Воєнні злочини росіян у Мотижині: як убивали старосту села та мирних мешканців

 

автор: Олексій Барановський
з Київської області
фото автора

Мотижин – невелике село в Бучанському районі приблизно за 40 кілометрів на захід від Києва, трохи південніше Житомирської траси. Із 27 лютого до початку квітня він був під окупацією російської армії.

23 березня загарбники забрали голову Мотижинської сільради Ольгу Сухенко, її чоловіка Ігоря та сина Олександра з їхнього будинку. 3 квітня, після втечі російських військ із Київщини, усю сім’ю знайшли в братській могилі в лісі за селом. До загиблих застосовувалися тортури – кінцівки були переламані, нігті вирвані, черепи пробиті.

Закопали Сухенків та ще одного чоловіка просто біля виритого в лісі росіянами бліндажу. У ньому окупанти влаштували катівню.

Пізніше поряд знайшли поховання ще однієї розстріляної жінки. Загалом у Мотижині з населенням у тисячу людей російські загарбники вбили близько 30 цивільних мешканців.

За словами сусідів, рудий собачка сім’ї Сухенків, Топік, біг слідом за господинею, коли її виводили з дому російські солдати. Отримавши удар чоботом, він заскавчав на всю вулицю, і більше ані його, ані родину голови в Мотижині ніхто не бачив.

Голова і партизани

Мотижин – село заможне. При цьому оселя голови сільради, котра обиралася на цю посаду чотири терміни поспіль із 2006 року, далеко не найфешенебельніша.

Як розповідає завідувачка будинку культури Любов Коляденко, близька подруга старости села, Ольга Сухенко на своїй посаді зробила чимало. “Відремонтували школу, будинок культури, збудовали дитячий садок, лікарню, заасфальтували дороги, зробили благоустрій – все робилося завдяки Ользі Петрівні”, – перераховує Любов Коляденко.

Місцеві жителі справді дуже цінували свою голову, принаймні всі як один називають її не за посадою, а винятково Ольгою Петрівною.

Ольга, Олександр та Ігор Сухенки

Коли наприкінці лютого Мотижин на місяць опинився під окупацією російської армії, Ольга Сухенко займалася координацією допомоги мешканцям, розподілом гуманітарки, підтримкою господарства села в робочому стані.

А ось зброї в руках у місцевої самооборони не було.

“Зброї нам не видали. Може, й привозили, але не встигли. Коктейлі Молотова тільки наробили, але тут три колони бронетехніки заходили, приблизно по сто одиниць кожна, що їм ті коктейлі”, – розповідає тероборонівець Мотижина В’ячеслав Котуз. У минулому він теж депутат Мотижинської сільради, колега Ольги Сухенко.

В’ячеслав Котуз

Проте і без зброї місцеві тероборонці знайшли способи партизанських атак на загарбників.

“Колони, що обкопалися в лісі, тягли лінії зв’язку між своїми стоянками, а ми різали їм дроти. По мені стріляли, дивом не зловили”, – згадує Котуз.

До тероборони села долучалися і чоловік Ольги Сухенко Ігор, а також їхній син Олександр.

Ще одним партизанським методом боротьби мотижинців з окупантами була передача Збройним силам України інформації про пересування та дислокацію ворожих військ.

“В умовах воєнного стану це ще й обов’язок будь-якого сільського голови”, – нагадує координатор тероборони Мотижина Володимир із позивним “Прапор”.

“Була тут дівчина одна 17-річна. Так її семеро… І кинули в колодязь”

Деталі вбивства росіянами Ольги Сухенко встановлюють слідчі. Але односельці впевнені, що сім’ю голови окупанти запідозрили у співпраці з ЗСУ, а катували тому, що жінка жорстко відстоювала свою проукраїнську позицію і відмовилася перейти на російську сторону.

“Голова проломлена, шматки мозку в піску, нігті висмикнуті, кінцівки переламані. Росіяни – це не армія, а стадо дикунів, покидьки”, – тихо говорить В’ячеслав Котуз над місцем, де знайшли сім’ю Сухенків та чоловіка, якого називають полоненим українським розвідником.

Трупи замордованих армією РФ мирних українців у братській могилі в лісі біля села Мотижин Бучанського району

Поруч у лісі знайшли поховання з тілом молодої жінки Ярослави. Це киянка, яка приїхала сховатися до родичів від бомбардувань столиці.

“Коли колони російської техніки почали входити в село, тих, хто намагався виїхати, просто розстріляли. Ярославу застрелив снайпер. Потім орки пояснили батькові – “а чого вона була у чорному й тікала?” – розповідає брат убитої Євген.

Катівня в лісі, де Сухенків піддавали тортурам

Як вважає В’ячеслав Котуз, за місяць окупації села росіяни, ймовірно, вбили більш ніж 30 мотижинців. “Тіла наших односельців продовжують знаходити і в сусідніх селах, тому кількість може збільшитися”, – вважає він.

“Була у нас тут дівчина одна 17-річна, щоправда, виглядала вона старше. Так її семеро… А потім викинули в колодязь”, – розповідає літній мешканець села Петро Коцуба і починає плакати.

Він не може вимовити слово “зґвалтували”, його голос знову зривається.

Відео:

Натомість мародерства в селі росіяни майже не чинили. Мотижинці пояснюють це тим, щ поруч на трасі Київ–Чоп росіяни знайшли склади супермаркетів АТБ, тож проблем із провіантом та алкоголем не мали. У місцевих жителів вилучали постільні речі, одяг та білизну.

Важкий період окупації в рідному Мотижині поруч із земляками перебув і відомий політик Роман Безсмертний – колишній народний депутат, віцепрем’єр-міністр, посол у Білорусі, член переговорної групи з питань Донбасу. Він сприяв Сухенкам у роботі. Вижив.

“Мотижин – важлива для них точка була, звідси “градами” можна було бити і по Бучі, і по Гостомелю, і по Києву. У них же дальність 40 кілометрів. Але й прилітало їм назад від наших теж добре”, – пояснює тактичну обстановку В’ячеслав Котуз. “А вже коли контрнаступ ЗСУ розпочався – втікали просто як таргани”, – додає він.

Похорон усім селом

На похорон сім’ї Сухенків 7 квітня зібралося практично все село. Із Києва приїхали футболісти друголігового професійного клубу “Чайка” (Петропавлівська Борщагівка), де грав Олександр Сухенко. Зібралися і гравці мотижинської команди “Колос”, президентом якої був Ігор Сухенко.

Друзі Олександра Сухенка – футболісти – на похороні

У матері Ольги Сухенко підкосилися ноги над могилою онука: “Діточки, заберіть мене з собою”, – заголосила.

Песик Топік повернувся на подвір’я оселі Сухенків лише напередодні похорону. Схудлий і зі стомленим поглядом.

Коли труни опустили в могилу, а люди почали кидати землю жменями, собака метався між купами ґрунту, ніби намагаючись запобігти неминучому.

Олена Сухенко з чоловіком

Після завершення траурної процесії дорогою від цвинтаря до села йшли обнявшись донька Ольги Сухенко Олена з чоловіком, а слідом за ними Топік.

Топік

Читайте також:
Роман Безсмертний пережив окупацію в селі Мотижин:
“Односельці мене шукали в братській могилі, та я вижив”

“Вони по собаках стріляли. Бояться їх”. Як Буча повертається до життя після звільнення


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".