Пороми, поліцейські пастки і бюрократія: що долають волонтерські авто на шляху з Європи до фронту

 

автор: Олена Максименко
фото автора і з відкритих джерел

Із повномасштабним вторгненням РФ змістилися акценти в українському волонтерському русі, що допомагає армії. Однією з найперших нагальних потреб стали автомобілі. Вони недешево обходяться, швидко виходять із ладу й часто не підлягають відновленню після “прильотів”. А воювати і йти в наступ без коліс неможливо. Тож самі собою налаштувалися мережі збору коштів, закупівлі та постачання автівок із багатьох країн.

За цим стоїть велика кількість невидимої, але необхідної роботи, подолання бюрократичних перепон і поліцейських провокацій та безцінна допомога іноземців – як на державному рівні, так і суто людському.

Новинарня” поспілкувалася з волонтерами, які займаються постачанням авто для ЗСУ з-за кордону, щоб розібратися в цій справі, дослідити лайфхаки та проблеми.

“Три шведські організації конкурували за ціну для української пожежної”

Олег Макеєнко – кримчанин, що 2015 року переїхав із родиною до Швеції. Там він працює інженером і активно підтримує українське військо. З початку “повномасштабки” включився в закупівлю у Швеції вживаних машин для ЗСУ. Зараз очолює громадську організацію Ukrainska föreningen Jämtland Härjedalen.

“Ми допомагаємо з купівлею машин, беручи на себе всю бюрократичну процедуру у Швеції та логістику до кордону з Україною, – пояснює Олег. – Ну, зараз, в принципі, вже й по Україні”.

Одна з перших машин, придбаних для ЗСУ групою Макеєнка у Швеції

Спершу волонтери отримують документально підтверджений запит від військової частини – англійською мовою, з печаткою і підписом командира. Починають пошуки, купують авто і доправляють його до замовників.

Проплата за авто у Швеції здійснюється через систему Swish, що прив’язана до місцевого номера телефону.

“Доводиться нам це робити. Ми проплачуємо машини і спершу оформлюємо їх на себе, – пояснює Олег. –  Переоформити автомобіль забирає декілька секунд – через аплікейшн транспортної служби. Якщо українець сам приїхав купити машину у Швецію, він її просто фізично не зможе купити. Тому що в нього нема цієї “аплікухи”, нема циферок заповітних – це має бути шведський персональний номер із податкової має бути. А щоб додатком скористатися, потрібно мати шведське водійське посвідчення. Але якщо ти це маєш, переоформлення забирає секунди. Так само страховку на неї зробити. Тому наша допомога й важлива, щоб спростити всі ці процедури”.

Авто на поромі через Балтику

Поромна переправа через Балтійське море – недешеве “задоволення”, однак донедавна перевізники йшли українським волонтерам назустріч.

“До 5 липня майже всі перевізники, а це TT Line, Polferries і Stena Line, й один раз ми користувалися Tallink між Фінляндією й Естонією, всі надавали безкоштовний проїзд і навіть каюти та харчування, – розповідає волонтер. – Після 5 липня умови змінилися. Тільки Polferries залишили нам нульовий тариф на перевезення авта. Але згодом і вони переглянули цінову політику – надають тільки 20% знижки на перевезення тачок”.

Охочих допомогти Україні серед місцевих багато.

“Був запит від військових на біноклі, сонячні панельні батарейки і гуму на пікапи, – розповідає Макеєнко. – І цей запит інша шведська організація закрила буквально за добу, придбали товар на 6 тисяч євро. А ті, що нам допомогли закрити запит для 81-ї аеромобільної бригади, це Blågula Bilen (шведська організація з надання допомоги Україні “Синьо-жовта машина”)“.

Водій Blågula Bilen із вантажівкою для України

Олегова організація придбала для ЗСУ вже 75 машин, ще дві – в процесі. Також ці волонтери допомагають купувати авто Фонду Притули.

Сергій Притула, який зайшов на цей ринок, спершу користувався послугами дилерів. Але це забирало зайві кошти і час.

Олег пояснює – ринок вживаних автомобілів у Швеції невеликий. Власникам, які виставляли авто на продаж, іноді телефонували одразу по кілька різних осіб, які шукали машину “для України”. Продавці насторожувалися, піднімали ціни.

“Тому ми почали комунікувати і допомагати, зекономили вже багато грошей для України”, – пояснює Макеєнко.

“Представники Фонду Притули не знали про безкоштовні пороми. То ми їм допомогли переправити близько 30 машин, а це по 200 євро за одне авто. І з водіями їм допомагаємо. Вони зараз купували пожежну машину через аукціон, і три шведські організації для України конкурували між собою за ціну! Коротше, треба комунікувати тісніше”, – каже Олег.

Довіряй і перевіряй

Куплені у Швеції машини сам Олег Макеєнко спершу довозив до польського міста Млини, і там їх забирала Леся Качурова, голова ГО “Громадська ініціатива Галичини” (“ГІГ”). Так вони перегнали перші 20 машин.

Іноді на поміч приходять львів’янки Марта і Оля: “Дівчата прилітають зі Львова в Стокгольм, забирають наші машини і їдуть, куди потрібно. Навіть безпосередньо віддають військовим. Уже десь із десяток машин перегнали таким чином, повністю на довірі. Ніяких актів прийому-передачі, просто беруть машини, ключі і відправляються”.

“Тепер Леся з “ГІГ” переключилися на ринок Чехії. Там знайшли спосіб купувати машини без ПДВ, або ПДВ їм повертають уже на кордоні”, – розповідає Макеєнко про волонтерську оптимізацію.

Ресурсів Олега та шведсько-українських волонтерів не вистачає на проведення техогляду автівок.

“Якщо заганяти на СТО в Швеції – це додаткові кошти і час, якого в нас немає, – пояснює волонтер. – В принципі, я купую машини у приватних осіб в Швеції, яким довіряю. Я попереджаю, що машина їде на фронт, і вони кажуть: “Окей, машина повністю справна!”, або: “Ні, вибач, я вважаю, що в такому стані машина не годиться для фронту”. Бувало й таке. Але іноді навіть на такі авто погоджувалися, бо тоді були дуже потрібні ці машини”.

Купують пікапи, іноді джипи. Неодмінно повний привід, дизель.

Найпоширеніші марки – пікапи Nissan Navara, Nissan T40, Mitsubishi L200, Mazda B2500, Ford Ranger. Іноді купляють буси Volkswagen Transporter.

Олег Макеєнко

За словами Олега, у шведському суспільстві відчувається емпатія і підтримка України. Однак шведи прагматичні: “Їм потрібні конкретні запити і подяки. Вони можуть скидати великі гроші на фонди, але якщо ти просиш гроші, то маєш пред’явити, куди вони підуть, і потрібен звіт обов’язково. Якщо цього не буде, шведи можуть більше не допомогти. Бо їм потрібна довіра. Навіть на ті фонди, яким вони донатять, є шведські організації, що перевіряють ці фонди”.

За ГО Олега поручилася інша довірена організація – вже згаданий блог Blågula Bilen.

Перевірку проходить не лише група, яка збирає кошти, а й ті, хто ці кошти жертвує.

“На першу машину зібрали 8000 євро за добу”

Волонтерка Анастасія Азарова працює в ІТ, вона проєкт-менеджерка. Вперше війна зачепила її у 2014-му – дівчина родом із Луганська, там у скрутних умовах лишалися батьки й брат із дружиною та малою дитиною.

Анастасія Азарова (ліворуч)

До 24 лютого 2022 року родина Азарової мешкала в Харкові, де Настя раніше навчалася. Маючи досвід евакуації з Луганська, вони морально готувалися до нового вторгнення. 24 лютого швидко зібрали речі і рушили на захід. Настина компанія прийняла родину в Буковелі.

Опинившись у безпеці, Азарова з рідними почала координувати евакуацію інших людей, шукати для цього авто, прокладати маршрути та визначати послідовність дій під час кількаденних подорожей.

Купівлю авто для армії дівчина почала з того, що їй написала колишня психотерапевтка, в якої пішов служити син, і на Настину пропозицію допомоги попросила джип.

Приклад звернення з підрозділу ЗСУ для купівлі авто волонтерами

“На той момент я уявлення не мала, як купити авто навіть в Україні. А вона каже про закордон. Але почали шукати, питати, писати пости в інсті. І таким чином на початку березня, вже числа 10-го, машина була у хлопців.

Ми знайшли друзів, які за кордоном мали схожий досвід і так само, як ми, відразу включилися в допомогу. Саме від них я навчилася, що потрібен запит від військової частини.

За одну добу мені вдалося зібрати 8000 євро – це просто космос, який відгук був від людей, за що я їм дуже вдячна. Тепер у нас уже налагоджені схеми – і з грошима, і з технічним обслуговуванням авто. Передаємо їх військовим у різних областях. Наприклад, на Миколаївщину в Баштанку відвозили – це десь 30-40 км до фронту”, – розповідає Азарова.

Одна з волонтерських автівок на службі в ЗСУ

Настя переконана, що будь-яка людина, яка донатить, бере участь у волонтерстві, саме тому має звичку говорити “ми”.

Дівчина не рахує куплених для армії машин, але знає, що їх уже точно більше десятка. Окрім авто, вони з друзями також зібрали кошти на трал – перевізник негабаритної техніки для 92-ї мехінізованої бригади.

“Такий, як потім Порошенко на нього збирав, можна побачити його світлину, – коментує Настя. – І зараз цей трал служить, він евакуює нашу поранену техніку, або трофейну також, її лагодять і відправляють у стрій”.

Читайте також:
“Російський ленд-ліз”, вид зсередини: як майстри ЗСУ ставлять у стрій трофейну техніку

Після того, як українські волонтери “вигребли” ринки б/у авто в сусідніх країнах, тепер автівки здебільшого купують у Швеції й далі.

Перша автівка обійшлася у 8000 євро, наступні були дешевшими.

У Києві машина проходить техобслуговування. Якщо є запит, її фарбують.

“Ми прислухаємося до порад того ж [голови фонду “Повернись живим”] Тараса Чмута, який каже, що необов’язково фарбувати автівки, – пояснює дівчина. – Щодо стану, це завжди лотерея. Але в нас є правило – брати машини не старші 2000-х років. Тому зазвичай робити доводиться поверхневі речі, типу заміни масел. Мотлох ми не возимо. Плюс ми купуємо обов’язково нову гуму на умови наших доріг. Ну, і завжди машинка не їде порожня – це вже такий традиційний список ніштяків-смаколиків, кола, енергетики…”

“Ледь не здав ССОшників в СБУ”

Дмитро представляється як “киянин, тато, програміст”. На початку війни, у 2014-15-х роках, їздив як волонтер до Волновахи, допомагав 72-й механізованій бригаді.

“Цього року першу машину я відвіз у Торецьк 95-й бригаді 7 січня, – згадує чоловік. – Було відчуття, що щось буде”.

На початку “повномасштабки” він ще намагався купувати автівки для ЗСУ в Україні. Потім познайомився з Олегом Макеєнком і почав купувати в Європі: “Він у Швеції робить всю роботу, і нам тут залишається збір коштів та передача їх за кордон”.

“Останнім часом дешевих машин у Швеції все менше, і я додатково співпрацюю з Богданом Місюрою і хлопцями, які шукають у Норвегії. Авто зі Швеції і Норвегії – зазвичай хоч і старі, але ще більш-менш “живі”. Там є система державного техогляду, і якщо машина його пройшла, то вона ще поїздить, – розповідає Дмитро. – Гірший досвід із Польщею, Литвою. Там машини дорожчі й більш “убиті”. Місцеві автоділки викуповують найдешевше у тих самих шведів, “марафетять” і продають нам”.

У комунікації трапляються курйози. Одного разу Дмитро вирішив, що має справу не з військовими, а з шахраями, і пригрозив, що здасть їх в СБУ.

“Зрештою мені зателефонував командир і запросив у частину на знайомство. Це були ССОшники, просто хлопці переграли у секретність”, – посміхається волонтер.

Дмитро допоміг купити і передати на фронт уже понад десяток автівок. Здебільшого це пікапи, позашляховики, а також машина швидкої допомоги і бус для волонтерів.

Один із надісланих пікапів Дмитро підтримує й надалі, вже двічі допоміг із його ремонтом.

“Зараз тільки відмию салон від крові”

Про деякі волонтерські авто військові кажуть: “Ця машина декілька разів рятувала мені життя”, “Зараз відмию салон від крові, повикидаю гільзи з кузова”.

“Є одна історія про пікап, який вивіз з-під обстрілу 30 людей, з яких вісім поранених. І витягнув ще дві машини, – розповідає Дмитро. – Зараз весь посічений, із перебитою рамою ремонтується у Харкові”.

Військовослужбовець із позивним “Дум”, котрому Настя Азарова допомогла з машиною на Херсонському напрямку, пояснює, що прохідні авто дуже потрібні на фронті, а ще один їхній плюс – нижчий рівень шуму, ніж у бронетехніки.

Позивний “Дум” у кузові пікапа

“Ми на пікапах возили “200-х” і “300-х”, тому що більше не було на чому вивозити. Всяке буває. Ми туди (на кузови пікапів – “Н”) встановлюємо зброю для прикриття своїх хлопців, або щоб просто навалювати оркам!” – зазначає також боєць.

“А осьо машина, яку Анастасія привезла, – показує він фото. – Вона по прохідності просто супер, ми всюди проїжджаємо, навіть там, де важка техніка не проходить. Всі легкові і багато джипів застрягали, а ми проїхали!”

“Ну, і попереду – пікап, який тягне пікап, – коментує хлопець. – Це ми їдемо після звільнення селища, у орків трохи корисного взяли”.

Читайте також:
“Бачити, як горить р…сня – найбільша нагорода для інженера”. Як працює волонтерська Дронарня

Труднощі звітування та законодавчі пастки

Одна з проблем, із якою стикаються волонтери – звіти про те, що машина дісталася пункту призначення і служить в ЗСУ. Військові часто забувають або не встигають скинути фото для звіту, чим підривають довіру жертводавців.

“Іноді після того, як відправляю машину зі Швеції, я нічого про неї не знаю, – визнає Олег Макеєнко. – На всі запити “То що з машинкою?” – чую: “А, не знаю, десь у військових!” На жаль, так ми втратили декількох меценатів. Вони хотіли допомагати далі, але вимагали звіти за попередні машини. Кажуть: “Ми не можемо вам виділяти гроші, ви втратили нашу довіру!” Це біль”.

Дмитро також не по всіх машинах отримує звіти. Але ставиться до цього з розумінням: “Там дуже інтенсивна війна. Іноді прошу просто пару фоток біля машини – а немає. Їм не до того”.

Олег зізнається: надіслані звіти із фотознімками впливають на шведів сильніше, аніж можна уявити: “Люди дякують і розуміють, що війна не так далеко. Що

машини, які буквально тиждень тому були в них, зараз на лінії вогню. Це дуже відчутно міняє їхній світогляд”.

Ще один виклик – доправити машину саме в ті руки, в які вона планувалася. Адже нерідко претендентів на авто знаходиться чимало, і все вирішується силою впливу.

Саме тому деякі військові дивляться на внутрішній ринок. Там, за словами Дмитра, “корчі” 1990-х років продають за 5-7 тисяч доларів. І попит є.

Причина – рівень “сюру” в армії, який зашкалює.

“З одного боку, я розумію, що це частина системи, коли людина має виконувати наказ без рефлексії, – розмірковує Дмитро. – З іншого боку, іноді доводиться розбиратися. Майже кожний запит від бійців супроводжується побоюванням, що машину командування передасть іншому підрозділу, якому вона начебто більше потрібна. Звідси прохання знайти машину на українській реєстрації – бо в неї є приватний законний власник, і забирати авто в нього не можна. Тому часто буває, що бійці збирають гроші і купують убитого “корча” 1992 року. А через місяць він із великою вірогідністю приростає до землі десь на СТО у прифронтовій зоні. Тому я зазвичай за такі запити не беруся. Шукаю за кордоном”.

Волонтер згадує: одного разу купили автівку на підрозділ розвідки бригади швидкого реагування НГУ, який бився у районі Мощуна під Києвом. Поки гнав машину, хлопець-замовник потрапив до шпиталю з пораненням. Машину передав командиру. Коли замовник виписався, довелося пригнати йому інше авто.

Ще одна проблема, з якою останнім часом стикаються волонтери, – переслідування на рівні правоохоронних органів. “Новинарня” уже писала про обшуки та відкриття кримінальних справ проти львівських волонтерів – за те, що вони погодилися продати військовим авто, які привезли з-за кордону.

Святослав Літинський (праворуч) і Назарій Островський та волонтерські авто для Збройних сил України. Фото з ФБ

Одним із таких переслідуваних став відомий громадський активіст Святослав Літинський. Він розповів “Новинарні“, як розв’язується ця колізія впродовж останніх місяців.

“Проблема в тому, що в кінці березня – на початку квітня було внесено зміни в статтю 201-2 ККУ “Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги”. Неправильне застосування цієї статті зараз дуже заважає волонтерству. Наприклад, отримання компенсації хоча б у 5 гривень за те, що ти перевіз автомобіль, загрожує тюрмою від 5 до 7 років і повною конфіскацією майна.

Чомусь поліція вирішила провокувати такі факти, підбурювати до формального порушення цієї статті.

В Києві оголосили підозру капелану, у Львові декільком людям оголосили підозри, в Луцьку, в Закарпатській області теж оголосили підозри людям, які вкладають у цю справу свої зусилля”, – пояснює Літинський.

Але, за його словами, і в цьому напрямку волонтери ініціюють зміни. Уже відбулася зустріч під головуванням спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука, де розбирали це питання. Були також зустрічі в комітеті з правоохоронної діяльності і в тимчасовій слідчій комісії, яку створили у парламенті. Тепер утворили робочу групу з напрацювання змін до статті 201-2.

“Оскільки це неправильно сформульована стаття, – переконаний Святослав. – Правозастосування таке, що поліція не розглядає весь ланцюжок подій, що людина поїхала, наприклад, за кордон, купила за свої гроші автомобіль, бронежилети тощо, а після перетину кордону їй компенсували вартість, яку вона заплатила, а то й менше. Людина витратила свій час і гроші, а за Кримінальним кодексом неможливо так допомагати. Робочу групу з цього приводу у Верховній Раді очолив депутат Мар’ян Заблоцький, і ця група пробує зрозуміти проблеми, які виникають у волонтерів, та як їх вирішити”.

Сам Святослав досі лишається у статусі свідка. Позов на відшкодування поки не подавав. Натомість продовжує активно працювати в тому ж напрямку – вже після обшуку у вересні його команда передала близько десяти авто для фронту.

Читайте також:
“Нас протягом місяця намагалися спровокувати на порушення закону”, – волонтер Святослав Літинський про обшук і липову справу

 


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.
[sendpulse-form id="91944"]