автор: Олена Чебелюк
зі Львова
Тарас Елейко має позивний “Єлей”, а свого кота він назвав Соледар, бо той знайшовся на позиціях поблизу однойменного міста. Завдяки цьому коту, якого залучили до промо-кампанії для збору коштів на потреби підрозділу, вдалося придбати п’ять нових батарей для коптерів.
50-річний Елейко – колишній доброволець ДУК “ПС”/УДА, а нині військовий інструктор, командир групи аеророзвідки “Аратта” у підрозділі “Тимура” Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Ми записали це інтерв’ю, поки Тарас проходив курс лікування після контузії, яку отримав наприкінці жовтня 2023 року біля П’ятихаток на Запорізькому напрямку. У бліндаж, де Елейко перебував зі своїми побратимами, влучив ворожий артилерійський снаряд 152-го калібру. Хтось на суміжних позиціях злегковажив – приїхав машиною, коли вже починало світати, і лишив її, бо їхати назад було надто небезпечно. Росіяни відстежили й почали стріляти по авто, а прилетіло у Тарасів сховок. Хлопці дивом залишилися цілими, але всіх добряче контузило. Внаслідок того прильоту згоріла вся техніка сумарною вартістю майже 50 тис. доларів – чотири безпілотники, дев’ять дронів-камікадзе, 33 акумулятори, 15 додаткових, антени, ретранслятор, “старлінк”. Згорів і телефон, на якому було багато фото й відео з фронту.
Про історію полювання на ворожі танки на Запоріжжі, за яким у прямому ефірі стежив сам Залужний, про вражаючу історію порятунку від FPV-дрона; про пекло, яке довелося пережити в Білогорівці; про те, як освоювали дрони-камікадзе і як з першого разу вдалося вразити ціль; про головні проблеми, з якими довелося зіткнутися на фронті, і про те, кого насамперед треба мобілізовувати, Тарас Елейко розповів у великому інтерв’ю для “Новинарні“.
Він відомий у Львові волонтер, громадський активіст, член правління ГО “Апостольська чота”, приватний підприємець, співзасновник і менеджер одного з медичних центрів. Має дві вищі освіти – інженерну та юридичну.
Давно захоплюється історією, займається військово-історичною реконструкцією, з 2009 року є активним членом товариства “Пам’ять”. Його фотопортрет у історичному однострої вояка легіону Українських січових стрільців (УСС) з’явився в календарі, виданому у 2016 році Інститутом національної пам’яті під назвою “Воїни. Історія українського війська“.
Тарас Елейко в однострої УСС
Тарас Елейко був активним учасником обох Майданів – Помаранчевого і Революції Гідності, добровольцем воював в АТО в 2015-2017 роках.
“На Майдані багато людей перемогли страх. Вони дали приклад наступним поколінням, що якщо ти не боїшся і б’єшся, то ти можеш досягнути мети. Те, що після Революції Гідності багато людей одразу пішли на фронт – це продовження того процесу самовіддачі, яку ми бачили на Майдані”, – говорить Тарас про значення протестів десятирічної давності.
“Ми з колегами з “Пам’яті” передбачали, що війна почнеться в 2017 році, коли завершиться строк оренди баз Чорноморського флоту в Криму. І невідомо, скільки станом на той час було б готових людей битися за Україну. І скільки тієї України б залишилося. Але Майдан викристалізував правильну молодь. Гартування на Майдані активного і свідомого прошарку не дало московитам можливості окупувати всю Україну та навіть дійти до Дніпра. Тоді загинуло дуже багато по-хорошому “борзих” хлопців. На жаль, у багатьох з них не було розуміння, що треба вижити, а не загинути.
Революція перемогла завдяки самовідданості людей, хоча різні негідники, які бачили в ній шанс повернутися до влади, цим скористалися. Але, завдячуючи Майдану ми не дозволили встановити у нас диктатуру, як у Росії чи Білорусі”, – переконаний Тарас.
Тарас Елейко (праворуч) з побратимом на Майдані під час протистояння на вул. Грушевського
Із початком війни у 2014-му він одразу ж почав активно волонтерити, збирав і возив на фронт допомогу. Наприкінці року сам пішов на фронт, служив у батальйоні “Аратта” Добровольчого українського корпусу “Правий сектор” (надалі – УДА).
Тарас віддавна мріяв літати, тож поставив собі за мету опанувати БПЛА. Він пройшов шлях від власноручного виробництва, випробувань, навчання і зрештою застосування дронів безпосередньо на фронті.
Перші саморобні безпілотні апарати разом з однодумцями власноруч клеїли на базі авіамодельного гуртка. Складали їх із китайських комплектуючих – камера, електродвигун, система управління. Сам безпілотник літакового типу робили із пінопласту. Розмах крил становив 1,3 метра, при довжині фюзеляжу близько 1 метра.
Назар Тимошик із фірми Soft-Serve займався збором коштів серед айтішників, програмним забезпеченням та його адаптацією для “крила”.
Тарас Елейко біля саморобного БПЛА
На цьому безпілотнику Тарас літав у районі Маріуполя, на Азовському морі, де на той час розташовувалася база ДУК “ПС”.
“Я займався глибинною розвідкою, ми долітали аж до російського кордону. Спершу працювали на малих висотах – 150-200 метрів, а потім почали підніматися на 400-500 метрів. Але якість відео на цій висоті зовсім інша. Ми збирали інформацію і передавали її іншим підрозділам, які вже оцінювали і приймали рішення, чи варто відпрацьовувати по цьому об’єкту”, – розповідає Єлей про свій перший досвід застосування дронів у бойових діях.
Уперше Елейко втратив БПЛА у грудні 2015-го, пролітавши на ньому майже пів року.
“Через кілька місяців ми побачили його з коптера, але він лежав у “сірій зоні”, і забрати його не було змоги, та й не було сенсу вже ризикувати”, – згадує Тарас.
Тарас Елейко із власноруч виготовленим БПЛА на південному фронті у 2015 році
“Другий літак я купив паралельно, розуміючи, що ми в будь-який момент можемо втрати перший”, – пояснює Елейко.
Уперше ми розмовляли з Тарасом у січні 2022-го, за місяць до початку повномасштабного вторгнення РФ, і тоді він говорив про речі, які зараз є очевидними для багатьох, але на жаль, розуміння цього суспільством прийшло запізно і надто дорогою ціною. Найважливішим пріоритетом, на його думку, була підготовка тисяч спеціалістів, навчених керувати безпілотниками. А також розробка і масове виробництво недорогих дронів-камікадзе, здатних знищувати ворожу техніку вартістю мільйони доларів.
За тиждень-два до початку великої війни Тарас почав записувати і викладати на фейсбуці відеозвернення, у яких пояснював, чого можна очікувати від Росії, та давав поради, що слід робити в разі повномасштабного нападу ворога. Рекомендував думати про те, як і куди евакуювати сім’ю, підготувати найнеобхідніші запаси, закликав бути готовим взяти до рук зброю і стати на захист країни.
Тарас із побратимами обумовлював місця збору, так звані “точки накопичення” на випадок зникнення зв’язку. А жінки були готові пройти по визначених адресах, щоб передати інформацію, як це робили свого часу зв’язкові УПА.
“Мені стало остаточно зрозуміло, що повномасштабне вторгнення невідворотне, у жовтні 2021 року. Видно було, скільки вони (росіяни – “Н”) стягнули військ, як повним ходом іде підготовка, як наші західні партнери почали постачання зброї. Це було показово. Але я думав, що вторгнення почнеться десь у квітні, коли підсохне земля”, – згадує тепер Елейко.
Зі Львова на фронт Тарас уперше вирушив у квітні 2022-го. До того часу займався військовим вишколом, готуючи свою групу, передусім за напрямком керування БПЛА.
Як добровольці вони долучилися до львівської 80-ї десантно-штурмової бригади й опинилися на Луганщині в районі Білогорівки та Лисичанського нафтопереробного заводу, де наприкінці весни склалася, мабуть, найважча ситуація на всьому фронті. Боєприпаси до артилерії радянського зразка практично вичерпалися, а поставки і снарядів 155-го калібру, і самих американських гаубиць М777 щойно розпочиналися.
По дорозі на завдання. На горизонті – Лисичанський нафтопереробний завод. Травень 2022. Фото: Тарас Елейко
“Ворог висипав по нас щодня десятки тисяч снарядів. Сипали їх масово, бездумно. Вони взяли склад нашого б/к у Балаклії, возити було близько, і вони нашими ж снарядами нас закидували. А в нас виїжджало дві гаубиці, які вистрілювали 37 снарядів на весь день…
Ми засікли скупчення ворожої техніки неподалік від сусідньої бази відпочинку, здається, вона називалася “Лісовий затишок”. Але по ньому не було чим відпрацювати. Хоча потім я літав дивитися, і бачив, що частину тієї техніки таки знищили”, – згадує Елейко.
Їдучи тоді зі своєю групою на фронт, він вважав себе досвідченим бійцем, який уже бачив війну. Але потрапивши під Лисичанськ, зрозумів, що це не так.
“Там можна було загинути сто разів! В епіцентрі “градів” я опинявся чотири рази…” – розповідає Тарас.
“Ми коригували роботу нашої арти, перебуваючи на териконі, і бігали по ньому як зайці: як тільки близько біля нас починало прилітати – відбігали на 500 метрів убік. На щастя, багато снарядів не вибухали – терикон крейдяний, м’який.
Тарас на тому самому териконі в Білогорівці
Дуже тяжко було не спати по два дні підряд, або спати по дві-три години на добу. Тоді ти як овоч. Пригадую, коли росіян розбили на понтонній переправі через Сіверський Донець у Білогорівці, ми чотири дні поспіль вставали працювати о другій ночі. Поверталися дуже пізно, і поки помиєшся, якесь відео подивишся з результатами роботи, то лягаєш спати опівночі, а о другій ночі знову підйом!” – згадує Елейко.
Від літа 2022 року Тарас служить у складі Головного управління розвідки МОУ. Восени, під час звільнення правобережної частини Херсонщини, його підрозділ перекинули під Оріхів, і з того часу хлопці постійно перебували на Запорізькому напрямку.
“У нас налагоджені дуже добрі взаємини з командуванням. Регулярно відбуваються ставки й наради, на яких присутні командири всіх підрозділів. На цих нарадах нам не просто озвучують бойові накази і задачі – ми всі беремо участь в обговоренні операцій, причому кожен із нас може висловити свою думку, навіть якщо не згоден із тим чи іншим рішенням. І найголовніше, що до нас дослухаються. Бувало, що змінюють уже ухвалені рішення. Також постійно відбувається розбір операцій – розмірковуємо, що пішло не так і як можна оптимізувати роботу”, – розповідає про особливості служби і взаємовідносин у ГУР командир групи аеророзвідки “Аратта”.
Зі зрозумілих причин Елейко не може зараз багато розповідаи про подробиці операцій, в яких йому доводилося брати участь. Побіжно згадує лише, як літали через Дніпро на окупований ворогом Енергодар.
Тарас Елейко з побратимами
За півтора роки, проведені на передовій, його група не лише займалася аеророзвідкою і корегуванням артилерії. Хлопці також працювали по ворогу скидами з коптерів, а згодом освоїли FPV-дрони. На їхньому рахунку багато знищеної техніки і живої сили противника.
“Ми рахували вбитих під*рів до травня. Коли нарахували тридцять два, припинили.
На той час наш підрозділ складався із шести осіб, і ми так прикинули, що кожен із нас зробив мінімальну норму – по п’ять знищених ворогів. Їх (росіян – “Н”) у п’ять разів більше, значить все. Далі вже не рахували”, – іронічно пояснює Тарас.
Читайте також:
Аеророзвідники Дагаз і Яра: Уже потім ми зрозуміли, що стали першими військовими ЗСУ, які зайшли в Херсон
Навчаючись літати на FPV-дронах, вони починали із тренувань на симуляторі. Далі вже практикувалися в польових умовах.
За спостереженнями Елейка, успішно освоїти FPV виходить в одного з десяти дронарів. Найкраще це вдається геймерам.
“Ми скинулися і за свої гроші зробили перші десять FPV. Перший же наш виліт став успішним – вразили БМП-3 росіян. Загалом із десяти спроб було чотири ураження. Ми показали ці відео знайомим підприємцям, власникам мережі аптек “Подорожник”, і вони дали нам 2 мільйони гривень. За ці гроші ми зробили ще 100 “FPV-шок”. І лише після цього ми отримали ще 80 одиниць із державного забезпечення”, – розповідає Єлей.
“Зараз нас уже такі речі не задовольняють, хочеться чогось потужнішого. Знову з колегами скинулися і зробили 10 штук дронів-камікадзе, але більшої дальності та з потужнішим боєзарядом. Покажемо їхню ефективність і будемо шукати фінансування”, – розповідає Тарас.
“Давно потрібно було запускати масове виробництво картонних, пінопластових дронів. І запускати їх роями, сотнями одиниць. Зараз це вже не актуально – у нинішніх умовах на фронті потрібні інші рішення, більш потужні БПЛА. Але в нас усе робиться занадто пізно, на жаль. В тому числі і в моєму підрозділі, – нарікає військовий і пояснює: – У мене є стратегічне бачення того, що саме нам потрібне зараз, але немає можливості це реалізувати. Наприклад, коли ми працювали скидами, мені потрібно було на день мати 30 ВОГів, але я їх не мав. Ми визбирували, де могли, ледве вдавалося нашкребти 10… Що це таке? На пів дня роботи… Я лише через три місяці отримав ВОГи, про які просив, а мені на той час уже були потрібні американські кумулятивні снаряди, щоб палити ворожу техніку на відстані 5 км. А я не мав чим! Коли мені їх дадуть, то вже техніки не буде…”
За його словами, робити скиди вибухівки з дронів стає дедалі важче, бо у ворога з’являється чимраз більше засобів окопного РЕБу – “не можна знизитись на достатню висоту, інакше блокується управління” безпілотником.
“Так само з FPV. Вони потрібні були ще рік тому, а я їх тоді не мав. Безпосередньо мій підрозділ почав працювати на FPV із квітня 2023-го. Ми самі навчилися ними користуватися. Самостійно розібралися, що й до чого, і почали їх складати”, – пояснює Елейко.
“Через тотальну нестачу ми змушені дуже жадібно ставитися до боєприпасів. Працюємо лише по тих цілях, де відсоток успішного влучання, на нашу думку, становитиме більше 50%.
За весь час група, якою я керую, використала заледве 50 одиниць FPV. Із них понад 40% уражених цілей. Досягти такого високого показника вдалося тому, що ми дуже прискіпливо оцінюємо шанси на ураження.
Ті, хто використовує більше FPV, зазвичай б’ють по усіх цілях, які можуть виявити. Але відсоток влучності, а відповідно і ефективності там значно нижчий.
Ми маємо дуже добре налагоджений зв’язок з артилерією. З самого початку мого перебування на фронті. Контактуємо з ними напряму, не через штаб. І хлопці дуже добре відпрацьовують. У нас є багато цілей знищених із суміжниками. Нам вдалося знищити дві гаубиці “Мста”, гармату Д-30, кілька БМП-3, міномети ми не рахуємо”, – пояснює Тарас.
Відео знищеної підрозділом Тараса Елейка російської САУ “Мста” на Запорізькому напрямку – за посиланням.
“Для ефективності пілотам давно потрібно працювати не поодинці, а роями. Якщо одразу працюють п’ять, десять дронів, тоді буде результат.
Я до цього часу не набрав достатньої кількості людей у свою групу. Мені потрібно хоча б 18-20 людей, а я маю зараз у своєму підпорядкуванні лише вісім. Людей бракує, передусім вмотивованих, толкових.
Ідеально було б мати 30 бійців у групі. Чотири людини – для безперервної роботи на “мавіках”, щоб можна було працювати цілодобово за принципом “каруселі”. Мінімум троє – на FPV, троє – на “матрасах”, стільки ж – на бомберах і мінімум троє – на глибинну розвідку, наприклад на “Лелеку”, – ділиться побажаннями Елейко.
Тарас Елейко та його побратими зі спецпідрозділу “Аратта” ГУР МО
За словами Тараса, найбільшими перешкодами для роботи оператора БПЛА є погода і потужний ворожий РЕБ (радіоелектронна боротьба). Ефективно діють російські “Орлани” і “Ланцети”. Єлей не відмовився б мати український аналог їхнього “Орлана”. І його нервує, коли ворога недооцінюють та намагаються виставити дурнем.
“Якщо запитати пересічного цивільного про те, яка ситуація в москальському війську, вони почнуть тобі розказувати, що в росіян нічого немає, що вони слабкі тощо. Бо у нас в інформаційному полі запустили потік, метою якого є переконати людей, що в нас усе круто, ми круто воюємо, перемагаємо – а з іншого боку нам протистоять якісь тупі “чмобіки”. Та ти піди і спробуй убий спершу того “чмобіка”! Я бачив, як вони пруть вперед. Це як у фільмах про Другу світову війну: з цього боку падає, з іншого прилітає, вибухає, один солдат падає, другий теж, а інші – все одно біжать далі.
Мені іноді здається, що вони (росіяни) біжать так, ніби на них попереду чекає рай…
Я б не біг так ніколи! Навіть якби там попереду був мій дім…” – розмірковує ГУРівець, наголошуючи, що ворог дуже сильний, і його дуже важко перемогти.
Як часто зараз втрачаються БПЛА? “Чим більше ти хочеш бути ефективним, тим більше доводиться ризикувати, і як наслідок – втрачати безпілотник, – відповідає Тарас. – Втрачати коптери доводиться постійно. І “Мавіки”, і “Матрікси”.
Летиш якомога далі, коригуєш, бо хочеш гарантовано добити ціль. А з того боку теж не ідіоти – засікають і вирубають тебе.
Є свідомі втрати, коли необхідно доробити роботу, докоригувати, коли ціллю є важка техніка. І ти розумієш, що втратиш коптер, бо сяде батарея чи його зіб’є ворог. Але коли на кону стоїть ворожа техніка, вартість якої мільйони, то, звісно, ти жертвуєш коптером, який коштує пару тисяч”.
Читайте також:
“Один наш дрон живий уже більш як пів року”. Як воює аеророзвідка батальйону “Свобода” бригади НГУ “Рубіж”
Тарас Елейко розповідає захоплюючу історію про полювання за ворожими танками, за яким під час прямого стріму спостерігав головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
“На початку 2023 року ми, працюючи в районі сіл Долинка і Грозове на Запоріжжі, пролітали на малій висоті посадку та на відстані приблизно 8 км побачили якусь купу сміття. Із суміжників ніхто так далеко не літав, а ми мали потужні додаткові акумулятори, посилені антени, і це дозволяло нам літати далі. Розглядаючи цю купу, ми побачили, що це замаскований танк, потім виявили другий, далі – третій. Передали координати, і по них почала працювати наша артилерія.
Як виявилось, там було загалом п’ять танків, вони почали виїжджати і втікати. Один із танків пердів і ледь їхав. Інший застряг у болоті. Третій і четвертий таки втекли. За цим стрімом у прямому ефірі, як нам згодом сказали, стежив сам Залужний. Найбільший облом – що по жодному з цих танків наша арта тоді так і не влучила… Під час цієї операції ми також втратили коптер, бо літали дуже довго, зрештою нас засікли, навели РЕБ – і посадили.
У таких випадках, коли бачимо, що нас засікли, ми не вилітаємо більше двох разів на коригування. Але тут було так цікаво, що ми вилітали п’ять разів, розуміючи, що таки втратимо “пташку”, – пояснює Єлей.
Тарас (праворуч) за роботою. Фото побратима на псевдо “Програміст”
В іншому подібному вильоті на далеку відстань, який став для коптера четвертим, коптер також був придушений РЕБом і втрачений. “Але ми переконалися, що той танк наші таки спалили. Тобто втрата БПЛА в цьому випадку була виправданою”, – зазначає аеророзвідник.
“Ще одна цікава історія була. Я вів розвідку, вже починало темніти, але я таки вирішив полетіти і подивитися в сусіднє село, приблизно за 9 км. Лечу й бачу – по дорозі їде крита вантажівка із “zетками”. А наш дешифрувальник дуже любить знімати техніку з такою символікою, він її колекціонує. Я знімаю ту вантажівку – збоку, ззаду, спереду. На зв’язок виходять артилеристи і кажуть: “Ми хочемо відпрацювати по ній! Відкоригуєш?” Звісно! Машина приїхала, зупинилася, і наші почали працювати по ній. Попали в четвертого разу. Там, як виявилось, був боєкомплект. Як же воно гарно детонувало, горіло, плювало!” – тішиться Тарас.
Відео знищеної вантажівки з б/к:
З його слів, бували навіть випадки, коли виявляли ціль, починали по ній працювати, а в процесі обстрілу починала горіти інша замаскована техніка росіян, яку оператор дрона не помітив під час розвідки.
“Випадковостей на війні багато. Навіть приліт у наш бліндаж – це також випадковість, бо ворог тоді стріляв зовсім по інших цілях, а дісталося нам”, – каже Елейко.
Читайте також:
“Війна – справа молодих”. Історії шістьох десантників 80 одшбр, які прийшли у військо з цивільного життя
Тарас припускає, що в недалекому майбутньому війна, російсько-українська в тому числі, перетвориться на війну дронів та роботів. БПЛА й сучасні технології відіграватимуть особливо важливу роль, коли бракує снарядів для традиційної артилерії. І хто на крок випереджатиме супротивника, той і переможе.
Водночас, за висновком Елейка, БПЛА не є панацеєю. Бо ворог має сильний та ефективний РЕБ, окопний зокрема, який виявляє і глушить наші коптери на підльоті, вже за 300 метрів.
“Зараз попереду в цій війні безпілотників, на жаль, під*ри. Не зважаючи на те, що часто нові технології спершу з’являються в нас, як це було з тими ж FPV-дронами. Але у ворога значно більші можливості – росіяни розгорнули виробництво FPV і застосовують їх масово”, – констатує Єлей.
“Ми на собі відчули, як росіяни працюють FPV-шками. Я офігів від того! Це було у вересні поблизу Роботиного. Нас привезли на позиції занадто пізно, вже почало світати. До посадки, в якій ми мали підготовлену позицію для роботи, треба було йти десь із пів кілометра. Тож ми не ризикнули висуватись, а залишилися там, де нас висадили, і звідти працювали. Ввечері, коли вже почало сутеніти, ризикнув піти з речами до тієї другої посадки. Аж чую – летить FPV. Його чути метрів за 300. Я зупинився і дивлюсь, куди це він. А він так помаленьку летить вздовж дороги через поле. Мені це було дивно, бо ми завжди на швидкості атакуємо. Я розглядаю його: модель – “десятка”, боєприпас термобаричний. Стріляти по ньому не варіант, шанс влучити дуже невеликий.
Єдиний шанс врятуватися від FPV – втікати в якісь корчі, щоб він зачепився за гілки
і не влучив, не долетів до тебе.
Я стою за гіллям, не рухаюся: адже мене не повинно бути видно! І тут бачу, як він повертається в моєму напрямку і починає атакувати! Отоді я по-справжньому наклав у штани!
Скидаю кабелі, які ніс. А з другого боку в мене була триметрова щогла для антени. Вона зачепилася за бронежилет, і я не зміг її скинути. Біжу крізь кущі, прориваюся через гілки і чую: він дзижчить за мною! Падаю навколішки, закриваю руками голову і думаю: зараз як влетить мені просто в зад!
Але FPV-дрон таки не прорвався через гілля і спробував залетіти зверху. Я моментом підриваюсь і пірнаю в бліндажик. Стою там і стежу, звідки він далі буде заходити, щоб устигнути вибігти. Але він полетів на сусідні позиції, там були наші РЕБівці. І він таки зловив нашу машину, на жаль… Було троє поранених, один загинув…
РЕБівці, згодом розповідали, що вони стояли при вході в бліндаж і тримали руками капу, щоб він не влетів. Вже було досить темно, тож російський оператор FPV не побачив вхід і атакував машину”, – згадує Елейко.
Тарас із побратимом в посадці під час роботи
Наступного дня хлопці знайшли цих російських FPV-шників. Виявилось, що в тому районі у ворога був новітній комплекс спостереження “Муром-М”, який і дозволяв їм ефективно виявляти цілі: на відстані 10 км – автомобіль, за 4 км – людину. Тоді ж їм вдалося підбити наш танк. Тарас і його хлопці за допомогою власних FPV-дронів знищили цей “Муром-М”. Після цього ворожі камікадзе на згаданій ділянці перестали літати.
“Я потім довго шукав ту довжелезну щоглу, яку тоді ніс. Зрештою знайшов її в глибині посадки, – продовжує розповідати про свою зустріч із ворожим FPV Тарас. – Виявилося, що я з нею продерся через всі ті корчі, втікаючи від FPV…”
“Коли ми працюємо своїми FPV, ворог теж намагається втекти. Взагалі, за піхотою бігати мені не надто подобається. Цікаво працювати по техніці, особливо по тій, що рухається. Тоді з’являється справжній азарт її вразити”, – коментує Елейко.
За висновком Елейка, насправді в нас уже давно триває позиційна війна, про що говорив у своєму інтерв’ю The Economist генерал Залужний. “Зараз на фронті патова ситуація: ні одна, ні друга сторона не може радикально щось змінити. Та сама Авдіївка, з одного боку, не має особливого значення, з іншого – вона важлива, бо ми контролюємо там частину логістики на напрямках Горлівка-Донецьк-Ясинувата. І якщо втратимо Авдіївку, цього контролю не буде. Але стратегічного значення Авдіївка не має. Москалям же конче потрібна якась типу перемога до виборів, як це було з Бахмутом.
Водночас підстав говорити про якусь заморозку бойових дій я наразі не бачу. Бо замороження означає якісь домовленості. Але домовленостей зараз бути не може.
Тож надалі відбуватимуться якісь тактичні невеликі просування чи зміни в лінії фронту: крок туди, два кроки назад, не більше”, – вважає Тарас.
Тарас Елейко
“Чому нам важко зараз наступати на півдні, та й на інших напрямках? Не лише через те, що все заміновано, а й тому що ворог бачить усі наші пересування в режимі реального часу. Як і ми їхні. Як тільки хтось із нашого чи їхнього боку починає висуватися, вже через 30 секунд у відповідь починають працювати [з артилерії]. Тому на слід сподіватися на прорив фронту з нашого боку ближчим часом…
Що, на мою думку, могло б змінити хід війни на нашу користь? Те, чого ми не мали, коли це було необхідним. Якби в нас була західна авіація навесні 2023 року, це могло б змінити ситуацію. Якби восени 2022 року, коли звільняли Херсонщину і Харківщину, ми мали всю ту техніку, яку отримали у 2023-му під контрнаступ, всі ті гаубиці і снаряди, плюс Storm Shadow і ATACMS, то до зими ми були б на Азовському морі. Але ж не було!..” – констатує аеророзвідник.
Читайте також:
Війна Фермера. Як 58-річний “бандерівець” з-під Бахмута воює за свій розтрощений Росією дім у батальйоні “Вовки Да Вінчі”
Тарас Елейко вважає: “Треба мобілізовувати усіх тих молодих чоловіків, що мали мізки в якийсь спосіб відмазатись від війни:. Великою проблемою сьогодні є низька якість мобілізованих, а щоб працювати на тій самій західній техніці, потрібні люди з мізками. Це життєво необхідно зараз. Бо якщо людина не знає математики, що вона зможе опанувати? Це біда!
Більшість із тих, хто зараз потрапляє до армії, опиняється там за принципом “не повезло”: стояв, підійшли, дали повістку, не відмазався. Наше військо в більшості своїй – це селяни, робітники, майстри. Така собі “рабоче-крестьянская” армія. Це переважно хороші хлопці, але проблема в тому, що такий пересічний солдат не може скочити вище своєї голови.
Мобілізація в Україні провалена, і це найбільша проблема… Ми зможемо тягатися з москалями лише за рахунок переваги в технологічному плані, максимальної ефективності і розумного підходу. Бо кількісно їх в кілька разів більше.
Вирішення питання мобілізації, з одного боку, є простим, з іншого боку – воно важке й непопулярне. Тому я сумніваюсь, що влада піде на такий крок. Все впирається в Генштаб, та головне – в офіс президента”, – каже Тарас Елейко, який 2015 року балотувався в місцеві депутати від партії “Воля”, а у 2019-му – до Верховної Ради від партії “Голос”, але не був обраний.
“Нам потрібен закон, який регулюватиме те, що всі чоловіки від 18 до 65 років мають відслужити в українському війську мінімум два роки. Ізраїльська модель. В першу чергу це стосується людей, які претендують на роботу чи посади на державній службі. Отой пул виборних посад чисельністю 800 тисяч осіб. Вважаю, ці люди не можуть претендувати на посади у владі на загальнодержавному чи місцевому рівні, не відслуживши в українському війську”, – каже Єлей.
“Цей законопроєкт може передбачати певні преференції, наприклад, для добровольців, які зголосилися до війська в перші місяці [повномасштабного вторгнення]. Якщо зголошуєшся через пів року – служиш 12 місяців, через рік – 15 місяців, пізніше – два роки. Вибирай. Ти можеш спланувати свій бізнес, свою роботу, своє майбутнє, – міркує Єлей. – Але тих, хто служить зараз, необхідно міняти. Бо дуже багато хлопців, які воюють безперервно півтора роки, вже не “вивозять”.
Тарас Елейко в Маріуполі на березі Азовського моря в січні 2022 року. Фото: Олена Чебелюк
Нам пощастило, бо в моєму підрозділі нас відпускають у коротку відпустку додому через три місяці, але є ті, хто можуть про це лише мріяти. Я нещодавно під Бахмутом зустрічався з одним знайомим із “80-ки”, дуже крутим бійцем на псевдо “Зеніт”, від якого багато навчився. Ще пацаном, молодшим лейтенантом він воював у Луганському аеропорту, зараз він уже полковник, Герой України. Ми з ним працювали навесні 2022-го. Тоді він був одним, сповненим сил та ентузіазму. А зараз я побачив зовсім іншу людину – змучену, виснажену, апатичну. Запитую в нього: що з тобою? Він каже: я бачив дружину і сина крайній раз наприкінці 2021 року, і ось лише тепер під час короткої 12-денної відпустки.
Він не бачив сина, якому п’ятий рік, майже два роки!
Зараз лишаються тільки силові методи, які будуть спрямовані на те, щоб цей закон виконувався і був обов’язковим для всіх.
Ми бачимо, що в Україні є мобілізаційний резерв. Це здорові, розумні хлопці, які не спішать до армії, бо, мабуть, вважають себе мудрішими. Кажуть: “я пацифіст”, “не буду вбивати за гроші”, “хай депутати воюють”, оці всі відмазки…
Займаючись військово-історичною реконструкцією задовго до початку війни, ми з побратимами із “Пам’яті” знали, що нам колись доведеться взяти в руки зброю і по-справжньому брати участь у бойових діях. Це було частиною підготовки до війни. Якщо цікавитись історією, невідворотність війни стає очевидною…
Становище, в якому ми є зараз, насправді не є поганим. На відміну від подій ХХ століття, зараз ми маємо безпрецедентну підтримку світової спільноти. Нам вдалося зупинити ворога, звільнити велику частину окупованих територій. Я знаю, що активно розгортається військове виробництво.
Найголовніше, що нам зараз потрібно – це берегти людей. І налагоджувати ефективну мобілізацію”.
Підтримати підрозділ Тараса можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/5uNJaUEswk
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
