Тіло з першого обміну, первісток і пам’ять. На Вінниччині поховали Пантелеймона Собка, який загинув на “Азовсталі” у квітні

автор: Світлана Наконечна
фото автора та Яни Копачинської (“Ямпільські вісті”)
з Ямпільського району Вінницької області

У селі Качківці, що на Ямпільщині Вінницької області, провели в останню путь загиблого в боях за Маріуполь Пантелеймона Собка – головного корабельного старшину з МБАКа “Кременчук” (військова частина А0373-Г).

Він поліг у боях на “Азовсталі” 24 квітня, на Великдень, а похований лише 1 липня. Про долю 23-річного моряка не було точних відомостей протягом двох місяців. За цей час у героя народився первісток – син Микита. Зрештою закінчилася експертиза останків, отриманих під час першого великого обміну…

Щоб опізнати тіло, робили ДНК-аналіз

У Військово-морських силах ЗС України Пантелеймон Собко був на контракті з 3 серпня 2015 року.  Спершу хотів бути вчителем фізкультури, але обрав морську справу. Закінчив Національний університет “Одеська морська академія”. Служив у Бердянську на посаді штурмана – головного корабельного старшини.

Пантелеймон Собко

“Ми вірили, що після здобуття Пантелеймоном професійної освіти на нього чекають простори світового океану. Трохи навіть заздрили, захоплювались його зібраністю, вольовитістю, гарним військовим вишколом. Але у 2014 році рашисти розв’язали проти України неоголошену війну, і стало зрозуміло, що рано чи пізно вона переросте у відкрите протистояння, поглинаючи молоді життя. Як і життя нашого Лімки”, – розповів староста Качківського старостинського округу Ігор Поповський.

МБАК “Кременчук” посилив військову присутність України на Азовському морі у вересні 2018-го.

На другий день російського вторгнення, 26 лютого 2022 року, моряки артилерійського катера “Кременчук” були прикомандировані до 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ й билися на суходолі, в Маріуполі.

На початку квітня стало відомо, що МБАК “Кременчук” був захоплений окупантами в порту Маріуполя. Перед тим, 4 квітня, вийшов указ президента про нагородження Собка орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Російські окупанти біля захопленого МБАКа “Кременчук” у порту Маріуроля

“Наш односельчанин став до бою пліч-о-пліч із побратимами з 36-ї бригади та був із ними до кінця – таким же відповідальним, чесним, відданим, за що й удостоївся державної нагороди. Він загинув у боях, що розгорталися на “Азовсталі”. Дуже важкою була дорога додому, до хліборобської родини, але вона все ж пролягла”, – сказав староста Поповський.

Чорна звістка про підтвердження смерті Ліми прийшла у Качківку 28 червня.

Похорон Пантелеймона Собка в селі Качківці

На похорон приїхали дружини побратимів Пантелеймона – Катерина Овчар (дружина командира катера) та Юлія Агапітова (дружина механіка).

Остання знайома була знайома з Пантелеймоном три роки. Військові часто збиралися родинами на свята. Дівчина допомагала родині загиблого знайти тіло Ліми.

“Він потрапив у перший обмін загиблими (на початку червня – “Н”), близько 160 тіл. Знайти допомагав мій свекор. Вийшли на керівництво флотилії. Тіло було доставлене в Київ. У морзі опізнавати було нічого. Рідні робили ДНК-аналіз. Також Пантелеймона впізнали по татуюванню й обручці. Вони з дружиною Юлею спеціально замовляли обручки із гравійованим поглибленням”, – розповіла Юлія Агапітова.

Дівчина фільмувала прощання, траурну процесію і хоче зняти фільм про Пантелеймона Собка.

Її чоловік надалі залишається в полоні.

Лімка-переможець

Б’ючись у Маріуполі, Пантелеймон уже знав, якої статі буде його первісток. Але до радісної звістки про народження сина 12 травня не дожив.

Похорон Пантелеймона Собка

Як згадує Собкова однокласниця Мирослава Дзама, остання їхня розмова – це було прохання Пантелеймона зустріти вагітну дружину Юлію, що виїздила з Бердянська.

Із Мирославою Ліма підтримував постійний зв’язок, вона була в них на весіллі у Бердянську.

“Ця розмова відбулася 5 квітня.  Для мене це дуже велика втрата, адже в житті більше не матиму такого друга. Він умів допомагати на відстані. Якось я приїхала до Одеси і потребувала допомоги. Набрала його, а Ліма був у морі. Але вже через 10 хвилин він перетелефонував, сказав залишатись на місці і чекати на людей із такими-то прикметами, які мене виручать. Біль від того, що його життя вирвала ця війна, не вщухне ніколи”, – каже Мирослава Дзама.

“Він знав  про моє захоплення заходами сонця і мало не щодня надсилав унікальні, надзвичайно красиві фото із заходами сонця з моря”, – згадує також Мирослава.

Похорон Пантелеймона Собка

У 2020-му з ініціативи та за наполягання Лімки була організована зустріч його класу – випускників 2015 року. Їх було небагато, всього семеро – двоє хлопців та п’ятеро дівчат. Вони тоді багато говорили про плани на майбутнє. Лімончик розповідав про свою службу і навчання в морі, про мрії вийти у відкритий океан.

“Ми знали його як вірного товариша, роботящу дитину. Усі справи він доводив до кінця, мав нестримний характер і свої принципи. Він любив школу, вчителів, дітей, умів із ними спілкуватися, гратися. Знав, як зацікавити, і діти не хотіли його відпускати…” – згадує класна керівниця Валентина Гром.

За її словами, Лімка був найкращим спортсменом, налаштовував на перемогу, міг найбільше разів підтягуватись  на перекладині. Мріяв бути вчителем фізичної культури, але вступив до морського училища. Із захопленням показував школярам відео навчань та тренувань.

Читайте також:
“В тобі був відсутній ген страху”. В боях за Україну загинув пластун, мандрівник і відчайдух Артем Димид

“Казав, що приїдеш, аби повінчатись…”

Останній земний шлях Пантелеймона Собка до кладовища був встелений живими квітами – трояндами, гортензіями, ліліями… . Обабіч дороги на колінах стояли сотні людей, від малого до старого.

Похорон Пантелеймона Собка

Коли процесія з тілом воїна наближалася до його рідної домівки, з неї почувся плач. “Плаче маленький син, Лімина копія”, – говорили зі сльозами на очах присутні жінки.

На подвір’ї дому священнослужитель ПЦУ отець Віталій провів панахиду. Мати героя Леся змогла востаннє обійняти свого Лімку – обійняти його труну: “Лимончику… Всі тут, всі прийшли. Ти ж так хотів зібрати всю родину. Казав, що приїдеш, аби повінчатись…”

Після прощання до громади звернувся батько героя Юрій Іванович Собко. Він закликав людей до згуртування: “Єднайтеся, люди, у цей складний час, прощайте один одного, не соромтесь просити пробачення… Цінуйте кожну хвилину життя”.

У родині Собків в Збройних силах ще один син, молодший. Ця сім’я одна з перших на Ямпільщині, спільно з сусідами, організувала волонтерський міні-цех із виробництва домашніх тушонок для війська. І надалі Собки продовжують допомагати воїнам на фронті, виготовляючи згущене молоко.

Прощання рідних із Пантелеймоном Собком

Державний Прапор України, який вкривав труну, вручили дружині героя Юлії Собко. На Ямпільщині з’явилася ще одна могила, над якою майорітиме синьо-жовте знамено.

Ім’я Пантелеймона Собка кров’ю вписане в історію краю та країни. Це ім’я воїна, який до кінця свого земного життя вірив у Перемогу України, наближав її та загинув за свободу кожного з нас в одній із найгарячіших та найбільш легендарних точок цієї великої війни.

Але життя триває. “Лімко, тебе знищили фізично. Але ніхто не знищить твоїх мрій, планів, думок. Віримо, що всі вони продовжаться твоїми рідними, найближчими. Бо буде зростати і твоє продовження, твій синочок…” – підсумувала Мирослава Дзама.

Читайте також:
“Продати гараж на Соломі” й загинути за Україну:
яким був аеророзвідник Фелікс Куртаніч, що воював з 18 років


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.