака стопка паперів, щоб одну камеру віддати, і ще так само штук 30 папірчиків, щоб другу отримати. Потім ми сміялися, коли зрозуміли: взяли б просто поміняли наклейки, все одно ж один виробник”, – розповідає Костя.
А якісь роз’єми, кабелі, дріт, інструмент часто доводиться за свої гроші купувати.
Перебування в навчальному центрі дало йому можливість познайомитись із військовою технікою. Однак, за висновком Кості, якість навчання на БПЛА та підхід до відбору кадрів бажає кращого: “Лише за півтора місяці після втрати двох дронів ми переконали, що нам потрібно вчитися, та поїхали на навчання”.
Тоді як інших двох відсилали навчатися даремно. Як так? “Усі зі взводу кажуть – їх не можна на БПЛА ставити, це не їхнє! Дай трактор або машину – супер, ідеальна людина для такої посади! Але не за комп’ютер чи за дрон. Ні, його відсилають на навчання. Але через тиждень його вертають, тому що він не склав жодного заліку…” – пояснює фахівець.
Читайте також:
Аеророзвідники Дагаз і Яра: Уже потім ми зрозуміли, що стали першими військовими ЗСУ, які зайшли в Херсон
Найскладніше на війні для Пілігрима – неможливість планувати хоча б на день уперед. Зараз аеророзвідники виїжджають на позиції на 12 годин щодня, однак іноді польоти не відбуваються через несприятливі погодні умови. Тривале чекання виснажує.
На питання, чи тригерять його “лавандовий раф” та інші красивості життя в тилових містах, Костя відповідає заперечно. Хоча б із тієї причини, що в тилових містах він не був жодного разу з моменту мобілізації. Не мав відпусток і вихідних.
Рік війни змінив його неабияк: “Став набагато обережніше спілкуватися. Складно стає і довіряти… Бо буває всяке. Буває, і підводять. Найбільше сумую зараз за можливістю взяти кудись і поїхати, хоча б на кілька днів – просто щоб відволіктися, самому чи компанією… Підтримують найближчі друзі, з якими ми переписуємося. Щось десь треба – можуть надіслати”, – розповідає Костя.
Його вільний час іде переважно на обживання на новому місці – переїжджає підрозділ часто. А ще на майстерню та навчання побратимів.
“Ну, і зараз всяким ремонтом, електронікою, відеообробкою займаюся”, – додає науковець.
Костянтин “Пілігрим” (ліворуч) у горах
Після війни він точно повернеться до улюблених гір і походів. А от щодо Академії наук й університету, наразі не впевнений.
У своєму підрозділі Костя наразі намагається перевестися на іншу посаду – хотів би займатись власне розробкою дронів. Переконаний, що це він робитиме краще.
Можливо, розробкою малої авіації займатиметься і після демобілізації. Адже БПЛА – це не лише про війну. Це напрямок майбутнього, що включає безліч галузей, як-то сільське господарство, де дрони вже застосовуються, кур’єрська доставка, і зрештою штучний інтелект, котрий ховає чимало загадок. Лише б дочекатися цього міфічного післявоєнного і супертехнічного майбутнього…
Читайте також:
Як врятуватися від FPV-дрона та виграти війну.
Велике інтерв’ю з Тарасом Елейком, командиром групи БПЛА підрозділу ГУР
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
