Шикуйся в когорту, легіонер: як і для чого був створений Іноземний легіон Франції

автор: Юрій Олійник
співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”

Про Французький іноземний легіон в Україні знову заговорили на початку травня, коли під час бойової операції “Бархан” на території Малі загинув українець Дмитро Мартинюк. Як писала “Новинарня“, сержант Мартинюк помер 1 травня в госпіталі від поранень, отриманих у цій африканській країні 23 квітня під час вибуху саморобного вибухового пристрою.

Як я кожного легіонера, в останню путь у Парижі Дмитра проводжали з почестями. Адже Іноземний легіон у Франції користується великою пошаною. Певні уроки з історії й сучасності цього військового утворення може винести й Україна.

Легіонер – звучить гордо! На відміну від найманця

Бійці Іноземного легіону марширують під час параду до Дня взяття Бастилії на Єлисейських полях у Парижі. Фото: Getty Images

Іноземний легіон (фр. Légion étrangère) – досить унікальна воєнна структура, що реалізує інтереси Французької Республіки закордоном. Служать у ній переважно іноземці, серед яких немало й українців. Перший контракт підписують на п’ятирічний термін. Якщо відслужив добре, надалі можна укладати нові контракти строком від шести місяців до п’яти років.

По завершенні служби легіонер отримує посвідку на проживання у Франції і, якщо він добре себе зарекомендував, має право претендувати на французьке громадянство. Також громадянином Франції можна стати за правом “пролитої крові” – отримавши поранення під час бойових дій.

Особливість причетності до Іноземного легіону полягає в тому, що хоч його бійці й задіяні у війнах на чужій території, вони не є найманцями. Адже на відміну від приватних військових кампаній, на зразок сумнозвісної  російської ПВК “Вагнер” чи британської G4S, які їдуть в інші країни воювати за гроші, не належачи до збройних сил жодної з воюючих сторін, Легіон офіційно входить до складу Сухопутних сил Франції.

Найманців часто використовують, але завжди соромляться. До того ж багато країн підтримують законодавство про боротьбу з найманством, а 1979 року наміри боротися з вербуванням було заявлено в резолюції ООН.

Іноземний легіон – зовсім інша річ. Це офіційно визнана, інтегрована структура з підпорядкуванням президенту Французької Республіки, що ніби прийшла до нас із ХVIII-XIX століть…

Власне, так воно і є. Заснування Легіону пов’язане з колонізацією Африки: король Франції Луї Філіпп створив його у березні 1831 року, коли французькі війська саме завоювали Алжир і гостро потребували поповнення, щоб зберігати контроль над територіями майбутньої колонії.

Відтоді Французький іноземний легіон був задіяний у більшості колонізаційних війн на території Африки. Проте брав участь і в інших воєнних кампаніях: Кримській, Франко-Пруській, Індокитайській тощо.

Іноземний легіон в Алжирі, ,приблизно 1914 рік. Фото: Britannica

У наш час французькі легіонери беруть участь переважно в миротворчих місіях під егідою ООН або НАТО і завжди готові до проведення спецоперацій: боїв у нічних умовах, джунглях, горах, проти терористів, звільнення заручників тощо. Проте й сьогодні легіон передусім реалізує інтереси Парижа на Африканському континенті, в районах Сахари й Сахелю та інших колишніх колоній Франції.

Саме з розпадом колоніальної системи Легіон став улюбленим дітищем французької армії, що прагне зберегти свій контроль над регіоном. Здебільшого це західноафриканські держави – Малі, Нігер, Чад, Кот-д’Івуар. Хоча точково Іноземний легіон присутній і на східному узбережжі континенту – в Джибуті, що залишається ключовим транзитним пунктом на вході до Червоного моря (при координації зусиль із дислокованим там 2-тисячним контингентом США).

Попередній президент Франції Франсуа Олланд постійно наголошував на тому, що військове втручання його країни в Африці спрямоване лише на боротьбу з тероризмом: «Франція не переслідує будь-який особистий інтерес в регіоні, окрім безпеки країни, яка є другом». А чинний глава П’ятої Республіки Еммануель Макрон закликає НАТО поставити Північно-Західну Африку в пріоритет – навіть попри вимоги стримування агресивної поведінки Росії.

Колишні французькі колонії набагато менш стабільні, ніж британські чи навіть португальські. Головна причина – Париж не формував місцеві колоніальні еліти, зробивши ставку на інтеграцію завойованих територій у структуру самої Франції (зі спільним громадянством та історичною пам’яттю). Проєкт не вдався, але місцеві режими й досі не можуть сформувати повноцінну владу, що поглиблюється напівпустельними умовами та племінними протиріччями.

Від “Сервала” до “Бархана”: як Іноземний легіон допомагає Франції зберігати контроль над колишніми колоніями

Під час бойових дій у Малі, операція “Сервал”

До прикладу, те саме Малі (майже failed state, де перманентно йде боротьба з повстанцями), у 2013 році стало епіцентром масштабної операції.

Офіційна канва відома. Уряд президента Амаду Тумані Турене зміг упоратися з сепаратистами з народу туарегів, що розгорнули діяльність на півночі країни за допомогою збройних поставок з боку лівійських повстанців. Поразка у конфлікті та проголошення незалежності державного утворення туарегів – Азаваду – стали приводом до військового перевороту 2012-го. Тим часом на більшій частині малійської території прихильників Азаваду відтіснили радикальні ісламісти. Серед інших груп була й Аль-Каїда в країнах ісламського Магрибу, що набрала потужності після початку війни в Лівії та розповзання звідти зброї і воєнних спеціалістів.

Внаслідок продовження політичної нестабільності уряд Малі, неспроможний самостійно відновити контроль над територією Азаваду, звернувся по допомогу до Франції.

12 січня 2013 року Франція проінформувала Раду Безпеки ООН про негайний початок спрямованої проти ісламістських терористичних угруповань операції “Сервал” (санкція ООН була одержана лише 15 січня). Бійці Французького іноземного легіону взяли активну участь у конфлікті і з допомогою обмежених контингентів інших африканських країн, зокрема Чаду, зупинили ісламістів у січні–лютому, розгромивши їхню інфраструктуру в районі нагір’я Адрар-Інфорас.

У сухому залишку, була переглянута прокитайська орієнтація колишнього президента Турене, що почав пускати китайські нафтові компанії до країни, однак втратив владу в результаті конфлікту. Врешті, французька нафтова корпорація Total придбала ліцензію на розвідку в Таоденійському басейні величезних родовищ, що простягаються більш ніж на 1000 км від Мавританії через Малі до Алжиру.

Ще важливішим для Франції є сусідній Нігер із його урановими покладами, які забезпечують 75% потреб для атомних електростанцій Французької Республіки. Та й загалом Нігер є п’ятим найбільшим за обсягом видобутку постачальником урану в світі.

Упродовж майже 40 років фактичним монополістом на видобуток урану в Нігері була французька компанія Arvea, яка утримує у власності два найбільших родовища в країні – у містах Арліт та Імурарен. Проте у квітні 2009 року угоду про створення спільного підприємства з розробки покладів уранової руди із владою Нігеру уклала держкорпорація China International Uranium. У країну почали проникати американські, австралійські компанії…

Тож конфлікт у розташованому поруч Малі неабияк стривожив французький уряд ще й тому, що мав усі шанси перекинутися й на сусідів. Тому Париж відправив французькі підрозділи взяти під захист уранові родовища в Нігері.

З липня 2014 року операція “Сервал” була розширена з Малі на територію також сусідніх країн регіону Сахель – Чаду, Буркіна-Фасо, Мавританії і Нігеру, й отримала нову назву – “Бархан”.

Тренування легіонерів. Фото: Getty Images

* * *

Рівень ресурсів, які доводиться вкладати Франції у збереження своїх позицій на Африканському континенті, зростає з кожним роком. А тут іще й Росія, яка веде активну гру за свої інтереси в сусідній Центрально-Африканській Республіці.

Та попри всі перипетії і проблеми, Франція зберігає вплив на територіях колишніх колоній у Західній та Центральній Африці, контролюючи геополітично компактні території. Поряд із військовим впливом вагому роль відіграють політичні та культурні фактори – такі як економічні особливі зв’язки і спрощена міграційна політика.

Колишні колонії допускають присутність французьких баз на своїй території, і бійці Іноземного легіону неодноразово брали участь у громадянських конфліктах на боці окремих сторін.

Однак адекватно, з невеликими силами – а це близько 4 тисяч легіонерів – контролювати величезні пустельні території не вдається. Звідси млява, але докучлива партизанська війна, яку називають боротьбою з тероризмом, і намагання залучити США та інші держави НАТО.

Далі буде…

Читайте також:
Гвінейська затока – нове Сомалі: куди й чому перемістився центр морського піратства