автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото автора та надані героєм статті
Ми говоримо з ним про війну, хоча зі значно більшою охотою він розповів би про європейських вугрів – червонокнижний вид, який перебуває на межі зникнення. Адже саме їх він досліджував, перш ніж у лютому 2023 року вдягти однострій. Однак ми у Слов’янську, де базується його підрозділ, тут нескінченно реве сигнал повітряної тривоги, іноді здалеку чути звуки вибухів, і тему розмови обирати не випадає.
“Оушен” (Ocean) – сапер окремого батальйону Збройних сил України. А до того, як мобілізуватися, робив PhD (відповідник докторантури) в одному з інститутів Швеції, мав би закінчити у 2024 році. Займався дайвінгом, і після повернення в Україну, на війну, навіть спершу намагався піти у Військово-морські сили. Проте завадила відсутність військового досвіду. Тепер він розміновує та евакуює поранених.
– Я взяв відпустку за власний рахунок і приїхав, – розповідає Оушен. – Я сподіваюсь повернутися до цього. Євген Дикий (ветеран АТО, колишній командир штурмової роти в батальйоні “Айдар”, директор Національного антарктичного наукового центру, біолог, кандидат наук, викладач, постійний експерт на YouTube-каналі “Новинарні” – “Н”) мені казав, що захищатися треба насилу, як хочеш. Поки що в мене ця відпустка, вона 12 місяців, грубо кажучи, до січня 2024-го. Розмова була, що вони зможуть подовжити відпустку, треба документи надати, що я служу. Там видно буде.
Сапер “Оушен”. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Ми беремо каву у вуличній кав’ярні. Усі сусіди за столиками – військові. Прифронтове місто Слов’янськ підлаштовується під тренди – тут ніби гриби після дощу “проростають” магазини з військовими товарами. Діє навіть одна цілодобова крамниця, чим не може похвалитися Київ чи Львів.
Біолог, приїхавши зі Швеції, спершу хотів іти в ЗСУмедиком, зайшов ПТУРистом, а зараз потрапив в інженерно-саперну службу, і до його обов’язків входить робити фортифікації, бліндажі, мінування та розмінування. З усього переважають саме фортифікації.
Навчали майбутніх ПТУРистів на тренажерах, доволі ефективних. Потім командирували на північ країни.
– “Стугна”, “Джавелін”, “Корсар”, – перераховує Оушен ті види ПТРК, із якими мав справу. – “Стугна” – дуже класна машинка, в неї багато переваг, в деяких параметрах вона навіть краща, ніж “Джавелін”.
Але роботи за фахом у нас там не було особливо. Бо на півночі танчики не їздять, там усе заміновано і нами, і москалями. То ми виконували задачі з вогневої підтримки наших БПЛАшників. Тобто вони собі літають, а ми забезпечуємо, щоб їм ніхто не заважав. Вони узгоджують час, дзвонять, ми за ними заїжджаємо, їх беремо і потім тихенько лежимо, поки вони собі літають. За наказом у нас не було дозволу переходити кордон [із Росією], ми працювали на українській території.
На даний момент крайні задачі були – це інженерна робота, облаштування бліндажів для різних підрозділів всередині нашого батальйону, – розповідає військовослужбовець.
Сапер “Оушен”. Фото з особистого архіву
Визнає – зараз роботи чимало. На півночі хлопці побачили “лайт-версію” війни, тут же, на Донеччині, “версія” більш ніж повна.
– Тут на виїздах ти розумієш, що це все серйозно, коли мінометка працює, танчики, коли дрони постійно жужжать. Ти розумієш, що це не наші дрони, – ділиться Оушен. – А якщо літають – значить, зараз будуть наводитися і будуть “прильоти”. В нашого взводу немає антидронової рушниці, тому ці дрони ми не можемо посадити.
Читайте також:
“Вони до чогось готуються”. Контрбатарейна боротьба під Кремінною 67-ї бригади ДУК із гаубицею M119. ВІДЕО
Оушен має звання молодшого сержанта і про продовження військової кар’єри не думає – планує згодом повернутися до своїх досліджень. А поки що чесно тягне свою лямку.
На війні в чоловіка з’явилося розуміння, що “твої задачі, крім тебе, не зробить ніхто”. Опції відмовитись чи делегувати комусь немає, треба тільки взяти і зробити.
Сапер “Оушен”. Фото з особистого архіву
Задачі бувають різні – починаючи від банальної організації спального місця і закінчуючи евакуацією “300-х”.
Спершу армійські реалії біологові давалися важко. Зміна ставлення до речей була болісною. Адже в цивільному житті він звик до того, що все має бути розплановано – щонайменше на пів року. До того ж в армії не рідкість ситуації, коли той, хто ставить задачу, не зовсім розуміє, про що йдеться, і це значно ускладнює виконання.
– Раніше я розумів, що працюю з понеділка до п’ятниці. Ну, коли експерименти, то на вихідних ненормовано, але це ок. А тут, як би сказати… хаотичність. Є така фраза англійською: “Hurry up and wait. You’re not there until you’re there…” (“Поспішай і чекай. Ти не там, поки ти не там” – “Н”). Знаєш, щоб легше було, я намагаюся не сильно думати про якісь глобальні речі. А взагалі-то, звичайно, турбує, що буде потім. Тому що ми-то переможемо, а от що буде далі? Просто розумієш, що є дві України. В одній війна вже десятий рік, а в іншій лише 500 днів війни. І ця війна “десь там”.
Оушен згадує найяскравіші моменти служби – “історії, які буде розказувати, коли стане ветераном із колодками на волохатих грудях”: “Наприклад, це та евакуація, в якій я брав участь, коли ми двох наших “300-х” урятували, витягнули, вони зараз живі. Підрив на мінному полі. Ми довго несли їх на руках серед ночі. Ноші були одні тверді, а одні м’які. Фактично, простирадло з ручками. Мені пощастило, я легшого ніс. Знову-таки, це та ситуація, що якщо ти вже почав робити, ти маєш це завершити, кинути не можна. Цю історію я буду згадувати, і вона снилася мені вже не раз”.
Не бракує Оушену роботи й за основною спеціальністю – саперною. Ворог мінує все надзвичайно рясно. Чоловік каже, що в ідеалі в підрозділі мали би бути системи дистанційного розмінування, які запустив би – і на мінному полі вибухає усе, нікому не доводиться йти туди, ризикуючи життям.
“Але це, скажімо так, така рожева мрія, – зіткає молодший сержант. – А насправді – ми, міношукачі і власний якийсь досвід, якась чуйка. Тому що, окрім звичайних, протитанкових, протипіхотних мін, розтяжок, стикаєшся ще з дуже великою кількістю саморобних вибухових пристроїв.
Грубо кажучи, будь-що може бути вибуховим пристроєм”.
Окрім “традиційного” мінування, противник вдається до несподіванок. Наприклад, може заховати протипіхотну міну під протитанковою, або ж звичайну гранату Ф-1 під протитанковою міною, і вона вибухає, якщо міну підняти.
“Загалом, дуже багато використовується радянських мін, – пояснює Оушен. – Теоретично вони досить прості. Але далі йдуть всякі імпровізації, тому що противник теж вчиться. Не кажучи вже про більш сучасні пристрої – сейсмічні датчики детонації, інфрачервоні тощо. Я поки що, на щастя, з такими не стикався”.
Сапер “Оушен”. Фото з особистого архіву
Тож доводиться максимально ретельно й обережно вивіряти кожен крок.
Деяким підрозділам пощастило, і від партнерів вони отримали машини для розмінування. “Це класні штуки. Але мінус – у тому, що ворог прицільно на них полює”, – каже сапер.
Читайте також:
“На Таврійському напрямку ЗСУ зіткнулися з найбільшими сучасними мінними полями в історії”: Костенко пояснив несподівану проблему
Задач мінувати Оушену наразі не випадало. По-перше, тому що українські війська наразі ведуть наступальні дії, а мінувати більш властиво при відступі. По-друге, на відміну від росіян, Україна дотримується Женевської конвенції, згідно з якою заборонені навіть розтяжки.
“А противник їх активно використовує, активно ставить. Вони заборонені, тому що вони рахуються як недиференційні методи ведення війни. Тобто вони не бачать різниці між цивільними і військовими силами. За конвенцією це має бути мінне поле, має бути позначено, всі мають про це знати. Конвенція далека від реальності, так. Але ж ці всі правила написані для людей цивілізованих”, – каже молодший сержант.
Війна змінила Оушена, він став менш терпимий.
Нещодавно в соцмережах блогерка, яку йому подобається читати, скаржилася на відсутність власної емпатії до російських дітей – мовляв, чи слід це вважати ознакою соціопатії. “А я написав, що в мене відсутня емпатія до … – згадує військовий, та раптом затинається. – Ні, не скажу, бо напишеш, а потім мене звинуватять. Навіть не до всіх українців у мене емпатія”.
Сапер “Оушен”. Фото: Олена Максименко / “Новинарня“
Оушен визнає, що коло спілкування звузилося до військової, волонтерської і навколовійськової “бульбашки”. І коло активних людей поволі зменшується. А спілкуватися з людьми на віддалені від війни теми наразі несила.
Перш ніж піти на війну, нацковець у Швеції активно волонтерив. Передавав для війська запчастини для автівок, дрони та решту.
Читайте також:
Пороми, поліцейські пастки і бюрократія: що долають волонтерські авто на шляху з Європи до фронту
Колеги зі Швеції підтримують хлопця, збирають кошти на його потреби. Нещодавно провели забіг, де кожен задонатив залежно від дистанції, яку обрав пробігти. Завдяки цьому Оушен зміг купити кевларовий захист для шиї. Пояснює: багато хто став задумуватися над захистом шиї після загибелі Євгена Олефіренка “Елвіса” рік тому.
Та й до того, як еколог пішов “у відпустку” на фронт, підтримка шведів була відчутною – якось на роботі за один е-мейл вдалося зібрати для ЗСУ 3 тисячі євро.
“Тож розуміння є. Не у всіх, звичайно, але є. Особливо коли ця загроза вже стає персоналізованою для них, вони вже знають людину, яка поїхала [на війну]. Хоча… Я от просто не знаю, як реагуватиму, коли повернуся. Якщо повернуся. На роботі в мене є росіяни, працюють в університеті. Мене вони тригерять…”
Сапер “Оушен”. Фото з особистого архіву
А одного разу у Швеції хлопцеві на очі потрапила реклама концерту балалаєчників у місті Рімбо: “Це шведи, вони просто грають на балалайках, прив’язки [до Росії] немає. Більше того, концерт був організований для підтримки України. Навіть не зважаючи на це, я почав писати коментарі, як це так, адже балалайка – символ “руского міра”. Ну, вони довго пручалися, але розголос здійнявся, тож кінець кінцем цей концерт скасували. З одного боку, зібрані гроші могли б допомогти українським біженцям. Але за московською “культурою” завжди прийдуть московські танки, тому руйнування “руской культури”, її примарної величі – це задача для “живих та ненароджених”, – переконаний військовий.
Читайте також:
Єдиний, що вижив. Історія чеха-вікінга, що воює за Україну
Оушен як біолог, хоч і на війні на Донеччині, небайдужий до екологічних проблем півдня України після катастрофи Каховської ГЕС. Фахівець пояснює: його піддослідні, вугрі, свого часу водилися і там.
“Взагалі, мені сподобалася ідея спробувати відновити плавні, поновити шлях міграції риб. Я вважаю, що це було б класно, бо зараз є така можливість”, – говорить науковець у формі ЗСУ.
“Тому що зараз, в принципі, [на місці Каховського водосховища] все висохне, зруйнується. До того часу, коли почнуть його відновлювати, там навіть залишків якоїсь екосистеми вже не буде. З’явиться пустеля, висохлий шар мулу і пилові бурі. Я не бачу сенсу відновлювати, як було. Адже ГЕС будували 1956 року, і той метод видобування електроенергії вже застарів. З мого досвіду в Швеції, а я трошки працював із гідроелектростанціями, зараз фахівці проводять оцінку ГЕС, визначають, чи доцільно їх експлуатаувати, враховуючи, скільки вона енергії виробляє і який вона вплив має на довкілля. В нас же ніколи не проводили такої оцінки. Тому, можливо, надалі було б доцільно відновити на Херонщині щось до природного рівня”, – каже Оушен.
Читайте також:
Зміна протимінної доктрини: проблеми мін та розмінування в умовах наступу
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
