автор: Олена Максименко
із Донецької області
фото і відео автора / “Новинарня” (відео частково надане БрШР НГУ)
Майже пів року Бахмут перебуває в епіцентрі буревію війни. Бої та обстріли міста не вщухають. Перебувати тут – уже гра на виживання. Оборонці щоденно відбивають штурм за штурмом на околицях. Наразі росіяни змогли захопити деякі території на північі і південь від Бахмута та намагаються перерізати нашу логістику, шляхи постачання військ. Назважаючи на постійні вибухи, частина містян досі тут – живе по підвалах.
Таке враження, що під Бахмут почергово перекидають “всіх”. Зокрема й бригаду швидкого реагування Національної гвардії. Саме її бійці стали провідниками “Новинарні” в цьому відрядженні у місто-фортецю.
Військові жартують: “Журналістам тут як медом намазано. Після окупації ворогом Соледара – це точка тривоги, і кожен хоче якось її помасажувати, допомогти. І багато хто допомагає, дякуємо. Але кожен новий день цього давнього українського міста виборюють ці пацани, вирішує розвідка, зброя і боєприпаси”.
Відео “Новинарні“:
На в’їзді в місто спиняємося, щоб вдягнути броніки й каски. Поряд відпочиває група бійців. Курять, гризуть яблука і п’ють традиційний військовий напій – енергетик “мілітарі едішн”.
Зараз Бахмут хоча й прострілюється вздовж і впоперек, однак перебуває під контролем Сил оборони України.
Карта бойових дій і становище військ у районі Бахмута станом на 31.01.2023. Схема: DeepState
“Звісно, у місто заходять ворожі ДРГ, – коментує капітан Максим Таран, пресофіцер бригади швидкого реагування НГУ. – Намагаються знайти найслабші ділянки фронту, проникнути та потім із них знищувати наші позиції. Але не забува1мо, що в нас теж є групи розвідки. Ми також заходимо до них на позиції та знищуємо їх. Тобто зараз ідуть бойові дії так, що вони штурмують нас, ми штурмуємо їх. Вони беруть якусь ділянку фронту, ми її забираємо і знову стаємо на ті позиції. Тобто фронт постійно рухається то туди, то сюди”.
Руйнування в Бахмуті
Місто подібне до такої собі “зони апокаліпсису”, та, по суті, і є нею. Вивіски на скалічених будинках нагадують, що недавно тут тривало активне життя: салони краси, ресторани, магазини техніки, кав’ярні тощо. Однак тепер інфраструктура зруйнована. Багато будинків – напіврозвалені, з вибитими шибками чи фанерою замість вікон. Містом літають військові та волонтерські авто. У місцевих в “тренді” переважно велосипеди.
“В нього броньований самокат!” – жартують вояки, коли черговий відчайдух неквапом проїжджає повз групу, яка перечікує обстріл в умовному укритті.
Стрільба і вибухи не вщухають. А якщо й виникає хвилина перерви в цій какофонії, то тиша радше лякає.
Руйнування в Бахмуті
Попри це, в місті не бракує тих, хто відмовляється виїжджати. Ось чоловік вигулює німецьку вівчарку. Ось люди з дітьми. Ось місцевий “центр цивілізації” – працюючий кіоск із кавою, біля якого справжній аншлаг.
“А мене тут кожен хтось знімає!.. – говорить пан Валерій, місцевий мешканець віком під 50, коли я підходжу і прошу його коментар. Він вітається з нацгвардійцями, які мене супроводжують, і радіє, що фільмують його саме для “Новинарні“.
“У мене багато професій, – відповідає бахмутянин. – Остання – я працював кочегаром. На підприємстві. Усю зиму працював”.
Валерій
Про життя у фронтовому місті каже: “Є деякі труднощі, але це ж таке… Що казать – треба вирішувать. Та ми вже якось привикші”.
Таку відповідь дають усі містяни, що залишилися в гарячому Бахмуті.
Тих, хто заїхав сюди на день, можна відрізнити від тих, хто перебуває тут постійно – по тому, як новачки сіпаються при кожному вибуху. Те, що для новоприбулих видається “горрором”, для залишенців – буденність.
Вони не їдуть ще й тому, що в місті вистачає гуманітарних місій, які безплатно забезпечують базові потреби.
Пан Валерій несе чималу дровеняку, в яку встромлена пилка. Люди в багатоповерхівках тепер опалюють квартири буржуйками – їхні труби стирчать просто з цегляних стін, через що навколо стоїть характерний серпанок і запах. Він не ховається у підвал, ночує у квартирі.
Люди в Бахмуті
Коли востаннє тут були світло і вода, Валерій уже не може пригадати.
“У жовтні, мабуть”, – підказують нацгвардійці.
Чоловік зізнається: спершу мав намір залишити місто.
“Та я думав виїхать, у мене даже, як сказать, був варіант на працю, “трудоустройство”! Так получилось, що не вивезли. Ну, зараз уже немає [можливості працевлаштуватися]. Я не знаю, вже привик, живу тут…”
Люди в Бахмуті
Читайте репортаж “Новинарні” за липень 2022:
(Не)виїзні. Чому люди залишаються жити в Бахмуті під бомбами
“Нє, це вихід!.. – коментують мої супутники черговий “бабах”. – А оце приліт!”
Вулиці й двори Бахмута роз’ятрені окопами. Бійці нагадують: якщо летить близько – негайно стрибай туди.
Їдемо до “пункту незламності”. Обстріл стає дедалі щільнішим. Однак до кінцевої цілі так і не доїжджаємо: шрапнель пробиває нам одразу два колеса авто.
Хороша новина – це стається під бетонною аркою-шляхопроводом, що слугує умовним укриттям. Декілька автівок саме тут перечікують обстріл.
Укриття під шляхопроводом
Працюють міномети, “гради”. Чути стрілецькі бої. Наступні кілька годин ми проведемо тут, під мостом, “колядуючи” в небайдужих людей інструменти.
На наше щастя, все необхідне виявляється у християнських місіонерів із Дніпра, які саме проїздили поруч. Щоправда, реманент – у їхньому бусі, котрий також несправний і лишився у ста метрах від цього сховку, під вогнем.
Віталій, один із пасторів, тішиться: десять місяців їздив без запаски, аж нарешті прийшов до розуміння, що це нерозсудливо, коли прямуєш у такі місця. Тож саме сьогодні перестрахувався і поклав одразу два запасні колеса. І вони виявилися потрібного нам діаметру. “Це диво Господнє!” – переконані наші нові знайомі.
Місіонери в Бахмуті
У Бахмуті протестантські мініонери несуть варту по тижню. Потім виїжджають, і їх міняють інші.
“Ми виїхали зі свого пункту, щоб привезти подарунки дітям, і коли ми вийшли, тільки сіли в машину, сказали: “Давайте ми зараз помолимося! І ми зупинилися, і помолилися, щоб Бог беріг нас в дорозі. І коли ми їхали, то просто перед нами вибухнув снаряд”, – розповідають чоловіки.
Вони переконані: якби не спинилися на молитву, опинилися б в епіцентрі вибуху і загинули б.
Про свою місію вони розповідають: “Люди потребують допомоги не лише в тому, щоб їх погодували – тут цього вистачає. Вони потребують щиросердної участі. Щоб хтось вислухав. Комусь розкрити душу. З кимось помолитися. І брати – вони тут уже тиждень, деякі більше. Вони працюють, допомагають. Надають і матеріальну, і душевну підтримку. І моральну”.
У Бахмуті
Однак, щоб Господнє диво було остаточно втілене в життя, доводиться добряче попрацювати. Колеса вдається поставити не з першої спроби. Під домкрат доводиться підкладати каменюки. В процесі ламається ключ. А коли наш транспорт готовий рушати, уже сутеніє.
Читайте також:
Три мотиви воювати капітана Михайла Серба.
Історія артилериста, який звільняв Херсонщину, а нині на Бахмутському напрямку
Із захисниками Бахмута ми спілкуємося за межами міста, де вони відпочивають після роботи на позиціях. На самі позиції не пускають: там працюють без перестанку, і відволікатися на спілкування смертельно небезпечно.
Розвідник Барні й журналістка “Новинарні” Олена Максименко
Боєць “Барні” займається розвідкою і воює від перших днів. Почав зі служби у добробаті. Зізнається – за всі ці роки робив одну спробу пожити цивільним життям. “Вистачило” на два місяці.
“Я Бахмут знаю з 2018 року, бл***! – емоційно говорить розвідник. – Те, що було, і те, що зараз, – ну, це повний трешак! Таке красиве місто було. Реально красиве! Ввечері після роботи можна було культурно відпочити. Та й люди жили собі спокійно”.
Барні народився у чеченському селі Бамут, де точилися криваві бої під час І Чеченської війни. Переїхав в Україну ще немовлям. Займався спортом, був тренером із бойового самбо. В 2013-му встиг узяти участь в чемпіонаті України серед чоловіків в Алушті. Власне, й навчався він у Криму.
“Ну, тяжко трохи. Легенько ніколи не буває, – коментує він ситуацію з обороною Бахмута. – Тут ситуація, як в боксі. Є панчер і є важковаговик. Панчер влучить добряче – і чувак піде в аут. Ми зараз працюємо джебом. У нас легкий джеб, але точний. Чувак, який зараз проти нас, він набагато більший, накидує дуже багато, боляче, але це не вирішує”.
Серед ворожих прильотів у тренді – “касети”, міни, гранати з “сапогів” (СПГ), АГС тощо.
Чого не вистачає? Людського ресурсу. У Бахмуті високі вимоги до вишколу й досвіду бійця, кажуть нацгвардійці. Так само тут пильнують, щоб солдати регулярно відпочивали. Слідкують, аби захисники мали змогу їздити додому до сімей. Але зізнаються: у деяких інших підрозділів ситуація з цим значно складніша.
“Я вперше за все військове життя Новий рік відсвяткував вдома!” – радіє Барні.
Він припускає, що після війни буде продовжувати професійну військову службу. Бо не дуже вже уявляє себе тренером із бойових мистецтв чи ще кимось у цивільному житті.
На відміну від побратима, позивний “Шизік” на війні – лише з початку повномасштабного вторгнення. І після війни він охоче повернеться до рідної сфери ІТ.
За штаткою юнак тут “дронщик”, однак розуміє: тут всі більш-менш універсальні і мають робити все.
Шизік
Хлопець 22 лютого мав би вилетіти в Німеччину, однак щось пішло не так.
“До того в Ізраїлі жив, навчався. Я на останній рік школи-технікуму пішов, і там якраз починається включення в армію. Як у нас “захист Вітчизни”, тільки цікавіше. Там на полігони до військових возять, навчають стріляти”.
Спершу Шизік перебував у ДФТГ на Київщині. Росіяни провели “від’ємну атаку” – пішли з-під Києва. “Після цього я зрозумів, що в моїй області, загалом, двіжухи не буде. Сім’ю відправив за кордон – жіночу стать і молодших. Лишився тут сам. Зрозумів, що треба йти далі, оскільки поки не закінчимо з цим, життя тут не буде” – розповідає хлопець.
У добровольчому формуванні територіальної громади він пройшов непогану підготовку. Приїжджали інструктори з різних структур, іноземці.
“З нами служив з Іраку чувак, який воював три компанії! Переїхав в Україну, інструктором був дуже толковим, – згадує Шизік. – Я тоді й почав розвіддіяльністю цікавитися. Хоча уявлення про це і реальність дуже сильно відрізняються”.
Попри те, що реальна війна виявилася далекою від очікувань, про своє рішення боєць не шкодує. Сумує за тим, що раніше займався спортом, саморозвитком, підтримував себе в формі, дотримувався здорового харчування. Тут же розвиватися можна лише в єдиному напрямку.
У Бахмуті. “Вас вітають Збройні сили”
“Моя думка, що в місті воювати легше, – коментує Шизік ситуацію з Бахмутом і околицями. – Як мінімум, укриттів більше. Навіть якщо все буде вщент зруйновано, то все одно укриттів буде більше, ніж у голому полі. Але це можливо лише з повною евакуацією населення”.
Зараз уже на деяких вулицях Бахмута можуть одночасно перебувати і наші, і ворожі сили. Та навіть у одному будинку. Однак такі зіткнення упритул якщо і трапляються, то на околицях.
“Різні тактики вони (росіяни) використовують. Але здебільшого, це кидати малі групи куди попало”, – пояснює Шизік.
Читайте також:
“Ми входимо в іншу фазу війни”: Дикий і Лиховій із підсумками січня 2023. ВІДЕО
“Було таке, що здавалося все – “борода” мені і моїм товаришам, – згадує боєць. – А в результаті виходило інакше. Найважче – сама війна, сам процес, тримати себе морально. Мотивацію свою підтримувати і так далі. Я не оптиміст, швидше, реаліст. Залишатися до кінця позитивним, у всьому бачити тільки хороше – в мене не виходить поки що”.
Максим Таран, котрий спілкується з нами наприкінці важкого дня, підсумовує: “Найбільша складність у тому, що противник постійно змінює тактику ведення бою і не має обмежень – ні в особовому складі, ні в боєприпасах, ні в способах ведення війни. Ворог не жаліє людей, не зважає на втрати. А ми так не можемо.
Капітан НГУ Максим Таран
У російських сил є завдання – взяти це місто, щоб компенсувати свої втечі з Харкова, Херсона та інших. І є безправний контингент “зеків”, за яких ніхто не спитає. Якийсь час ходили чутки про недостачу в них боєприпасів, але достатньо подивитися, як змінилися міста поблизу фронту за останні пару тижнів, щоб зрозуміти реальність.
Цінність Бахмута для ворога не стільки стратегічна, скільки політична. Тож зараз сюди кидають багато сил. Спочатку ворог працює масовано з різних стволів, з різних видів – артилерія, авіація, ракетні удари – ну, загалом, нічого нового. Ми сьогодні були в Бахмуті, ми все це бачили”, – коментує капітан НГУ Таран.
Більшість бійців його підрозділу, з якими ми спілкувалися – молоді, до 30 років. Нове покоління війни, що триває з 2014-го.
Нацгвардійці в Бахмуті
“Мотивований – тому що йому багато років ще тут жити, – пояснює пресофіцер. – Він інвестує свої старання в майбутнє. Оскільки розуміє: якщо зараз він цього не зробить, то в подальшому у нього не буде можливостей тут, його власного майна, а якщо ворог переможе – то і життя не буде.
Хлопці у нас матьорі, сильні. Були випадки, коли в нас група розвідки знищила роту мобілізованих росіян із трьома БМП!
Наші їх знищили при тому, що ця рота на них наступала, при тому, що в нашого відділення не було ніякої техніки. Були лише протитанкові засоби, з яких вони підбивали БМП. Але бійців було ж у десять разів менше. І вони вийшли без втрат!”.
Такі історичні моменти Максим разом із побратимом із пресслужби старанно фіксує на відео та викладає в соціальних мережах.
“Встигніть подивитися, бо фейсбук полюбляє таке банити!” – заохочує він до ФБ-сторінки БрШР.
Таран розповідає історію воїна-снайпера, “головоріза в хорошому сенсі”, котрий отримав тяжке поранення і пережив клінічну смерть: “І він потім згадував, що там відбувалося. Він бачив – ну, як у фільмах – світло в кінці тунелю. Він іде, приходить, і там багато людей. І з цього натовпу виходить його командир батальйону, уже покійний, Герой України, я його теж знав особисто, і каже йому: “Слухай, що ти тут робиш? Тобі ще рано! Йди звідси! Давай!..” А той стоїть – ну, блін, реально… треба йти… Коротше він прокидається, і йому там ставлять крапельниці… Із подій цього року, я думаю, можна ще років сорок знімати фільми, писати книги”.
Бригада швидкого реагування була на сході України з перших днів повномасштабного вторгнення, та й раніше не стояла осторонь. Так, в 2019-2020-х роках бійці билися на Світлодарській дузі. Боронили Новолуганськ, Зайцеве, Травневе.
Читайте репортаж “Новинарні” 2019 року:
“Психологи з кулеметами”. Як воюють та чого очікують від “Нормандії” гвардійці з “бригади майбутнього”
“Можна сказати, що особливість бригади – швидка і дуже вправна піхота з розвідкою, артилерією, танкістами, яка створювалася від початку за структурою НАТО, і систему навчань мала за стандартами НАТО”, – розповідає Таран при підрозділ. Зараз це суто бойова бригада, яка у складі НГУ виконує бойові завдання на передній лінії на рівні та у взаємодії зі Збройними силами й іншими бойовими підрозділами Нацгвардії.
Максим Таран у Бахмуті
У лютому 2022-го переважна частина БрШР зустріла ворога на Луганщині. Інша частина – першою зустріла російських десантників у Гостомелі під Києвом, де й базується підрозділ. Гвардійці боронили Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ.
“Хлопці в Рубіжному робили просто дива кожного дня, – згадує Максим. – Коли ми кажемо про високу інтенсивність бойових дій, і якщо зараз порівнювати те, що ми бачили, то найгірше, – це було Рубіжне. Навіть не Бахмут зараз. Тому що в Рубіжному противник був свіжий, у нього було дуже багато сил, дуже багато снарядів, а в нас всього цього було в рази менше. І треба було стояти. Які були співвідношення сил? Наприклад, в артилерії 1:11. Тобто, ми уявляємо одну нашу гармату Д-30, наприклад, і 11 – у противника. Противник, якщо казати про Рубіжне, повністю зруйнував, зрівняв з землею все місто, окрім маленької частинки, куди вони зайшли і знімали там відео.
Панорама Бахмута. Січень 2023
Через те, що наші хлопці там ефективно знищували й вимотували ворога, росіяни видихалися. Противник після сєвєродонецької кампанії ще довго не проявляв наступальну активність. Зараз вони знову при силі, тому що в Росії пройшла мобілізація, і багатотисячні формування змогли назбирати найманців. Але на той час наша бригада потріпала їх дуже сильно”.
Після Сєвєродонецька БрШР виконувала завдання зі звільнення Лимана. Там спільно із ЗСУ бригада звільнила Дробишеве і Новоселівку. Після чого в жовтні гвардійці заступили на Бахмутський напрямок.
Бахмут огризається і тримає позиції. Зранене, скалічене місто рве противника, брутально жартує, піклується про цивільних – навіть тих, хто “внє політікі”, вивозить “300-х” і “200-х” та не збирається поступатися своїм.
Фотогалерея “Новинарні” з Бахмута й околиць:
Читайте також:
Перший для “трьохсотих”.
Історії від Сокола, який командує евакуаційною групою 93 омбр на Бахмутському напрямку
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
