Бабуся “Азову”: хоч би кісточки їхні привезли…

Параскевія Висоцька з Червонограда втратила на війні внука, дочку та чоловіка онуки — всі вони служили в полку “Азов”

автор: Марина Ткачук
зі Львівської області
фото автора
монтаж відео: Андрій Ігнатенко

Не існує такої одиниці, яка могла б виміряти горе Параскевії Висоцької з Червонограда, що на Львівщині. “Слів бракує, щоб описати мій біль”, — ридаючи, говорить 77-річна жінка і стискає долоні так, що біліють пальці.

Знайти бодай якісь слова розради для неї — теж марна справа. Пані Параскевія втратила на російсько-українській війні трьох найдорожчих. Спершу онука Юрія, легендарного снайпера полку “Азов”. А згодом — із різницею у два тижні — в Маріуполі, на “Азовсталі”, загинули чоловік онуки Параскевії, воїн-“азовець” Олексій, та 51-річна донька Наталія, яка в “Азові” служила військовим психологом. Усі троє мали сержантські чини.

Тіла Олексія та Наталії уже два місяці лишаються на захопленій ворогом “Азовсталі”. І це єдине, про що зараз мріє згорьована пані Параскевія — щоб тіла її рідних нарешті були з пошаною поховані: “Аби хоч могила була, куди я зможу прийти”.

Відео:

Баррет

“Як у Бучі ті всі бої страшні були, то мені наснився сон. Що в моєму дворі — три могили, — згадує пані Параскевія, сидячи у червоноградській квартирі під портретами загиблих. — Я ще тоді подумала: до чого таке сниться?..”

Юрій Луговський “Баррет”

Поганий сон насправді почався ще у 2014-му. Тоді онук, 19-річний Юрій Луговський, прийняв рішення піти добровольцем на фронт.

“Як почалася Революція Гідності, то він поїхав до Києва, а як повернувся додому, то одразу, мало не в той же день, склав рюкзак і поставив нас перед фактом — їде в АТО, — пригадує пані Параскевія. — Як Наталя (донька Параскевії та мама Юрія – “Н”) не вмовляла його, він і слухати не хотів. Завжди був таким затятим — домагався всього, чого хотів”.

Юрій, пригадує бабуся, змалку запалився українською ідеєю. “Десь то в генах закладено, чи що. Бо батько мого чоловіка, його дід, десять років відсидів у сибірській тюрмі за УПА. І от Юрко був патріотом, вступив до УНСО.

Іду якось із церкви (а він ще тоді в школі вчився) і дивлюся на наш будинок. А на вікні вже тюль знято – і висить червоно-чорний прапор. Я йому: “Юрку, та зніми, то ж що люди скажуть!..” А він мені: “Бабо, то моя кімната, що хочу, то роблю”. І не зняв. Так він із тим прапором чотири роки потім на Донбасі й провоював…”

Юрій Луговський “Баррет”

Спершу Луговський, позивний “Баррет”, пішов добровольцем до батальйону “Донбас”, у складі якого пройшов Іловайськ, а трохи згодом долучився до полку “Азов”.

“Він як із того Іловайська приїхав, усі меблі з кімнати виніс і спав на підлозі, — пригадує пані Параскевія. —

Казав: мої побратими в таких умовах не живуть, то і я на підлозі спатиму.
А як він, бідний, кричав уночі…”

Баррет став справжнім воїном, талановитим снайпером і розвідником.

Після Іловайська, хоч як хлопця просили мама й бабуся, Луговський знову повернувся “на нуль”. У Польщі він пройшов курс професійної військової підготовки за натовськими стандартами, був учасником багатьох курсів зі снайперської справи.

Юрій Луговський “Баррет”

“Азовці” потім згадуватимуть про побратима: він на Приазов’ї постійно виходив зі своїми бійцями у “сіру зону”, мінував, вистежував, перебував цілими днями в “льожках”, спостерігав, влучно ліквідовував ворога. Він місяцями поспіль міг працювати на передовій, зухвало знищуючи десятки росіян, та повертався з бойовими трофеями.

Його знали й шанували волонтери, журналісти, його боялися вороги. Ще б пак! У мережі можна було знайти відео, як у Широкиному у квітні 2015-го Баррет убив російського найманця просто перед телекамерою каналу “Рен ТВ”.

Фотогалерея:

Юрій Луговський Баррет_Азов_2 Юрій Луговський Баррет_Азов_розвідник Юрій Луговський Баррет_Азов_3 Юрій Луговський Баррет_Азов Юрій Луговський Баррет_Азов_підрозділ
<
>

Читайте також:
Від кулі снайпера загинув славетний розвідник полку “Азов” Юрій Луговський “Баррет”

Загинув Юрій 9 березня 2018 року під час виконання бойового завдання поблизу прифронтового села Водяне, що на схід від Маріуполя. На той момент йому було всього 23 роки.

“Я якраз була у своїй кімнаті й чую — такий крик! Прибігаю — Наталя моя кричить. “Що сталося?” — “Юрасика нашого немає! Загинув цієї ночі…” — пригадує пані Параскевія.

Поховали героя з почестями в рідному Червонограді.

Указом президента України №189/2018 від 27 червня 2018 року “азовець” Юрій Луговський, сержант НГУ, був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
19 квітня 2018 року, також посмертно, йому присвоїли звання “Почесний громадянин міста Червоноград”.

Ромашка

Наталія Луговська ще від початку війни всіляко допомагала сину та його побратимам. “Вона билася, як риба об лід! Усе, що мала, де яку копійку — все йшло на хлопців. Вона стільки туди всього вивозила! Оця кімната, — показує пані Параскевія, — весь час була заставлена якимись коробками, пакунками – усе те їхало на передову”.

Наталія Луговська “Ромашка” у футболці із портретом сина Юрія “Баррета”

“Залишилась мати — психолог у реабілітаційному центрі бійців АТО, волонтер”, — писала “Новинарня” у 2018-му на смерть Баррета.

Не припиняла пані Наталія допомагати побратимам Юрія і після його смерті. А зрештою, після курсів військової психології, підписала контракт і пішла на службу до полку Нацгвардії “Азов” під позивним “Ромашка”.

“Вона в тих хлопцях бачила свого Юрасика. Казала: то все мої сини”, — згадує Параскевія.

Відтак Наталія переїхала з Львівщини на Донеччину.

Наталія Луговська “Ромашка”

Кречет

Так склалося, що й донька Наталії Луговської — Тетяна — також увійшла в родину “азовців”: вийшла заміж за військового. Олексій Ластович, який родом із Донеччини, також підписав контракт на службу в полку. У пари народилося двійко дівчаток.

Олексій Ластович “Кречет”

Але настало 24 лютого. Олексій, він же “Кречет”, пішов воювати у перший же день повномасштабної війни. В оточеному Маріуполі, разом з “азовцями”, лишалася і його теща Наталія.

На той час Тетяна була на останніх місяцях вагітності — подружжя чекало третю дитину, довгоочікуваного сина.

Тетяна встигла евакуюватися. А Наталія із зятем Олексієм під натиском ворога опинилися на заблокованому ворогом заводі “Азовсталь”.

Олексій Ластович із дружиною Тетяною й двома дочками

“Мені потім розказували, що Наталя допомагала евакуюватися багатьом людям, але сама поверталася назад. Казала: я зі своїми хлопцями буду до кінця.

Свідомо йти на смерть — який то треба мати характер!”

— розповідає пані Параскевія.

21 квітня 2022-го Наталія повідомила матері: Олексій загинув.

Указом президента України №343/2022 від 17 травня 2022 року “азовець” Олексій Ластович, головний сержант НГУ, був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

“Але хоч би то не задарма все було”

…А вже 3 травня не стало і Наталі.

“Таня мені подзвонила: “Бабо, маємо погані новини”. — “Які ще можуть бути гірші?” — “Мама загинула!” — “Не може бути! Наталя не може загинути” — “На жаль, це правда”, — зітхаючи, переказує пані Параскевія.

Наталія Луговська загинула від влучання у бункер потужної авіабомби.

Наталія Луговська “Ромашка”

Її донька Тетяна, що втратила чоловіка та маму, народила свою третю дитину, уже знаючи про загибель рідних, у Запоріжжі.

Довгоочікуваного сина Олексій так і не побачив.

Сьогодні Тетяна живе у Запоріжжі з трьома дітьми. І категорично відмовляється виїжджати у безпечніші міста.

Син Олексія Ластовича і Тетяни Луговської, який народився у вільному Запоріжжі

Тетяна мріє ростити своїх дітей на вільній Донеччині, де зростав її чоловік. А в Запоріжжі вона волонтерить, допомагає пораненим військовим. І чекає, поки віддадуть тіла її найдорожчих рідних. Мами і чоловіка.

24 травня 2022 року, указом президента №367/2022, Луговська Наталія Романівна, молодший сержант НГУ, була посмертно нагороджена орденом “За мужність” III ступеня.

Читайте також:
“Тут осередок своїх”.
Як маріупольці, що виїхали з окупації, допомагають вимушеним переселенцям у волонтерському хабі ПЦУ

Пані Параскевія залишається згорьована в Червонограді і мріє, що зможе похоронити свою доньку тут, поруч з онуком.

Параскевія Висоцька під час інтерв’ю. Фото: “Новинарня

“Уявіть собі: сидіти в чотирьох стінах, знати, що дитини немає твоєї, але не відати, де її тіло? Чи знайдуть його? Чи є воно?.. Як то жити далі? Який сенс? Якби не поле, на якому я щодня працюю, аби хоч трохи відволіктися від своїх думок, і не Церква, — я б собі ради не дала.

То неможливо передати, який то біль… Це ж треба так, щоб з однієї родини аж троє пішли?!. Але хоч би то не задарма все було! Хоч би майбутнє покоління жило, як люди…”

Читайте також:
Тіло з першого обміну, первісток і пам’ять.
На Вінниччині поховали Пантелеймона Собка, який загинув на “Азовсталі” у квітні


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".