автор: Михайло Жирохов
військовий історик, експерт, хроніст
Старий вислів Клаузевіца все ще залишається актуальним навіть у XXI столітті: війна є продовженням політики, навіть за допомогою все більшої кількості інших засобів.
А однім із найбільш сучасних засобів є кібервійна, яка пов’язана насамперед з інформацією – контролем над нею і її використанням як засобу реалізації політичних цілей. Адже з глобальним поширенням інтернету цінність цього ресурсу дедалі зростає.
Коли восени 2021 року стало очевидним масове нарощування російських військ на українському кордоні, експерти давали протилежні прогнози щодо ймовірної ролі кібервійни за умов подальшої ескалації. Більшість погоджувалася з тим, що ця криза, ймовірно, спричинить масштабний кіберконфлікт. Деякі стверджували, що кібервійна лише супроводжуватиме традиційні форми війни. Інші – що кібернетичний конфлікт узагалі замінить фізичний.
Однак реальність виявилася інакшою.
Попри те, що нині більшість деталей залишаються в “тумані війни”, можна стверджувати, що досі жодна велика кібероперація росіян не призвела до зриву будь-яких основних електронних послуг в Україні. Здебільшого українська інтернет-інфраструктура залишалася функціональною.
Хоча немає жодних сумнівів, що ворожі хакери намагалися проникнути в українські мережі та продовжують збирати розвіддані для досягнення стратегічних цілей РФ. Крім того, російський уряд проводить серію енергійних інформаційних кампаній як проти України, так і проти решти світу.
У січні 2022 року внаслідок кібероперації зазнали ушкоджень 70 українських вебсайтів. Через два дні Microsoft виявила в комп’ютерних системах українських державних установ зловмисне програмне забезпечення WhisperGate – “псевдопрограму-вимагач”, метою якої було пошкодити вміст файлів на заражених комп’ютерах. У лютому кібероперації були спрямовані на “Приватбанк” та сайти Міністерства оборони і Збройних сил України.
Однак усі ці дії завдали досить незначних збитків:
Кібератаки продовжились і з початком “великої війни”. Вже 24 лютого значна частина високошвидкісної супутникової мережі Viasat KA-SAT вийшла з ладу, що призвело до часткового збою в її послугах широкосмугового зв’язку в населених пунктах в Україні та інших європейських країнах (так, у Німеччині тисячі вітряних турбін були вимкнені через збій). Швидше за все, головною ціллю атаки були системи зв’язку ЗСУ, адже практично весь супутниковий зв’язок армійців залежав від KA-SAT.
У перший же день повномасштабного вторгнення російські хакери атакували супутникову мережу Viasat KA-SAT
17 березня 2022 року український уряд та військові структури стали об’єктом атаки за допомогою фішингових кампаній — електронних листів зі шкідливими файлами з метою отримання доступу до інформації, доступної особам, на адреси яких вони були розіслані.
28 березня 2022 року у національного оператора “Укртелеком” через кібератаку стався серйозний збій у наданні послуг доступу до інтернету, коли його підключення впало лише до 13% від “довоєнного” рівня.
Але, як і у випадку з кіберударами до повномасштабного вторгнення, стратегічний вплив цих атак залишався відносно незначним: “Укртелеком” зміг швидко відновити надання регулярних послуг, федеральний уряд Німеччини охарактеризував наслідки атак на мережу Viasat KA-SAT як випадок “кіберпобічної шкоди”. Це свідчить: влада РФ і не очікувала, що ці кібероперації суттєво доповнять дії російських військ на землі та повітрі.
І, чесно кажучи, на те є підстави, адже багато українських об’єктів критичної інфраструктури просто не підключені до інтернету, а велика частина військового обладнання залишилася ще з часів СРСР. Тож немає сенсу намагатися атакувати, скажімо, систему ППО через інтернет, коли радар працює на вакуумних трубках, а єдиним кіберзв’язком є смартфон оператора.
Втім, є і ще один важливий момент. Кібератаки, як правило, вимагають значного часу та ресурсів, а Кремль очікував, що війна в Україні буде короткочасною. Тому, ймовірно, Москва могла просто не підготуватися для виконання масштабних кібероперацій.
І зрештою російським загарбникам довелося діяти “по старінкє”. Наприклад, фізично захоплювати Запорізьку АЕС, яка виробляє більше однієї п’ятої від загальної електроенергії в Україні. І це при тому, що як свідчать події 2015 і 2016 років, коли в результаті кібероперації на кілька годин була відключена електроенергія від ЗАЕС, потенціал для не військових дій таки був.
Читайте також:
Україна перейшла в наступ у кібервійні з Росією
Варто також зауважити, що під час війни росіяни цілеспрямовано фізично не знищували критичну інфраструктуру стільникового зв’язку та інтернету. Тут вдається взнаки досвід попереднього етапу війни (2014-2021), коли наш противник активно використовував інтернет та мобільний зв’язок для підслуховування розмов українських військових і цивільного населення, збирання інформації про територію та, що найбільш важливо, – геолокації цілей для артилерійських ударів.
Мало того, російські війська, які мають досить обмежені можливості у зв’язку та GPS, масово використовували відповідну українську інфраструктуру для ведення війни. Широко відомі випадки, коли, маючи застарілі та неточні паперові мапи, російські командири покладалися виключно на Google Maps та інші інтернет-географічні інформаційні системи, щоб банально знайти дорогу.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну хакери міжнародної спільноти “Анонімус” оголосили Росії кібервійну
Зрештою, досить низька ефективність російських кібератак має і ще одне пояснення:
після осені 2021 року український уряд значно активізував співпрацю з країнами НАТО в плані кіберзахисту.
Конкретні деталі, звісно, невідомі, однак навіть ті дії, інформація про які потрапляла у ЗМІ, вражали масштабами. Так, 17 січня Агентство зв’язку та інформації НАТО (NCIA) і Україна підписали оновлений Меморандум про домовленість щодо продовження спільної роботи з технологічних проєктів. А 4 березня, попри вето Угорщини, Україна приєдналася до Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО у статусі постійного учасника.
Єдиний аспект кібервійни, де Росія діяла досить активно і справді вдало – це інформаційні кампанії.
Під час вторгнення росіяни активно використовували інтернет, щоб формувати хибне уявлення українців та решти світу про власні наміри. Кремль розпочав низку кампаній з дезінформації, використовуючи скомпрометовані акаунти високопоставлених українців, зокрема військових і громадських діячів.
Станом на кінець березня 2022 року, наприклад, Служба безпеки України виявила та закрила п’ять ботоферм, які керували загалом 100 тисячами облікових записів у соціальних мережах, поширюючи фейкові новини, пов’язані з вторгненням. Крім того, наприклад, хакери зламали сайти місцевих органів влади, щоб поширити неправдиву інформацію про те, нібито Київ капітулював і підписав мирний договір із Москвою.
Читайте також:
YouTube видалив десятки тисяч роликів і каналів, які поширювали фейки про війну в Україні
Підбиваючи підсумки, відзначимо: російсько-українська війна дещо змінила підходи західних військових аналітиків, які раніше заявляли про занепад “традиційних” воєнних конфліктів, спричинений зменшенням користі від контролю над матеріальними благами, і прогнозували, що всі війни майбутнього будуть проводитись виключно в кіберпросторі.
Але війна Росії проти України — це передусім про територію і фізичний контроль. Кіберпростір мало придатний для того, щоб “у реалі” захопити країну. Проте він може служити засобом, за допомогою якого можна спробувати захопити серця й уми людей. Та щоб конкурувати таким чином, обидві сторони повинні мати широкий доступ до інтернету.
Цілком можливо, що в майбутньому війна, скажімо, в Європі може мати вже зовсім інші форми. І саме кіберпростір тоді буде основним полем ведення війни.
Але поки що найбільший воєнний конфлікт ХХІ сторіччя доводить, що досі кібервійна не змогла замінити традиційні форми ведення бойових дій.
Читайте також:
У США вперше визнали, що допомагають Україні кібератаками
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
