автор: Наталія Лебідь
фото з ФБ Олени Білозерської
Нинішнє повномасштабне вторгнення Росії – звісно, та сама війна, що почалася 2014 року, лише інша її фаза. Про те, як відрізняється “стиль” війни восьмирічної давності та нинішній, найкраще говорити з людиною, яка була на фронті тоді та воює тепер. Це – лейтенант ЗСУ Олена Білозерська.
На війну журналістка Білозерська пішла добровольцем. Із 2014-го вона працювала снайпером у підрозділах ДУК “Правий сектор” та Української добровольчої армії. Надалі, у 2018-му, закінчила офіцерські курси при Національному університеті оборони ім. Черняховського за спеціальністю “артилерія” і підписала контракт зі Збройними силами. До 2020 року служила у 503-му окремому батальйоні морської піхоти на посаді командира взводу самохідних артилерійських установок.
У 2018 році Олена була нагороджена орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Багато похвал здобула і за документальну книгу “Щоденник нелегального солдата”.
Цей рік, за її планом, мав бути роком відпочинку та відновлення здоров’я. Та не так сталося, як гадалося – після 24 лютого Білозерська знову в лавах ЗС України. Знову працює снайпером, наразі на посаді заступника командира роти – і водночас залишається медійною персоною, веде сторінку в ФБ.
Про це та інше Олена Білозерська розповідає в інтерв’ю “Новинарні“.
– Олено, перше питання – “чим для тебе 2014 рік відрізняється від 2022-го?” – таке неосяжне, що розіб’ємо його на кілька дрібніших. Спочатку про ворогів. Ми знали, що вони кати та підступні покидьки, знали про Іловайськ та тюрму “Ізоляція”. Але зараз росіяни чинять злочини ще більших масштабів, більшого цинізму. Це – деградація чи наше неповне про них уявлення?
– Що значить “уявлення”? Не всі росіяни такі. Але ті, кого сюди прислали воювати, вони саме такі, і завжди такими були. Це так званий “глибинний” народ, опора Путіна.
Такі люди – темні, забиті, вимордовані власною заздрістю до всіх, хто краще живе, – завжди так поводяться на окупованих територіях, відчувши владу й безкарність.
– Добре, тепер про наших. Війна, яка почалася у 2014-му на Донбасі, досить скоро перетворилася для переважної більшості тилового населення на щось далеке, а тому й таке, яке не болить. Зараз зміни очевидні, та чи вони надовго? Власне, Київ уже повертається до звичного життя: з відкритими ресторанами, горілкою, пікніками на Великдень…
– Це те, чого і я боюся найбільше. Якщо війна буде локалізована на певних територіях, ті, хто там не живуть і не мають у сім’ї чоловіків, яких можуть туди відправити, можуть знову почати поводитись так, ніби війна їх не стосується.
Олена Білозерська, 2020 рік
Але Путін, головний об’єднувач української нації, і в цьому нам допоможе. Він цим людям не дозволить забути про війну. Бомбитиме всю Україну.
– “Оптимістично”. Давай тоді про Збройні сили. Що змінилося всередині нашого війська від часу АТО/ООС
– Прийшло багато нових, інших людей, вчорашніх цивільних, які хочуть не служити за зарплату, а гризти горлянки ворогу. Якщо вони потрапляють у тилові частини, то дуже страждають і намагаються перевестися на передову. А з цим зараз дуже складно.
Із приходом до війська цих людей, які мають цивільний менталітет, стосунки в армії стали більш людяними, менш формальними. Сьогодні ти не отримаєш від старшого командира “втик” чи догану, якщо він почує, що підлеглий звернувся до тебе на ім’я. Скоріше за все, він зробить вигляд, що нічого не чув.
Але, як не дивно, кількість непотрібної бюрократії не зменшилась, а подекуди навіть зросла. Це, мабуть, тому, що деякі представники командування, які лишилися з минулих часів, наполягають на своїй потрібності в армії. І вигадують собі, а відповідно, й підлеглим, “корисну” бюрократичну діяльність.
З одного боку, в армії стало більше порядку, менше зловживань. З іншого боку, оця бюрократія вбиває.
– Ти знову на посаді снайпера. Що в тебе за “Галюся”, з якою ти фотографуєшся? Наша чи щось західне?
– Галюся – чистокровна українка, Z-10, виробництва “Зброяр”. Але калібр натівський, 308-й, і розроблена вона на базі конструкції американської гвинтівки ArmaLite.
Відходимо від радянських і російських зразків, розвертаємося обличчям у бік західних.
Результат пристрілки снайперської гвинтівки Білозерської: “У свою половинку кутової мінути вона вкладається, що не може не тішити”
– Наскільки швидко наші бійці опановують нову зброю, яку отримують від союзників, за твоїми спостереженнями?
– Нову зброю зараз опановують в рекордно короткі терміни, бо є мотивація і дуже швидко можна побачити користь від застосування. Опанував NLAW, наприклад, – і ось тобі вже підбитий танк. Не так, як було в мирний час, коли довго вивчаєш щось і не знаєш, чи це знадобиться.
Між іншим, я вже не служу в артилерії, але зараз іноді навчаю основам роботи “арти” своїх підлеглих. Вони самі про це просять. Жага до нових знань у військовій сфері в людей зараз колосальна.
Читайте також:
“Процент ураження – 100%”.
Відео “Новинарні” із масового застосування ПТРК NLAW, Javelin та M-141 на Рівненському полігоні
– А для тебе персонально – людини, жінки, письменниці – наскільки нинішня воєнна кампанія відмінна від попередньої?
– Відрізняється масштабами, перш за все. Цього разу війна торкнулася всієї держави і нації, плюс у ній використовується озброєння, яке ворог не застосовував раніше – в першу чергу, це крилаті ракети і літаки. Також Росія нарешті атакує відкрито, не маскуючись під “шахтарів і трактористів”.
Відповідно, й Україна тепер воює відкрито – артилеристи, наприклад, більше не є українськими “іхтамнєтами”, які відведені від лінії зіткнення і “не працюють”. Неоформлені добровольці теж нині ні від кого не ховаються. Останнє, щоправда, явище тимчасове – напевно, скоро знову почнуть закручувати гайки.
Олена Білозерська
– Скажу про відчуття людини цивільної, яка перебувала і перебуває у відносно благополучному Києві. Для мене водорозділом у війні стала умовна Буча, коли на зміну “мемам” прийшов наплив інформації про досі нечувані звірства росіян. Чи ти ділиш нинішню фазу війни на “до Бучі” і “після Бучі”, чи в тебе інші періоди?
– Я це не пов’язую конкретно з Бучею, тобто з відкриттям кривавих звірств росіян. Пов’язую з тим, що коли вже пройшов певний час війни, з’явилася інформація не лише про ворожі, а й про наші втрати – як серед цивільних, так і серед військових. Коли у ФБ бачиш повідомлення про загибель знайомих, якось уже не до “мемасиків”.
Більшості людей у такій ситуації хочеться не жартувати, а вбивати.
– На початку війни було значно більше відео, коли наші військові показували свою бойову роботу, як працюють ПТРК, як б’ють “Байрактари” тощо. Війна широко ілюструвалася. Зараз цього стало в рази менше. Чому так? Можливо, так правильніше та професійніше?
– Із суто військової точки зору, кажу як офіцер, так правильніше, бо в публічний простір потрапляє менше інформації, потенційно корисної для ворога.
Тепер скажу як медійник: від цих обмежень просто душу вивертає. Я маю великий досвід і точно знаю, яка інфа шкідлива, а яка цілком безпечна. Але мені зараз не дозволять публікувати жодну інфу, пов’язану з бойовими діями, бо правила для всіх однакові.
Також дратує, що тепер неможливо фотографувати будь-що, пов’язане з військовими, навіть для себе, для історії, з наміром опублікувати це виключно після війни – бо покладуть обличчям в землю і викличуть СБУ.
Водночас я розумію, що такий пильний солдат на блокпосту не знає і не може знати, з якою метою хтось дістав мобільний – а може, він диверсант. Тому біля військових об’єктів смартфони таки треба ховати в кишені.
Олена Білозерська (праворуч) із побратимами. Фото часів АТО
Я все це розумію, але змиритися з цим тяжко. Цим фоткам після війни ціни не буде, і нині вони втрачаються назавжди.
Читайте також:
Американські морпіхи досліджують архівне відео, як жінка-снайпер на Донбасі знищує бойовиків
– Невже справді неможливо пояснити начальству, де пролягає межа між розумним дозуванням інформації та несвідомим здаванням позицій ворогу? І хіба на війні не потрібні свої хронікери?
– Реалії такі, що без санкції згори, причому з дуже високої “гори”, краще нічого не писати публічно, окрім загальних речей. Бо зроблять в усьому винним – якщо не начальство, то громадськість.
– Але ти погоджуєшся, що через обмеженість інформації щодо другої фази війни ми мало знаємо, що зараз відбувається на півдні й сході, зокрема в зоні ООС? Тобі особисто не бракує даних, щоб скласти уявлення про події там?
– Мені так само бракує даних. Якщо я знаю трохи більше за цивільних, то не через те, що мені доступно більше інформації, а тому, що трохи розуміюся у військовій справі і вмію читати офіційні заяви між рядків. Ну, й спілкуюся приватно через закриті канали зі знайомими на різних ділянках фронту – але те саме роблять і цивільні.
– Тебе нещодавно “поховали” російські й сепарські медіа. Кажуть, що, за народною прикметою, ти тепер, навпаки, житимеш довго. Але загалом тобі не страшно? Ти снайпер, але ти відкрито розповідаєш про свою снайперську роботу в соцмережах та ЗМІ. Не шкодувала про свою публічність?
– Ні, ніколи не шкодувала. Публічність – інструмент, який дає додаткові можливості. Хоча, звичайно, створює додаткові ризики. От, наприклад, мені не можна здаватися в полон. Якщо потраплю в оточення без шансів на прорив, доведеться застрелитись.
Російська пропаганда поквапилася. Скріншот з Фейсбуку Білозерської
– З огляду на те, як орки поводяться з полоненими…
– …Коли почалося повномасштабне вторгнення, було в мене таке гостре відчуття – що ось, тепер тільки стояти до кінця. Бо якщо раніше можна було демобілізуватися (чи навіть просто піти у відпустку) і спокійно жити на мирній території, то тепер все, мирної території вже нема, є лише більш і менш небезпечні.
Читайте також:
Снайпер УДА, журналіст Олена Білозерська застрелила трьох бойовиків. ВІДЕО
– Тобі якийсь смішний добродій в коментарях на фейсбуці писав, що, мовляв, Оленочко, бігом за кордон…
– Виїзд за кордон, навіть до війни і поза воєнним контекстом, я ніколи не розглядала. Що б я там робила? Я ж працюю зі словом. Іноземну мову вивчити можу, але ніколи не зможу конкурувати з журналістами і письменниками, для яких вона рідна. І взагалі не хотілося призвичаюватись до чужого способу життя.Ввдома завжди комфортніше.
Між іншим, я ще до вторгнення не могла поїхати навіть туристкою у більшість іноземних країн, бо Інтерпол арештує за російським запитом. Ставилась до цього завжди спокійно – у мене і вдома багато цікавих справ.
У будь-якому разі, ховатися від когось не збираюся. Хай вороги бояться і ховаються, а я як жила, так і житиму відкрито.
– Ти продовжуєш активно вести фейсбук навіть зараз – де береш на це час?
– Постик у фейсбуці забирає максимум десять хвилин. Я ж не пишу довгих серйозних статей зараз.
Снайперка на перепочинку
– Ти починала свій воєнний шлях як боєць “Правого сектору”. Нині “новим “Правим сектором” став полк “Азов”. Слава “ПС” трохи поблякла, чи ти так не вважаєш?
– Це все визначає російська пропаганда. Так, зараз головними “нацистами” вони призначили “Азов”. А хто головне зло у російській пропаганді, той і найкрутіший.
Нинішня слава “Азова” – цілком заслужена, бо вони воюють, як ніхто. Але Добровольчий український корпус “Правий сектор” зараз оформлюється у складі ЗСУ як великий дуже крутий підрозділ, і думаю, про нього скоро всі почують.
– Після “Правого сектора” та пішля з Ярошем в УДА. Чим зараз займається Ярош, якщо не секрет?
– Дмитро Ярош зараз він робить те саме, що всі останні роки – командує підрозділами Української добровольчої армії.
Олена Білозерська після звільнення із ЗСУ
– У тебе є відчуття, що ця війна з Росією буде безперервно довгою? Чи ми прийдемо до перемоги достатньо швидко?
– Конкретно ця війна, за моїми відчуттями, триватиме ще не менше року. Вона завершиться перемогою України, тобто встановленням контролю над нашою територією у міжнародно визнаних кордонах. А що буде далі, залежить від того, чи вціліє Росія як держава. Якщо вціліє – робитиме нові спроби знищити українську державність. Тоді доведеться якось їх добивати.
Читайте також:
На Ізюмському напрямку загинув один із лідерів “Правого сектора” Тарас “Хаммер” Бобанич
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
