автор: Анастасія Федченко
фото авторки, пресслужби 1-го окремого механізованого батальйону “Вовки Да Вінчі” та з архіву героя
Богдан на вигляд молодший за свої 27. “Сивого волосся не видно в темряві”, – сміється він.
Боронить Україну з 2015-го. Спершу “підвойовував” у складі добровольчих підрозділів. Сподівався, що невдовзі бойові дії закінчаться. Але вони тривали. Тож після того, як захистив диплом, гранатометник Богдан підписав контракт зі Збройними силами. Мав кілька ротацій на Донбас у складі 58 омбр. Із “виговцями” зустрів і повномасштабне вторгнення.
Віднедавна – у батальйоні “Вовки Да Вінчі”, що в новоствореній 67-й окремій механізованій бригаді “ДУК” ЗСУ. Став там офіцером.
Коли цей матеріал готувався до публікаціїї, я запитала в Богдана, які має новини. Він відповів, що воює на Донеччині, вони “за тиждень накришили з розвідвзводом вісім чоловік” і що їх дуже потрібні постріли ОГ-9/ОГ-15.
Про свою війну, “цвинтарні” пригоди, технологічну помсту російським снайперам, підтверджених і непідтверджених убитих ворогів та загиблих друзів-росіян Богдан розповів у великому інтерв’ю “Новинарні“.
– Спочатку я просто хотів перевірити себе: витримаю чи ні, – пояснює Богдан, чому вперше поїхав на Донеччину, таку далеку від рідного Львова. – Я виріс у квартирі, не вмів колоти дрова. Але нічого, навчився, звик жити в бліндажі без душу та унітазу. І коли воюєш певний відрізок часу, з’являються друзі та колектив, перед якими соромно дати задню: “Пацани, я «зрізаюсь», у мене сім’я-діти”. Не можеш так просто кинути, бо не зможеш дивитися в очі друзям, які продовжують цю роботу, а деяких узагалі нема. Це означатиме зрадити пам’яті своїх загиблих друзів.
Богдан під час інтерв’ю “Новинарні“
Хлопець вчився в університеті і їздив на передову у вільний від пар час. “Підвойовував” до 2017-го, і “відрядження” на фронт у добровольчі підрозділи його влаштовували: встигав вчитися, брати участь у бойових діях, переймати військовий досвід та відпочивати.
– Армія – це зовсім інший світ. Це те, що змінює світогляд. Коли ми зустрічаємося із хлопцями з інших підрозділів, завжди обговорюємо, як у них працює те чи інше, як вони вирішили якусь проблему. Це ніби зустріч випускників, – посміхається Богдан. – Особливо з тими, кого не бачив по кілька років. Ділимося пережитим. Аналізую почуте і звідти щось беру, намагаюся вчитися на чужих помилках.
Після підписання контракту і кількох років служби солдатом у різних підрозділах Бодя, як його всі називають, нарешті став молодшим лейтенантом. Це світлої пам’яті “Да Вінчі”, Дмитро Коцюбайло, у 2022-му запропонував очолити протитанковий взвод у новоствореній бригаді.
Богдан і Дмитро Коцюбайло “Да Вінчі”
– Я і ПТУРи (протитанкові керовані ракети – “Н”) знаю, і СПГ (станкові протитанкові гранатомети). СПГ – це взагалі моя зброя, з якою я кілька років воював. Я був навідником СПГ.
– У цій “великій” війні СПГ помічний? Адже він працює на досить невелику відстань.
– У кожній зброї можна знайти переваги. “Виловлювати” піхоту ним дуже добре. Він невеликий, легкий, із ним можна пройти туди, куди машина не доїде. Кумулятивними вистрілами можна “розбирати” укріплені точки типу кулеметних гнізд. А з закритої позиції ним узагалі можна робити страшні речі – СПГ дістає до 4,5 км. Якщо коригувати дроном, можна добре працювати.
Богдан з СПГ
Бодя дуже любить станковий гранатомет і може довго про нього розповідати. Ба більше, всі успішні “операції” з ним знімає на відео: з коптера чи спеціальним фотоапаратом. Йому важлива ця підбірка.
– Монтую, підкладаю круту музику і викладаю в соцмережі. Що викладати не можна, у мене в телефоні, – знову посміхається.
Одне з відео (заходьте за посиланням) – про ворожого снайпера, вбитого неподалік Донецького летовища.
Нарізка від “Новинарні“:
У 2021-му, коли Богдан був уже в складі 58 омпбр імені гетьмана Івана Виговського, стрілець унадився працювати по позиціях наших вояків біля сіл Опитне та Піски. “Виговці” стежили за ним три дні.
– Він заступав, коли темніло. Ми простежили, що він виставляється, ставить тепловізійні екрани з карематів, наметів, аби його не було видно. Зрозуміли, що його можна “відпрацювати”. Але там дистанція 400 метрів, трохи не так висунешся – і все. Та оскільки він приходив у сутінках, ми СПГ виставили вдень. Одного дня снайпер не з’явився, і ми подумали, що вже впустили його. Але ні, знову вийшов. Друзі зі спецпідрозділу притягли з собою гвинтівку, ще один СПГ, ми дочекалися, поки він розкладеться, виставить ці екрани і просто навалили з обох гранатометів. Потім прийшло перехоплення, що він і його другий номер померли. Це була карма. Їм повернулося те, що вони заподіяли. І в підрозділу, що стояв перед нами, і в нас на тих позиціях були втрати. У нас – один загиблих і двоє поранених від нього. І ми його за це покарали, – говорить Богдан. Із посмішкою додає. – Снайпер думав, то він за нами стежив, але помилявся.
Богдан
– Ти кажеш, гранатометники вистежували снайпера три дні. Як це відбувалося?
– Ми вирішили підійти з боку комфорту. У нас був звичайний тепловізор, у який дивилися стоячи. Я вирішив зробити інакше: підключив його через Wi-Fi до телефона, поставив на найдешевшу триногу для фотоапарата, поставив китайську поворотну голівку, і вже на неї – наш “Пульсар”. Ми сиділи, пили каву в окопі, пультом крутили тепловізор і дивилися “кіно”. Наче охоронці в АТБ, – посміхається Богдан. – Але так і люди не змучуються, і не ризикують, і зір не псують.
Перед тим вони з гранатомета поцілили в іншого найманця, який дивився в тепловізор. В окупантів для цього була незмінна точка.
Гранатометник Богдан вичікує
– Я вдень навівся і просто чекав. Щойно він висунув свою дурну голову, як у нього одразу полетіло. Спершу не вийшло – граната зрикошетила. Я почекав два дні і повторив, але вже осколковим, а не кумулятивним. Влучило просто в нього. По суті, ми спрацювали як снайпери, тільки не зі снайперською зброєю. І вже після того випадку з’явилися їхні снайпери, щоб за нами полювати.
Богдан і його розрахунок закидали кумулятивні вистріли у ворожі бійниці, працювали по піхоті, по шляхах підвозу.
– Вони (окупанти) тільки приїжджають розвантажувати каністри з паливом, снаряди чи булочки, як по них одразу летить. Ми їх настільки за***бали, що вони припинили їздити вдень. Я під Горлівкою поставив собі гранатомет біля бліндажу. Аеророзвідник, щойно щось бачив, повідомляв про це, і за дві хвилини я вже сидів біля свого СПГ. Вони щойно виходять із бліндажа розвантажуватися, і по них летить.
Взаємодія БПЛА і СПГ
Наші намагалися працювати і вночі – бити в бік фар.
Із перехоплень Богдан знає, що в ту ротацію завдяки його роботі командирові роти “народних міліціонерів” відірвало ноги, розбило кілька ворожих машин.
– А по їхніх ДОТах (довготривала оборонна точка) ми працювали, як зі снайперської гвинтівки – після першого пострілу ховали СПГ, адже одразу видно пил. Щоб не було багато пилюки, поливали перед роботою водою і перед гранатометом, і за ним. Щойно бачили у бійниці рух, як туди летіла кумулятивна граната. А уламковими працювали по машинах, по піхоті, яка йшла з крамниці чи на зміну спостережникам. Під Донецьком противник уже не був, як картонні мішені. Намагався відповідати.
Робота гранатометників
Так само, як і того снайпера, покарали донецьких ПТУРистів. Влучили в пускову установку біля нового терміналу. Але не мали підтверджень про загиблих.
– Однак їм було несолодко, – підсумовує Богдан.
Читайте також:
Командир 58 омпбр Дмитро Кащенко: Коли помру, потраплю в рай. Бо в пеклі вже був. Пекло було в Пісках
Повномасштабне вторгнення застало його в пункті постійної дислокації на Сумщині. Богдан вважав: росіяни просто пограють м’язами, буде хибна тривога, може, загострення на Донеччині та Луганщині.
Богдан
– Коли вони поперли з усіх боків, я не міг отямитися. Як це – по Києву ракети? Я був шокований. Перші три дні “цієї” війни – це була жесть і безлад. Але водночас як працює російська пропаганда! Адже вона не тільки росіян, а й цілий світ переконала, що РФ має потужну армію, що їх багато, що в них, авіація, техніка. А виявляється, що це просто “чмоні”, яких б’ють чернігівські трактористи. Один зростом 1.20, другий – 2.10, але в першого форма від 2.10, а в другого – від 1.20. Їхнє оснащення, їхня розвідка взагалі не витримують критики. “Чмоня” – це і є збірний образ російського солдата, який краде пралку та унітаз. Вони не налаштовані були воювати, вони навіть не знали, навіщо сюди йдуть. Я думаю, частина з них реально думали, що їдуть на навчання. Однак не почали розвертатися, коли побачили, що щось не так, а як справжні барани, пішли стріляти. – Боді важко послуговуватися цензурними словами, коли говорить про росіян, тож він багато лається.
Каже, що росіяни не мають не лише нормальної форми і турнікетів, а й логіки. Українські військові намагаються працювати логічно: не “накривати” групу з трьох загарбників із великої артилерії, адже в такому випадку можна відпрацювати гранатометом. А росіяни по всьому б’ють із 152-го калібру!
Богдан за роботою
– У них є така можливість, бо в них – купа снарядів. У травні-липні нам було реально тяжко. Їхня арта не замовкала. Це доки нам дали “хаймарси”, різну далекобійну артилерією. Тяжко впоратися, коли ти сидиш і нічого не можеш вдіяти, тільки думаєш: “Коли це все вже закінчиться?” А як їм почали “виносити” склади з боєприпасами, як вони почали отримувати гідну відповідь, ми такі: “Ого!”. А кацапи: “Ого-го!” – посміхається Богдан. – Такі моменти дуже піднімають бойовий дух. Так само, як і Харківська операція чи звільнення Херсона, навіть якщо в тебе на напрямку повна дупа. Ти розумієш, що ніфіга в Росії не друга армія світу. Хіба друга з кінця.
Богдан за роботою на СПГ
Богдан каже, що “вагнерівців” іще може зрозуміти: ті – просто найманці, які заробляють гроші. А російських “чмобіків”, а також військових із колишньої ОРДЛО – ні.
– Ти хоч у своєму дворі порядок наведи, а тоді вже лізь сюди, – каже зневажливо Богдан. – Ваня з якогось Омська їде в Україну і каже, що візьме Миколаїв. Ти хоч знаєш, де той Миколаїв? Ти його назву дізнався у 2022-му, і то тільки тому, що твого брата десь на тому напрямку за***рило. Їм же, якщо вб’ють, додому їхати 3 тисячі кілометрів у пакеті, в якусь Читу. Мелють щось про геополітику. Ви хоч знаєте, що це слово означає? Путін хотів добитися розбрату, але українці, навпаки, об’єдналися. І старі, і малі – всі хочуть дати п***ди русні.
Перший серйозний бій “великої” війни Богдан побачив на Сумщині. Його земляк, капітан Віталій Дерев’янко “Танцор”, на “бехах” зустрів колону російських БТР-82. На іншій дорозі “своєї” колони чекав Бодя.
Богдан із побратимом
– Але на мене ніхто не поїхав. Мені дали наказ відкочуватися на визначені рубежі. Ми знялися, нас було троє з “мухами” (гранатомет РПГ-18) і ПТРК. Сказали, що за 20 хвилин пішла вже колона на нас. Та нас там уже не було. Пішли чутки, що Танцора вбили, ще когось убили. Ми думаємо: “Що за фігня?” А вони виїхали всі на одній БМП-1, машина була обвішана людьми – на броні, в десанті, на гарматі! Нам потрібно було контролювати міст. Стою я з “Фаготом” (радянський ПТРК), чую “гуслянку” (сленгова назва гусеничної техніки). Наводжу ракету, дивлюсь у приціл – вибігають наші пацани і кричать: “Не стріляй!” Дивлюсь, а на БМП сидить Танцор, гордий, мов на параді, із перемотаною головою. Ми видихнули: добре, що живий! – згадує Богдан.
Після боїв на Сумщині їхній підрозділ приєднався до решти бригади, яка боронила Чернігівщину. Відтак – відпочинок і ротація на Луганщину.
Богдан
– Я заїхав 12 травня. Мали бомбити переправу в Білогорівці біля Лисичанська. Там уже йшли бої, ділянка переходила з рук у руки. І жорсткі артобстріли. Ми знову перетнулися з Дерев’янком і трималися разом, бо від моєї роти мало що лишилося. Була ситуація, коли Танцора поранило в ногу, і він ішов із позиції, спираючись на моє плече. Ідемо, жартуємо: “Ось закінчимо війну, приїдемо до Львова, нап’ємося пива” – і тут по нас починають стріляти з кулемета трасерами. Із танка! І танкова гармата теж стріляє. Ми впали на узбіччя, і хвилин 40 нам не давали піднятися. Коли трохи зменшилася щільність вогню, ми поповзли, а потім і пішли. Ідемо “на папіросі” біля цвинтаря, думаємо, що вже нічого не станеться. І тут чутно: “ббух-ббух-ббух!” – “Град”. Ми знову впали.
Один снаряд упав метрів за п’ять від нас! А ми на асфальті, і в нас – жодного уламку.
Хоча мене підкинуло від того всього, знудило від контузії. Мені взагалі подобається запах пороху, але тоді не сподобався зовсім. Однак потім, на щастя, ми таки дійшли до КСП роти. Деньок, звісно, видався… Уже темно, ти нічого не бачиш, і єдине освітлення – це будинки, що горять. І тільки шум уламків навколо, – розповідає військовий.
Богдан під час інтерв’ю “Новинарні“
За місяць після “цвинтарних” пригод Богданові стало настільки зле, що навіть звернувся до медиків. Ті ставили крапельниці після контузії. Але Бодя знову повернувся до Танцора.
– Я в нього був як місцевий начальник артилерії, ми з цього сміялися. Йому дали “Рапіру” (протитанкова гармата калібру 100 мм), два танки, 82-й і 120-й міномети і [гармату] Д-30. І я тим усім командував.
Читайте також:
“Дуже хочу визволити рідний Токмак. І знищити тамтешніх зрадників”.
Велика історія Андрія “Хрома”, розвідника Вовків Да Вінчі
Під час повномасштабної війни Богдан втратив двох товаришів – братів Бутусіних. Етнічні росіяни з Владивостока у 2014-му переїхали в Україну, боронили її на фронті. Богдан познайомився з ними неподалік ДАПу. Солдати Бутусіни були дуже активні, ввесь час прагнули навчитися чогось нового.
Полягли брати на Чернігівщині. Як справжні герої.
Богдан і брати Бутусіни (по центру)
– Я хотів би, щоб так, як вони, воювали всі наші громадяни. У них був такий дух! Вони до останнього воювали. Біля їхніх тіл знайшли море гільз, відстріляні “мухи”. Вони підбили БМП, набили піхоти, і кацапи були дуже злі на них. Так поруч і загинули Рома і Льоня.
У Бутусіних велика сім’я – в батька було 12 дітей. Тато воював у “Правому секторі”, зараз теж десь “підвойовує”. Такі вони, справжні. Воювали, щоб скинути путінську владу в Росії, щоб вона більше нікому не завдала горя, – зітхає Богдан.
Йому кожна втрата дається важко. Болісною була і загибель сержанта Павла Колесника: уродженець Чернігівщини поліг 13 травня 2021-го від кулі того самого снайпера в Пісках.
Пам’ятник Павлові Колеснику
– Він такий роботяга. У нього були золоті руки: техніку крутив, дрова колов. Ми з ним кардинально різні, але здружилися. Він виріс на кордоні з Білоруссю і мав дуже смішну вимову, і сам такий веселий. Ми його звали “Паша Калі”, бо він казав не “коли”, а “калі”, і ми питали: “Що колоти?” Такий добряк. Снайпер поцілив його в голову. Там було без шансів, навіть якби дві каски вдягнув, дистанція 300 метрів, – сумно згадує Богдан втрату часів ООС.
У траншеї, де загинув Колесник, побратими поставили йому пам’ятник. Нині обеліск – на окупованій території.
Читайте також:
“Рота р*сні навіки гнитиме в українському полі”: батальйон “ДУК” під Бахмутом помстився за Да Вінчі
Богдан – оптиміст і вважає, що бойові дії закінчаться вже цього року. Але ми ще довго ми боротимемося з наслідками інформаційної війни.
Богдан – командир протитанкового взводу
– Наслідки пропаганди – важливіше, ніж збройне протистояння. Воно починається саме зі слів. Якби кацапам не промили мізки, що десь тут “бендерівці”, їм було б нецікаво йти сюди воювати. Якби не було такого культу “Великої вітчизняної”, вони б не вдягали дітям пілотки із зірками, не садили б їх у картонні танки з написами “Можемо повторити”. Та ти повтори “мерседес”, технології, щось хороше! А те, що ви зараз “повторюєте”, – ви просто лягаєте пачками на Донеччині, Херсонщині, Запоріжжі.
– Що про пропаганду говорили Бутусіни, до речі?
– Казали, що росіяни – ідіоти, з якими нема сенсу спілкуватися, бо в них промитий мозок. Я вважав Льоню з Ромою українцями. Адже вони воювали і за нашу мету теж. Думаю, Україна для них стала їхньою країною, після стількох років. Вони вважали дії Росії терористичними.
Ну, ось подивитися зараз. Росіяни воюють із трансформаторами. Кому ти робиш гірше? Ти – “друга армія світу”, спробуй щось довести на фронті. У тебе ракет безліч, кораблі, артилерія. Стріляй по військових. Навіщо ти стріляєш по цивільних? Що ти цим хочеш довести? Вони думають, що це якось вплине на наших військових. Ніяк! У військових завжди буде світло з генераторів, бо треба заряджати рації. У військових завжди буде вода, яку привозять водовозки у поля. Завжди буде їжа. Росіяни ж воюють із цивільним населенням. Це терор. Вони хотіли, щоб люди злякались. А люди, навпаки, зляться і донатять або мобілізуються. Бийте, по чому хочете. Вам – п***да!
Богдан
– А що буде нашою перемогою?
– Повернення до кордонів 1991-го. І я думаю, ми це швидко зробимо. Навесні зайдемо в Крим.
– А влітку там купатимемося?
– Так. Я ніколи не був у Криму. А це буде нагода. Із Донбасом буде складніше. Але, думаю, теж впораємось.
– Що ти зробиш одразу після перемоги?
– Піду працювати. Мабуть, в ІТ. Але через перехід від солдата до офіцера та безліч паперів я мало сплю. Тому спершу, напевно, виспався б. І поїхав у Крим на відпочинок.
Читайте також:
“Ідемо правильним курсом, наступного року звільнимо Крим”.
Прогнози Героя України Дмитра Коцюбайла “Да Вінчі”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
