автор: Людмила Кліщук
фото авторки та з особистого архіву Нарімана Білялова
Під час бойового злагодження в Полтавській області на полігоні розвідник на псевдо “Іса Акаєв” прокинувся з відчуттям, ніби він в рідному Криму – в Джанкої. І це було непоясненне для нього відчуття, але відчуття дому. Дому, який відібрав ворог і дев’ять років тому, і 79 років тому.
Кримчанина Нарімана Білялова у довколавійськовому середовищі більше знають як “Ісу Акаєва”. Ветеран АТО/ООС, засновник та командир добровольчого батальйону “Крим”. Зараз це спецпідрозділ у складі Головного управління розвідки Міноборони України.
Наріман залишив окупований Росією Кримський півострів у 2014-му і добровольцем вирушив воювати на Донеччину та Луганщину. Тоді батальйон “Крим” результативно вів бої за Савур-могилу та на інших ділянках фронту. Після участі в бойових діях Білялов разом із сім’єю облаштувався на Вінниччині.
На “гражданці” чоловік докладав великих зусиль до справи до збереження самобутності й національної ідентичності кримськотатарського народу. Наріман є заступником голови громадської організації “Ветан” (“Батьківщина”), яка створена для всебічної допомоги тимчасово переміщеним особам та ветеранам АТО та ООС.
Рідний для нього Крим залишається недосяжним через оголошення окупантами у розшук за 205-ю статтею КК РФ (“створення незаконних збройних формувань”). Його квартиру та дачу “віджали” росіяни.
Кримський татарин. Воїн. Молодший сержант. Батько 13 дітей. Інженер-будівельник за освітою. І трішки романтик, котрий розповідає про свою любов до Криму.
В інтерв’ю напередодні 18 травня, Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, “Новинарня” розпитала Нарімана Білялова про участь підрозділу киримли в повномасштабній війні з РФ, візію її завершення та повернення Криму.
Наріман Білялов на зовнішній рекламі в проєкті Українського ветеранського фонду “Ветерани різні – перемога одна“
– Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення?
– Я мав мрію, і вона досі є – дуже хотів побудувати етнічне кримськотатарське поселення. Вирішили, що це має бути в Київській області, бо тут мешкає найбільше кримських татар [в Україні поза межами Криму]. Ми вже запустили роботу фонду, щоб акумулювати кошти на цю ідею, знайшли земельну ділянку. Це 5 гектарів приватної власності – власник був готовий віддати цю землю для реалізації нашої ідеї. Але почалася повномасштабна війна.
– Як пам’ятаєте ті дні, 23-24 лютого?
– Не тільки ті дні, а й за кілька місяців до того. Наприкінці листопада – на початку грудня 2021 року мені зателефонували мої друзі ще з 2014 року з ГУРу та сказали, що є ймовірність вторгнення з боку Росії. Я запитав, що робити. Мені відповіли – збирай людей, треба потроху проводити бойове злагодження та готуватися до цього всього. І вже орієнтовно з кінця грудня 2021-го та в січні 2022-го ми готувалися, робили закладки зброї про всяк випадок.
Наріман Білялов під час інтерв’ю
– У межах Києва?
– Не лише. Виїжджали і в Харківську область.
Відпрацьовувалося два варіанти: якщо росіянам вдасться окупувати більшу частину України і нам доведеться вести партизанську діяльність, і якщо ми напад відіб’ємо.
Якби склався гірший варіант (наприклад, окупували Київ), то нам би довелося вести партизанську війну.
– 24 лютого, ранок. Що ви робили?
– У ніч із 23-го на 24 лютого ми були в Києві. Отримували зброю. Нам зателефонували і сказали терміново збиратися. Ми під’їхали до мечеті на Нивках. Я привіз зброю, яку нам видали. Ми вирушили на Куренівку будувати барикади та готуватися до оборони. Звідти нас перекинули на Київщину – Мотижин, Макарів, Лишня, Северинівка…
Наріман Білялов
– Що найяскравіше запам’яталося з боїв за Київщину?
– Ми поверталися із завдання з товаришем, офіцером ГУРу. Трохи заблукали та вийшли на один блокпост. І нас там зустріли дві жінки з автоматами (сміється).
– А найжорсткіший спогад?
– Розстріляні росіянами колони мирних мешканців. Мертві жінки та діти лежали на дорозі. Між Мотижином та Северинівкою знайшли масове захоронення людей, яких катували та вбивали.
Решта – буденність війни. Але найстрашніше – це трупи жінок та дітей, які лежали і їх довго ніхто не забирав.
Читайте також:
Воєнні злочини росіян у Мотижині: як убивали старосту села та мирних мешканців
– Спецпідрозділ “Крим”. Які завдання підрозділу зараз?
– Вони залишилися незмінними – розвідувальна та диверсійна робота, штурмові дії. Де відбуваються важкі бої – нас іноді туди відправляють, щоб підтримати та підсилити піхотні підрозділи.
Бійці спецпідрозділу “Крим”
– Хто входить до цього підрозділу? Переважно кримські татари?
– Так. Серед нас немає кадрових військових. Ми наразі в складі “Шаман-бату” – це аналогічний “Кракену” підрозділ.
У нашого командира позивний “Шаман”, тому й така назва підрозділу. Ми разом працюємо.
– Якось ви казали, що знаєте всі партизанські стежки на півострові…
– Не скажу, що особисто я багато знаю. Але щось таки знаю. Дещо знають інші хлопці. Я за характером активна людина. Я люблю Крим. Вихідними ми часто виходили в гори, в ліс із друзями. Не так море приваблювало, як гори та ліс, побродити тими стежками. Це під Сімферополем…
Бійці спецпідрозділу “Крим” у звільненому Херсоні
– Люди з вашого підрозділу вмотивовані тим, що хочуть дійти до визволення Криму?
– Так, хтось це проговорює вголос. Хтось просто мовчки робить. Але всі хочуть додому.
Читайте також:
“Відіб’ємо Донбас – візьмемося за Крим”.
Як воює, тримає рамазан та служить Україні кримський татарин Алім Керімов
– Чи допускаєте ви деокупацію Криму суто військовим шляхом?
– А без цього не вийде…
– Але ж будуть великі втрати з нашого боку.
– Війна, що вдієш. Дипломатія? Це не той народ (росіяни), з яким можна домовлятися.
– Ідеальний варіант повернення Криму, на вашу думку?
– Входження Збройних сил України туди. Не знаю, наскільки все пекельно відбуватиметься, які бої триватимуть. Але, в будь-якому випадку, це буде. Бо просто так звідти ніхто не піде. Хтось точно буде чинити спротив, хтось просто тікатиме.
Звільнення Криму, думаю, буде стрімким.
– Чому?
– Бо ЗСУ за весь цей час навчилися воювати як сучасна армія. Нас добре підтримують у цьому сенсі союзники. Позитивно вирішується питання з боєприпасами. У нас буде достатньо техніки, зброї та боєприпасів для того, щоб все зробити швидко.
Але, в будь-якому випадку, після збройного звільнення будуть підключатися дипломати, щоб перемогу військову закріпити юридично.
Боєць спецпідрозділу “Крим”
Тим, що ми вийдемо на кордони 1991 року, війна не закінчиться, я вважаю. Поки ми, з Божою поміччю, не розвалимо цю державу (РФ) – вона завжди буде нашою загрозою. Висітиме над нами Дамокловим мечем.
У нас є велика можливість допомогти людям, які хочуть відділитися від Росії й жити окремо – Ічкерія, Інгушетія тощо. Так, це невеликі республіки Північного Кавказу, але якщо, з допомогою Аллаха, нам це вдасться зробити, то… Якщо РФ максимально покромсати – вони заспокояться. У них не буде сили та можливості [вести війну проти України]. Головне – переформатувати цю державу, щоб вона не залишилася в цих кордонах, у яких є зараз. Бо вона все ще буде проблемою для нас.
Читайте також:
Представник уряду “незалежного Татарстану за кордоном” Нафіс Кашапов:
Війна розбудила національні республіки в Росії
– Скільки ще триватиме війна, на вашу думку? Коли ми будемо в Криму?
– Нам треба підготуватися та не забувати, що противник – досить сильний. У них набагато кращі мобілізаційні можливості, ніж у нас. Які би санкції проти Росії не вводили, у них все одно кращий ресурс, ніж у нас. Як би Путін не розвалював економіку та ВПК, вони все одно є та все одно щось виготовляють. Плюс запаси. Так, ми можемо сміятися, що РФ використовує танки 40-50-х років минулого століття. Але вони все одно стріляють та вбивають людей. Не можна недооцінювати свого ворога. Переоцінювати – теж.
Війна, думаю, ще затягнеться приблизно на два роки.
– Але якщо вже б’ємося – то до визволення Криму.
– Так. До кордонів 1991 року. Виходимо на наші кордони – і потім допомагаємо нашим побратимам з Кавказу, Поволжя.
– Яке ваше улюблене місце в Криму?
– Там кругом добре. Навіть просто в степу дуже добре – коли кінець травня та початок червня, спека, нагріваються трави, пахне полином. Запах повітря дуже насичений від нагрітого на сонці різнотрав’я… Я в 2014 році під Маріуполем виходив у степ, лягав, заплющував очі – і в мене було відчуття, ніби я в Криму.
Бійці спецпідрозділу “Крим”
А коли ми цьогоріч були на Запоріжжі, то теж виходив у степ… Теж дуже нагадало Крим: запах трав, шум вітру, тепло, сонце. Закриваєш очі – і відчуваєш це. Це дуже мотивує. Всі хочуть повернутися додому. Всі мріють про це.
І я думаю, що наш підрозділ у поверненні Криму гратиме не останню роль. Ми будемо одними з перших, хто заходитиме в Крим. Нас добре готують, в тому числі до серйозних боєзіткнень. Керівництво нашого підрозділу старається з нас зробити вмілих, загартованих, досвідчених, грамотних воїнів, які виходитимуть з бою з мінімальними втратами.
– Відчуваєте, що живете в історичний час?
– Так. І я дуже радий, що так склалося. Важко, але свобода – дуже дорога річ. За неї треба платити.
Якщо ми хочемо бути вільними – отже, ми маємо бути сильними. А сила загартовується тоді, коли людина щось втрачає: комфорт, близьких. Людина або ламається, або загартовується. Є таке прислів’я: “Вантаж, який не зламав нам спину, зробив нас міцнішими”.
Наріман Білялов “Іса Акаєв” із побратимом
– Яким ви бачите майбутній статус Криму у складі України? Кримська область? Чи й надалі автономна республіка?
– Дуже хочу та мрію, щоб Крим був національною територіальною автономією кримських татар. Я розумію, що може виникнути тисяча різних питань, на які я наразі не зможу відповісти. Але це моє бажання, і я заради цього зараз б’юся. Думаю, що є багато українців, які мене підтримають в моєму бажанні. Дасть Бог, все буде добре.
Ми знайдемо можливість реалізувати деокупацію Криму так, щоб було комфортно всім, хто мешкає в Криму. Бо відродження та повернення мого народу до своїх культурних, релігійних цінностей та історичної самобутності, етнічної ідентичності – по-іншому не вийде. Нам це обов’язково треба буде зробити. І я дуже сподіваюся на підтримку в цьому питанні держави та українського народу.
– Чи є на материковій Україні місце, де ви відчуваєте себе, як в Криму?
– Недавно їздили на полігон у Полтавську область. Ми приїхали пізно вночі в місто, я вранці прокинувся, вийшов у двір – а відчуття, ніби я в Джанкої. Не знаю, чому. Це важко пояснити. Але те відчуття мене довго не відпускало.
Президент Володимир Зеленський нагороджує Нарімана Білялова під час іфтару 7 березня 2023. Фото: ОП
– Що з вашим домом у Сімферополі?
– Поняття не маю. Знаю, що його в нас “віджали”. Зараз у квартирі на бульварі Франка живуть ФСБшники. Дачу теж “віджали”, не знаю, хто там мешкає. На дачі росли персики, айва…
– …Дасть Бог, завершимо війну, я дуже хочу максимум уваги приділяти своїм дітям. Бо за ці вісім років я їх, на жаль, обділяв увагою.
– Скільки у вас дітей?
– Багато, – сміється. – Тринадцять. Тих, що зі мною жили – одинадцять. Наймолодшій доньці Халіме-Шарфе у квітні виповнився рік. Одну з моїх бабусь так звали.
– Ви евакуйовували родину? Наскільки пам’ятаю, вони мешкають на Вінниччині, біля складів з боєприпасами.
– Вони виїжджали вже з початком повномасштабного вторгнення. Нам допоміг муфтій, який зв’язався із муфтіятом Румунії – там мешкає наша велика діаспора. Звідти прислали автобуси, їх із Вінниччини довезли до кордону, там допомогли оформити всі документи та супроводжували аж до Туреччини.
– У вас є відчуття, що ця евакуація – це квиток в один кінець для них?
– Ні, звісно! Всі будуть повертатися!
Діти зараз почали навчання там, у школі. Потихеньку. Ті, що менші і підростуть – теж підуть навчатися. Але всі вони однозначно повернуться додому – в Крим, 100 відсотків.
Наріман Білялов під час інтерв’ю
– Наступного року зустрічаємось у Бахчисараї? Смакуємо плов?
– Наступного року. Але будуть чебуреки (сміється).
Я вже поспілкувався зі своїми сестрами, ще після звільнення Київщини. Сказав, що хочу після війни в себе в селі, де мешкали мої батьки, на нашій вулиці накрити стіл – на всю довжину вулиці. Запросити всіх своїх друзів та побратимів. Щоб поїли, пригадали хороше і сумне. Пригадали тих, кого з нами немає. Дуже хочу таке зробити.
Це між Бахчисараєм та Сімферополем, село Трипрудне, раніше називалося Терек-Елі. “Терек” – це “тополя” в перекладі з кримськотатарської. Сестри сказали, що зберуться і насмажать чебуреків.
Читайте також:
Кримські татари з батальйону “Крим” повернули вкрадений росіянами ноутбук його власнику
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
