автор: Стас Козлюк
з Донецької області
фото і відео автора
Очікування вторгнення, зруйновані будинки, розбиті вікна дитячого центру, обстріли вдень.
“Новинарня” з’їздила до Мар’їнки – містечка поруч із Донецьком, щоб подивитися, як змінилося життя місцевих жителів після активізації російських окупаційних військ та відновлення артнальотів.
Ранок у Мар’їнці починається з обстрілів. Снаряди, щоправда, падають не на позиції військових ЗСУ, а на місцевих – три будинки повністю зруйновані.
За пару кілометрів звідси, між тим, у місті триває звичайне і мирне, наскільки можливо, життя: люди на автобусній зупинці чекають свою маршрутку, хтось іде в магазин на закупи, дітей ведуть на гуртки вихідного дня.
Ми зупиняємося біля будинку Аліни Коссе – місцевої жительки, громадської активістки, директорки районного центру дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ). Не встигаємо зайти у двір – вона одразу ж пропонує випити кави. Поки на кухні закипає чайник, жінка ділиться свіжими новинами.
“У нас тут зранку п’ять снарядів, як я чула, на околиці прилетіло. Десь хвилин за десять до того, як ви приїхали. Чи трохи раніше. Знайомі писали, що кілька будинків зруйновані. Там ніби навіть хтось із людей був але, на щастя, минулося без жертв”, – переказує Аліна, запарюючи каву в чашках.
Питаємо в неї, як мінялася ситуація з 17 лютого, коли штаб ОС почав повідомляти про ескалацію на фронті?
“Знаєте, це таке відчуття дежа вю. Ніби повернувся 2014 рік. Дуже сильні обстріли зараз. Так було дуже давно – 2014-й, 2015-й, 2016 роки.
Пам’ятаю один із тих обстрілів – тоді артилерія працювала 14 годин. Я весь цей час посиділа у себе в кімнаті. Чому? Ну бо погреба в мене немає. Тут ґрунтові води дуже близько до поверхні, то його постійно затоплювало. І я вирішила зробити з нього невеличкий басейн. Та навіть якби погріб був, то ховатися там було б неможливо”, – пояснює жінка.
Виходимо на екскурсію в двір. Аліна демонсрує невеличке господарство: колодязь, басейн на місці льоху, город.
“Це не те, щоб повноцінний город. Так, 20 кущів помідорів, десь стільки ж огірків і перцю. Наробити стратегічних запасів консервації не вийде, – жартує Аліна і додає: – Ви влітку приїжджайте, побачите, як тут красиво”.
В іншій будівлі в цьому дворі колись був гараж. Аліна пояснює – його перепрофілювали у склад волонтерської допомоги. У перші роки війни обстріли були настільки сильними, що в стінах з’явилися тріщини. Склад-гараж довелося ремонтувати власноруч, тому стіни розмальовані під кладку з каменю.
“Освоїла професію маляра-штукатура”, – посміхається жінка.
Аліна Коссе – директор центру дитячо-юнацької творчості м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Виходимо з двору, щоб дістатися до центру міста. Повз нас постійно проїжджають авто, переважно легкові.
“Бачите автобусну зупинку біля школи? То два дні тому на цьому місці жінку поранило – снаряд розірвався поруч. В школі на той момент були діти. Знаю, що на час обстрілу їх спустили в підвали. А в іншій школі навіть цього не зробили”, – обурюється Аліна Коссе.
Читайте також:
З початку ескалації росіяни обстріляли 14 населених пунктів, постраждали 5 цивільних осіб
Проїжджаємо місцевий райвідділок поліції. Поруч із ним – пошкоджена снарядами будівля з білої цегли. “Міни” – написано чорною фарбою на стіні (українською).
Будинок у центрі м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Жінка пояснює: коли місто звільняли від окупантів 2014 року, проросійські бойовики сиділи саме в цій споруді, тож вона сильно постраждала. Відновлювати її поки не планують.
Про події тих днів тут нагадує також чорна меморіальна плита: “У пам’ять про міліціонерів, які загинули, захищаючи Україну”.
Поруч – центр дитячої та юнацької творчості, яким керує Аліна. Проходимо світлим коридором до кабінету, в якому двоє дітей плетуть із бісеру ґердани – галицькі прикраси-обереги. Таким тут займаються і хлопці, й дівчата.
Аліна Коссе – директор центру дитячо-юнацької творчості м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“У нас тут є Максим, – з коридору у прочинені двері якраз заходить хлопчак років 13 на вигляд.– Максиме, скажи, скільки в тебе часу на ґердан пішло? Кілька тижнів? Але насправді все залежить від складності візерунку. На таку роботу може піти від кількох тижнів до півтора року. Тим паче, діти займаються цим у свій вільний час”, – пояснює Аліна захоплення донбаських підлітків.
Фотографуючи дітей за роботою, помічаю пробоїну в шибці, заклеєну скотчем. Куля чи уламок. Як давно це сталося?
Розбите кулею скло в класі центру дитячо-юнацької творчості в м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Два дні тому, – спокійно відповідає директорка, – як обстріли почалися. На щастя, дітей тут не було – всі на уроках по школах. В приміщенні була лише викладачка. Але її не поранило, вона згідно з інструкцією вибігла у коридор”.
“Точно знаю, що це не могло бути з боку позицій нашої армії, бо вони розвернуті в бік Донецька.
Зате нас чудово видно з териконів. І їх ми не контролюємо. Тож самі можете зрозуміти, звідки могла взятися та куля.
Хочете подивитися на терикони?” – запитує директорка ЦДЮТ.
Малюнки вихованців центру дитячо-юнацької творчості м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Підіймаємося на другий поверх – у цій кімнаті влаштована виставка дитячих робіт: на стінах – картини підлітків, на столах – м’які іграшки, зроблені дітьми власноруч. Через бічні вікна цього приміщення добре видно кілька пагорбів за кілометр-півтора – донецькі терикони під контролем бойовиків.
Один із класів центру дитячо-юнацької творчості м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“А за ними вже й Донецьк, – пояснює Аліна Коссе. – Коли активно стріляли, кілька років тому, в цю кімнату прилетів снаряд. Тут теж виставка була. Можете уявити наслідки: всі дитячі роботи знищені, стіна зруйнована, стелі майже не залишилось. Ми відремонтувалися, тепер знову проводимо тут виставки”.
Якщо хочемо сфотографувати терикони – треба бути обережними, попереджає директорка.
Вид на терикони Донецька з ЦДЮТ м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Сусідній клас – для найменших дітлахів, 4-6 років. Тут їх готують до школи, і ці заняття не припинялися з 2014 року, розповідає вчителька Людмила.
Питаємо, як на дітях позначаються бойові дії?
“По-перше, вони народилися вже після початку війни. Звісно, що вона на них позначається. Але ми намагаємося робити все від нас залежне, щоб їм допомогти.
Вчителька Людмила в центрі дитячо-юнацької творчості м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Плюс вони тут займаються майже кожного дня: вчимо з ними письмо, математику, малювання. Вони постійно чимось зайняті. Це допомагає дітям відволіктися”, – пояснює Людмила.
Вчителька показує малюнок, який їй недавно подарувала вихованка: в кольорах українського прапора.
Читайте також:
“Яка різниця, де тебе завалять – у підвалі чи ні”. 11-класники – про шкільне життя на війні
Малюнки вихованців центру дитячо-юнацької творчості м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Загалом у нас в місті, у двох школах, близько 400 дітей, – розповідає директорка Аліна Коссе. – А до нас у центр творчості їздять щось із 640 – не лише з Мар’їнки, а й із навколишніх селищ і містечок. Наприклад, із Курахового чи Вугледара.
І коли мене питають, чи планую я виїжджати – то що я можу сказати? Тут мої діти, мої люди. Як я їх покину?”
На цьому й прощаємося.
Їдемо шукати зруйновані зранку будинки цивільних. Дорогою вдягаємо бронежилети й каски, перевіряємо аптечки. Чим ближче до околиці Мар’їнки – тим менше бачиш людей та машин. Один магазин на вулиці – і той зачинений.
На вулицях м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
На якомусь відрізку навколо лишаються самі розбиті снарядами будинки. І вдалині – терикони.
Паркуємо авто в непевному прихистку дерев і парканів, далі йдемо пішки.
Намагаюся вслухатись, чи нема виходів снарядів, але вітер настільки потужний, що, крім його завивання, у вухах нічого не чути.
На сусідній вулиці руйнувань значно більше, вздовж дороги натягнута біла плівка, стоять габіони.
“Увага! Снайпер!” – виведено білою фарбою на паркані.
Пригнувшись, наскільки можна, пробігаємо кількасот метрів. Попереду шлагбаум з українським військовослужбовцем.
“Ви хто? Стійте! Журналісти? Навіщо?! Що ви тут робите? Я кажу – не наближайтеся! Що знімати? Хати? Місцевих? Наслідки Зараз доповім командиру! Не наближатися!” – гучно попереджає нас боєць.
Він зникає десь за деревами. Чути розмову по телефону. За кілька секунд військовий виходить назад.
“Сказали чекати. Стійте, де стоїте”, – повторює чоловік.
На вулицях м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Ми саме на відкритій місцевості. Нервово поглядаємо на терикони ліворуч. Здається, це помічає і наш військовий.
“А, блін! У вас там навіть паркану немає. Ходіть ближче. Сюди, за плівку. Вас тут не побачать. Не переживайте. Почекайте кілька хвилин”.
Чи є тут місцеві жителі, в чиї будинки зранку прилетіли снаряди?
“Та які тут місцеві. На околицях майже нікого і не лишилося. Оці кілька зруйнованих зранку хат майже всі порожні були. Знаю, що в одній з них точно жінка жила, але вона, здається, з самого ранку виїхала. На жаль, не можу з нею допомогти – номер телефону в неї не питав”, – пояснює військовий.
За кілька хвилин з’являється другий солдат. Бачить нас, йде за дерева, говорить по телефону (“тапіку”), вертається з новинами: доступу до зруйнованих будинків для нас немає. Командир наказав не пропускати цивільних, зокрема і журналістів. Байдуже, є акредитація від ООС чи ні.
“Вибачайте. Самі розумієте, яка тут ситуація. Можете спробувати зустрітися з командиром десь у місті, може, він і пустить”, – на прощання кажуть військові на краю Мар’їнки з боку Донецька.
До свого авто вертаємося короткими перебіжками, їдемо шукати військове начальство. Врешті знайомимося зі старшим сержантом Максимом.
Чоловік, на вигляд років 40, зустрічає нас у центрі Мар’їнки. Коротко пояснюємо йому, що хочемо зняти наслідки обстрілів окупантів.
На вулицях м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
“Я чудово розумію, як це важливо. Правда. Але ви й мене зрозумійте. Буквально перед вами ми туди пішли з групою TF1 (Télévision française 1 – “Н”). І тільки ми перейшли шлагбаум – по нас полетіли снаряди. То ми майже дві години ховалися в підвалі. Це десь за 300 метрів від місця, де вас зупинили сьогодні. Тому поки пустити вас не можуть.
Тим паче, по радіоперехопленню була інформація, що сєпари доволі активні, можуть літати безпілотники. Можливо, якщо ситуація трохи заспокоїться до вечора, до заходу сонця, то вас і пропустять. Але не пізніше 17-ї, бо по темряві ходити не можна”, – пояснює Максим.
Читайте також:
Нардепи від “СН”, журналісти та глава МВС потрапили під обстріл на Світлодарській дузі. ВІДЕО
Їдемо чекати на свій дозвіл додому до Аліни. Коротко переповідаємо їй наші пригоди. Директорка ЦДЮТ уважно слухає й резюмує: “Здається, Максим вам набрехав. Вони просто вас не хочуть туди пропускати, та й усе. Обстріл мінами не дві години був, а хвилин 20. Хоча, можливо, по них потім ще з кулеметів чи автоматів стріляли”.
Чи не почали виїжджати люди з Мар’їнки через активні обстріли, які поновилися в ці дні?
“Знаєте, до війни в нас було велике місто, до 10 тисяч людей. А зараз лишилося, навіть не знаю – може, 4 тисячі. Багато покинутих хат. Тим хто лишився, куди їхати? У них немає такої можливості, немає грошей”, – пояснює жінка.
“Та й хіба тут не Україна?” – риторично запитує Коссе.
Цікавимося, коли стріляють найактивніше, що про це кажуть місцеві?
“Якщо раніше стріляли вночі, то тепер це роблять вдень. Можуть навіть зранку почати. Не соромляться. Ну, і значно активніша стрілянина, не лише з автоматів”, – пояснює Коссе.
Жінка додає: читає новини й боїться, що окупанти можуть спробувати ще раз захопити Мар’їнку, як уже намагалися 2015 року. А ще атакувати Маріуполь – там у Аліни лишилися родичі, й вона за них переживає.
“А ще чули новини? У нас тут водопровід перебили. То води немає аж до самої Волновахи“, – розповідає Аліна.
Будинок у центрі м. Мар’їнка, Донецька область. Лютий 2022. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
На дозвіл познімати наслідки ворожих обстрілів чекаємо до самої темряви. Після заходу сонця Мар’їнка починає нагадувати ілюстрацію до фільму жахів – вулиці непомітно порожніють, зустріти можна хіба одиноких перехожих у світлі ліхтарів. Жодного авто, жодного зайвого звуку. Дзвінка тиша.
Врешті від наших військових приходить повідомлення приблизно такого змісту: “Вибачте, дозволу на зйомку немає. Сьогодні надто небезпечно”.
Вночі на околицях Мар’їнки й Красногорівки знову чути гуркіт від артилерійських “приходів”.
Читайте також:
Фейки дня: бій з “укроДРГ” в Донецьку і смертельний обстріл Піонерського
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
