Аеророзвідники Дагаз і Яра: Уже потім ми зрозуміли, що стали першими військовими ЗСУ, які зайшли в Херсон

автор: Мирослава Ільтьо

“Починаємо працювати на точці, через п’ять хвилин прилітає два фосфорних снаряди, працюють дві “тридцятки” (122-мм гаубиці Д-30). Яра впала одразу, а я продовжив стояти через рослинність, щоб контролювали приліт. Біля нас свистить, розривається, перерва між приходами зменшується. Чотири-п’ять черг “тридцяток”, півтора десятка “стодвадцяток” в наш бік, довелося й мені лягти, але тримаю руки вгору, намагаюся борт вести. Яра закрила вуха, землею притрусило, група прикриття гукає до нас. Під час відходу відпрацьовує по нас “камікадзе”, повземо з рекордною швидкістю. Ворог накрив ділянку фронту шириною до кілометра, будинки палають. Коптер втратили – це сумно, але радісно те, що цей участок тепер контролюють українські Збройні сили”, – розповідає Дагаз про один із їхніх боїв.

11 листопада аеророзвідникам Дагазові та Ярі пощастило стати одними з найперших військовослужбовців Збройних сил України, які зайшли в Херсон.

Десятки тисяч годин нальоту

До 2014-го Дагаз був архітектором. Його напарниця Яра – студенткою. А від початку війни з Росією вони займаються аеророзвідкою, по сім-вісім років. За цей час на різних БПЛА мають десятки тисяч годин нальоту.

Напередодні повномасштабного вторгнення обоє проходили випробувальний термін, літали на геодезичній фірмі й робили ортофотоплани. 23 лютого закінчився випробувальний, 24-го мали літати на робочих літачках і отримувати зарплату, але не судилося.

Аеророзвідник Дагаз

“Ми літати по Київщині як пірати, офіційно ж не зареєстровані. Коптери в нас волонтерські, друзі і небайдужі допомагають, чим можуть. Давали військовим розвідінформацію. Така робота максимально правильна: “тихо прийшов, тихо пішов”. Я просто їздив по області і обмінював контактами наших військових, зв’язував їх. Щоб не стріляли “дружнім вогнем”, – ділиться Дагаз.

Обоє офіційно мобілізувалися до ЗСУ 22 квітня. Потрапили в Сили спецоперацій, там уже “літали на всьому”.

Дагаза і Яру перекинули на північ Харківщини. Згодом вони мали навчання, відновлення, знову курси – своєрідна “відпустка від війни”, яка для військових означає покращення навичок. А потім потрапили вже на Херсонщину, де працювали останні три тижні перед звільненням міста.

Читайте також:
Війна дронів: як працює аеророзвідка Маріупольської бригади

“Ми зрозуміли, що ми – перші Збройні сили України, яких бачать місцеві”

“Наше завдання було проїхати і подивитися, яка ситуація в населених пунктах [біля Херсона]. Зв’язку майже не було. Час від часу виходили на зв’язок з командуванням. Ми не розраховували так далеко йти вперед. В одному із населених пунктів [куди прийшли аеророзвідники] випадково з’ясувалося, що наші туди ще не заходили”, – говорить Яра.

Біля підбитого ворожого танка вони зустріли місцевих хлопців, які хотіли сфотографуватися з технікою. Коли Дагаз і Яра спробували їх застерегти, що там можуть бути міни, тому не варто наближатися, а також їхати далі в село, хлопці приголомшили: “А ми звідти, з Херсона, вас там чекають”.

Зустріч перших військових ЗС України в Херсоні 11 листопада 2022

Так напарники потрапили в сам Херсон, з якого щойно втекли росіяни.

“Ми під’їжджали, а крик стояв неймовірний. Люди зібралися вздовж дороги, атмосфера шаленства, нам кидали квіти, махали прапорами. Ми здогадалися, що ми – перші Збройні сили України, яких бачать місцеві, вже в самому Херсоні, на площі. І вийшло, що ми отак доїхали в Херсон”, – сміється Дагаз.

У їхній групі було дві автівки. Екіпаж планував поспілкуватися між собою, щоб узгодити дії. Але щойно заїхали в місто, не змогли один до одного дістатися – щасливі херсонці обступили.

“Багато хто стояв на колінах, було боляче дивитися. Запам’яталися два випадки.

До мене підійшов чоловік і на вухо сказав, що їх три дні тому ще катували, тож як добре, що ЗСУ приїхали.

А потім інший підійшов і застеріг, щоб були обережними, бо окупанти випустили всіх ув’язнених із СІЗО”, – ділиться Яра.

Які були емоції в наших розвідників? Дівчина зізнається, що ейфорії не відчувала. Відчуття були неоднозначні: боялася, щоб зброю не витягнули з машини, ніж із кишені. Тісні обійми у натовпі для військових є стресовими, адже серед людей можуть бути перевдягнені рашисти, колаборанти.

Херсонці ж простягали руки, цілували, просили наших військових сфотографуватися з дітьми, яких було багато.

“Скупчення людей викликало занепокоєння. В будь-який момент підари могли вдарити артилерією. Але, на щастя, були низькі хмари, і їхні безпілотники не могли літати [для коригування вогню]”, – каже Дагаз.

Українські стяги в Херсоні, 11 листопада 2022

“Нас питали люди, як записатися в Збройні сили України. Хотіли одразу показати катівні. Але ж ми не представники військово-цивільної адміністрації, у нас вузька спеціалізація, тож ми не йшли. Ми всього лише технічні спеціалісти, паяльник мій друг”, – посміхається Яра.

Читайте також:
Під Сєверодонецьком загинув аеророзвідник, співвласник піцерії Pizza BRO Іван Чеканюк

Розграбована Херсонщина

Мої співрозмовники – очі армії. За їхніми спостереженнями, в перших селах на лінії розмежування немає жодної вцілілої хати.

У дворах Дагаз і Яра бачили десятки пральних машин, купу різного обладнання, приготовленого до вивозу, все награбоване й покинуте. Вздовж дороги стояли постріляні машини й лежали трупи місцевих.

Фото від аеророзвідників із Херсонщини:

“Ми пройшли по дорозі, там дуже неприємний запах – чи людина чи звірина, не знаєш. Але коли знаходишся там, не вистачає повітря в легенях. Дорогою було багато розбитої і кинутої техніки, тисячі боєприпасів. В полях – нерозірвані снаряди, кулеметні ленти. Дощ пройде, занесе все це багном – люди постраждають. Тож там має бути довга і копітка робота саперів”, – ділиться Яра.

Саме місто Херсон не розбомблене, принаймні центральні вулиці, але обкрадене.

Розвідники розповідають: окупанти вивезли підприємства, вкрадено холодильні, пакувальні установки, переробне обладнання. Садові товариства, які вирощували тисячі гектарів фруктових дерев, теж понівечені. Тисячі тонн зерна вигребли під нуль, паливо у фермерів відібрали.

“Де жили росіяни, там такий сморід, що, напевно, від трупів краще пахне. У приміщенні з ремонтом неможливо знаходитися. Що людина може робити, щоб так смерділо – не зрозуміло”, – стинає плечима Яра.

Аеророзвідниця Яра

Читайте також:
“Весна восени”. Розповідь журналістки, яка вижила в окупованому Ізюмі й дочекалася визволителів

Вони з Дагазом працюватимуть надалі без зайвого розголосу: “Екстрім і екшен класний по теліку. А для аеророзвідки, якщо нас не знають, про нас не чують і нас не бачать – означає, що ми все правильно робимо. Всі ці роки ми никалися, тому й живі”.

“Харківська і частина Херсонської області звільнені, і цей результат – головне в нашій роботі (хоча там працювали не тільки ми, звісно). Але значить, що все не дарма”, – підсумовує Дагаз.

Читайте також:
“Продати гараж на Соломі” й загинути за Україну:
яким був аеророзвідник Фелікс Куртаніч, що воював з 18 років

 


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]