автор: Олена Максименко
фото автора
Знамените “велике будівництво” до цих доріг поки не дійшло. Не встигло. Брама відчиняється, і темна садиба на околицях Львова виявляється маленьким гостинним готелем, оздобленим у гуцульському стилі. На кухні порається господиня – пані Оксана. Булькотить томатна зупа, з духовки запаморочливо пахне свіжий кекс, у мисці – гора оладок. І звісно ж, у турці вариться кава. Вона варитиметься цілий вечір і цілу ніч – порція за порцією.
Товариство, що сходиться на вечерю, нетипове для цього закладу. Група добровольців Інтернаціонального легіону, яка наступного ранку вирушає до Києва. Усі з різним рівнем підготовки, бекграундом і мотивацією. І з однією метою. Сьогодні тут всі свої, сторонніх немає.
Ще 6 березня Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки повідомляв, що за Україну вже готові воювати близько 20 000 іноземців із різних країн. На цей час їх, мабуть, уже більше.
“Новинарня” поспілкувалася з чотирма іноземними добровольцями, дізналася про мотивацію їхнього рішення стати на захист України та про ставлення до нашої держави в них на батьківщині.
Джаспер зі Швеції
“А хіба не треба зробити макіяж перед фотографуванням?” – жартує Джаспер, коли я наставляю на нього камеру.
В Україні він уперше. Приїхав зі Швеції. Пояснює – для того, щоб допомогти Україні битися проти божевільного диктатора Путіна і його солдатів.
Джаспер – спец. За його спиною – три роки досвіду служби офіцером в антитерористичному загоні й один рік досвіду роботи в розвідці. Він воював у Сирії та Іраку проти ісламістських терористів.
“Я казав вчора казав людям – уявіть, тут можна поставити прапор ІДІЛ замість російського прапору. Вони роблять абсолютно ті самі речі! Бомбардування, убивства цивільного населення. Це те саме, що роблять терористи! Те, що робить Путін, є тероризмом”, – наголошує швед.
“Я приїхав сюди тому, що хочу допомогти врятувати людей, потурбуватися про цивільних і відбити атаку. Тому що українці б’ються за всіх. І те, що відбувається тут, – це абсолютно неочікувано. Ми маємо давати відсіч. Ми маємо рятувати українців, маємо стати поруч”, – переконаний Джаспер.
Зізнається, що приїхати сюди для нього було не дуже простим рішенням – все-таки родина, робота…
“Але хіба це означає, що я можу дати людям загинути, бо нічого не робитиму? Як я зможу дивитися на себе в дзеркало і розуміти, що не зробив нічого, аби допомогти?! Я не така людина”.
Як зізнається чоловік, події в Україні 2014-го його не сильно зачепили. Однак зараз ситуація інша:
“Так, люди на війні завжди помирають. Але зазвичай це бійці, військовослужбовці. Тут же вбивають навіть цивільних, які намагаються евакуюватися подалі від бойових дій! Їх просто розстрілюють! Бо тим байдуже. Їм би аби лише посіяти страх у людях та зруйнувати Україну. Вони діють так само, як терористи ІДІЛ. Ті самі методи. Єдине, що голови людям нібито ще не відтинали. Але якщо задіють “кадировців”, то, напевно що будуть. Тож для мене ця битва – за вас усіх”.
Джаспер напевне не знає, чи дадуть йому час на бойове залагодження з групою. Каже – було б добре, якби дали. З іншими добровольцями він зустрівся іще в Польщі – добиралися до кордону разом.
“Хороші, веселі хлопці! Я бачив так багато тих, хто лише вдає із себе добровольців. Та ці хлопці – інакші! Я сумуватиму за ними. Але ми, ймовірно, зустрінемося знову, тут”, – усміхається Джаспер.
Зізнається, що не любить воювати. “Проте бувають такі битви, у яких не можна не брати участі”.
Він говорить про значну підтримку України у Швеції, а також роль медійників у війні. Пояснює – має вплив на шведські медіа та політиків, і саме тому ніколи не відмовляє журналістам в інтерв’ю.
“Вони кажуть «Слава Україні!». І деякі політики кажуть мені: «Fight! Fight! Fight!» («Бийся! Бийся! Бийся!») – коментує боєць. – Звісно, всі підтримують. Всі медіа висвітлюють ситуацію. Шведські люди справді хочуть допомогти! Швеція надсилала українцям 5000 одиниць протитанкової зброї, гроші. І надішлемо ще більше!
Саме тому я тут. Бо коли я тут, я можу розповісти [шведам], що я роблю, говорити з людьми, і вони будуть впливати на політиків.
Війна – це не лише про стрілянину.
А й про інформацію.
Журналісти мають говорити про те, що відбувається, що вони бачать. Це так важливо для України! Тому я звертаюся до всіх: будь ласка, пишіть про те, що ви бачите! Тому що своїми словами ви допомагаєте людям усвідомити.
Робота журналістів дуже важлива, щоб поширювати правду по всьому світі. Для того, щоб надсилали зброю, щоб тримати стрій. Саме тому я дуже підтримую інформаційну роботу і ніколи не відмовляю у інтерв’ю. Тому що я бачив, як це працює. Це може змінити результати війни. Це важливо”.
Виходимо на перекур, у цей момент у Джаспера дзвонить телефон. Телефонує семирічний син, який не знає, що тато поїхав на війну. Чоловік виходить із балкону, щоб поговорити з малим. І в цей момент він дуже нагадує українських вояків на початку війни, які старанно приховували від своїх родин свою справжню локацію.
Читайте також:
Шикуйся в когорту, легіонер: як і для чого був створений Іноземний легіон Франції
Італієць Рікардо
Італієць Рікардо та фін Петтері володіють англійською дещо гірше за Джаспера. Натомість мають іншу перевагу – досвід війни в Україні у складі батальйону “Азов” у перші роки. Вони по черзі показують фото і відео з Широкиного, емоційно діляться знаковими локаціями і спогадами. Наприклад про те, як купалися під час обстрілів у морі.
Рікардо родом із Сардинії. Каже, що повернутися зараз в Україну було для нього обов’язком.
“Я тут, щоб допомогти українським людям. Я – солдат НАТО”. Мовляв, якщо в НАТО Україна зараз вступити не може, то воїни Альянсу можуть прийти на поміч у такий спосіб.
В складі “Азову” італієць воював у 2014-2015 роках.
“У минулому був бійцем Французького іноземного легіону, я добре говорю французькою, – каже він. – Рік служив в італійській армії. А потім поїхав сюди з «Азовом». Досвід війни маю лише в Україні. Тут справжня війна! Не заморожена. Підтримка з повітря, з гелікоптерів…”
Зізнається: його родина не дуже щаслива, що він тут. Не з ідеологічних міркувань, а з міркувань безпеки. Частина його старої команди зараз у Києві, частина – в Маріуполі або поблизу.
Хвалиться, що сьогодні побратими знищили 40 танків.
“Зараз в України дуже сильна армія!” – констатує Рікардо.
Фін Петтері
Для Петтері ця війна є певним чином продовженням битви, яку вів його дід. Уродженець Карелії, він бився в Зимовій війні. Отримав поранення, вижив, однак втратив дім.
“Я тут, щоб допомогти українцям, – лаконічно пояснює доброволець. – Я був в Україні в 2015-2017. Відбивав російські атаки. Я дуже засмучений через цивільних людей. І я ухвалив рішення приїхати в Україну знову”.
Про участь у інших військових кампаніях воліє не розповідати.
Зізнається: має надію, що Фінляндія поверне Карелію назад.
“Ми допоможемо!” – з готовністю коментують присутні українці.
“Одного дня ми її заберемо, – переконаний Петтері. – Але побачимо, як буде. Це складне питання. Тому що якщо ми заберемо зараз Карелію, нам доведеться її перебудовувати знову, щоб вона знову виглядала гарно. Правда, не знаю, що про це думають мешканці Карелії. Для мене цивільне населення – завжди на першому місці”.
Читайте також:
Фінсько-радянська vs українсько-російська: можемо повторити
Американець Адам
Адам із Лос-Анджелеса (Каліфорнія, США) виглядає наймолодшим і найменш досвідченим із компанії. Йому 24, однак його мотивації стало б на цілий загін.
“Я тут для того, щоб приєднатися до територіальної оборони в Києві. Мотивація – захищати демократію та свободу в Україні. Я цивільний – механік і студент. Не маю досвіду війни. Але відвідував військову школу у Каліфорнії. Це як тренування, але без зброї”, – розповідає американець.
Він дуже сподівається, що буде корисним у теробороні столиці. Як і для Петтері, для Адама ця війна є відлунням історії його роду.
“Моя пра-прабабуся була в Аушвіці. Вбита там… Ви знаєте, американці допомагали звільняти євреїв. Це необов’язково такі самі обставини, але я думаю, мої пращури пишалися б тим, що я зараз роблю”, – каже хлопець.
“Мої друзі і рідні здебільшого підтримують мене, але вони не дуже щасливі [з того, що я поїхав на війну]. Звісно, вони хвилюються. Всі підтримують Україну в Америці, всі! Навіть молодші покоління. Я не знаю жодної людини, яка б не підтримувала!” – емоційно запевняє Адам.
Док
Переміщення зарубіжних добровольців координує ветеран та боєць територіальної оборони з позивним “Док”. Розповідає, що ця ініціатива – абсолютно громадська. Шок і хаос перших днів вторгнення минули, і люди почали організовуватися.
“Дуже велика кількість ветеранів, людей, які пройшли крізь пекло війни за ці вісім років. Це вже навчені досвідчені люди. І ми бачимо, як формується територіальна оборона. Це унікальне явище в світі, абсолютно! Україна як фортеця!
Я бачу, з яким запалом, ентузіазмом люди згадують свої навички. Це тисячі людей! Це не тільки Київ! Це буквально кожне село, кожне містечко! Думаю, що шансів у Путіна – нуль. Безумовно, він може спалити нас всіх, і можливо йому це вдасться – знищити. Але йому не вдасться завоювати Україну, це однозначно”, – переконаний Док.
Він наголошує на відсутності колабораціонізму і готовності зустрічати ворога:
“Насправді, думаю, все більше й більше людей усвідомлюють, який зараз історичний момент. І всі гостро відучувають трагедію, в якій ми перебуваємо, і трагедію, в якій були наші пращури…»
Ініціатива Інтернаціонального легіону лежить між Міністерством оборони, Генштабом, ТРО та Міністерством закордонних справ.
Розповідаючи, Док переривається, щоб відповісти на дзвінки чи повідомлення наступних новобранців, які звітують, що вже у Польщі. Його задача – залучати передусім професіоналів:
“Для того, щоб вони могли приєднатися до міжнародного легіону, який має спеціальні підрозділи, що виконують спеціальні операції. І люди високої кваліфікації працюють у безпосередній координації зі Збройними силами України. Виконують спеціальні завдання в найбільш складних умовах і гарячих точках теперішньої війни. Це і Київ, і Маріуполь, й інші міста”.
Док запевняє: з боку держави є абсолютна підтримка, і легіон діє повністю в правовому полі. Ті бійці, які підпишуть контракти із ЗСУ, будуть отримувати зарплату.
“Але для мене це тільки початок, – каже координатор. – Я не володію всією інформацією. Зараз це абсолютно волонтерська ініціатива, яка взагалі ніяк не пов’язана з грошима. Ясна річ, що ми купили продукти, заправили машини, поділилися, поселили. На бензин скинулися. Як буде далі – я не знаю. Можливо, я отримаю якусь допомогу з Заходу від своїх друзів персонально. Але фінансування державного, грантового якогось міжнародного поки немає. Можливо, буде. Було б добре”.
Зараз легіонерів знайомлять між собою, відбувається координація. Групи добровольців, які прибувають, працюватимуть незалежно одне від одного. Дехто воліє працювати анонімно, під псевдо. Як, власне, і сам Док.
“Просто я розумію, що буде багато спекуляцій, скепсису і ворожої діяльності проти цієї ініціативи, – пояснює він.
І розкриває ідеологію міжнародного легіону: “Ми весь час кричимо, чому ми не в НАТО. І правильно. Це міжнародний та військово-політичний союз, який гарантує безпеку своїм членам.
Не знаю, наскільки об’єктивно ми не відповідаємо критеріям, чи просто був спротив впливових – Франції, Німеччини.
Але те, що відбувається зараз – це фактично інтеграція в НАТО через цей легіон. Ми маємо зараз у підрозділах Збройних сил України громадян інших країн – членів НАТО. Я свідомий щодо цього моменту від самого початку, розумію, наскільки це важливо. От така от міжлюдська інтеграція, коли shoulder to shoulder, пліч-о-пліч воюють швед, фін, італієць і українець в одному підрозділі. Це пісня!
Путін може засунути собі в сраку вимогу, щоб НАТО в Україні не було.
НАТО вже тут, містере Путін – в особі цих хлопців!
Так що все, можете зливати воду і шукати новий привід нас бомбити”.
Читайте також:
НАТО наполягає на праві України приєднатися до Альянсу, незважаючи на війну
Реклама Інтернаціонального легіону
Окреме питання – мовне. Адже бійцям необхідна буде координація з іншими підрозділами, а далеко не всі українські воїни володіють англійською. Більше того: нею на достатньому рівні володіють навіть не всі легіонери.
За словами Рікардо, у 2014-му в їхній групі був франкомовний боєць, який спрощував комунікацію між ним та українцями.
“Питання до спеців, – коментує Док. – Якщо їх влаштовує наявність іншомовних спеців – значить, вони знаходять спільну мову. Як варіант – це робота в групах, які є мінімальними для того, щоб бути ефективними: людей 7-8. Уявімо собі ідеальну групу, яка має коптер, засоби комунікації, тепловізор і зброю, навчена і вміє працювати. Вона може зайти далеко і завдати шкоди… те, що вони і роблять”.
За його словами, лише на один із осередків два дні тому надійшло 250 заявок. Із них попередньо відібрали 75 легіонерів.
“Кількість людей зростає. Скільки саме їх зараз у війську – це секретна інформація, але динаміку я окреслив”, – каже ветеран.
Він знову відривається на переписку. Читає чергове СМС-повідомлення від ветерана повітряних сил США, який просить поспілкуватися з кимось із військового департаменту. За словами Дока, такі повідомлення сипляться нескінченним потоком:
“Нон-стопом. Це прекрасно! Тому що ми бачимо, що ці люди корисні, щирі, вони їдуть і вони готові воювати! Це таке природне явище, яке завжди було під час бою. Люди, які не терплять несправедливості, їдуть у міжнародні інтер-бригади. В усіх війнах таке є.
Це рух, який ніким не керується.
Світ дійде до розуміння, що Путіна необхідно зупинити.
І наш іноземний легіон відіграє в цьому серйозну роль.
Іноземці мають друзів, ті мають друзів… закон п’яти рукостискань.
Наш швед у 8-мільйонній Швеції вже національний герой! Він уже в усіх новинах. Джаспер страшенно популярний, щодня мені показує, в яких новинах його показали, щодня теревенить із цими журналістами – зірка!
І це значить, що шведи вже знають, що таке Україна і що таке Росія. Допомога нам і ненависть до росіян приведе до того, що європейська цивілізація забере нас до себе, вбере. Прийде 20-30 тисяч легіонерів до наших підрозділів, і ми будемо мультинаціональною країною через цих найращих людей. Як хтось написав, Ukraine is the capital of the best people“.
Читайте також:
Як приєднатися до Інтернаціонального легіону оборони України: поради для іноземних добровольців
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
