Африканський екзархат РПЦ: Москва має намір прив’язати нові єпархії до баз ПВК “Вагнера”

Олександр Єфременко
теолог

29 грудня відбувся синод Російської православної церкви, на якому було прийнято сскандальне рішення про створення екзархату на території Александрійського патріархату – в Африці (журнал №100).

Як і прогнозувалось, очільником цієї збиткової і, без перебільшення, ганебної структури призначено заступника голови Відділу зовнішньоцерковних відносин РПЦ, архієпископа Єреванського Леоніда (Горбачева), який відтепер носитиме титул митрополита Клинського, патріаршого екзарха Африки, і керуватиме відразу аж двома єпархіями на Африканському континенті (Північно-Африканською та Південно-Африканською). Вони, за рішенням того ж синоду, включатиме до свого складу 102 клірики.

Таким чином Московська патріархія зробила ще один фатальний крок і продовжила своє круте піке у безодню самоізоляції. Такий вчинок з боку російських синодалів – це ні що інше, як помста особисто Александрійському патріарху Феодору ІІ за його визнання автокефалії Православної церкви України.

На той факт, що це саме помста, вказують декілька деталей.

Хотів би звернути увагу, що на території інших помісних церков, які визнали ПЦУ, Московська патріархія не приймала подібних синодальних рішень про утворення власних структур, а обмежувалась лише заявою про спілкування з тими ієрархами, які не визнають ПЦУ. З такими ієрархами представники РПЦ проводять спільні богослужіння і всіляко тиражують їхні “сенсаційні” провокативні заяви в бік ПЦУ та Вселенського патріарха Варфоломія І.

Логічно, що з такими церковними особистостями було б легше утворити якусь окрему свою структуру десь у Греції чи на Кіпрі, і її могли б підтримувати російські бізнесмени. Водночас вона була б хоча б географічно ближчою і мала б хоч якесь кадрове забезпечення. Проте цього немає. Натомість в Африці, на зовсім іншому континенті, Москва утворює цілий екзархат!

Також варто відзначити, що до його складу не ввійшов жоден єпископ Александрійської церкви, а складається він із “сотні” кліриків, про яких нічого не відомо.

Протягом року, доки Москва виношувала цей план, РПЦ не вдалося показати в медійному просторі (як це полюбляє робити російська церковна і світська пропаганда) хоча б одного із цих “африканських захисників православ’я”. Та й у самій постанові синоду про них говориться досить розпливчасто і двозначно.

Так, на початку постанови зазначається про продовження надходження “багаточисельних” прохань від кліриків Александрійського патріархату – без жодної інформації, хто ці клірики, з якої єпархії і де служать.

Далі в довідці згадується “частина кліру”, яка нібито не погодилася з рішеннями патріарха Феодора ІІ. Таких парафій, за підрахунками очільників Моспатріархату, виявилось “не менше ста”. І лише у рішенні вказується, що їх 102.

Яким чином вони опинилися в лоні РПЦ? Ще раз нагадаю, що для пошуку таких “незгодних” священників до Африки неодноразово звершували вояжі особисто новопризначений глава екзархату архієпископ Леонід та клірики РПЦ Андрєй Новіков та Георгій Максімов, які підкупом перетягували на свою сторону окремих служителів Александрійської церкви.

Особисто Новіков на своїй сторінці у фейсбуці, описуючи невтішну позицію перекуплених РПЦ місцевих кліриків, відкрив цікаву деталь – в Александрійському патріархаті чітко знають, що

мотивацією кліриків-перебіжчиків є виключно фінансова винагорода від РПЦ.

Території, які підпали під “канонічну відповідальність екзархату”, обрані теж не випадково. Африка далеко і надто затратна для Москви. Тому РПЦ має намір прив’язати новостворені єпархії до структур Євгенія Прігожина – баз ПВК “Вагнера” в Африці. Це дасть РПЦ доступ до місцевої влади, фінансового потоку та фізичну безпеку.

Утім, це не як не зможе допомогти цій новоутвореній релігійній структурі, яка просто приречена на провал. Адже створена вона з порушенням канонів, які Москва так всіляко відстоює.

Проте якщо іншим канони порушувати – зась, то для РПЦ – це звична справа.

Хотів би відзначити, що “прийняття” цих кліриків відбулося без відпускних грамот з боку їхнього священноначалія, а лише за наявності бажання та “поданого прохання”.

Також доволі цікава деталь: невідомо, за якою процедурою “громади” цих кліриків увійшли до Московського патріархату. Якщо теж за власного бажання та прохання, то чому ж тоді РПЦ виступає проти волі громад в Україні, які за власним бажанням вирішили вийти зі складу Московського патріархату і доєднатися до ПЦУ? Таким чином РПЦ вкотре суперечить сама собі і декларованим власним принципам.

Окрім цього, РПЦ незаконно зазіхнула на канонічну територію чужої Церкви, з якою не має жодних історичних коренів. Лише за це Москва підпадає під відповідні канонічні санкції.

Яка мета таких завідомо антиканонічних та безглуздих дій РПЦ? Відповідь проста і очевидна – показати, як патріарху Феодору ІІ, так і всьому православ’ю, що може зробити РПЦ в боротьбі проти Константинополя та ПЦУ.

Водночас це свідома і навмисна провокація задля поглиблення розколу, чи, точніше, його творення. Адже закономірно, що такі дії не залишаться поза увагою як Александрії, так і всього Вселенського православ’я.

Фактично Москва примушує Александрію припинити з нею євхаристійне спілкування. Якщо таке станеться, то наступний синод РПЦ знову “з жалем констатує, що розкол посилився” і з цим треба щось робити.

Та не потрібно забувати, що розкол “посилюється” через дії Данилова монастиря.

Імовірно, що саме на такий розвиток подій розраховують в РПЦ. Це дасть їм можливість запровадити подібні сценарії і в інших помісних церквах.

Проте все це призведе до фатальної поразки Російської церкви, яка остаточно втратить свої позиції у світовому православ’ї.

Чому ж жертвою цього московського терору став саме патріарх Феодор ІІ? Адже Москва вважала його “своїм” у боротьбі за першість у світовому Православ’ї. Відповідь теж доволі очевидна.

Як відомо, Александрійський патріарх Феодор ІІ у певний період свого життя служив в Одесі і впродовж тривалого часу мав теплі стосунки із російськими патріархами. Водночас займане ним друге місце в диптиху, його історичне положення відіграють доволі важливу роль у світовому православ’ї.

У Даниловому монастирі розраховували, що заручившись підтримкою Александрії, РПЦ зможе з легкістю перехопити пальму першості. Однак, таким амбітним планам не судилося здійснитись.

Александрія залишилась на боці не Москви, а на боці святих канонів та вікових традицій Православної Церкви. Саме тому патріарх Феодор ІІ зробив доволі героїчний вчинок. Не побоявшись погроз і шантажу, він визнав Томос про автокефалію ПЦУ і закріпив це визнання спільним служінням з Вселенським патріархом Варфоломієм І та предстоятелем Української Церкви митрополитом Епіфанієм улітку 2021 року.

Такий сміливий вчинок завдав болючого удару по репутації Москви, тому вона і пішла на такі деструктивні кроки.

Чим вкотре виставляє себе на посміховисько, і тепер власноручно закопує залишки власного авторитету.

джерело

Читайте також:
Чому в Києві протестували проти розширення впливу ПВК “Вагнера” на Африку