Оксана Забужко: Кожен, хто пропагує “діалог з росіянами”, працює на збереження пухлини

Оксана Забужко
письменниця

“ЮЖНЫЙ АКЦЕНТ”-2022 (FB)

Перепрошую, але таки скажу. Мене нудить уже не так від Андруховича, як від цілої тої галицької “х…чєчної”, яка невтомно й наввипередки, без сорома казка, пере йому брудні штани. Від штатних тиражувальників рос. методичок, які подописувались до того, що НЕ розмовляти зараз із росіянами – це нацизм (руку з жовто-блакитним браслетиком з ізюмської могили щоночі вам у сни, qrwy!), від побожних дам церкви Андруховича, які в своєму відпиральницькому запалі ринулись висвячувати Мішу Шишкіна у “втікачі від путінського режиму” (хоча той просто вийшов у Швейцарію заміж, і ще в 1995-му, але кого це спиняє?), – все це могло б здаватись смішною жабомишодраківкою в жанрі “танок фанів круг кумира”, якби діялось десь у ті ж 1990-ті чи навіть 2000-ні (а воно й діялось, го, ще й як – і літфестивалі під назвою “Южный акцент” – !!!, і медведчуківський “Культурный герой”, куди українські literati теж не гидували тягтися журавлиним ключем по щербату копійочку, аякжечки!), – але це діється, чорт забирай, в дні нашого контрнаступу, і тому не можу не спитати в усіх цих Відпирачів Невідпирального: are you ohueli там?..

Та якби ви, гуси скубані, ПОЛОВИНУ того шуму, що зняли в інформпросторі довкруг на-фіг-кому-впалого Шишкіна, зчинили довкруг зникнення УКРАЇНСЬКОГО письменника Володимира Вакуленка з окупованої РОСІЯНАМИ Ізюмщини (він не евакуювався, бо доглядав аутичного сина, гугліть!) – то ніяким організаторам європейських фестивалів більше просто НЕ ТРЕБА БУЛО Б пояснювати, чому наш публічний діалог з як завгодно хорошими росіянами до перемоги неможливий (хіба що, як у Камю під час окупації Франції, – в формі “Листа німецькому другові”: здавалось би – сядь, напиши, опублікуй у тих самих європейських газетах – і не будеш ні qrwою, ні штрейкбрехером, в чім проблема?..). Але про Вакуленка, на відміну від Шишкіна, в нашому інформпросторі була тільки вістка, ще квітнева, від колишньої дружини: що його з сином орки забрали вдруге, він у полоні… Отаке-от, qrwaмаць, “взятие Измаила”. Нудить.

А мене триґерить ще й дежав’юшкою: 2014-го р. ПЕН-тусовка (за винятком буквально двох, на пальцях, людей, які потім, як і я, з Українським ПЕНом попрощалися) так само іґнорила “загубленого” в Луганську Василя Голобородька, але завдяки зчиненому тоді, все-таки, галасові (див. мій лист до Українського ПЕН) “забутого” поета вдалось із Луганська евакуювати, вже під самим носом у росіян. Не хочу цим сказати, ніби галасом вдалось би врятувати й Вакуленка – ситуація нині інша, але, кУрча, як можна нині, не кліпнувши оком, верзти маячню про те, як це (буцім) важливо, що в укр. письменника вийшла на Заході книжка, і його туди запросили на пару з російським?! Люди, ви що, в комі були від самого того “Южного акценту” – у вас який рік на календарі?!!

Вже з 10 разів тут писала: українців зараз перекладають, видають, запрошують, тримають мікрофони перед писком – не тому, що ми такі красиві, розумні й талановиті, – а тому, що наша країна несподівано для всіх наваляла тій, перед якою весь світ трусився від 1945-го. Це ЗСУ зараз робить промоцію нам усім, до Лесі Українки на лондонській сцені включно, – а не Андрухович їде робити промоцію Україні (!). Всі ми, українські митці-письменники-журналісти-іт.д. – прямі бенефіціари перемог нашої армії, перед якою ми в боргу по самісінькі вуха до кінця своїх днів. То невже ж так важко, холера, хоч настільки ту армію поважати, щоб, поки вона звільняє наші території від російських убивць, не напускати тим часом з другого кінця в наш простір російських “єнотів” – поки що віртуальних, поки що тільки з томиком Достоєвського, але ж ми це вже проходили, 23 роки тому перший російсько-український літфест під назвою “Южный акцент” пройшов у Криму – це було на вході, а на виході маємо гекатомбу в Ізюмі, ви що ж – СПРАВДІ за ці 23 роки нічого не зрозуміли й нічого не навчилися?!.
Шишкін, блін. Шишкін їх цікавить, шишкіністи грьобані.

Нема слів (запікано).

…Пишуть, що тіла Володі Вакуленка не знайшли – офіційного підтвердження немає. І я ловлю себе на тому, що думаю: Господи, якщо загинув – хай би його хоч не катували перед смертю… Не можна катувати дитячих письменників. Тобто нікого не можна катувати, але дитячих письменників з аутичними дітьми – це вже якось “з особливим цинізмом”, це “пакручє буде”, ніж Януш Корчак з учнями в газовій камері…

Звісно, я про це розповідатиму на Заході – от не далі як у середу на Гетеборзькому ярмарку й розповім. І вкотре повторю, що будь-яка людина доброї волі має нині працювати на розпад Росії, бо це єдиний спосіб людству врешті позбутись цієї ракової пухлини. Натомість кожен, хто пропаґує “діалог з росіянами” (“рано чи пізно доведеться” і т.д.), працює на ЗБЕРЕЖЕННЯ пухлини. Тож пора визначатись, дами й пацанове, – хто тут по який бік від лінії фронту.

Читайте також:
На Харківщині окупанти взяли в полон письменника й активіста Володимира Вакуленка


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".