автор: Марина Ткачук
відео автора та надані Людмилою Менюк
Ветеранка Людмила Менюк “Мальва” – із тих, для кого війна в Україні почалася 2014 року і хто заплатив у ній найвищу ціну. Молодший син Людмили одразу пішов добровольцем на фронт, служив у штурмовому батальйоні “Айдар” бойовим медиком. Загинув ще влітку 2014-го. А далі вже служити пішла мати – у батальйон сина, “Айдар”. Так Людмила Менюк стала першою жінкою в українському війську, якій довірили посаду начальника бронетанкової служби підрозділу.
“Я розуміла, що маю виконати те, що мій Станіслав не встиг”, – каже Мальва. Так склалася доля: її Станіслав провоював менше двох тижнів, а вона на війні і досі. Від початку повномасштабного вторгнення Росії Мальва служить у 205-му батальйоні 241-ї бригади територіальної оборони ЗСУ, у гарячих точках отримала численні травми й інвалідність. Але ні про що не шкодує: “Я втратила сина, але знайшла на фронті десятки синів та дочок – моїх побратимів та посестер”.
Відео:
Людмила – з міста Гайсин Вінницької області. До війни мала невеликий бізнес. Син Станіслав жив у Москві, працював у приватній клініці. Але окупація росіянами Криму, вторгнення на Донбас і усвідомлення того, що почалася велика війна, назавжди змінили життя родини. Станіслав звільнився з московської клініки, повернувся в Україну, брав участь у Революції Гідності. Людмила, разом із двома синами, розпочала волонтерську діяльність, їздила з допомогою на фронт. Возила все – від шкарпеток до приладів нічного бачення. А згодом заснувала правозахисну організацію солдатських матерів “Мальва” – назву придумав син Станіслав.
Станіслав Менюк “Арм”
У волонтерах 23-річний Менюк не затримався – пішов на фронт добровольцем. Мама вибір сина зрозуміла і прийняла.
“Станіслав, був веселий, сміливий, він – спортсмен, займався армреслінгом, тому й позивний мав “Арм”. Демонстрував гарні спортивні досягнення, – розповідає про сина Мальва. – У цивільному житті працював медиком. І на війну він пішов саме як військовий медик, бо розумів, що має відповідний досвід. Служив Стас саніструктором в штурмовій “чорній роті” “Айдару”, в підрозділі саперів”.
Медик Станіслав Менюк “Арм” (у центрі) в батальйоні “Айдар”
Це були трагічні часи для нашої армії: важкі бої, відсутність зброї та елементарних засобів захисту й аптечок, на фронті – постійні втрати.
Станіслав разом з 11 “айдарівцями” загинув у бою 27 липня 2014 року під містечком Лутугине на Луганщині. Він навіть ще не встиг отримати свій армійський жетон, і мама впізнала сина за хрестиком, який сама подарувала напередодні.
“Кожен на цій війні проживає свій відведений термін, – говорить Людмила, згадуючи той страшний час для своєї родини. – І “твій день” може настати в будь-який момент. Багато людей помирає від хвороб, від ДТП – є різні причини смерті. Але загинути, віддавши своє життя за волю своєї Батьківщини – це дуже велика честь. Дуже велика! Звичайно, мені б хотілося, щоб мій молодший син був живий, я б хотіла бачити онуків в його родині, але життя склалося по-іншому”.
Читайте також:
Причиною загибелі “айдарівців” стала не ворожа міна, а український міномет “Молот”
Людмила знала майже всіх хлопців-”айдарівців”, з якими служив Станіслав, адже часто приїздила до них у розташування. Серед друзів сина матері було легше проживати його втрату – тут усі називали її “мамою Мальвою”.
Людмила Менюк “Мальва” в “Айдарі”
“Я пам’ятаю ті відчуття, коли прийняла це рішення – піти служити, воно одразу прийшло, – розповідає Мальва. – Ми зі Станіславом були дуже близькі. І я знала, скільки в нього було планів. Розуміла: все, що не встиг син, маю встигнути я. У мене була хороша фізична форма, бо займалася спортом. Гарна підготовка в наданні медичної допомоги. Виросла в сім’ї військових. Я могла бути корисною. І тому пішла служити – у 24-й окремий штурмовий батальйон “Айдар”, саме туди, де служив мій син. 16 січня в 2016 року підписала свій перший контракт із ЗСУ”.
Людмила Менюк “Мальва” в “Айдарі”
Військову службу Людмила, якій на той час було 52 роки, розпочала діловодом, але невдовзі стала була головним сержантом штурмової роти. Згодом стала першою жінкою в українському війську, яка очолила бронетанкову службу підрозділу.
Людмила Менюк “Мальва” в “Айдарі”
“БМП, танки, вся наявна броня – це все було моє хазяйство, – посміхається Людмила. – Я служила в окремому штурмовому батальйоні, який завжди на передовій. Це мужні, сміливі військові, які завжди в тренуваннях, розвивають свій рівень підготовки. Це моя сім’я, на яку я можу покластися і зараз”.
Служба “мами Мальви” тривала до 2020 року і добряче підірвала її здоров’я: контузія, часткова втрата слуху та зору, як результат – інвалідність 2-ї групи. Тож Людмила була комісована і зосередилася на іншій справі – реабілітації учасників бойових дій. Адже на додачу до двох попередніх вищих освіт здобула ще й третю – практичного психолога.
Людмила Менюк заснувала правозахисне і волонтерське об’єднання солдатських матерів (ПОСМ) “Мальва”
“Коли почалася велика війна, я одразу звернулася у військкомат. Спершу мені сказали: поки що є кому йти, ми вас пізніше покличемо. Але я розуміла: саме мені потрібно йти! – розповідає Людмила Анатоліївна. Вона атк пояснює свою мотивацію: – У кожному батальйоні є свій штат.
Якщо зайняти штатну посаду в батальйоні, це буде мій шанс врятувати життя когось молодшого, хто народить дітей, нових українців.
Так я і стала добровольцем 205-го батальйону ТрО ЗСУ – спершу як старший бойовий медик роти, а потім – старший сержант із матеріально-технічного забезпечення”.
Читайте також:
“Замість жалоби – піксель”: молода львів’янка пішла на війну в пам’ять про загиблих нареченого і тата
Із колишніми побратимами Людмила знову перетнулася на фронті.
“Як-то кажуть, колишніх “айдарівців” не буває. На цій, уже великій, війні ми зустрілися у Бахмуті, коли наш підрозділ та “Айдар” воювали поруч. Мені було легше: я знала, що це дуже круті хлопці й дівчата. Це буде належна підтримка, і будемо бити ворога так, як слід”, – розповідає Людмила Менюк.
Людмила Менюк “Мальва” із дівчатами “Айдару”
“Мальва” із побратимами тримали не одну гарячу ділянку фронту: “Ми пройшли Сєвєродонецьк, остання евакуація звідти була наша. У Бахмуті нас поміняли під час ротації в кінці березня. Ми не покинули жодної позиції, воюємо гідно”, – розповідає старший сержант з МТЗ.
“Часто питають, чи буває страшно? Було, і не раз, і не тільки мені, а й хлопцям. Це нормально, але ти все одно виконуєш свій обов’язок. Головне, щоб без паніки.
Мені пощастило, у моєму підрозділі ніколи такого не було. Ми добре підготовлені, відібрані за морально-психологічними якостями, за фізичною підготовкою.
Людмила Менюк “Мальва” в 205 обтро 241-й бригади тероборони ЗСУ
Я працюю в складі в ротно-тактичної групи. Моя задача – це логістика, доставка боєприпасів, озброєння, їжі, води, форми, бо багато цього знищується ворогом на позиціях. Місця призначення – Костянтинівка, Часів Яр, Хромове, Бахмут. Бувало всяке… Якось, пригадую, я вже приїхала в Костянтинівку, і мені потрібно було доставити боєкомплект. Отримую наказ: все, їхати вже не можна, дуже складна обстановка. У нас кілька доріг – і всі під обстрілом. Я розуміла: так, страшно, так, я можу загинути. Я – не суїцидник, маю плани на майбутнє, і я маю їх втілити. Але також розуміла: якщо не поїду, можуть загинути мої хлопці, бо їм потрібні боєприпаси, щоб нищити ворога. Я не оскаржувала наказ, але намагалася донести до командира цілі своєї поїздки. Він промовчав.
Тоді я встала і сказала: “Господи, віддаю себе в твої руки! Я роблю це для своїх хлопців”. І ми поїхали. Так, бахкало поруч, прилітало, але ми доїхали!
Хлопцям все передали та повернулися на місце дислокації. Ми пишалися собою: я й Сергій Іванович, мій водій…
Багато було різних ризиків у житті та на війні. Але якщо тобі інтуїція підказує, що ти маєш виконати свій обов’язок, бо інакше не зможеш з цим жити. Роби це! Будь вірний собі”, – наголошує Мальва.
Людмила Менюк не втомлюєтьсяхвалити своїх побратимів: “Я впевнена, що у нас, в українців, на рівні нашого ДНК, закладене це неймовірне вміння до навчання, адаптації, гнучкості. Ми можемо за мінімум часу – за кілька годин, за кілька тижнів, за дуже короткі проміжки часу здобути нову професію, стати військовими. Це я спостерігала багато разів на війні. Спершу мені, як кадровій військовій, було дивно бачити в своєму підрозділі людей, котрі взагалі не служили в армії. Але вони прийшли боронити свою землю. Це співаки, режисери, науковці, журналісти. Це люди, якими я пишаюся. Вони зуміли вивчити військові спеціальності й стати героями. Це люди, в яких можна дуже багато чому навчитися. Представники непересічних доль і професій”.
Людмила Менюк “Мальва”
Жінка наводить дивовижний приклад: “Ми заходили в Сєвєродонецьк. Щоб розрядити обстановку, я спитала у хлопців, хто які мрії має. Бо якщо у людини є мрії, вона обов’язково прагнутиме повернутися з війни. Хлопці почали ділитися, а тоді й кажуть до мене: а в тебе які є мрії? Звісно, що перемога, але це – мрія наша спільна, одна на всіх. А особисті, жіночі мрії є? Кажу: є таке! Із самої молодості я мрію потрапити до пластичного хірурга, щоб мені зробили блефаропластику (пластична операція навколо очей – Авт.). Народилася з цими грижами під очима, і завжди мене це “напрягало”, все життя. “Так в чому проблема? – говорить мені побратим. – Я ж пластичний хірург, у мене в Києві своя клініка. Як лишимся живі, вийдемо з Сєвєра – вирішимо це питання”.
Людмила Менюк “Мальва” з “Айболитом”
А я й не знала того, що наш “Айболіт” – пластичний хірург! Так воно і вийшло! У вересні ми зробили цю операцію, а через три години я була вже в своєму підрозділі. Хлопці співчували і трохи жартували, бо в мене були здоровезні синці під очима, але я продовжувала виконувати свої обов’язки. Життя триває, ми живемо зараз і тут. Навіщо тягнути із втіленням мрій?”
Читайте також:
Кавалерія тероборони. CIMIC 206-го батальйону Анна Анопченко з Лисичанська служить із кіньми й собакою та транспортує “200-х”
У підрозділі Мальва воює разом зі своїм чоловіком Юрієм “Барабашкою”: він учасник бойових дій ще з 2004 року, бо був задіяний у миротворчих місіях. У 2014 році Юрій пішов на війну, служив у 24-й механізованій бригаді.
“Згодом, у 2016 році, Юрій долучився до мене, до 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар”. Мій чоловік – це моя підтримка, опора і захист. На великій війні ми з ним служимо поруч, але трошки в різних підрозділах – він дає жару агресору в особливо великих масштабах. Саме Юра наполіг на моєму подальшому навчанні після звільнення із ЗСУ в 2020 році, підтримав мене. Ми однодумці в усьому”.
Людмила Менюк “Мальва” в 205 обтро з чоловіком Юрієм
Війна безсумнівно її змінила, визнає Мальва. Але окрім втрат, болю, втраченого здоров’я, відкрила й світлі виміри життя.
“Коли мені було 35-40 років, у мене тяжко батьки хворіли, я доглядала їх, і мені здавалося, що я така вже стара, моє життя закінчується. А на війні я зрозуміла, що хочу здобути нову професію, знайти себе в іншому напрямку. І це все завдяки моїм побратимам та посестрам, які значно молодші від мене, які до цього спонукали, – зізнається Людмила Анатоліївна. – Я змінилася, стала більш стриманою, не звертаю увагу на дрібниці, людей, мабуть, більше прощаю. Але намагаюся берегти близькі відносини зі своїми побратимами, з тими, хто пройшов жах війни”.
Людмила Менюк “Мальва” в 205 обтро 241-й бригади тероборони ЗСУ
Після перемоги Людмила Менюк мріє знову зосередитися на реабілітації ветеранів, членів їхніх родин і створити для цього невеличкий центр. Тож має намір і надалі професійно розвиватися у цьому напрямі.
А ще – нарешті вивчити англійську мову: побратими обіцяли з цим допомогти.
Людмила Менюк “Мальва”
“Я звернула увагу на те, як швидко на війні дорослішають люди. Не лише зовні (зморшки, сивина – хоча і це є), а з’являється мудрість. Всі мої дівчата та хлопці молоді – їм по 28-35 років. Це люди, яким я довіряю. Вони можуть швидко прийняти правильне рішення, логічно й мудро мислять”, – каже Мальва.
“Крім мудрості, з’являється ще й інакше розуміння справжності людських взаємин. На війні якось по-іншому, ніжніше одне до одного ставляться. Чоловіки жінкам говорять компліменти, охочіше допомагають, бо ти знаєш: зараз – живий, а через декілька хвилин цього може не бути. Це ж війна. Там загострені всі почуття: та ж нетерплячість. Буває, один на одного кричиш, але це не від злоби чи ненависті, а тільки через те, що ти маєш потребу це проговорити. Потім обійнялися – і все добре, це ж побратими”, – пояснює пані Людмила.
Людмила Менюк “Мальва”. Фото: “Новинарня“
Вона переконана: “Ветеран – це людина з життєвою мудрістю, яка має безцінний досвід, в усіх напрямках. Це людина дисциплінована, в більшості своїй, людина слова, вірна людина. Ну, принаймні мої хлопці й дівчата саме такі”.
Читайте також:
“Більше правди. Рожеві шмарклі не наближають перемогу”. Велике інтерв’ю з важко пораненою Андріаною Сусак
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
