Російське суспільство: діагноз – тяжка хвороба

Валерій Коломієць
незалежний експерт, колишній дипломат (працював в МЗС України на посадах заввідділу Туреччини та Південного Кавказу, начальником управління країн Східної Європи, був радником посольства України в Молдові тощо)

Навесні 2014 року російське суспільство раділо «поверненню Крима у рідну гавань». Потім воно заохотливо спостерігало за тим, як російські «добровольці» йдуть захищати «русский мир» на український Донбас, захоплювалось всілякими пореченковими та прилепіними, які їздили на схід України постріляти «бандерівців».

Воно не замислювалось над тим, що легітимізоване путінським режимом й підтримане більшістю росіян насильство по відношенню до сусідньої країни врешті решт прийде і до їхнього дому. Адже маховик вже запущений і потребує все нових й нових жертв. Школяр у Пермі напав із ножем на однокласників та поранив дев’ятьох учнів? Відрахований школяр  у Казані розстріляв сімох учнів та двох вчителів? Студент коледжу в окупованій Керчі розстріляв 20 й поранив 70 людей?

Так російське суспільство у 2014 році саме схвалило право на насильство. Якщо можна вбивати населення сусідньої країни, то чому не можна вбивати своїх співвітчизників?

У Ленінградській області знайшли таємну приватну в’язницю з  крематорієм, якою управляли колишні російські правоохоронці? Чеченські силовики примусово вивезли з Нижнього Новгороду дружину екссудді та погрожують відрізати голови усій родині цього колишнього чиновника? Відрізати голови громадянам РФ?

Так російське суспільство у 2018 році саме у черговий раз проголосувало за збереження влади в руках вбивць. Або проігнорувало голосування, зробивши вигляд, що його це не стосується. Що смерті тисяч українців, а на той час – вже і сирійців, не на совісті росіян. Що з катастрофою рейсу МН17 «ще треба розібратись». Або ж що вони взагалі «не цікавляться політикою». Не цікавтесь і надалі – рано чи пізно насильники прийдуть і за вами.

Показовою у цьому контексті є позиція відомого російського журналіста Андрія Караулова, котрий є наразі одним з нечисленних опонентів путінського режиму, що ще не полишили РФ. Сьогодні Караулов абсолютно щиро обурюється тим, що в Росії фізично добиваються залишки реальної опозиції. Однак, коли мова заходить про Україну, в нього проявляється явний когнітивний дисонанс: «Крим наш!», «волелюбний народ Донбасу!», «київська хунта!»… Навіть книжку написав  – «Геноцид русских на Украине. О чём молчит Запад».

Тобто вбивати інакомислячих всередині самої Росії путінському режиму не можна, а вбивати цілий народ, який не хоче жити в спотвореній системі координат колишнього підполковника КДБ, – можна. Одне слово, російський лібералізм закінчується там, де починається українське  питання.

Хвороба прогресує. Якщо у 2014 році ще лунали багатотисячні голоси проти кремлівської агресії  по відношенню до України (згадаймо Андрія Макаревича, який ішов  московськими підворіттями з масового антивоєнного маршу й ледве не став жертвою адептів «русского мира»), то тепер Росія мовчить.

Остання заява противників війни з Україною, підписана нечисленними залишками творчої інтелігенції та політичної опозиції, що зберегли совість, тоне в мілітаристському чаді натовпу, розігрітому закликами жириновських і проханових, соловйових і скабєєвих бомбити Київ та вбивати українців.

Віталій Портніков у нещодавньому інтерв’ю на «Эхо Москвы» звертає увагу ведучих на те, що російське суспільство ніяк не реагує на агресивні маневри Кремля навколо України. У відповідь ведучі із напівсумною посмішкою рефлексують, що через карантинні обмеження у Росії заборонені навіть одиночні акції протесту. Очевидно, на похоронах російських солдат, яких почнуть привозити з українського фронту, також нікого не буде. Матері цих солдатів підуть за трунами поодинці. А що поробиш – карантинні обмеження.

Не варто обнадіюватись різного роду соціологічними опитуваннями «Левада-Центру», за якими близько 55-60% росіян позитивно ставляться до України. Вони висловлюють своє ставлення до іншої України, до інших українців. У кращому випадку – до українців, які колись танцювали гопака та співали «Розпрягайте хлопці коней» на московських сценах, їли борщ із пампушками та пили самогон у фільмах за гоголівськими оповіданнями, служили з ними в радянській армії чи разом відпочивали у радянських санаторіях. У гіршому випадку – до українців, які наразі страждають від звірств київської хунти, перебувають у жаху від щоденних факельних маршів нацистів Хрещатиком, не бажають прати онучі солдатам НАТО та потай мріють порозмовляти  з кимось російською мовою.

Ця теза підтверджується тими ж опитуваннями «Левада-Центру» стосовно думки росіян з питання майбутнього окупованих територій на сході України: 28-36% вважають, що «народні республіки» мають стати незалежними державами, 25-26% – увійти до складу Росії, 16-17% – отримати автономію у складі України, і лише 6-10% – входити до складу України на загальних підставах.

Фактично, ці максимум 10% і відображають частку росіян, які дійсно позитивно ставляться до України.

В українського суспільства є майбутнє. Жодні 100, 200 або 300 тисяч російських військ не втримають контроль над Україною. Країна виставить 1, 2 або 3 мільйони вмотивованих солдатів, чоловіків та жінок, які захищатимуть свої домівки, свої родини, свою землю. У 2014 році ми не очікували нападу з боку «братнього народу». Тепер ми готові.

У російського суспільства немає майбутнього. Тяжка хвороба буде повільно розкладати його.

Смерть кремлівського старця не призведе до зміни режиму, оскільки у цьому апатичному та морально дезорієнтованому суспільстві немає запиту на зміни.

Будь-який офіційно призначений наступник набере вже у першому турі ті ж 77% голосів, що і Путін у 2018 році.  Аби був порядок в країні, аби НАТО не поставило Росію на коліна.

Вже фактично не залишилось і лідерів громадської думки, які могли б являти собою політичну альтернативу путінському режиму – останні опозиціонери або раптово гинуть «з невстановлених причин», або потраплять до в’язниць, або ж полишають РФ під загрозою фізичної розправи.

Молоде покоління? За опитуваннями того ж «Левада-Центру» 70% росіян у віці від 25 до 39 років вважають, що Сталін відіграв позитивну роль в історії Росії, і лише 20% – негативну.

А чого ще можна було очікувати? Все це покоління виросло при путінському режимі, в якому парадигма майбутнього була штучно розгорнута у минуле – діти у військовій формі зразка 1941 року, наклейки «на Берлін» на німецьких та японських авто на вулицях російських міст, обов’язковий «безсмертний полк» на 9 травня. «Деды воевали!», «не забудем, не простим!», «можем повторить!»

Потім, через багато років вони будуть казати, що не знали про злочини путінського режиму, що голосували як всі – за порядок і стабільність, що були обдурені кремлівською пропагандою, що щиро бажали звільнити український народ від жидо-бандерівської хунти. Потім буде комплекс провини. Але все це буде потім…

Читайте також:
Донбас: що далі? Настав час обговорити і сценарій “відсікання ОРДЛО”

Российское общество: диагноз – тяжёлая болезнь (рус.)

Весной 2014 году росийское общество радовалось «возвращению Крыма в родную гавань». Потом оно с поощрением наблюдало за тем, как российские «добровольцы» идут защищать «русский мир»  на украинский Донбас, восторгалось всякими пореченковыми и прилепиными, которые ездили на восток Украины пострелять «бандеровцев».

Оно не задумывалось над тем, что легитимизированное путинским режимом и поддержанное большей частью россиян насилие по отношению к соседней стране в конце концов придёт и в их дом. Ведь маховик уже запущен и требует всё новых и новых жертв. Школьник в Перми напал с ножём на однокласников и ранил девять учеников? Отчисленный школьник в Казани расстрелял семь учеников и двух учителей? Студент колледжа в оккупированной Керчи расстрелял 20 и ранил 70 человек?

Так российское общество в 2014 году само одобрило право на насилие. Если можно убивать население соседней страны, то почему нельзя убивать своих соотечественников?

В Ленинградской области найшли тайную частную тюрьму с крематорием, которой заведовали бывшие российские правоохранители? Чеченские силовики насильно вывезли из Нижнего Новгорода жену экс-судьи и грозятся отрезать головы всей семье этого бывшего чиновника? Отрезать головы гражданам РФ?

Так российское общество в 2018 году само в очередной раз проголосовало за сохранение власти в руках убийц. Или проигнорировало голосование, сделав вид, что его это не касается. Что смерти тысяч украинцев, а к тому времени – уже и сирийцев, не на совести россиян. Что с катастрофой рейса МН17 «ещё надо разобраться». Или, что они вообще «не интересуются политикой». Не интересуйтесь и дальше – рано или поздно насильники придут и за вами.

Показательной в этом контексте является позиция известного российского журналиста Андрея Караулова, который является ныне одним из немногочисленных оппонентов путинского режима, ещё не покинувших РФ. Сегодня Караулов абсолютно искренне возмущается тем, что в России физически добиваются остатки реальной оппозиции. Однако, когда речь заходит об Украине, у него проявляется явный когнитивный диссонанс: «Крым наш!», «свободолюбивый народ Донбасса!», «киевская хунта!»… Даже книгу написал  – «Геноцид русских на Украине. О чём молчит Запад».

То есть, убивать инакомыслящих внутри самой России путинскому режиму нельзя, а убивать целый народ, который не хочет жить в извращённой системе координат бывшего подполковника КГБ, можно. Одно слово, российский либерализм заканчивается там, где начинается украинский вопрос.

Болезнь прогрессирует. Если в 2014 году ещё звучали многотысячные голоса против кремлёвской агрессии  в отношении Украины (вспомним Андрея Макаревича, который уходил по московским подворотням с массового антивоенного марша и чуть не стал жертвой адептов «русского мира»), то теперь Россия молчит.

Последнее заявление противников войны с Украиной, подписанное немногочисленными остатками сохранившей совесть творческой интеллигенции и политической оппозиции, тонет в милитаристском угаре толпы, разогретой призывами жириновских и прохановых, соловьёвых и скабеевых бомбить Киев и убивать украинцев.

Виталий Портников в недавнем интервью на «Эхо Москвы» обращает внимание ведущих на то, что российское общество никак не реагрует на агрессивные манёвры Кремля вокруг Украины. В ответ ведущие с полугрустной улыбкой рефлексируют, что из-за карантинных ограничений в России запрещены даже одиночные акции протеста. Очевидно, на похоронах российских солдат, которых начнут привозить с украинского фронта, также никого не будет. Матери этих солдат пойдут за гробами в одиночку. А что поделаешь – карантинные ограничения.

Не стоит обнадёживаться разного рода социологическими опросами «Левада-Центра», где около 55-60% россиян позитивно относятся к Украине. Они выражают своё отношение к другой Украине, к другим украинцам. В лучшем случае – к украинцам, которые когда-то танцевали гопак и пели «Розпрягайте хлопці коней» на московских сценах, ели борщ с пампушками и пили самогон в фильмах по гоголевским рассказам, служили с ними в советской армии или вместе отдыхали в советских санаториях. В худшем случае – к украинцам, которые сейчас страдают от зверств киевской хунты, пребывают в ужасе от ежедневных факельных шествий нацистов по Крещатику, не хотят стирать портянки солдатам НАТО и втайне мечтают поговорить с кем-нибудь на русском языке.

Этот тезис подтверждается теми же опросами «Левада-Центра» относительно мнения россиян по вопросу будущего оккупированых территорий на востоке Украины: 28-36% считают, что «народные республики» должны стать независимыми государствами, 25-26% – войти в состав России, 16-17% – получить автономию в составе Украины, и лишь 6-10% – входить в состав Украины на общих основаниях.

Фактически, эти максимум 10% и отражают долю россиян, которые действительно позитивно относятся к Украине.

У украинского общества есть будущее. Никакие 100, 200 или 300 тысяч российских войск не удержат контроль над Украиной. Страна выставит 1, 2 или 3 миллиона мотивированных солдат, мужчин и женщин, которые будут защищать свои дома, свои семьи, свою землю. В 2014 году мы не ожидали нападния со стороны «братского народа». Теперь мы готовы.

У российского общества нет будущего. Тяжёлая болезнь будет медленно разлагать его.

Смерть кремлёвского старца не приведёт к смене режима, поскольку в этом апатичном и нравственно дезориентированном обществе нет запроса на изменения.

Любой официально назначенный преемник наберёт уже в первом туре те же 77% голосов, что и Путин в 2018 году.  Лишь бы был порядок в стране, лишь бы НАТО не поставило Россию на колени. Уже фактически не осталось и лидеров общественного мнения, которые могли бы представлять собой политическую альтернативу путинскому режиму – последние оппозиционеры или внезапно умирают «по неустановленным причинам», или попадают в тюрьмы, или же покидают РФ под угрозой физической расправы.

Молодое поколение? По опросам того же «Левада-Центра» 70% россиян в возрасте от 25 до 39 лет полагают, что Сталин сыграл положительную роль в истории России, и лишь 20% – отрицательную.

А чего ещё можно было ожидать? Всё это поколение выросло при путинском режиме, в котором парадигма будущего была искуственно развёрнута в прошлое – дети в военной форме образца 1941 года, наклейки «на Берлин» на немецких и японских авто на улицах российских городов, обязательный «бессмертный полк» на 9 мая. «Деды воевали!», «не забудем, не простим!», «можем повторить!»

Потом, через много лет они будут говорить, что не знали о преступлениях путинского режима, что голосовали как все – за порядок и стабильность, что были оболванены кремлёвской пропагандой, что искренне хотели освободить украинский народ от жидо-бандеровской хунты. Потом будет комплекс вины. Но всё это будет потом…

Читайте також:
Підсумки року для Путіна: рипіння скреп і затягування гайок