У боях за Україну загинув 27-річний Артем Димид – ветеран АТО, пластун, мандрівник, син знаного греко-католицького священника Михайла Димида та іконописиці Іванки Димид-Крип’якевич, правнук історика Івана Крип’якевича.
Про загибель воїна повідомила мати.
“18 червня, зранку… Накрило мінометним вогнем коло Донецька”, – написала Іванка Димид.
Побратими по “Пласту” розповідають про Артема як активного, безстрашного й життєрадісного відчайдуха, палкого патріота України. У пластовому товаристві Димид мав псевдо “Курка”.
“Артем став до лав Пласту в 7 років, юнакував у курені число 69 імені Богдана Хмельницького. Був курінним, а пізніше став виховником. Був членом 15 куреня УСП Орден Залізної Остроги.
Не було виду спорту, в якому Курка себе не спробував. Його життя було суцільною пригодою: він захоплювався військовим пластуванням, стрибками з парашутом, мандрівництвом”, – йдеться в дописі на сторінці ГО “Пласт Львів”.
Переглянути цей допис в Instagram
“Про таких, як ти, пишуть книжки, такі, як ти, грають ролі у фільмах про себе. Ти був відчайдухом, шаленцем. В тобі апріорі був відсутній ген страху, він просто не входив у твою базову комплектацію.
Ми провели не одну годину поруч. Скільки разів ми летіли вдвох через Атлантику, гуляли вулицями Торонто чи Ріо. Підіймалися на Кіліманджаро, їли бургери і слухали Жадана.
Історія про твою поїздку на мотику до Іраку – це окремий вид мистецтва. У тобі вирувало життя, ти не згасав і щохвилини летів вперед. Чи то на парашуті, чи на мотоциклі, чи на унікальному пікапі.
Артем Димид в одній зі своїх подорожей
Пам’ятаєш, ми завжди біля вогню на ватрах співали «Гей, браття опришки». Ти залишишся таким самим месником, як і вони. А ми про кожній цій пісні згадуватимемо твою постать”, – написав друг загиблого Ромко Колобок.
“Він намагався бути всюди і з усіма. Попри панковість та пожиттєве хуліганство – завжди був із книгою, часом саксофоном, жив всебічно. Про таких кажуть “був вродженим інтелігентом”. Курка був унікалом. Про таких ходять легенди, і більшість із них – таки справжні”, – додає Колобок.
Загалом Артем відвідав понад 50 країн і мав великі мандрівні плани на майбутнє.
Артем Димид – правнук славетного українського історика Івана Крип’якевича та депортованого в Сибір священника Артемія Цегельського. Закінчив факультет історичних наук Українського католицького університету. Його батько, отець Михайло Димид, був першим ректором відновленої 1994 року Львівської Богословської академії, яка у 2002-му була реорганізована в УКУ.
У 2014 році Артем був активним учасником Революції гідності. А щойно почалася російська агресія – вступив добровольцем у батальйон “Азов”.
“На Майдані він ніколи не занепадав духом, допомагав іншим мислити позитивно, – розповідають побратими-пластуни. – Був очевидцем подій 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській. Весною того ж року, на початку окупації Криму, поїхав на півострів для підсилення проукраїнських сил під прикриттям купівлі мотоцикла.
“Селфі з самообороною Криму” – так підписав Артем це фото, зроблене в Сімферополі на початку російської окупації в березні 2014 року
Після початку бойових дій на Сході України вступив добровольцем в “Азов”. Брав участь в боях в районі Широкого. Пізніше перевівся в спеціальний підрозділ “Гарпун”.
Після повернення з АТО Артем активно займався саморозвитком та подорожами. ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) він жартома охрестив “посттравматичним стресовим розвитком“, адже прагнув розвиватися і вдосконалюватися кожного дня.
“Артемко був незвичайним. Яскравий, активний, ерудований, розумний, патріотичний і завзятий.
Вільний. Безстрашний. Відважний. Для нього світ був великий і відкритий, а перепон не існувало… Ми всі ним неймовірно пишалися”, – пише його рідний дядько по матері, голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок.
Артем Димид із Майклом Щуром (Романом Вінтонівим), літо 2015 року. Підпис під фото: “Кури й щурі на захисті Батьківщини”.
Станом на 24 лютого 2022 року Димид перебував у США. Але щойно дізнався про повномасштабне вторгнення військ РФ – одразу повернувся в Україну.
У штатах він купив бронежилет та каску і, щоб не платити за перевезення в літаку, одягнув броню на себе. Здивованій стюардесі сказав, що він з України, і так йому безпечніше.
Вдома зібрав решту спорядження з часів АТО, склав присягу та одразу вирушив на передову.
“Він міг спокійно жити в Європі, наприклад у Бельгії (там народився батько, Михайло Димид – “Н”). Звичайним громадянином ЄС. Але він був Українцем, а його почуття справедливості вело його туди, де він був найбільше потрібним Батьківщині”, – написав товариш Артема, Юрій Юзич.
“Воїн – це коли ти борешся. Той, хто після того, як його кинуло на землю, знову встане і буде йти, буде боротися до кінця, навіть якщо в нього нічого не виходитиме. Я просто не міг сидіти вдома. Розумів, що там я потрібен більше. І тому поїхав туди”, – казав Артем в інтерв’ю проєкту “Бути воїном” у 2014-му.
“Мій брат був людиною, яка дорівнює життю і радості. Він брав від життя все і сам був життям…
Артемко б не хотів, щоб за ним плакали і побивались. Він хотів би, щоб ми згадали його розмовами про те, яким він був, і усміхалися крізь сум”, – наголошує сестра бійця Климентія Димид.
Читайте також:
In memoriam. На Ізюмському напрямку загинув Роман Ратушний, громадянин і воїн
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
