Гвінейська затока – нове Сомалі: куди й чому перемістився центр морського піратства

автор: Юрій Олійник
співзасновник Центру дослідження Африки, експерт НАЦ “Українські студії стратегічних досліджень”

18 квітня біля берегів Беніну було здійснено піратський напад на контейнеровоз Tommi Ritscher, де в складі інтернаціональної команди разом із бельгійцями, філіппінцями та росіянами працювали й українці. З’явилася інформація, що екіпаж захоплений піратами.

Після цього Військово-морські сили Нігерії (10 суден) та Беніну (10 суден) провели патрулювання навколишньої зони. Коли 20 квітня на борт контейнеровоза, що ходить під прапором Португалії, висадилися нігерійські спецназівці, то виявили в одному з приміщень 11 членів екіпажу – моряки зуміли закритися й уникнути полону. Проте інших вісьмох членів команди  пірати забрали з собою, взявши в заручники. Серед них – і одного громадянина України.

Це сталося менш ніж через місяць після того, як 22 березня у тій самій Гвінейській затоці Атлантичного океану пірати атакували контейнеровоз MSC Talia F, захопивши в полон одразу сімох громадян України зі складу екіпажу.

Останніми роками такі звістки з узбережжя Гвінейської затоки, яка омиває береги Нігерії, Беніну, Кот-д’Івуару та ще низки країн Західної Африки, значно почастішали. Ніби на зміну сомалійським піратам, про яких навпаки, вже досить давно не чути.

Чому принишкли сомалійські пірати

Ще 5-8 років тому головним піратським лігвом було узбережжя Сомалі. Ця країна – перехрестя світових транзитних ліній: з Індійського океану – через Червоне море і Суецький канал до Середземномор’я. Тут проходить левова частка китайсько-європейської торгівлі, нафтових поставок із Перської затоки до Європи. Тому, базуючись на неконтрольованій території сомалійського узбережжя і здійснюючи вилазки у води довкола Африканського рогу, місцеві морські розбійники могли дуже непогано поживитися.

Для України знаковою подією стало захоплення у вересні 2008 року вантажного судна «Фаїна», в екіпажі якого із 21 моряка 17 були українцями.  Тоді спалахнув міжнародний скандал: «Фаїна» перевозила танки Т-72, реактивні системи залпового вогню та інші види озброєння, яке нібито призначалося для Кенії. Проте, найімовірніше, мало бути передане тоді ще невизнаному Південному Судану. Пірати утримували суховантаж більше чотирьох місяців, вимагаючи 35 мільйонів доларів викупу. Зрештою в ході переговорів цю суму вдалося знизити вдесятеро, й отримавши 3,2 мільйона «зелених», пірати залишили судно.

Екіпаж на палубі захопленого сомалійськими піратами суховантажу “Фаїна”, грудень 2008 року. Фото: U.S. Navy

У наступні три роки активність сомалійських піратів різко зросла, сягнувши піку 2011-го, коли вони атакували загалом майже дві сотні кораблів. А от надалі різко пішла на спад.

Свою справу зробила важливість магістралей у районі Баб-ель-Мандебської протоки – надто багато значних гравців зацікавлені у стабільності поставок. Досить швидко військові експедиції держав НАТО і союзників звели піратську активність у цьому регіоні до мінімуму. Йдеться передусім про антипіратську операцію 2009-2016 років «Океанський щит», у якій посильну участь взяла й Україна.

А черговий похід флагмана українського флоту «Гетьмана Сагайдачного» в Аденську затоку в рамках операції ЄС «Аталанта» у 2013-2014 роках запам’ятався ще й тим, що коли фрегат уже був на шляху додому, розпочалася окупація Криму. За поверненням корабля в Одесу, а не в уже захоплений окупантами Севастополь, із хвилюванням стежила вся країна.

Військова присутність у регіоні дала свій результат. Навіть попри наявність епіцентру нестабільності в Ємені, з війною та ірано-російською присутністю,  піратство в районі Африканського рогу фактично вщухло й обмежується рідкісними одиночними нападами.

Читайте також: 
В Україну повернувся моряк, який місяць пробув у полоні нігерійських піратів

Коли люди цінніші за кораблі

Натомість осередок піратського «промислу» перемістився на протилежний бік Африканського континенту, у Гвінейську затоку. Звісно, там немає таких ключових проток-горловин, як Баб-ель-Мандебська. Але залишається ключовий фактор – нафта, яку везуть із Нігерії до Європи і Китаю.

Частина піратів здійснює розбій просто на території свердловин, у дельті річки Нігер (опираючись на ресурсну підтримку місцевих сільських громад). Часто нафтовим корпораціям зручніше просто відкуповуватися.

Фото: AP

Останніми роками активність піратства в регіоні лише зростає. У 2015 році було скоєно 54 напади, у 2016-му американська організація «Океани без піратства» (Oceans Beyond Piracy) визнала Гвінейську затоку найнебезпечнішим місцем для мореплавців. У 2018-му тут було зафіксовано 112 піратських нападів на кораблі.

При цьому характерною особливістю піратства у Гвінейській затоці є те, що, на відміну від сомалійців, тутешні бандити не мають змоги відводити захоплені судна в «свої» порти чи прибережні зони, де їх можна було б тримати місяцями в очікуванні викупу. Тому дрібніші угруповання просто нашвидку грабують захоплений корабель та членів екіпажу. А «серйозніші» – викрадають і великі нафтові вантажі та захоплюють заручників.

Причому здешевлення нафти призвело до того, що людські життя стали ціннішими за нафтопродукти – і тепер пірати дедалі частіше залишають корабель саме з полоненими моряками, а не матеріальними цінностями.

Як реагує місцева влада

У зв’язку із розвоєм піратства в Гвінейській затоці виникає багато підозр щодо бездіяльності місцевої влади. Пірати нападають фактично в портах, і берегова охорона не може з цим нічого зробити. Мимоволі згадується випадок з 2011 року, коли у водах Гвінеї був здійснений напад на корабель (на якому, до речі, також були українці), а згодом з’ясувалося, що серед піратів були…  бійці берегової охорони.

Окрім того, злочинці вочевидь мають ринки збуту вкраденого та можливості легалізації коштів, одержаних як викуп.

Є й міжнародний фактор. Згадані країни Гвінейської затоки входять до Економічної спільноти країн Західної Африки – ECOWAS, організації, що здійснює й безпекову співпрацю, зокрема і на морі. Тому до вирішення кризи навколо судна Tommi Ritscher бенінська влада змогла залучити допомогу Нігерійських сил спеціального призначення.

Нігерійський спецназ у Гвінейській затоці. Фото: Getty Images

Загалом, 200-мільйонна Нігерія претендує на лідерство у наведенні порядку в регіоні. Проте зараз надто зайнята протистоянням з ісламістами терористичного угруповання «Боко харам» на півночі та економічною кризою через глобальне падіння цін на нафту.

Читайте також:
Великдень під страхом смерті: йдучи до храму, християни Нігерії ризикують життям

* * *

Сомалійські пірати діяли за сотні кілометрів від берега, що дозволяло зацікавленим державам проводити полювання на них без перешкод. Натомість у Гвінейській затоці більшість нападів відбувається саме в прибережних водах, і це значно ускладнює міжнародні операції.

Отже, для розв’язання західноафриканської проблеми доведеться або домовлятися з більшістю членів ECOWAS, або проводити голосування про спеціальну операцію в Раді Безпеки ООН. Яку, найімовірніше, заблокують Росія, Китай та інші 54 африканські країни, аби захистити свій суверенітет.

А пряме втручання призведе до масштабної політичної кризи, на що може піти хіба що Вашингтон. І не в той час, коли головною проблемою нацбезпеки для США стала епідемія коронавірусної хвороби…

До того ж свою особливу позицію з цього питання має Франція, яка вважає Бенін частиною зони свого впливу як франкомовну країну. Тому швидких рішень у цьому випадку чекати не варто.

Читайте також:
Коронавірус в Африці: між популізмом, скандалами і реальною загрозою голоду