Розлогі інтерв’ю редактора “Новинарні” Дмитра Лиховія з військовим і політичним аналітиком Євгеном Диким уже стали подією для українського YouTube. Ці відео щомісяця набирають десятки тисяч переглядів. Що й не дивно, адже аналіз Дикого – нетривіальний, жвавий, незрадливий, але й не шапкозакидацький, зі знанням справи та з живим зв’язком із військовими на фронті.
Євген Дикий – ветеран АТО, колишній командир штурмової роти у батальйоні “Айдар”, публіцист. Також він директор Національного антарктичного наукового центру, а ще – біолог, кандидат наук, університетський викладач.
Євген Дикий. Фото: “Новинарня“
Останні Євгенові регалії доречно нагадати в текстовій розшифровці діалогу “Дикий і Лиховій” за підсумками червня 2023 року, коли ішлося не лише про наступ ЗСУ, а й про екологічні наслідки катастрофи на Каховській ГЕС.
– Початок наступу на Таврійському напрямку. Озвучу питання з фейсбуку. Тарас Пушкар запитує: чому ми не бачимо на півдні суперкреативу, як при харківському контрнаступі минулого року, коли прорвали захисні лінії на легких багі, а потім знищували росіян з тилу?
– Видно, що людина багі бачила в кіно і десь так собі це уявляє. Почнемо з того, що ніякого суперкреативу на Харківському напрямку якраз не було. Ніхто не проривав ніяких ліній на легких багі. Навпаки. Коли навесні минулого року, зокрема, мої друзі з “Айдару”, царство їм небесне, спробували там повоювати на легких джипах у стилі 14-го року – от як ми тоді “двіжували”, на жаль, закінчилося це дуже погано. Тому що це інша війна. Зараз на легких багі ти провоюєш хіба до першого “Орлана” над тобою, а далі тебе одразу “накривають”. В цьому принципова різниця. Часи “ліхіх тачанок” закінчилися.
Тому ніякого “креативу” на Харківщині не було. Якщо ми вже це зачепили, то давайте називати речі своїми іменами. У вересні 2022 року там сталося диво Господнє. Там нам дуже поталанило.
Взагалі, там не планували не те що мегакреативу – там не планували великого наступу і великої деокупації. Насправді там планували відсунути орків на 30 км від Харкова, щоб хоча б ствольна артилерія нарешті перестала діставати до житлових кварталів. Це вся базова задача, яка тоді ставилась.
Але далі сталося диво. Виявилось, що орки настільки не чекали, що там буде взагалі будь-що наступальне з нашого боку, що при першому просуванні вони “посипались”. І от тоді, так, звичайно, наше командування миттєво відреагувало. Ситуацією скористалися майже по повній і гнали туди резерви, які були, які встигли нашкребти, і гнали їх уже далі.
І тому в результаті вийшла оця красива картина великої деокупації Харківської області.
А чому я кажу “майже по повній” – тому що варто згадати: Сватове і Кремінна (міста Луганської області неподалік від адмінмежі з Харківщиною – “Н”) стояли порожні чотири дні. Але просто [в ЗСУ] не було тих резервів, які можна було зняти й туди закинути. А тепер ми бачимо, скільки місяців ми не можемо пробити саме оцю оборонну лінію Сватове-Кремінна.
Відео:
– Треба згадати, що ця Харківська офензива була продовженням Херсонського наступу, який торік усі довго чекали.
– Харківська офензива зрештою якраз згладила проблемний початок Херсонського наступу. Політично, інформаційно і навіть у військовому сенсі вона перекрила проблеми, що виникли в перші три дні Херсонського наступу [наприкінці серпня 2022 року].
Харківська офензива після цього дала можливість виграти час на Херсонщині і перейти до зовсім іншої тактики видавлювання звідти ворога. От сумарно воно в результаті вийшло все дуже красиво.
Я знаю людей, які реально вважають, що початок Херсонського наступу із нашими великими втратами на Херсонщині – це був відвілікаючий маневр, а насправді хотіли вдарити на Харківщині. Але насправді було не так.
Перші три дні Херсонського наступу можна виправдати тільки тим, що це був перший великий наступ в історії ЗСУ. На помилках вчаться. Але, на жаль, це навчання обійшлося дуже дорого. Було прорвано одну лінію оборони росіян із трьох, і ціною таких втрат, що далі наші просто зупинилися. Тому вважати це успіхом ніяк не можна.
Далі Харківська офензива перекрила цей проблемний початок, а на Херсонщині ЗСУ перегрупувалися і замість лобових штурмів перейшли саме до видавлювання орків, перебивання їхньої логістики, і в результаті
за два місяці таки привели їх до “непростого рішення” [щодо відходу із правобережжя Херсонщини], як це називав товариш Суровікін (тодішній командувач російських сил вторгнення в Україні – “Н”).
А тепер повертаємося до власне першого запитання. Чого ж ми такого не бачимо на Запоріжжі?
З одної простої причини: в нашого нинішнього наступу є один базовий недолік, з яким нічого неможливо вдіяти.
Цей наш наступ очікуваний. Ніяк не можна було приховати, що ми місяцями готуємося до наступу. Причому саме на цьому напрямку.
Напрямків для потенційного початку наступу не так багато. Ось у чому проблема. Достатньо подивитися на карту, щоб зрозуміти, що варіантів дуже мало.
І орки так само вміють дивитися на карту. Торік Харківщина стала для них несподіванкою, але це проблема орків. Чому вони настільки нас тоді недооцінювали, що всерйоз вважали, що ми здатні наступати тільки десь в одному місці, а не в двох? Ну, на жаль, вони тепер нас оцінюють абсолютно по-іншому.
І от рівно стільки місяців, скільки ми готувались до цього наступу, вони (росіяни) готувалися його відбивати. Оце якраз нагадує не Харківську офензиву – це якраз нагадує Херсонщину.
Бійці 68 оєбр у звільненому смт Благодатне на Таврійському напрямку. Фото: Український свідок
Росіяни чекали наступу [на Запорізькому напрямку], робили три лінії ешелонованої оборони і наганяли туди живу силу – все живе, що в них лишилось. Вони мали 9 місяців на підготовку, фактично.
А в нас немає особливих інших варіантів. Ми не могли надалі відкладати цей наступ. Ми про це вже тут говорили – що в нас доволі вузький коридор часу і можливостей. Нам потрібно в цьому коридорі хоч щось серйозне відвоювати, інакше [міжнародні партнери] нас почнуть “примиряти” і заморожувати конфлікт.
Тобто відкладати вже не було куди, а варіантів, куди наступати географічно – їх теж як би небагато. Більше того, деякі з тих варіантів, що потенційно могли би бути реалізовані, нам ще й просто заборонені.
Де ми можемо наступати? На Донбасі? Так ми там самі не так давно відбивали наступ армії РФ у Бахмуті, і ми чудово розуміємо, що повторювати такі наступи, як робили там росіяни, – тобто просто “м’ясний” штурм із завалюванням трупами руїн міст, – це все-таки не наш шлях.
Там, де можна на Донбасі просуватися, – ми це робимо. Наприклад, довкола Бахмута. Але умови забудованої агломерації дуже обмежують.
Читайте також:
ЗСУ поновили успішні наступальні операції на трьох напрямках на півдні та сході, – розвідка UK
Де ще? Є ще лінія Сватове-Кремінна, об яку наші б’ються вже не перший місяць.
І є Запоріжжя, яке, власне, стратегічно найцінніше. Тому що якщо вдасться прорвати оборону росіян там, то це відрізає для них сухопутне сполучення з Кримом. Тоді окупована територія перестає бути суцільною, а ділиться на два різних шматки. Для нас це стратегічно важливо.
Все ці речі – азбучні. І, звичайно, росіяни так само це розуміли, як і ми.
Єдиний варіант, де ми могли б зробити сюрприз – це
якби ми не бились об лінію Сватове-Кремінна, а просто обійшли б її через Бєлгородську область Росії і вийшли б їм у тили.
Тоді там би так звана “ЛНР” припинила б існувати за кілька днів буквально.
Але тут виникає нюанс: а нам це заборонено! Нам союзники, забороняють переходити кордон Російської Федерації. Все, що ми собі можемо там дозволити – це гібридні операції, так звані “під чужим прапором”. Тобто посилати туди добровольців із “РДК” і “Легіону “Свобода Росії”. Та при цьому умивати руки й казати, що це не ми, це внутрішній російський конфлікт. І все одно ще й при цьому “вигрібати”, коли на якійсь фотографії побачили бельгійську гвинтівку в одного із тих добровольців, і вже бельгійські урядовці ініціюють цілі розслідування: мовляв, як так могло статися, що зброя, яку нам дали для нашого захисту, опинилася на території Росії в якихось російських формувань. Ось у таких умовах ми, на жаль, змушені воювати.
Нам задали обмеження, якого насправді немає в міжнародному праві. Ніде нема жодної норми про те, що не можна воювати на території країни-агресора. Що оборона означає воювати тільки на своїй території.
Якщо ми згадаємо історію, ніхто ніколи такого не дотримувався. Ті самі американці, які зараз так жорстко слідкують, щоб, не дай Боже, ми не зайшли на територію Росії-матушки (і ми їм ще маємо дякувати, що вони нарешті Крим перестали розглядати як щось особливе, а прирівняли Крим до інших наших окупованих територій, а не до Росії) – так от ті самі американці чомусь абсолютно нормально бомбардували німецькі міста під час Другої світової. А японські – взагалі зносили атомними бомбами. І вони вважали, що перенести війну на територію ворога – це взагалі-то запорука перемоги. А нам таке – зась. Нам це заборонено. Але це та реалість, в якій ми існуємо.
Тому напрямки наших ударів на фронті – вони були очевидні наперед.
Більш того, навіть було достатньо очевидно з приводу плацдарму на лівому березі Дніпра.
– Ми свого часу обережно говорили про форсування Дніпра в Херсонській області як можливий напрямок наступу.
— Так, обережно, щоб не нашкодити. Але насправді це настільки було очевидно – що ми (ЗСУ) готували цей десант і плацдарм в Херсонській області, що росіяни пішли навіть на такий абсолютно екстраординарний крок, як підрив Каховської ГЕС.
— Трохи злякалися, можна вжити евфемізм.
– Ну, вони зробили єдине, що технічно могли зробити. Суто з військової точки зору, цей їхній хід достатньо розумний. Хоча, знову ж таки, зробили це ну дуже криво, наскільки я розумію.
Моє припущення, що вони не планували повністю зруйнувати греблю ГЕС. Припускаю, що, швидше за все, мав бути невеликий вибух, обмежене руйнування – з тим, щоб піднявся рівень води, щоб змити наші війська з островів у пониззі Дніпра, де вже наші ССОшники почувалися абсолютно як вдома, – і все. Але чи вони не розрахували заряд, чи не врахували, що гребля вже була трошки пошкоджена до того… Коротше, вона заруйнувалася повністю, і масштаб паводку став абсолютно не той, який росіяи прогнозували.
І в результаті їхні ж війська виявили затопленими. В результаті їхня піхота на лівому березі тікала з позицій пішки по воді, залишала і боєкомплект, і техніку. Тобто вони ще й самих себе трошки обхитрили. Але принаймні головну ціль вони досягнули.
Плацдарму для ЗСУ тепер там точно не буде.
– Ми в цьому блоці говоримо про “креатив у наступі” і якісь несподівані рішення. Я візьму наступне запитання із блоку про наслідки підриву Каховської ГЕС І перенесу його сюди. Так, був підйом рівня води з катастрофічними наслідками, є загиблі, є екоцид, є дуже важких економічних наслідків. До речі, почитайте в “Новинарні” дуже хороший репортаж Стаса Козлюка про те, як вода в Каховському водосховищі відходить і як це позначається на фермерах Херсонщини. І в цій же статті, що мені було особливо цікаво, ми бачимо, як Дніпро повертається в русло 80-річної давнини. І з’являється думка: чи не буде можливості перейти там “акі по суху”, форсувати Дніпро вже як нешироку річку, використати зміління у військових цілях? Як ти вважаєш?
Висохле дно Каховського водосховища в селі Мар’янське, Криворізький район. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
– На превеликий жаль, мокрий ґрунт – набагато гірша перешкода, аніж власне рідка вода. Воду можна принаймні переплисти, а болото ти не перепливеш.
Читайте також:
“Ніби Африка”: журналісти показали висохле дно Каховського моря після того, як пішла вода
Однозначно, що туди будуть заходити наші ДРГ. Навіть уже заходять і на лівому березі працюють. Але, можливо, буде заходити якась десантура, легка піхота. А гусенична техніка, важка колісна техніка там не пройде ще протягом місяців. Адже вода-то зійде, але значна її частина лишається в ґрунті. А там, де взагалі водосховище висихає, лишається багатометровий шар річкового намулу.
— Щось типу як родючі ґрунти в Єгипті після розливів Нілу, про що ми вчили на уроках історії.
— Так-так, от власне. Тому удар із перекиданням важкої техніки росіяни нам унеможливили.
— Із “креативними рішеннями” розібралося. Наступне питання – глобальне: що взагалі відбувається на Таврійському напрямку?
Генштаб ЗСУ вже офіційно використовує визначення “Мелітопольський напрямок” і “Бердянський напрямок”. Багато хто вважає, що наш наступ уже почався. Хтось говорить про “розвідку боєм” – але вже ж втрачено чимало нової бронетехніки. Американський Інститут вивчення війни вважає, що наступ був, але він уже заморожений, треба приймати якісь оригінальні рішення. То що там взагалі відбувається?
– Відбувається власне наступ. Так, це саме він.
Запорізький напрямок, мапа DeepState на 16 червня 2023. Синім кольором позначено нові звільнені території
Ми з тобою тут уже говорили, що це не буде так, що виходить Валерій Залужний, запускає три зелених ракети, і мільйон солдат роблять крок уперед. Ні. Це наступ, який дуже поступово, навіть дуже акуратно розгортається. Чесно кажучи, те, що я поки бачу, мені подобається.
– Це почалося десь із 4 червня, так?
– Трошки раніше навіть. Скажемо так, 4-го росіяни почали волати про те, що це вже почалось. А насправді відмотуємо ще день-два до того.
– А я нагадаю, що Каховська ГЕС підірвана 6 червня.
– Так. От 6-го вони зрозуміли, що вже дійсно наступ, до якого вони готувалися, а не розвідка боєм. І, відповідно, задіяли свою ключову заготовку, щоб унеможливити там удар.
Так от, що, власне, відбувається?
Відбувається поступовий, акуратний розбір першої лінії оборони росіян.
Нагадаю, що цих ліній три, і вони різні.
Друга лінія – це вже один великий “царь-окоп”. Ну, я трошки перебільшую, але це ціла сітка траншей,
земляних укріплень, бетонованих дотів тощо.
Перша лінія – інша. Перша лінія – пунктирна. Вона складається із блокпостів та опорних пунктів, не з’єднаних в одну суцільну сітку – з тим, щоб між ними залишалося достатньо багато вільного місця. Щоб там, по-перше, росіяни там наробили купу мінних полів, а по-друге, там же ж їхня артилерія планує “випасати” наші колони, коли вони будуть прориватися вперед.
До речі, як мінімум одного разу їм це дійсно вдалося (уразити колону ЗСУ – “Н”). Але, здається, це наразі радше виняток, аніж норма того, що там відбувається.
Для наступу сили задіюються дуже поступово. Одночасно по, можливо, навіть десятках точок фронту кидаються в бій штурмові роти. І там, звідки з’являється повідомлення, що оборона ворога трошки дала слабину, – туди вже кидаються сили батальйонного рівня.
Такого, щоб десь була повністю бригада задіяна в одній точці, я взагалі ще поки не спостерігав.
Тобто сили використовуються поки дуже економно. Задіяно далеко-далеко не половину сил, що підготовлені для цього наступу.
Фактично, йде перше промацування, де російська оборона дасть найбільшу слабину. Як у приказці – “де тонко, там і рветься”.
Як тільки десь виявляється, що їхня оборона дуже міцна, ми відкочуємось. В іншому місці вона дала слабину – там дуже швидко з’являються резерви.
Тобто це абсолютно інший рівень планування, ніж те, що ми бачили на Херсонщині минулого року. Як виглядає, уроки Херсонщини наші командувачі вивчили. І наразі враховані всі помилки, які нам дорого коштували в минулому серпні-вересні. Дай Боже, щоб і далі так було.
Як саме відбувається “розбір першої лінії”? Це наша сленгова мова: “під’їхав танчик – розібрав опорник”. Тобто задача мінімум – це повністю дестроїти першу лінію оборони росіян, задача максимум – це на частині цієї лінії закріпитися і зробити її вже нашими передовими позиціями.
По тому, як це я розповідаю, може скластися враження, що це проста задача. Насправді, навпаки, вона вкрай важка.
Якщо брати масштаб операції взагалі, то це найбільша операція за всю історію ЗСУ.
Ми нічого подібного і близько досі не робили.
А інші армії востаннє робили таке… Ну, мабуть, масштаб співставний, наприклад, з усією “Бурею в пустелі“. Або, наприклад, з усією операцією цілої американської коаліції у 2003 році в Іраку.
Тобто це дуже складно ще й у плані координації управління. Залужному зараз точно не позаздриш, і тим, хто зараз там у Генштабі сидить.
Але, крім того, це ще й дуже складна задача на тактичному рівні, на рівні рядових бійців. Бо ніхто до нас не робив такого масштабного суходільного наступу без переваги в небі і без переваги в артилерії. А ми наступаємо за умов, коли в нас є перевага по живій силі, у нас приблизний паритет по бронетехніці, проте в 3-5 разів менше артилерії і мінімум у 10 разів менше авіації.
Тобто ми наступаємо в умовах, коли теоретично це неможливо. Але на практиці ми це зараз робимо.
Для нас, на жаль, стало очевидним, що в найближчому місяці співвідношення по арті й авіації не зміниться. Літаки приїдуть не раніше зими. По артилерії нам дали фактично все, що зараз змогли, більше просто немає. Тому було прийнято єдине можливе в цій ситуації рішення – наступати із заздалегідь недостатнім ресурсом.
Це частково схоже на те, як я воював у 14-му році [в батальйоні “Айдар” на Луганщині], але з одною важливою поправкою. Ми тоді теж були штурмовою піхотою, яка перша заходила, брала опорники й населені пункти. Так от власне вибити орків з опорника – це було 10% роботи. 90% роботи полягало в тому, щоб після цього утриматись.
Тому що вони відносно легко здають свої позиції. Вони не такі вже й міцні в близькому бою. Але оскільки йдеться про їхні колишні позиції, які добре закартовані і пристріляні, то як тільки їм надходить повідомлення, що все, тут тепер укри, то по їхній поміченій позиції починає відпрацьовувати їхня арта. Це в будь-якому разі дуже важко витримати. А різниця щодо 2014 року – в тому, що зараз ще й підтягується їхня авіація і починає відбомблюватись. У нас хоча б над головами нічого такого не літало.
А поки йде цей вогневий шквал, за цей час із другої лінії оборони підтягуються їхні резервні частини на броні. Ось так там це відбувається. Це ніби маятник, який хитається то в один, то в інший бік.
І треба віддати належне, що у росіян достатньо ефективна гнучка оборона, насправді. Не сталося такого, що от, ми тільки вдаримо, а вони “посипляться”, як на Харківщині у вересні 2022-го.
Заради справедливості маю сказати, що такі уявлення були тільки в людей у глибокому тилу. Ніхто з військових жодного дня не розраховував, що як тільки ми вдаримо, станеться диво і противник “посиплеться”. Навпаки, всі чудово розуміли, що коли росіяни стільки місяців готували оборону, то не трапиться якихось казкових речей.
Але росіяни одного не врахували. Того, що ми наперед теж знали, як саме вони будуть обороняться. І от коли підтягуються оці їхні резерви з другої лінії, дуже часто їх ловить наша арта.
І те, що ми зараз бачимо, наскільки в них великі втрати в бронетехніці, то це втрати саме не першої лінії.
Це втрати отих резервних частин, які підтягуються вибивати наших, а їх по дорозі вже чекає наша артилерія.
І, власне, оце мені дає найбільші підстави для обережного оптимізму.
Бо задача вкрай важка, яка там зараз виконується. І втрати в нас там, звичайно, є значні. Адже в наступі втрати завжди значні, це неминуче. Але таке враження, що, як це не парадоксально, при перевазі росіян у небі та в артилерії, за рахунок дуже грамотної роботи арти ЗСУ у ворога, як мінімум, по броні втрати значно більші за наші, а здається, що й по особовому складу більші.
Це парадоксально. Завжди та сторона, що обороняється, втрачає менше. А от ні.
Як мінімум по втратах маємо паритет, а може, все ж таки й на нашу користь.
Точніше стане ясно за пару тижнів.
От тому, власне, в росіян уже видно головне їхнє слабке місце. Це їхнє слабке місце – брак резервів. Наскільки воно слабке, покаже тільки подальше просування.
У них уже пішов “трішкин кафтан”…
– Українською це називається “охрімова свита“.
– У росіян не охрімова свита, в них саме “нестіраний галімий трішкин кафтан”. Коли для того, щоб залатати один шматок рукава, треба зрізати з другого рукава. От у них зараз така ключова проблема.
Поки в них ще є резерви другої лінії, ми зараз розбираємо першу, повільно й обережно.
Задача ж не просто пройти першу лінію. Пройти першу лінію не [єдина] проблема. Але якщо ми просто її пройдемо, то впремось у дуже добре забетоновану й окопану другу лінію, де сидітиме неміряно орків. Навряд чи це хороша перспектива. Тож фактично ми зараз, при розборі першої лінії, максимально витягуємо їхні резерви і знищуємо їх між першою та другою лінією.
Тобто задача стоїть така, щоб, коли ми вийдемо на другу лінію, вони вже були ослаблені і не мали резервів затикати дірки.
Наскільки це вдасться реалізувати, покаже тільки подальший бій.
– Чи лишається ще шанс, що вони можуть “посипатися”?
– Такий шанс лишається. Але це стане зрозуміло тільки після того, як ми повністю зруйнуємо їхню першу лінію оборони і в кількох місцях вийдемо на другу.
От тоді стане ясно, чи вони почнуть сипатися, чи в них почнеться паніка й хаос, чи, навпаки, виявиться, що вони другу лінію готові теж дуже організовано тримати, маючи резерви на третій і так далі.
От це стане ясно за пару тижнів.
– Ще мені здається, що зараз ми дуже ефективно вибиваємо їхні склади з боєкомплектом на великій дистанції…
– …До речі, мене Генічеськ просто вразив не тим, що ми в нього влучили. Це якраз, скажімо так, вже норма. Вражає те, що вони (росіяни) досі тримають настільки великі склади в одному місці. Ну, просто необучаємі вони! За такі речі треба карати.
– З іншого боку, до того, як ми отримали Storm Shadow, Генічеськ на півдні Херсонської області був недосяжний для наших ракет. А тепер це послаблює їхню оборону, тому що знищити боєкомплект теж дуже важливо.
– Так, ми ці ракети отримали фактично під цей наступ.
У селищі Рикове (стара назва — Партизани) поблизу Генічеська, на півдні окупованої частини Херсонської області, вибухнув великий склад зі снарядами росіян
Читайте також:
Командувач ПС Олещук підтверджує: авіація ЗСУ атакувала базу росгвардії в Генічеську. ВІДЕО
– Підсумуємо. Станом на 19 червня ми мали офіційні дані від Міністерства оборони про вісім звільнених населених пунктів на Запорізькому напрямку (на 26 червня – дев’ять). Результативне просування є, як мінімум, у трьох районах, починаючи від найзахіднішої частини Запорізької області і до Вугледара на Донеччині. При цьому також відбувається просування з флангів навколо Бахмута, там видно певне взяття міста в кліщі, але вже з нашого боку. При цьому почалося все це з такого собі російського ІПСО про те, що нібито “в укрів великі втрати – техніка, надана їм під цей наступ, вже вибита” тощо. Зі слів Путіна, лише з 16-го до 21 червня українські війська нібито втратили 27 танків і 260 бронемашин. Раніше він так само “знищив” п’ять із двох наших “хаймарсів”. Але в мережі було чимало документальних знімків, які показують і чимало “леопардів” підбитих і покинутих, і “Бредлі”…
– Ну, “чимало”. Наскільки я дивився по різних “оріксах”, підтверджених “леопардів” – п’ять.
– Так, п’ять. Росіяни просто так їх показують “масово”. А ось “Бредлі”, М113 й інших бронемашин – кілька десятків.
– Щодо М113, ну, я дуже перепрошую – це навіть більше старйо, ніж радянська БМП-1.
– Маю на увазі, що тут отримана від Заходу бронетехніка тримає удар, і коли та сама БМП “Бредлі” залишена на полі бою, це означає, що після ураження машини екіпаж імовірно залишився живий, він просто евакуювався. Про це пише Михайло Жирохов у статті для “Новинарні“:
Втрачені танки Leopard на Таврійському напрямку
А як ти реагуєш на закиди про те, що ми втратили значну кількість західної бронетехніки, отриманої під наступ, і, не дай Боже, будемо ще втрачати?
– Для мене просто абсолютно очевидно, що наступ без втрат бронетехніки неможливий. Не буває так. Навіть коли американці наступали в Іраку, при тому що вони наступали з величезною перевагою по всьому, все одно якісь втрати навіть там були. А ми, вибачте, наступаємо в абсолютно інших умовах.
Навпаки, я б сказав, що для тих умов, в яких наш наступ почався… Тьху-тьху, було б непогано, якби вони хоча б на такому рівні й трималися.
Поки що це прийнятні, заплановані втрати.
Читайте також:
У боях за визволення Запорізької області загинув боєць фрі-файту, воїн із 93 омбр Юрій Саманюк
Мені там один епізод дуже прикрий, про який я вже згадував. Буквально з самих перших днів цього наступу
їхня арта зуміла накрити нашу колону на марші. Це прокол, але й таке буває. Люди не ідеальні. Та мені здається, що такий момент поки був тільки один.
І що цікаво, немає безлічі підірваної бронетехніки на їхніх мінних полях. Оце цікавий момент. А воно ж там все заміноване. Та великої кількості підривів нема. Це означає, що наші інженерні саперні частини дуже добре підготувалися і свою роботу якісно роблять. Тобто є вже гарно відпрацьовані методи, як походити російські мінні загородження.
– При цьому паралельно відбуваються події в районі Бахмута і в районі Кремінної, яку ти вже згадував. І це є частиною загального задуму також?
– Це все одна війна, один фронт, і, звичайно ж, і ми, і орки в межах цього фронту перекидаємо всі наявні ресурси. Наразі ні в нас, ні в них немає ізольованих ділянок. Не слід розглядати, що десь окремо йде якась там Бахмутська операція, окремо – Запорізька тощо.
А з приводу перекидання військ ми просто не можемо втриматися і не позлословити, що найбільше перекидання, яке відбулося в наших опонентів, – це ганебна втеча спецназу “Ахмат”, котрий раптом вирішив, що їм абсолютно немає чого робити на Запоріжжі, натомість саме Білгород потребує їхнього захисту. Виглядає так, що тепер Кадиров має виставити могорич хлопцям з “РДК” і “Легіону “Свобода Росії” за те, що дав “кадировцям” можливість, нібито зберігаючи обличчя, вчасно втекти з фронту.
– Днями в ефірі одного з телеканалів ти сказав, що зараз ситуація нагадує армреслінг, коли руки суперників стоять на столі, і невідомо, чия рука переважить, а чия впаде донизу. При цьому ти відзначив, що ситуація важка для прогнозування. Я не питаю тебе про конкретний прогноз, що станеться. Я уточню, коли саме можу бути результат.
– Можу дати прогноз на найближчий час.
Я абсолютно вже впевнений, що першу лінію ми пройдемо.
Тепер вже впевнений, хоча ще тиждень тому – не був. А от подальший прогноз стане можливий тільки тоді, коли ми впремся в другу лінію, і стане зрозуміло, як вони її обороняють.
Я гадаю, за пару тижнів вже багато буде зроблено і зрозуміло. Далеко не все, але багато що.
Все-таки ризикну спрогнозувати, що за пару тижнів ми до другої лінії дійдемо. Мені дуже подобається той робочий темп, яким зараз іде цей наступ. Без бігом-бігом, “цигель”, погнали.
Наразі те, що я бачу, виглядає кращим за всі інші наступи, в яких і мені самому доводилось брати участь, і які я спостерігав минулого року.
– Каховська ГЕС та наслідки підриву греблі. Ми вже частково це питання порушили, коли говорили про те, чи можливий наступ через зміліле Дніпро. Але як науковець, біолог, викладач Моглянки – якими ти бачиш наслідки цієї події для екологічної системи України? Як це вплине на природу в ближчому і трохи дальшому майбутньому та як можна це виправити?
– Наслідки величезні. Я б сказав, що
після Чорнобиля це друга за масштабом екологічна катастрофа в нашій історії.
У неї є короткострокові і будуть довгострокові наслідки.
Короткострокові наслідки зараз в першу чергу вигрібає Чорне море. Туди винесло купу всього. З такого, що очевидно неозброєним оком, три дохлі корови на пляжах Болгарії чого варті. Оце показник, наскільки вже далеко дійшли заражені води.
Червень 2023. Сміття з Херсонщини, принесене на пліж в Одесі. Фото: Getty Images/Global Images Ukraine
Чорне море зараз переживає великий удар. Особливо якщо ще встановиться спека… Ми вже бачили фотографії тисяч дохлих рибин там, де пішла вода з Каховського водосховища. А за умов спеки ми побачимо такий самий мор риби вже в Чорному морі. Піде так звана гіпоксія: чим гарячіше, тим кисню у воді менше, а весь розчинений кисень піде на розкладання мертвої органіки, яку повиносило, відповідно, в морі дихати стане нічим, буде масовий замор. Якщо великої спеки не буде, тоді, можливо, обійдеться без замору.
Але в будь-якому разі, у дальшій перспективі, я б сказав, що Чорне море це перетравить. Все ж таки основну масу того, що винесло, становлять саме органічні забруднювачі. Грубо кажучи, мертвечина всіх видів. Плюс добрива з полів. Але навіть з огляду на це десь у межах річного циклу Чорне море з цим упорається.
Екосистема акумулює всю цю органіку. Навіть якщо зараз буде безкисневий замор, – це серйозний удар, але, в принципі, Чорне море з такими явищами стикалося. Це буде не перший безкисневий замор в історії Чорного моря, і ми знаємо, що після нього все ж таки якось система відновлюється.
Щоправда, нам ще не відомо, скільки неорганічних забруднювачів туди винесло. Не просто мертвої біомаси і пов’язаних з цим речей, а скільки винесло отруйних хімічних речовин, зокрема важких металів, які акумулювався в намулі багато років. Скільки винесло пестицидів, наприклад, які так само акумулювалися в намулі.
Я зараз один якраз з тих, хто над цим працює, щоб ми якомога швидше це дізналися. Тобто вже навіть відпрацювали і проби відібрали, попри війну, попри те, що там міни плавають. Відпрацювали, в яких європейських лабораторіях все далі буде перевірятись. Гадаю, що приблизно в межах місяця ми вже зможемо оцінити точніше. Ідеться про масштаб саме хімічного забруднення, що винесло з Дніпра до Чорного моря.
А от що стосується довгострокових речей, то тут уже будемо говорити не про море. А от довгострокові речі – це те, що станеться з колишнім водосховищем, з отою територією, яка була покрита водою впродовж останніх 70 років.
Я пригадую дискусії свого часу, коли деякі з наших радикальних екоактивістів справедливо казали, що взагалі побудова всього каскаду дніпровських гідроелектростанцій і водосховищ – це величезний злочин проти природи. Це абсолютно правда. Лише радянська влада дозволяла собі робити такі величезні водосховища на рівнинних річках. Ніде в світі так не роблять. Лише комуністи заливали водою мільйони гектарів родючого чорнозему. Це жах.
Але коли наші радикальні активісти пропонували: давайте спустимо цю воду, і воно відновиться, як було – я виступав категорично проти. Бо знаєте, люди добрі, так, це дійсно був злочин проти природи. Однак цей злочин уже стався, його наслідкам десятки років, і якщо ви просто спустите воду, воно магічним чином не стане таким, як було [до будівництва греблі]. Там не буде отого Великого Луку, який був. Там буде багатометровий шар річкового мулу. І коли цей багатометровий шар річкового мулу висохне, то піднімуться величезні чорні хмари пилюки, які буде розносити на тисячі кілометрів.
Тобто буде щось подібне тому, як у Штатах, коли там необережно розорали прерії і утворився так званий великий пиловий казан.
– Явище, яке тривало кілька років у середині 1930-х.
– Так. І в нас буде таке, тільки чорне, тому що річковий мул – він чорний.
Тобто тоді ми практично в усіх цих дискусіях дійшли до того, що краще греблі не чіпати. Радянська влада зробила повну гидоту, але вже живемо з тим, що є, це менше зло.
Дно Каховського водосховища, 25 червня 2023. Фото: “Мост”
А тепер ми опинилися в абсолютно новій ситуації, в якій одне з водосховищ вже просто не існує. Все, його зруйнували. І от далі виникають питання.
По-перше, чи відновлювати, як було? Тобто чи відбудовувати ту саму греблю і намагатися повністю залити водосховище в тих масштабах, у яких воно було до 6 червня?
Чи не відновлювати греблю взагалі, а спробувати відновити, навпаки, саме природне русло Дніпра і природну заплаву, той самий Великий Луг?
Чи робити якийсь проміжний варіант? Тобто, можливо, відновити водосховище, але не в повному обсязі, не до твоєї висоти води, яка була, а з трошки розширеним руслом Дніпра, але з частково збереженою заплавою?
Це все впирається не тільки в гроші. Для початку потрібно взагалі оцінити наслідки кожного з цих варіантів. І ця задача непроста.
Тут треба розуміти, що в будь-якому разі неможливо зараз – оп, і в межах року відновити греблю та водосховище, як вони були до вибуху. Мабуть, це було б найпростіше рішення, і найбільш безпечне. Але це неможливо.
На повне відновлення греблі знадобиться, по-любому, кілька років. А за кілька років там щось відбуватиметься. За кілька років там або висихатиме дно і підніматиметься пилова буря. Або, як я з’ясував, це не єдиний можливий варіант.
Молюск дрейсена
Може, пилової бурі й не буде. Тому що там на дні не просто мул, а сотні тисяч тонн двостулкового молюска драйсени. І ця драйсена, виявляється, наросла в кількості, якої ніхто не очікував. І вона своїми цими мушлями певною мірою стримує муляку. Може, і не буде такого вже стрімкого висихання.
Зате є інша проблема. Ти ж розумієш, що без води ці молюски вони вже зараз не живі. Відповідно, дуже скоро на сонці можна буде уявити сморід сотні тисяч тонни гниючої біомаси. Це взагалі новий поворот, який ніхто не прогнозував ще недавно.
У будь-якому разі, там щось катастрофічне відбуватиметься за той час, поки ми тільки зможемо заняття проєктуванням,
не кажучи вже про швидку відбудову.
І то я свідомо виношу за дужки такий фактор, як те, що території ще деокуповано.
Окей, беремо найоптимістичніший сценарій, що до кінця цього сезону біля Каховського водосховища орків уже не буде. Але від цього екологічна проблема меншою не стає.
Але особисто мені видається, що ми дійсно маємо шанс на унікальну річ: маємо шанс на хоча б часткове відновлення екосистеми Великого Лугу.
Поки ми не беремо економічний аспект. Але навіть якщо суто екологічно. Треба розуміти, що воно саме не відновиться. Що не можна просто його лишити, як зараз є, і там наросте Великий Луг. Ні, це має бути дуже велика програма екологічного інжинірингу.
Ось у Чорнобилі було простіше. Чорнобильську зону можна було просто не чіпати. Можна було лишити її в спокої, вивезти звідти людей, і там утворився найкращий в Україні на сьогодні заповідник. Чого там тільки не живе, чого тільки не росте.
А з Дніпром – ні, тут таке не проходить. Тут просто залишити, як є, – це найгірший сценарій із можливих.
За будь-якого сценарію – це відномлюємо греблю і водосховище, чи Великий Луг, чи проміжний варіант – має бути втілена велика меліораційна та агроекологічна програма. Яку ще треба розробити.
Але, як на мене, шанс частково відродити Великий Луг – він унікальний, і його гріх втратити. Я все ж таки просуватиму ідею. Якщо тільки не виявляться якісь інші фактори. Бо не все ще зрозуміло після катастрофи, далеко не всюди є доступ.
А поки я бачу бажаний варіант – відновлення нижньої течії Дніпра і Великого Лугу більш-менш такими, якими вони були до зарегулювання. З проходами для нересту риб – тому що, наприклад, осетрові в Чорному морі закінчилися саме на Каховській греблі, а поки був лише ДніпроГЕС, все було нормально. Осетри мають підніматися відносно високо і там нереститись. Можна це все відновити.
Взагалі, колись це були дуже рибні місця, саме Нижній Дніпро. Це можна спробувати відновити.
Однак для цього потрібна ціла програма. Це, мабуть, буде наймасштабніша в історії Європи програма екологічного інжінірингу. Хороша новина – в тому, що, я практично впевнений, на це нам європейські фонди гроші дадуть, і допомогу фахівців також забезпечать. Тобто треба дивитися вже в цей бік.
– Це щодо екології. А якщо говорити про відновлення з економічної точки зору?
– Я нещодавно спілкувався з пані Тамілою Ташевою, представницею президента в Автономній республіці Крим. І поставив їй дуже просте запитання: от ви говорите про плани деокупації Криму – а ви визначилися хоча б із тим, як ви плануєте в деокупованому Криму поновити водопостачання з Північно-Кримського каналу і, відповідно, поливне землеробство? Чи ви плануєте повернути те землеробство, яке було при кримських татарах до їхньої депортації, не зав’язане на дніпровську воду, а тільки на місцеві ресурси, й екологічно набагато більш правильне? Чи ви плануєте якийсь третій варіант? Наприклад, так, поливне землеробство, але не по радянській моделі, де 70% води випаровується, поки доходить до Криму, а вже на інших технологіях, базоване на крапельному поливі, з постачанням води по трубах, а не по каналах. Її відповідь полягала в тому, що ці запитання навіть ще не ставилися. Я був першою людиною, яка запитала про це керівників майбутнього деокупованого Криму. А вони взагалі в цю сторону ще не думали. А це ж три абсолютно різні варіанти розвитку кримської економіки!
Те саме стосується і всіх поливних земель півдня України.
Здебільшого, краще не чіпати те, що працює, навіть якщо воно працює погано. А поки працює, Бог із ним. Та тепер інша ситуація. Все. Ми опинилися в ситуації, коли радянська система меліорації вже зруйнована, її фізично нема. І от тепер треба для всього півдня України добре подумати: чи ми хочемо відновлювати саме радянську модель поливу? Ми хочемо взагалі відмовитись від поливу? Чи ми хочемо робити модель поливу, але іншу, з можливим водозабором в інших місцях? Я кажу про трубний водозабір, а не канальний, і так далі.
Все це нам треба розглядати в комплексі. Разом із питанням про Великий Луг і Каховську греблю. І це має бути одним із дуже вагомих факторів, коли ми будемо прогнозувати, що й як ми там плануємо відновлювати.
– Я розумію, про судноплавство на цьому відрізку можна забути.
– А чому ж? Можна і не забути. Але знову ж таки, стоїть питання, скільки саме метрів достатньо для судноплавства. Я не готовий зараз відповісти, скільки там глибина саме річища і скільки достатньо для судноплавства. Судноплавство все одно відбувалося не по мілководдю в цих частинах, які зараз відкрилися з-під води. Воно все одно ішло по тому, що було головним річищем Дніпра.
Наскільки я пригадую, серйозною перешкодою для судноплавства були тільки дніпровські пороги. Пороги залиті ДніпроГЕСом. ДніпроГЕС, слава богу, цілий. Тобто, по ідеї, Нижній Дніпро має лишатися судноплавним навіть у його природному варіанті.
Русло Дніпра в районі Херсона до катастрофи на ГЕС
– Мені сподобалося словосполучення – я думаю, що ми його надалі ще будемо чути багато разів: “екологічний інжиніринг”. Це те, що треба буде втілювати в якихось варіантах, а ці варіанти ще слід обрати.
– Так. Тут не варто сподіватись, що природа-матінка сама впорається. На жаль, це той випадок, коли занадто зіпсували те, що мали.
– Підбиваючи підсумок цього блоку, озвучу запитання з фейсбуку. Тетяна Горобченко: “Підрив греблі Каховської ГЕС. Яких першочергових заходів потрібно вживати для подолання наслідків?”
Чи я правильно розумію, що, маючи на увазі не роботу ДСНС, а трохи ширший підхід до проблеми, фактично виходить, що першочергові заходи, які ми маємо вже зараз втілювати, – це заходи теоретичного рівня, планування, аби перейти до будівельних робіт та екоінжинірингу одразу після деокупації? Якщо ми просто зараз не можемо відбудувати саму греблю (і ще, до речі, не відомо, які конкретні масштаби цього руйнування). І якщо там ще стоять орки, а вони нам заважають проводити будь-які роботи, навіть, значною мірою, ДСНСівські.
– Орки точно не завадять робити супутникові знімки. Робити докладний аналіз супутникових знімків і гідрологічних моделей. Оце те, що можна починати зараз.
Ну, а там, де тільки можливо, – ще й відбирати зразки, робити аналіз хімічних забруднень тощо. Принаймні по морю, починаючи від гирла Дніпра і далі. Ми це вже беремо. Із водосховищем складніше, але лишається принаймні наш берег.
Тобто зараз, в першу чергу, потрібен максимальний збір даних, щоб ми базувались не на якихось уявних концепціях, а оперували реальними речами – скільки, де, чого.
– Я сподіваюся, що той, хто почує нашу розмову, донесе ці поради до уряду й тих, хто приймає рішення. Що ось на такому рівні треба мислити і до такого готуватися, продумувати на кілька кроків наперед.
Читайте також:
Причиною вибуху Каховської ГЕС вочевидь став підрив у проході під водою, – NYT
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
