Кухня оборони. Як волонтери в Києві влаштували “фабрику харчування” для військових та всіх потребуючих

 

автори: Леся Шовкун,
Дмитро Лиховій

фото: Дмитра Лиховія

Є у воєнному Києві місця, де люди не хапаються за заспокійливе після кожного повідомлення в соцмережах про рух рашистської колони на столицю чи виліт “17/20/30 крилатих ракет” із Білорусі або Криму. Не тому, що їх не хвилює перебіг подій на фронті. А тому, що їм просто ніколи – бо ці люди щодня і щоночі особисто працюють на те, щоб наблизити нашу перемогу.

Однією з таких “оаз” є волонтерське містечко на лівому березі Києва, яке об’єднало спільною працею музикантів, банкірів, підприємців, рестораторів та людей багатьох інших професій. А “комендантом” тут підполковник запасу родом із Ростовської області.

Із “Польової кухні”, яка працює на потреби як військових, так і цивільних – репортаж “Новинарні“.

“Насправді я не кухар. Я вже 20 років у хорі радіо співаю”

“Польова кухня” на Лівому березі Києва та її агітація. Фото: “Новинарня

Історія “Польової кухні”, як і численних подібних ініціатив по всій Україні, вкотре довела здатність українців у час найбільшої загрози моментально мобілізуватися, згуртуватися і самоорганізуватися, дивуючи увесь світ.

Як і під час усіх наших Майданів, тут усе утворилося “саме собою” й абсолютно спонтанно. Але замість хаосу й розгубленості, які часто панують десь в інших світах за відсутності конкретного плану та чіткого керівництва, вже за кілька днів була складена і впроваджена чітка схема діяльності містечка, організації роботи, охорони й навіть контактів із пресою.

“На початку повномасштабного вторгнення тут поруч записували охочих у київську тероборону. І з першого ж дня біля пункту запису утворилася просто величезна черга з охочих. Люди реально чергували тут по кілька днів – навіть на ніч не розходилися. Місцеві мешканці це побачили й почали приносити їм чай, бутерброди, ще якусь їжу. Потім пригнали військову кухню. Потім ще одну… Так і почалося”, – розповідає боєць і представник пресслужби 112-ї бригади ТрО Євген Манженко.

Євген Манженко. Фото: “Новинарня

“Я тут поряд живу, тому прийшов одним із перших – коли тут іще нічого не було, крім юрби хлопців до тероборони. Ми вирішили розгорнути для них польову кухню. Почали з дому зносити все, що було – великі каструлі, пательні, посуд, готували тут одразу”, – розповідає Богдан Куць, один із головних тутешніх “кашоварів”.

Богданів “западенський” борщ, кажуть, такий смачний, що можна й ложку проковтнути.

“Насправді я не кухар, – сміється чоловік. – Я хорист, уже 20 років у хорі радіо співаю”.

“Польова кухня” на Лівому березі Києва. Фото: “Новинарня

Людей творчих професій на “Польовій кухні” чимало. Орест Криса “в миру” – альтист Національного симфонічного оркестру. Але тут він – насамперед водій.

“Основне моє завдання – розвозити приготовлену їжу. Передусім у лікарні й на станції швидкої допомоги. Багато де харчові блоки позакривалися, а лікарі та інші працівники там зараз фактично постійно живуть. Тож треба годувати не лише пацієнтів, а й медиків, охорону тощо”, – розповідає Орест.

Шоферує чоловік на машині, наданій фондом “Приятелі дітей”, який багато років очолює його мати Марина Криса.

“У нас у кожного є своє завдання, свої функції. Але коли треба якась допомога – туди кидаються всі. Наприклад, коли воду привозять чи продукти – всі чоловіки йдуть їх розвантажувати, черга утворюється, – усміхається Орест. – А взагалі, тут дуже чітка організація, всі обов’язки напрочуд ефективно розподілені. Об’єми у нас колосальні, але охочих допомагати стільки, що вже й місць немає”.

Орест Криса. Фото: “Новинарня

Колосальні об’єми – це не перебільшення. Щодня “Польова кухня” видає близько 7 тисяч порцій готової їжі – повноцінні сніданки, обіди (перше-друге-третє) та вечері.

Місцеві кухарі забезпечують харчуванням сусідні блокпости, кілька лікарень, пологовий будинок, будинки для літніх дітей та сиріт, а також безліч звичайних мешканців лівого берега, які опинилися в скруті або просто не мають змоги собі готувати.

“Ми працюємо 24 години на добу, в три зміни. Денних змін дві: зранку й у другій половині дня. А вночі роботи трохи менше, тому нічна зміна одна – і це як правило одні й ті самі люди, кому зручно саме вночі працювати”, – розповідає Леся Пацеля, яка “завідує” видачею готової їжі.

Леся – начальник відділення одного з найбільших українських банків. “Моє відділення поки що закрите. А я взяла відпустку і працюю тут – бо вважаю, що тут я більше потрібна”, – каже жінка.

Читайте також:
В Україні запустили платформу для волонтерів “Робота в тилу”

“Душа” із запахом цибулі

“Польова кухня” на Лівому березі Києва: намет нарізання овочів. Фото: “Новинарня

“А там ви були? Це наша Душа!” – гукає хтось від військової кухні, звідки долинають неймовірні аромати.

“Dushia? What is Dushia?” – перепитує один з іноземних журналістів, яких тут щодня працює по кілька груп.

Виявляється, Душею називають величезний намет для нарізки. Заходимо всередину – і… миттю заливаємося сльозами. Тут, схоже, саме готують продукти для борщу: праворуч дівчата нарізають буряк, чистять часник і картоплю.

А весь стіл ліворуч вкритий цибулею, яку хвацько кришить група жінок… скільки саме – за сльозами складно й роздивитися. Бачачи наші страждання, волонтерки дзвінко сміються: “А ми вже звикли!”

“Польова кухня” на Лівому березі Києва – намет для нарізання овочів. Фото: “Новинарня

Окрім намету для нарізки, в містечку є салатний “цех”, відділи помивки, сортування, пасерування – тобто до кухарів надходять уже повністю підготовлені продукти.

До слова, щодо кухарів – працюють тут не лише “любителі”, а й професіонали, які раніше готували для відвідувачів у найкращих ресторанах.

Фахівцем у галузі харчування є й Руслан Струков. Розповідає, що працює провідним технологом в департаменті кулінарії компанії “Сільпо”.

Руслан Струков. Фото: “Новинарня

“Ми домовилися з нашими магазинами, які тут неподалік, і вони нам допомагають: надають обладнання, щоб можна було там приготувати те, що тут не вийде. Наприклад, сьогодні в нас були домашні котлети… Ну, власне, вони одразу й закінчилися”, – сміється Руслан.

Розповідає, що співпраця ця взаємовигідна. Скажімо, коли в кулінарію “Сільпо” майже два тижні не постачали моркву й цибулю, Руслан возив туди ці овочі з “Польової кухні” – тут їх, на щастя, не бракує.

“У вас і гуакамоле є? Нормально так ми на війну приїхали!”

“Польова кухня” на Лівому березі Києва та її плакати. Фото: “Новинарня

Поки ми розмовляємо, повз проносять великі металеві лотки з готовими китайськими “варениками”. “Їх у нас ще повно!” – перемовляються жінки з цеху видачі.

Як і решту продуктів, вареники надали підприємці. Саме вони за власною ініціативою привозять сюди все необхідне.

І навіть більше. “Приїхали до нас американці, дивуються, як усе налагоджено. Кухарі їх пригощають, питають: гуакамоле будете?

Вони такі: ого, у вас і гуакамоле є? Нормально так ми на війну приїхали!”

– сміється тероборонівець Манженко, який, серед іншого курує роботу з іноземними журналістами.

“Польова кухня” на Лівому березі Києва. Фото: “Новинарня

“Та повно в нас і авокадо, й молочних продуктів, і дитячого харчування – привозили навіть тоді, коли в супермаркетах не було. Звісно, все під облік, у нас із цим суворо”, – підтверджує кухар-хорист Куць.

При цьому самі працівники кухні після зміни також можуть взяти продуктів або готових страв додому. Адже ні ходити по магазинах, ні готувати вдома більшість із них просто не встигає.

Втім, хоча левову частку необхідного надають власники складів-магазинів-виробництв, значну підтримку “Кухня” отримує і від звичайних киян та мешканців сусідніх сіл.

Підпис на переданій людьми волонтерам кришці з консервацією: “Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами. З нами Бог!”. Фото: “Новинарня

“Одна старенька бабуся сама привезла на тачці мішок картоплі. Ще приносять багато консервацій, часто з підписами – “віримо в перемогу”, “слава ЗСУ” тощо. А ще ми дуже вдячні за будь-які смаколики до чаю – це те, що завжди дуже-дуже потрібно!” – каже Леся Пацеля.

“Польова кухня” на Лівому березі Києва та її потреби. Фото: “Новинарня

Читайте також:
Що і як їдять на передовій: особливості української окопної кухні-2021

“Один каже: а це все вам за НАТО…
Після того, як поїв у нас, падлюка!”

Окрім гарячих страв, тут щодня готують ще близько 2 тисяч сухпайків. Їх возять у найгарячіші місця на передовій Київщини: Чернігівський напрямок, Димер, аж до Баришівки.

Богдан Куць. Фото: “Новинарня

“Я, поки інші страви готуються, перекручую сало з часничком на канапки для сухпайків. Воно довго зберігається і смачно. Дівчата жартують, що це будуть наші спеціальні військово-польові канапе”, – розповідає хорист Богдан.

Також на фронт – туди, де трохи “тихше” – возять і гарячі страви.

У фруктах тут завжди велика потреба. Фото: “Новинарня

“Годуємо всіх – і військових, і місцевих мешканців. Військовослужбовці в пріоритеті, але як вони поїдять – то все інше роздаємо місцевим”, – розповідає місцевий “комендант”, відповідальний за охорону “Польової кухні” Андрій Кривов.

Принагідно обурюється, що трапляються такі люди, яких годувати зовсім не хочеться.

“Один дядько почав нам розповідати: «А це вам усім за НАТО»… І ти ж, падлюка, поїв уже! Мене аж затіпало. Кажу – цьому більше не видавати. А він наступного дня знову в черзі по їжу стоїть! На жаль, таких насправді багато. Навіть зараз”, – констатує Андрій Іванович.

Читайте також:
Колаборанти і зрадники: у Харкові СБУ затримала координатора ДРГ з “блокнотом разведчика”, у Дніпрі – прихильника руZZкого міра

“Не думав, що Росія зараз нападе – я ж бо знаю, в якому стані їхня армія! А ми вісім років училися їх знищувати”

Андрій Крівов. Фото: “Новинарня

Сам Кривов – етнічний росіянин, уродженець Ростовської області. Підполковник запасу Збройних сил України. Звільнився у 2011 році з досить високої посади. Пояснює, що не бачив подальшої кар’єри при службі під командувачами за Януковича.

В Україні Андрій Іванович опинився перед самим розпадом СРСР. Вступив у київське Вище військово-морське училище на Подолі, яке за СРСР розташували на території Києво-Могилянської академії.

“Ми постійно зафарбовували вапном написи на стінах: “Геть морські чобоття!” – сміється Кривов, який обрав Україну.

Його родичі залишилися в Росії. “У мене з ними розмова коротка. Мій старший брат майже одразу пішов слідом за кораблем… до речі, саме він мене свого часу привіз у Київ вступати. 26 лютого дзвонить мені й починає оце: ми мирних не чіпаємо, складіть там зброю… Міхалкова якогось мені присилав. Я йому відповів, щоб своєму Х*йлу на Валдай відправив. Більше не спілкувалися. А з сестрою спілкуємося, вона все розуміє. Написала, що 7 березня померла наша мама… Сестра раніше в собесі працювала, то знає, скільки в них там уже “200-х”, – розповідає чоловік.

“Польова кухня” на Лівому березі Києва. Фото: “Новинарня

Сам він 24 лютого одразу поїхав у військкомат як офіцер запасу командного складу. “Сказали чекати виклику. Поки що не викликали. Але військовий квиток постійно зі мною”, – показує документи Андрій Іванович.

Принагідно ділиться міркуваннями про напад його колишніх співвітчизників на Україну та про сучасний стан їхньої й нашої армії: “Коли у 2014-му вони верзли, що “іхтамнєт” – це навіть не смішно було. Я ж із Ростовської області, я туди все життя їздив і всі переходи знаю! І зв’язків у мене там багато лишилося. Я чудово знав, де й коли російські війська переходили кордон, скільки їх їхало і з чим, звідки бомбили.

Тоді вони нас, звичайно, в поганому стані застали. Бо нашу армію з 1990-х років руйнували. І це було абсолютно цілеспрямовано. По живому різали – зі східного напрямку знімали цілі частини, розформовували, продавали техніку. За Кучми, за Януковича… І за Ющенка, до речі, теж.

Андрій Крівов під час інтерв’ю. Фото: “Новинарня

Але українська армія 2014-го і зараз – це просто дві різні армії. І, звісно, величезна подяка іноземним партнерам за зброю.

Тому я, чесно кажучи, навіть не думав, що росіяни справді зараз будуть нападати. Бо ж і стан їхньої армії я теж знаю. Нашим доводиться навіть бушлати полоненим давати, вони ж голі-босі, в лаптях воювати приїхали! А ми всі останні вісім років училися їх знищувати.

А коли вони техніку почнуть розконсервовувати, їх чекає багато неприємних сюрпризів. На те, щоб привести в бойовий стан законсервовану техніку, треба дуже багато часу й ресурсів. Ну, але вони будуть гнати все те, що на ходу, з інших регіонів”.

Читайте також:
З “розконсервованої” військової техніки РФ розікрали навіть двигуни, командир танкового полку застрелився, – ГУР

“Новини дивитися ніколи. Ми й так знаємо, що перемога буде за нами!”

“Польова кухня” на Лівому березі Києва та її м’ясо. Фото: “Новинарня

А поки що військово-організаторські здібності Андрія Івановича неабияк стали в нагоді волонтерам. Адже в умовах воєнного стану охорона і безпека “харчоблоку” – справа надважлива.

Прийшовши на зміну, кожен працівник кухні обов’язково відмічається в охорони й отримує спеціальний бейдж – без нього до продуктів нікого не допускають. На випадок повітряної тривоги також усе організовано чітко й злагоджено.

“Ми маємо чітку інструкцію, як діяти. Зі штабу військових на нашу охорону передають сигнал тривоги, охорона сповіщає нам: “Кухня, тривога!” – і ми все кидаємо, виходимо й буквально впродовж хвилини ховаємося в укриття, тут поруч. Кожен знає, на який вихід йому йти, тому все дуже організовано й швидко”, – розповідає Богдан Куць.

Працівники кухні наголошують, що реагують не на “будь-яку” тривогу (в додатку на телефоні, звук сирени десь із сусіднього району тощо), а тільки на сигнал від своєї охорони – “щоб не було ніякого хаосу й анархії”.

“Польова кухня” на Лівому березі Києва. Фото: “Новинарня

Запитуємо, чи не страшно працювати в такому скупченні людей після того, як стало зрозуміло, що рашисти цілеспрямовано бомблять сховища з мирними мешканцями, волонтерами тощо.

“Журналістів ми просимо фотографувати без геолокації й так, щоб у кадр не потрапляли деталі, за якими можна визначити місце розташування. А наші, прийшовши на зміну, відмикають телефони і вмикають дуже рідко, щоб не можна було відстежити велике скупчення людей”, – перелічує вжиті заходи безпеки комендант Кривов.

Звісно, це не означає, що локацію не “здасть” будь-хто з перехожих – адже стоїть вона відкрито і всі тутешні чудово знають, хто й навіщо тут працює.

“Але я вам чесно скажу: ми про це взагалі не думаємо. Такого страху ніколи не виникало. Не тому, що ми не дбаємо про безпеку – навпаки. Але

переживати за те, прилетить сюди щось чи не прилетить, нам просто ніколи.
В нас голова й руки зайняті зовсім іншим”,

– пояснює банкір Леся Пацеля.

Леся Пацеля. Фото: “Новинарня

І в цьому її підтримують усі тутешні волонтери. Запитуємо, коли ж вони стежать за новинами й чи стежать узагалі.

“Новини? Це чудове питання. Я їх дивлюся зранку перед зміною і ввечері, коли повертаюся. І ви знаєте – так набагато легше! От мої сусіди цілий день сиділи, дивилися новини й переживали. А потім я їх сюди витягнув. І виявилося, що тут нема коли переживати – бо всі зайняті своєю справою і знають, що працюють на перемогу!” – наголошує Богдан.

А Леся зізнається, що новини не дивиться й не читає взагалі – тільки те, що по роботі.

“А навіщо? Усе одно перемога буде за нами. Ми віримо в перемогу. І добре знаємо, що кожного дня й самі робимо її ближчою”, – підсумовує волонтерка.

Фотогалерея (гортайте):

Польова кухня - Київ - ТрО - їжаки Польова кухня - Київ - ТрО - вода Польова кухня - Київ - ТрО - город Польова кухня - Київ - ТрО - йогурти Польова кухня - Київ - ТрО - намет нарізки Польова кухня - Київ - ТрО - медпункт Польова кухня - Київ - ТрО - намет нарізки_3 Польова кухня - Київ - ТрО - табір Польова кухня - Київ - ТрО - намет нарізки_1 Польова кухня - Київ - ТрО - табір_1 Польова кухня - Київ - ТрО - яблука_1
<
>

Читайте також:
Тил, який не підведе: як Львів приймає переселенців та допомагає фронту


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".