автор: Марина Ткачук
відео автора
Ми зустрілися з Галиною Голіциною на Софійській площі в Києві, на вуличній виставці “Полк Азов – Янголи Маріуполя“. Пані Галина прийшла сюди насамперед як мама загиблого героя-“азовця”. Її син Денис Дудінов “Фантом” поліг у боях за Маріуполь в березні цього року. Але це не єдина страшна втрата матері.
“Я унікальна мати, яка виховала двох красенів-хлопців. І вони обидва загинули на цій війні, тільки з різницею у вісім років, – каже Галина Голіцина. – Старший мій син (Дмитро Голіцин) загинув у серпні 2014-го, в Іловайському “котлі”. А молодший пішов у полк “Азов” і служив там усі вісім років. Денис згинув на “Азовсталі”.
Хлопці пані Галини не встигли одружитися, не мали дітей. Тож мама героїв тепер геть самотня: “Розповідати про синів, те, якими вони були – це все, що мені лишилося…”
Відео:
Галина Голіцина – письменниця, авторка десятків іронічних детективів. Вона з Донецька, там народилися й виросли її сини.
“Ми переїхали до Києва в 1999 році, це ніяк не було пов’язано з війною, бо до неї було ще далеко, – розповідає Голіцина. – Старший син Дмитро саме закінчив школу в Донецьку, а в Києві вступив до університету імені Тараса Шевченка, на юридичний факультет (у мене обоє синів – юристи). Молодшому Денису було тоді вісім років. Коли ж в Україну прийшла оця російська навала у 2014 році, мої хлопці дуже розгнівилися. Казали: “Як це, нашу малу батьківщину від нас відривають?” І пішли добровольцями на війну. Одночасно пішли”.
Дмитро Голіцин пішов у “сотню Ісуса Христа” партії “Братство” Дмитра Корчинського (пізніше це був батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Свята Марія”).
Дмитро Голіцин “Адвокат” (праворуч)
Молодший Денис – пішов у батальйон “Азов”, бо там були його друзі і потрібні були військові перекладачі.
“Денис – унікальна людина: він знав п’ять мов, – розповідає мама. – Ще з дитячого садочку говорив англійською, мав хист до цього. І спеціальність в університеті отримав відповідну – “міжнародне право”. Тож в “Азов” він пішов як військовий перекладач. Зі всього світу їхали допомагати нам. Дуже багато було шведів. І моя дитина швидко стала говорити із ними шведською – тобто фактично в “Азові” він вивчив свою п’яту мову”.
Дмитро Голіцин “Адвокат”
Сини Галини могли не йти на війну, але навмисне зробили все для того, щоб туди потрапити.
“Коли Дмитро сказав мені, що йде воювати, я здивувалася: “Тебе призивають чи що?”. Він каже: “Ні, мам. Ми, всі юристи, приписані до військової прокуратури. Тобто нас будуть призивати хіба тоді, коли стане необхідно організовувати трибунали. Але до цього навряд чи дійте. А зараз треба боронити свою землю. Тому я йду добровольцем”. Він навіть не хотів проходити КМБ (курс молодого бійця) – так поспішав на війну, в бої. Дмитро мав офіцерське звання, стріляв з двох рук, курси з виживання проходив – підготовлений був. І не хотів навіть місяць часу втрачати десь на полігонах – “прохолоджуватися”, – згадує мати.
Дмитро Голіцин “Адвокат” (праворуч)
“Обидва мої хлопці були кремезні, зростом під два метри. Але в молодшого Дениса були вади здоров’я. Він мав поганий зір, мінус 6. А ще аритмію серця. Тож у нього був “білий білет”: ані в мирний час, ані у воєнний він був не придатний до військової служби. Інші, пам’ятаю ті часи, відкупалися від армії, щоб їм приписали неіснуючі хвороби. А в нас усе навпаки: Денис із дитинства мріяв стати військовим. Але його не брали, бо він за станом здоров’я не проходив. Однак коли прийшла війна, Денис, як і багато хто, побіг добровольцем. І проскочив”, – розповідає пані Галина.
Денис Дудінов “Фантом”
Денис мріяв саме про бойові дії, тому вивчився на танкіста. Згодом, коли танки відвели від лінії зіткнення на Донбасі, юнак перевівся в інший підрозділ, який брав безпосередню участь у боях.
Останні кілька років Денис був заступником командира батальйону по роботі з особовим складом, багато працював із молоддю.
“Він приїжджав у відпустку, показував мені на телефоні відео боїв. Боже, це так страшно! Я дивлюся, як біжить моя дитина з автоматом: і він стріляє, і по ньому стріляють. Це не пейнтбол, це війна!” – згадує Голіцина.
Пані Галина не вмовляла синів змінити свої рішення воювати, хоч як боляче їй було.
Денис Дудінов у школі
“Я спершу не розуміла старшого, коли він пішов. Ніхто з мого оточення навіть і не думав іти, а він став добровольцем. Він, столичний адвокат, був знаний у Києві. За дев’ять років своєї практики не програв жодної справи, а це для адвокатів дуже багато чого варте. І загинув… У мене так було багато емоцій, думала: “Нащо ти, сину, це зробив, нащо? Це нічого не змінило! Ми Донецьк не повернули, ми Крим не повернули…”
Дмитро Голіцин “Адвокат” помер 29 серпня 2014 року від поранень, отриманих у боях за Іловайськ.
Дмитро Голіцин – адвокат
“…І коли я втратила старшого, кажу молодшому: “Повертайся, Денисе! Ти в мене один лишився”. Але він відповів: “Ні, це моє життя, це мені так призначено”. Мені одна приятелька сказала: “Ти народила воїна – змирися”.
Одна мати народила злодія, інша мати народила священика, а я народила воїнів.
Я змирилась і не стала Денисові цю дорогу закривати, бо це його доля. Я розуміла дуже добре його покликання, тому що сама хотіла стати письменницею ще в дитячому садочку. І хоча батьки наполягли на інженерній освіті, я таки стала письменницею, видала понад 30 книг. Хіба я могла дитині обрізати крила?”
Читайте також:
Герой України Віталій Грицаєнко: життя і смерть “Гоголя” в “Азові”
Коли почалася велика війна, Денис з “Азовом” був у Маріуполі, разом із побратимами обороняв місто.
“Моя дитина протрималась у цих цілодобових боях майже місяць. Він мені писав, розповідав: кожні 10 хвилин – авіаналіт, падали авіабомби. Із моря, із катерів гатили ракетами, на суші били танки, йшли вуличні бої. Я думаю, що саме вуличні бої – це найстрашніше, що може бути: коли ти бачиш ворога отак, на невеликій відстані, ти бачиш, якого кольору в нього очі, а тобі треба його вбити, інакше він тебе вб’є”, – каже Голіцина.
Увесь цей час пані Галина чекала біля комп’ютера. Коли в месенжері з’явиться зелена цятка – значить, син у мережі, на зв’язку. Значить, живий. І можливо, щось напише.
Денис Дудінов “Фантом” загинув 20 березня 2022 року.
Про обставини того останнього бою мати дізналася від Денисового побратима Тараса, якому пощастило вціліти.
Денис Дудінов “Фантом”
У той день Фантом працював з СПГ (станковим протитанковим гранатометом) і підбив два ворожі танки.
“І тут, розповідав мені Тарас, летить знову бомбардувальник. Вони падають, щоб сховатися. Летять бомби. І літак відлітає. Він дивиться на Дениса, залитого кров’ю. Той каже: “Нічого не бачу”. У нього одне око вибите, а друге ціле. Тарас наклав Денисові пов’язку, його дотягли до медичного бункера. Але мій син помер на операційному столі. Уламок влучив в око так глибоко, що пошкодив мозок. А що могли зробити ті медики в умовах цього бункера? Отак він помер…” – переказує мати.
Читайте також:
Пілот ЗСУ розповів про свої польоти в заблокований Маріуполь
і порятунок 20 поранених на борту підбитого гелікоптера. ВІДЕО
Денисового побратима Тараса встигли евакуювати з Маріуполя на останньому рейсі гелікоптера. Доправили спочатку в госпіталь у Дніпро, а потім уже до Німеччини. Він втратив руку і перебуває на протезуванні.
“Ми із ним розмовляли довго, майже годину. Я тепер хоч знаю про останній день мого сина, про останній бій… Коли син загинув, мені люди стали скидувати посилання на різні сайти: і “ДНРівські”, і рашистські. Боже, там таке було святкування! “Завалили Фантома”! “Завалили командира”! Звідки вони про нього знали? Вони про нього знали більше, ніж я, – зітхає пані Галина. – У багатьох в пабліках в оркостані це сприймалося мало не як велика перемога російської армії над усім “Азовом”.
Денис Дудінов “Фантом”
Дмитро похований на Лук’янівському цвинтарі в Києві. Сина Дениса матері ще досі не вдалося похоронити. І вся ця тяганина з документами завдає ще більшого болю.
“Ми з іншими матерями надали зразки своїх ДНК ще в червні, але досі немає збігів [із тілами загиблих, отриманих із Маріуполя]. Ні у кого, не тільки в мене, – каже пані Галина. – Вчора я дізналася, що треба встановлювати факт його загибелі через суд. І робити це треба швидко, бо терміни спливають. Сьогодні я вже почала збирати документи…. Ще й через суди треба проходити! Наче нам і без того мало горя…”
П’ять років тому Галина Голіцина стала лауреаткою премії “Мати року” в номінації “Жінка, яка народила та виховала двох патріотів, двох захисників Вітчизни”.
Галина Голіцина
“Я дійсно виховала двох патріотів на славу України і собі на біду, бо тепер я не маю жодної дитини. Зараз я, як і всі ми, чекаю на нашу перемогу. Я дуже хочу, щоб Путіна вбили не свої, а щоб він поїхав до Гааги, щоб весь світ бачив, як його судять, щоб він цей сором пережив і щоб потім його можна було стратити. Думаю, мені стане легше від цього”, – каже мати.
“Але що я буду робити далі, після перемоги, я взагалі не розумію. Хтось із фронту прийде, хтось з евакуації повернеться, люди відбудовуватимуть країну, своє життя, будуть діточок ростити. А мені що залишається? У мене немає нікого, бо мої хлопці не встигли одружитися, не встигли мені внуків залишити. Я навіть зараз книжки писати не можу, бо мій основний жанр – іронічний детектив. Це детективні книжки, але вони смішні. Ну, який сміх зараз? Тільки горе. Тобто моє життя зупинилося”, – зітхає пані Галина.
“Тепер я сиджу за комп’ютером, із кимось листуюся. І раптом зауважую – в мене сльози течуть. Я не схлипую, не б’юся в якихось корчах чи істериці, а воно саме плачеться. Підсвідомість моя плаче.
Галина Голіцина з сином Денисом
Я щаслива чи нещасна мама? У мене сини-герої, і я щаслива мати, що вони в мене такими виросли. Але вони загинули. І я нещасна мати”.
Читайте також:
Анна Дерев’янко: Виростивши сталевого сина-“азовця”, я не маю права бути не сталевою мамою
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
