Юрій Чернецький
доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, професор
Цю статтю, яка присвячена проблемам вітчизняної й глобальної економіки, доречно почати з того самого зауваження, котрим відкривається основна частина моєї попередньої статті, присвяченої проблемам вітчизняної й глобальної демократії: “Що стосується кількісних параметрів майбутнього — все вирішиться мірою успішності цьогорічних наступальних дій Збройних Сил та інших військових формувань України”.
Насамперед ідеться про людські ресурси України. Звісно, дуже хотілося б, щоб наші Сили оборони ще цього року максимальною мірою звільнили окуповані рашистською імперією терени. Адже зараз… Знову звернемося до публікації профільного підрозділу ООН, згідно з якою станом на 16 липня 2023 року населення України сягало 36,7 млн осіб. Але при цьому враховуються майже всі окуповані території, за винятком АР Крим і Севастопольського регіону. Якщо ж розглядати Україну в межах “території, контрольованої українською владою”, то з’ясовується, що тут наразі проживає вже не більше 30 млн осіб і за чисельністю населення наша держава перемістилась із середини четвертого десятка у 2021 році на початок аж шостого десятка світового рейтингу.
Уважний розгляд динаміки такого узагальнювального показника, як індекс демократії (ІД) “ЕІЮ”, доводить, що в соціально-політичній сфері ґрунтовні еволюційні зміни не є єдиним визначальним чинником розвитку. Ніяк не меншу роль відіграють стрімкі ситуаційні перетворення революційного або контрреволюційного типу. Навіть за умов демократії начебто “позасистемний” авантюрист із наполеонівськими амбіціями, але далеко не наполеонівськими здібностями в царині державного управління, захопивши за допомогою банди спільників і безсоромного використання брудних політтехнологій верховну владу, здатен швидко відкинути країну далеко назад — з точок зору рівня демократичного розвитку та ефективності керування суспільними процесами (наочні приклади — лукашенківська Білорусь, орбанівська Угорщина й ін.). А інколи — хоча й рідше — все відбувається навпаки: якщо за справу беруться обдарований політик-“ідеаліст” із командою соратників та справжні фахівці з державного управління, країна за лічені роки піднімається від боліт чи пустель авторитаризму до нехай середніх висот демократії.
Господарське життя, економічні досягнення мають більш стабільний характер (хоча “за дурною головою” і тут можна досить швидко змінити вектор руху з поступального на протилежний — з еволюційного на деволюційний…). Порівняння узагальненого результату національного економічного розвитку — рівня життя в окремих країнах — здійснюється за допомогою показників валового внутрішнього продукту (ВВП) або валового національного доходу (ВНД; раніше цей показник називали валовим національним продуктом, ВНП), що обчислюється за паритетом купівельної спроможності (ПКС) у так званих міжнародних доларах, у розрахунку на душу населення. Останнім часом Світовий банк у межах Програми міжнародних порівнянь, якою опікується МВФ та інші глобальні економічні організації, здійснюючи зіставлення рівнів життя в різних країнах, все більшою мірою застосовують показник ВНД на душу населення, а не ВВП. Скористаюсь ним і я. Зокрема тому, що показник ВНД (ПКС) остаточно підраховано за 2021 рік, який передував повномасштабному вторгненню варварів: на мою думку, саме той рік у нашому економічному дослідженні доречно прийняти за базовий.
До свого глобального рейтингу за ВНД (ПКС) на душу населення 2021 року, як і у випадку глобального рейтингу за індексом демократії “ЕІЮ” 2022 року, я включаю 166 найбільших за чисельністю населення держав світу, починаючи з Ісландії, де зараз проживає близько 400 тис. осіб. Пропоную звернутися до наведеної нижче таблиці з коментарями, у якій відображені вісім груп країн, що певною мірою відповідають восьми групам країн рейтингу за ІД “ЕІЮ”; на класифікаційних відмінностях докладніше зупинюся в наступній статті, яку буде присвячено сконструйованому мною у 2016 році індексу політико-економічних досягнень (ІПЕД).
На мапі світу синім кольором замальовані держави-члени “Групи двадцяти”, блакитним кольором — ті країни-члени ЄС, що окремо в цій групі не представлені. Статус “постійний гість” (рожевий колір) у групі G20 серед держав світу наразі має лише Іспанія, а колір Нідерландів слід, так би мовити, в уявний спосіб змінити на блакитний, Демократичної Республіки Конго — на сірий.
До нинішнього переліку увійшли:
1) всі тридцять країн найвищого та високого рівня економічного розвитку;
2) всі великі за чисельністю населення держави світу, починаючи з Італії, де цей показник становить близько 59 млн осіб — 25 місце у глобальному рейтингу;
3) всі члени “Групи двадцяти”, включно з “постійним гостем” Іспанією;
4) решта країн, що відкривають і замикають виділені рейтингові групи;
5) за моїм далі обґрунтованим вибором — Польща;
6) плюс, звісно, Україна.
1. Країни найвищого рівня економічного розвитку — 15 (ВНД: більше 59 тис.)
1 Сінгапур — 102,5; 2 Катар — 92,1; 3 Люксембург — 83,2; 4 Норвегія — 82,8; 5 Ірландія — 79,5; 6 Швейцарія — 75,9; 7 США — 70,5; 8 ОАЕ — бл. 67,0; 9 Данія — 66,7; 10 Тайвань — (…); 11 Нідерланди — 63,4; 12 Швеція — 61,1; 13 Німеччина — 59,7; 14 Бельгія — 59,5; 15 Кувейт — бл. 59,0…
Рівно дві третини — 9 країн цієї групи водночас входять і до однакової з нею за чисельністю (15 країн) виокремленої мною в попередній статті циклу (https://novynarnia.com/2023/07/29/ukrayina-shho-voyuye-narod-demokrat-ta-globalna-demokratiya/) групи країн найвищого рівня розвитку демократії. Разючий поступ упродовж останніх десятиліть в обох випадках продемонструвала Ірландія, яка тепер і в царині господарського, і в царині політичного розвитку набагато випереджає колишню метрополію — Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Заслуговує бути відзначеним почесне 7-ме місце США у глобальному рейтингу за ВНД (ПКС) на душу населення, на відміну від відносно скромної 30-ї позиції у рейтингу за ІД “ЕІЮ”; цей показник держави з третьою у світі чисельністю населення (340 млн осіб) більше китайського у 3,7 разу, а індійського — майже в 10 разів!
2. Країни високого рівня економічного розвитку — 15 (ВНД: > 43—59 тис.)
16 Австрія — 58,4; 17 Ісландія — 55,9; 17 Фінляндія — 55,9; 19 Австралія — 55,3; 20 Франція — 51,9; 21 Канада — 51,7; 22 Сполучене Королівство — 49,4; 23 Саудівська Аравія — 47,7; 24 Південна Корея — 47,5; 25 Італія — 46,5; 26 Нова Зеландія — 45,4; 27 Мальта — 44,6; 27 Японія — 44,6; 29 Ізраїль — 44,1; 30 Словенія — 43,1…
Рівно третина цієї групи — 5 держав “лише” високого рівня економічного розвитку входять до неї на відміну від рейтингу за індексом демократії “ЕІЮ”, у якому вони належать до найвищої групи. За показником ВНД (ПКС) на душу населення впродовж останніх десятиліть суттєво здала рейтингові позиції Японія, що опинилась на одній сходинці з достатньо скромною європейською Мальтою; як бачимо, майже впритул за ними тепер ідуть Ізраїль і Словенія.
3. Країни післясереднього рівня економічного розвитку — 20 (ВНД: > 27—43 тис.)
31 Чехія — 42,6; …34 Іспанія — 41,0; …37 Польща — 35,8; …44 росія — 32,0; …46 Туреччина — 30,0; …50 Чилі — 27,4…
У групі держав “післясереднього” — сказати б, вищого середнього рівня економічного розвитку впродовж останніх десятиліть істотного прогресу домоглася Польща.
До речі, варто зазначити, що чисельність наявного в Польщі населення зросла з 38 млн осіб наприкінці позаминулого року до 41 млн у середині поточного року, досягнувши колишнього українського рівня, причому вочевидь за рахунок міграції туди українців. Стосовно ж тоталітарної глобальної “бензоколонки з ядерними ракетами” скажу лише, що певний її господарський поступ відбувався завдяки нафтогазовим багатствам, подібно до економічного розвитку напівавторитарних, авторитарних і напівтоталітарних арабських “бензоколонок” без ядерної зброї (будь ласка, див. вище).
4. Країни середного рівня економічного розвитку — 15 (ВНД: > 19—27 тис.)
51 Болгарія — 26,0; …58 Аргентина — 23,2; …64 Мексика — 19,5; 65 Китай — 19,2…
Ця група держав, так би мовити, власне середнього рівня економічного розвитку за змістом і чисельністю відповідає групі країн не середнього, а “базового” рівня розвитку демократії у рейтингу за ІД “ЕІЮ”. Її замикають Мексика і Китай. Якщо мексиканська “деволюція” знаменує кризу проєкту Північноамериканської зони вільної торгівлі (з 1994 року донедавна вона фігурувала під назвою НАФТА), то входження Китаю до цієї групи символізує його історичні досягнення в царині господарського поступу.
5. Країни цілком задовільного рівня економічного розвитку — 31 (ВНД: бл. 11—19 тис.)
66 Таїланд — 18,5; …74 Іран — бл. 16,0 (?); 75 Бразилія — 15,6; …82 ПАР — 14,1; 83 Україна — 13,9; …87 Єгипет — 12,9; …89 Індонезія — 12,6; …96 В’єтнам — бл. 11,0…
Починаючи із цієї групи, зникають чисельні співпадіння між співвідносними групами двох рейтингів, та й змістовні аналогії стають значно більш віддаленими. Саме в ній зараз опинилися два велетні, що належать до найбільших за чисельністю населення держав світу, — Бразилія (216 млн осіб, 7 місце у відповідному рейтингу) та Індонезія (278 млн осіб, 4 рейтингове місце). У кінці першої половини глобального рейтингу за ВНД (ПКС) на душу населення поруч опинилися, як бачимо, Південно-Африканська Республіка та наша Україна. Для ПАР перебування на цій позиції символізує процес економічного занепаду впродовж кількох десятиліть і подальшої стагнації, що триває. Аналіз порівняльної динаміки ВНД (ПКС) на душу населення доводить, що Українська держава також провалила вирішення завдань і задач національного економічного розвитку. Внаслідок чого у рейтингу 2021 року за цим показником вона опинилася позаду як тепер передостанньої у власне Європі країни — Албанії (15,4 тис. міжнародних доларів, 78 місце), так і пострадянських Молдови з Грузією (по 16,1 тис., поділяють 72 сходинку) та Вірменії (14,2 тис. міжнародних доларів, 81 позиція в рейтингу), котрі всі ще в середині позаминулого десятиліття істотно Україні поступалися. Поки що, завдячуючи потужній фінансово-економічній підтримці союзників (насамперед ЄС та — осібно — США, Сполученого Королівства, Канади, Австралії, Японії, Південної Кореї й ін.), принаймні на контрольованих українським урядом територіях рівень життя за час повномасштабного вторгнення північно-східних варварів суттєво не знизився. Але з нинішньою корупційно-грабіжницькою орієнтацією “контролюючих” і под. органів перспективи господарського поступу України є безсумнівно сумнівними, якщо не відверто сумними…
6. Країни відносно задовільного рівня економічного розвитку — 31 (ВНД: 5—11 тис.)
97 Йорданія — 10,9; …104 Філіппіни — 9,5; …112 Індія — 7,2; 113 Бангладеш — 7,0; …118 Пакистан — 5,8; …124 Нігерія — 5,3; …127 Кенія — 5,0…
Особливо обнадіює поступ могутньої демократичної Індії. Також варто відзначити, що “з низин” глобального рейтингу за ВНД (ПКС) на душу населення до “відносних” вершин цієї групи піднялися дві інші країни-представниці багатотисячолітньої індійської цивілізації — Бангладеш і Пакистан — та африканська держава-велетень Нігерія.
7. Країни низького рівня економічного розвитку — 27 (ВНД: > 2—5 тис.)
128 Киргизстан — 4,8; …144 Танзанія — 2,9; …146 Ефіопія — 2,6; …154 Гвінея-Бісау — 2,1…
Довідково: слідом за Киргизстаном ідуть азійські Камбоджа (4,4 тис. міжнародних доларів, 129 місце в рейтингу), Папуа — Нова Гвінея, що представляє глобальний регіон Австралазії, з Непалом (по 4,3 тис., поділяють 130 сходинку) і М’янма (4,2 тис. міжнародних доларів, 132 рейтингова позиція). А далі — майже суцільна Африка, гіркуватий пейзаж якої не псують потонулий у пустелі громадянської війни Ємен, знекровлювана бандюками-гангстерами при владі й поруч найбідніша американська країна Гаїті та керована чучхейськими (?) людожерами КНДР.
8. Країни найнижчого рівня економічного розвитку — 12 (ВНД: 2 тис. і менше)
155 Афганістан — бл. 2,0; …164 Демократична Республіка Конго — 1,2; …166 Бурунді — 0,8.
Доєднався Афганістан типу “Талібан”. Потім до кінця рейтингу триває вже не “майже”, а “суцільна Африка” — та, що розкинулася на південь від Сахари…
Але повернімося до оптимістичніших сюжетів. Наприклад, до того, який відображено в наступній невеличкій таблиці. Рейтинг найбільших економік знову-таки складено за підсумками позаминулого року: з одного боку, вже наявні остаточні дані, з іншого (це важливо для нас) — стосовно України вони відображають ситуацію до початку повномасштабного варварського вторгнення.
1* Китай — 27,3; 2* США — 23,0; (—)* ЄС — > 21,6; 3* Індія — 10,2; 4* Японія — 5,4; 5* Німеччина — > 4,8; 6* росія — менше 4,8; 7* Індонезія — 3,6; 8* Бразилія — > 3,4; 8* Франція — > 3,4; 10* Сполучене Королівство — 3,3; 11* Італія — 2,7; 12* Мексика — бл. 2,6; 12* Туреччина — бл. 2,6; 14* Південна Корея — 2,4; 15* Канада — 2,0; 16 Іспанія — 1,9; 17* Саудівська Аравія — 1,8; 18 Іран — 1,5; 19* Австралія — > 1,4; 19 Тайвань — (…); 19 Польща — > 1,4; 22 Єгипет — менше 1,4; 23 Таїланд — > 1,3; …27 Нідерланди — > 1,1; 28 Бангладеш — 1,1; 29* Аргентина — менше 1,1; 30 Філіппіни — > 1,0; 31 Малайзія — менше 1,0; 32 Колумбія — менше 0,9; 32* ПАР — менше 0,9; …38 Сінгапур — > 0,6; 38 Швеція — > 0,6; 40 Україна — менше 0,6…
Позначкою * помічені, так би мовити, зірки першої величини — економіки 19 держав світу і Європейського Союзу, що входять до “Групи двадцяти”, згадуваної і як G20. Для зіставлення “фізичних” обсягів виробництва товарів і послуг у межах різних країн частіше застосовується показник ВВП (ПКС), а не ВНД. Скористаюсь ним і я. Додам, що прогнози стосовно динаміки показника у період до поточного 2023 року базуються на статистиці не Світового банку, а МВФ.
Звернення до глобального рейтингу за ВВП (ПКС) наочно демострує, що три найбільших економіки світу та члени “Групи двадцяти” — Китай, США і Європейський Союз — за обсягами виробництва товарів і послуг лідирують із величезним відривом. У базовому для нашого дослідження 2021 році, за моїми підрахунками, на ці три гігантські господарські утворення разом припадала практично половина — 49 % (72,0 трлн міжнародних доларів) від загальносвітового ВВП (ПКС), або ж валового світового продукту (ВСП)! Якби між цими економічними велетнями існувала згода, чи здатна була б тоді… вибундючуватися росія зі своїми жалюгідними 3 % ВСП?!
Але впродовж кількох останніх років, навпаки, загострювалося протистояння між державами-лідерами демократичного й авторитарного світів, яке стрімко набувало рис колишньої “холодної війни”. Наразі, коли епіцентром глобальних подій стало поле битви російсько-української війни, провів подібні до згаданих вище підрахунки стосовно виниклих спільнот союзницького типу, які називаю “демократичною десяткою” (США, ЄС, Японія, Сполучене Королівство, Південна Корея, Канада, Австралія, Тайвань, Україна, Норвегія) та “тоталітарною трійкою” (Китай, росія, Іран). Так ось, сукупний ВВП країн “демократичної десятки” у 2021 році складав 61,6 трлн міжнародних доларів і був більшим від сукупного ВВП держав “тоталітарної трійки” (33,5 трлн міжнародних доларів) в 1,8 разу. Згідно з прогнозами МВФ на 2023 рік, зазначене співвідношення зберігається.
Якби ж не Китай… Але чи погодиться керівництво цієї великої держави-цивілізації заради примарної солідарності з божевільним ватажком рашистської імперії вкинути світ у безодню ядерної катастрофи? Колись завершив свою поезію “Ода звитяжній раціональності” із циклу, присвяченого Великим географічним відкриттям Стародавнього світу (https://newssky.com.ua/veliki-geografichni-vidkrittya-starodavnogo-svitu/), таким чотиривіршем:
Шлях Китаю з далеких тих днів
(додаю, бо не стверджую: пробі)
весь — у раціональність прорив,
що культуру розумною робить.
Продовжую на цю вкорінену в історії обставину сподіватися.
Повернімося до характеристики “Групи двадцяти” (G20). Інколи стверджується, що на цьому міжнародному форумі представлені двадцять найбільших економік світу. Це не відповідає дійсності. Як бачимо, у першій двадцятці рейтингу національних господарств (ЄС — наднаціональне утворення) 2021 року фігурували, крім членів G20, також Іспанія, Іран і Тайвань. З формально-математичної точки зору ці три держави начебто мають чи мали підстави претендувати на членство у “Групі двадцяти”. Але Іспанію цілком задовольняє нинішній статус “постійного гостя” форуму, економічний розвиток Ірану відзначається нестабільністю (за прогнозами МВФ, у 2023 році він поміняється місцями з Єгиптом, перейшовши на 22 сходинку рейтингу та “віддавши” Єгипту 18-ту), а Тайвань у найближчій перспективі не має жодних реальних шансів потрапити до G20.
До того ж саме створення “Групи двадцяти” у незмінному досі складі обумовлювалося не лише рейтингово-економічними, а й геополітичними міркуваннями представленості на форумі всіх великих глобальних регіонів. Завдяки чому у його роботі беруть участь як повноправні члени Аргентина (наразі вона знаходиться наприкінці третього десятка в рейтингу національних економік) і Південно-Африканська Республіка (сьогоднішнє 33 місце) — єдина представниця від усієї Африки: і Північної, і розташованої на південь від Сахари. Проте є держава, національна економіка якої останнім часом стабільно поділяє 19 рейтингову сходинку з Австралією і Тайванем, — Польща. До того ж Польща, на відміну від Іспанії, вже протягом багатьох років активно прагне потрапляння до “Групи двадцяти”! І ще: у випадку досягнення успіху вона представлятиме на форумі G20 ключовий із глобально-стратегічної точки зору геополітичний регіон демократичної Східної Європи як альтернативу рашистській імперії з фактично загарбаним нею білоруським сателітом. Однак сьогодні деякі українські владці почали репетувати, що Польща нам начебто не друг… Нарешті, кілька слів стосовно організаційно-арифметичних міркувань. Чи означатиме включення Польщі, що група перетвориться на G21? На мою думку, ні. Адже поряд із “Групою двадцяти” існує інше подібне утворення — “міжнародний клуб”, який називається G7 або Групою Семи. Семи! А до цього клубу входять не лише сім найбільших держав високорозвиненої демократії, але й той же ЄС. Тобто залучення Польщі до групи G20 не вимагатиме зміни назви.
Під час Революції Гідності неодноразово бувши на Майдані в Києві (який тоді від самого початку революційних подій частіше називали ЄвроМайданом) і бачивши, зокрема, численні вияви польської солідарності… та ні: Солідарності, 31 січня 2014 року я написав вірш, який пізніше зробив передмовою до поеми-циклу, присвяченої “родинній Польщі” — родинній у тому смислі, у якому великий поляк Чеслав Мілош свого часу писав про “родинну Європу”:
ВИСОКОШАНОВНОМУ ПОЛЬСЬКОМУ НАРОДОВІ
Зізнáюся щиро: радий безтямно
тому, що в момент цей непростий
ми стали козáчками та козаками
і Ви нам знову сестри й брати.
Відчувши взаємний потяг первинний,
ми разом у битві за волю святу.
Тож — слава Польщі, сестрі України!
Братній Польський народе, квітуй!
У контексті викладеного вище волію звернутися до керівництва держави. Сьогодні на полях російсько-української війни воїни героїчних Збройних Сил та інших військових формувань України — цвіт Українського народу-нації (громадян України всіх національностей) — ведуть смертний бій за Батьківщину, родинну Європу та цілий світ, несучи незліченні втрати. Тож не треба частині українських тилових посадовців займатися малозрозумілими іграми в царині державного управління, зосібна дипломатії, які загрожують зруйнувати справді безцінну Солідарність із найближчими союзниками! Конкретно стосунки з Польщею мають бути зорієнтовані на вдячну підтримку нашого ІСТОРИЧНОГО стратегічного партнера. Зокрема пропоную в цій царині зробити стрижнем діяльності Української держави, її дипломатії неухильне беззастережне сприяння входженню Польщі до “Групи двадцяти”, яке принесе велику користь Україні, Європі та світу.
Читайте також:
Україна, що воює, народ-демократ та глобальна демократія
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
