Чи потрібна Україні президентська республіка? Спойлер: ні

Юрій Чернецький
доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, професор

Представники правлячого режиму — відображаючи соціально-політичні реалії, волію його означати як режим Єрмака-Зеленського — останнім часом збудилися перспективами перетворення нинішньої напівпрезидентської, або змішаної, республіки (на їхню думку, неефективної) на президентську. Окремі ентузіасти начебто навіть бовкнули були щось про вже здійснюване тестування її елементів у сприятливих для цього умовах воєнного стану.

Водночас ці представники декларують відданість — свою та України — сакраментальному європейському вибору. Тож поставмо собі природне запитання: а наскільки поширеною є “чисто” президентська форма державного правління у Європі? За першого ж погляду на ілюстраційну мапу, на якій ця форма позначена синім кольором, відповідь стає очевидною: не дуже. Власне кажучи, з усіх 38 країн “фізико-географічної” Європи, території яких можна розгледіти, президентською республікою є лише одна: лукашенківська Білорусь.

Але дамо ентузіастам “чистого” президентства чисто конкретний шанс: доповнимо поняття Європи сімома іншими, сказати б, суміжними країнами. Насамперед ідеться про вже не просто звично, а, так би мовити, усталено “європейський” азійський Кіпр: адже, починаючи з 2004 року, Республіка Кіпр є державою-членом ЄС. Ще три держави — Росія, Казахстан і Туреччина — почасти розташовані у “фізико-географічній” Європі, хоча у всіх трьох випадках значно більша частина їх території припадає на Азію. Нарешті, слідом за багатьма міжнародними організаціями включимо до Європи країни Південного Кавказу — Грузію, Вірменію та Азербайджан.

Нижче подаю рейтинг за індексом демократії “ЕІЮ” (про нього див. у моїй статті), що охоплює 45 найбільших суверенних держав “розширеної” Європи; до переліку не включено лише так звані мікродержави. Зірочкою* позначені члени ЄС. Після назви країни вказується її форма державного правління, після значення індексу демократії “ЕІЮ” за 2022 рік у дужках — його значення за 2018 рік.

Форми державного правління країн світу (станом на 2021 рік)

Рейтинг найбільших держав Європи за індексом демократії “ЕІЮ”

1 Норвегія, парламентарна конституційна монархія — 9,81 (9,87);

2 Ісландія, парламентська республіка — 9,52 (9,58);

3* Швеція, парламентарна конституційна монархія — 9,39 (9,39);

4* Фінляндія, парламентська республіка — 9,29 (9,14);

5* Данія, парламентарна конституційна монархія — 9,28 (9,22);

6 Швейцарія, директоріальна республіка з елементами прямої демократії — 9,14 (9,03);

7* Ірландія, парламентська республіка — 9,13 (9,15);

8* Нідерланди, парламентарна конституційна монархія — 9,00 (8,89);

9* Люксембург, парламентарна конституційна монархія — 8,81 (8,81);

10* Німеччина, парламентська республіка — 8,80 (8,68);

11 Сполучене Королівство, парламентарна конституційна монархія — 8,28 (8,53);

12* Австрія, парламентська республіка — 8,20 (8,29);

13-14*= Іспанія, парламентарна конституційна монархія — 8,07 (8,08);

13-14*= Франція, напівпрезидентська республіка — 8,07 (7,80);

15-16*= Греція, парламентська республіка — 7,97 (7,29);

15-16*= Чехія, парламентська республіка — 7,97 (7,69);

17* Естонія, парламентська республіка — 7,96 (7,97);

18* Португалія, напівпрезидентська республіка — 7,95 (7,84);

19* Словенія, парламентська республіка — 7,75 (7,50);

20* Мальта, парламентська республіка — 7,70 (8,21);

21* Італія, парламентська республіка — 7,69 (7,71);

22* Бельгія, парламентарна конституційна монархія — 7,64 (7,78);

23* Кіпр, президентська республіка — 7,38 (7,59);

24* Латвія, парламентська республіка — 7,37 (7,38);

25* Литва, напівпрезидентська республіка — 7,31 (7,50);

26* Словаччина, парламентська республіка — 7,07 (7,10);

27* Польща, напівпрезидентська республіка — 7,04 (6,67);

28* Угорщина, парламентська республіка — 6,64 (6,63);

29* Болгарія, парламентська республіка — 6,53 (7,03);

30* Хорватія, парламентська республіка — 6,50 (6,57);

31-33*= Румунія, напівпрезидентська республіка — 6,45 (6,38);

31-33= Чорногорія, парламентська республіка — 6,45 (5,74);

31-33= Албанія, парламентська республіка — 6,41 (5,98);

34 Сербія, парламентська республіка — 6,33 (6,41);

35 Молдова, парламентська республіка — 6,23 (5,85);

36 Північна Македонія, парламентська республіка — 6,10 (5,87);

37 Вірменія, парламентська республіка — 5,63 (4,79);

38 Україна, напівпрезидентська республіка — 5,42 (5,69);

39 Грузія, парламентська республіка — 5,20 (5,50);

40 Боснія і Герцеговина, парламентська директоріальна республіка — 5,00 (4,98);

41 Туреччина, президентська конституційна республіка — 4,35 (4,37);

42 Казахстан, президентська республіка — 3,08 (2,94);

43 Азербайджан, напівпрезидентська республіка — 2,87 (2,65)

44 Росія, напівпрезидентська республіка — 2,28 (2,94);

45 Білорусь, президентська республіка — 1,99 (3,13).

Серед 40 держав, так би мовити, передавторитарної частини європейського рейтингу за формою правління беззаперечно переважають парламентські республіки: їх тут 24, або рівно 60 %. За ними з далеким відставанням ідуть парламентарні конституційні монархії, яких у цій частині представлено 8, або 20 % від загальної кількості неавторитарних країн “розширеної” Європи. Але акцентую увагу на тому, що в першій дюжині рейтингу знаходяться 6 країн — три чверті європейських парламентарних конституційних монархій! Також у першій рейтинговій дюжині представлені 5 парламентських республік і власниця унікальної форми правління, що позначається як директоріальна республіка з елементами прямої демократії, — Швейцарія. Утім, сьогодні політологи й соціологи, досліджуючи цю проблематику, здійснюють перехід від зовнішніх рис форми до глибинних властивостей системи державного правління. За такого трактування неповторну швейцарську систему розглядають як порівнянну з парламентськими республіками, багато в чому схожу з ними.

А головне — системний підхід дає змогу перейти до узагальненої типології форм державного правління. І, зосібна, визначний французький правознавець, соціолог і політолог Моріс Дюверже, який, починаючи з 1970 року, першим став систематично застосовувати французькою термін “напівпрезиденталізм”, в англомовній статті 1980 року, що значно розширила його читацьку авдиторію, характеризував напівпрезидентське правління як нову — на той момент — модель політичної системи в цілому (див.: Duverger M. A new political system model: semi-presidential government // European Journal of Political Research. — Vol. 8. — 1980. — # 2. — Pp. 165—187). До речі, вже на наступній (13-й) сходинці європейського рейтингу за ІД “ЕІЮ” поряд із парламентарною конституційною монархією Іспанією бачимо саме напівпрезидентську республіку Францію. А останньою з 6 напівпрезидентських республік (15 %) у “демократичній” частині рейтингу йде наша Україна.

Розглядаючи відповідне коло питань у контексті поділу державної влади, такі авторитетні політологи, як Вольфганг К. Мюллер, Девід Дж. Семюелз та ін.,  виокремлюють три типи, способи організації, версії державного правління чи врядування, а саме: парламентаризм, “чистий” президенталізм — або “чисто” президентське правління — і напівпрезиденталізм, або “напівпрезидентське” правління (див., напр.: Samuels D. Separation of powers // The Oxford handbook of comparative politics. — New York: Oxford University Press, 2007. — P. 704). За  такого підходу очевидно, що в “демократичній” частині європейського рейтингу за ІД “ЕІЮ”— Боснія і Герцеговина опинилася на межі — домінує парламентаризм (33 країни). А єдина держава з президентською системою правління — нагадаю: азійська за фізико-географічною приналежністю невелика Республіка Кіпр — займає досить скромне 23 місце. В “авторитарній” же п’ятірці парламентарні форми правління взагалі не представлені: її складають 3 президентські та 2 напівпрезидентські республіки.

Але, якщо йдеться про світ авторитаризму, навіть у державах, де за зовнішніми ознаками існують форми правління, притаманні парламентаризму, президенталізму і напівпрезиденталізму, обриси поділу влади стають розмитими. Це проявляється вже у групі авторитарних країн і стає гранично очевидним у групі, яку складають напівтоталітарні й тоталітарні країни. Саме до останньої належать нацистська путлерівська Росія та лукашенківська Білорусь (графіка відображає той факт, що у другому випадку продовжую сподіватися), які за зовнішньою формою є відповідно напівпрезидентською і президентською республіками. Однак світова політична наука зараз майже одностайно характеризує ці дві держави як диктатури.

Між іншим, саме в Росії та Білорусі у 2018—2022 роках спостерігалося найбільш різке в “розширеній” Європі зниження індексу демократії “ЕІЮ”. Але якщо в Білорусі воно розтягнулося на все п’ятиліття (-1,14 бала), то в Росії вирішальною мірою припало на перший рік путлерівської злочинної авантюри — 2022-й (-0,96 бала). До речі, Український народ — за Конституцією, “громадяни України всіх національностей” — на відміну від московсько-рашистського продемонстрував у цей страшний рік, так би мовити, демократичну стійкість: наш ІД “ЕІЮ” зменшився лише на 0,15 бала. Значно загрозливішим для українського суспільства, нашої демократії було його зниження у 2021 році (-0,24 бала). І варто підкреслити, що Україна продовжує досить упевнено займати місце у групі “напівдемократичних країн”.

А найпліднішими з точки зору демократичного розвитку останні роки стали в кількох європейських парламентських республіках, де він був найшвидшим завдяки “стрімким ситуаційним перетворенням” висхідного — а часом навіть “революційного” — типу, на яких я дещо докладніше зупинявся у другій статті для “Новинарні“. Особливий оптимізм вселяє “батьківщина демократії” — Греція. Тут індекс демократії “ЕІЮ”, спустившися до історичного мінімуму (7,23 бала) у 2016 році, надалі демонстрував тенденцію до зростання. А минулого року цей показник підвищився на 0,41 бала, завдяки чому Греція з групи “середняків” піднялася до групи країн високого рівня розвитку демократії, у якій вона раніше вже перебувала протягом позаминулого десятиліття. Схожу динаміку демонструє Вірменія. Але тут ІД “ЕІЮ” зростав стабільно та ще разючіше: з авторитарного рівня (3,88 бала) у тому ж 2016 році до теперішнього впевненого перебування у групі напівдемократичних держав — уже вище не лише від сусідньої Грузії, а й від України. Якщо Вірменія втримає та посилить нинішні політико-економічні позиції і піде далі в напрямку “геть від Москви!”, болюча карабаська начебто поразка може для цієї держави обернутися справді історичною перемогою. Також зазначу, що саме протягом минулого — 2022-го — року до групи країн базового рівня розвитку демократії перемістилися балканські парламентські республіки Чорногорія та Албанія, впритул до неї наблизилася сусідня Молдова.

Європа — разом з Японією, Канадою та Австралією — є глобальним форпостом парламентарних форм державного правління. Але не лише. Саме наша “родинна Європа” є найпотужнішим у демократичному світі осередком напівпрезиденталізму, який має дві частини: західну та східну. До першої належить “(спів)батьківщина сучасної демократії” — Франція; варто відзначити, що вона за останнє п’ятиліття впевнено повернулася до групи країн високого рівня розвитку демократії. У цій престижній групі від 2016 року незмінно перебуває інша західна напівпрезидентська республіка — Португалія.

У східній частині європейського осередку напівпрезиденталізму ще з 2011 року за індексом демократії “ЕІЮ” одноосібне лідерство незмінно утримує Литва. Варто знову акцентувати увагу на тому, що після спаду, який спостерігався із середини минулого десятиліття, у 2022 році за цим показником істотно додала Польща. У групі країн базового рівня розвитку демократії останнім часом незмінно перебуває Румунія.

Тож Україні є сенс повертати позиції, спираючись на існуючий інструментарій напівпрезиденталізму. Він, як показує і європейська, і світова (знову згадаємо про напівпрезидентську республіку Тайвань!) практика, здатен забезпечити розвиток демократії з опорою на ефективне використання можливостей інституту президентства разом з інститутом парламентаризму.

Тим більше, що “взірцева” президентська республіка — США — впродовж останніх десятиліть має серйозні проблеми в царині функціонування й розвитку демократії та взагалі державного управління. Відповідні негативні моменти, за оцінкою фахівців, особливо загострилися за період президентства Дональда Трампа. Вони включають надзвичайно низькі рівні довіри до інститутів і політичних партій, глибокий розлад у функціонуванні держави, зростання загрози вільному виявленню думок і такий ступінь суспільної поляризації, що робить консенсус майже недосяжним. Соціальну згуртованість у США було зруйновано, а консенсус “випарувався”. навіть якщо йдеться про найґрунтовніші проблеми — наприклад, про саму дату заснування США (див.: Democracy Index 2020: In sickness and in health? — London etc.: The Economist Intelligence Unit Limited, 2021. — P. 7). Питання про те, якою мірою вдалими були спроби розв’язання цих проблем за президентства Джозефа Байдена, потребує поглибленого дослідження. Тут лише зазначу, що в США індекс демократії “ЕІЮ” навіть знизився з 7,92 бала у 2020-му до 7,85 бала у 2021-му і 2022 роках…

А завершити цю дуже серйозну статтю волію в такий жартівливий чи, точніше, напівжартівливий спосіб:

Дракон рашизму люто бешкетує,
з ним — лукомонстри, кім-аятолли…
Пильнуймо, щоб подібні обалдуї
і в нас такий же “лад” не навели!

Читайте також:
“Слуга народу” Корнієнко пояснив, як влада “тестує модель переходу до президентської держави”