Безлюдний острів. Як (не) працюють нові КПВВ на Луганщині та демілітаризована зона поруч

 

автор: Стас Козлюк
з Луганської області
фото автора

Порожній паспортний контроль, самотня охорона і вільний проїзд у демілітаризовану зону.
Новинарня” з’їздила до нових контрольних пунктів в’їзду-виїзду “Щастя” та “Золоте”, про відкриття яких домовилася норманська четвірка ще 2019 року. Ми з’ясовували, який взагалі мають вигляд ці КПВВ, які послуги надають, чи вони відкриті з українського боку та чому не працюють на наскрізний пропуск. Заодно спростували “сепарський” фейк і проінспектували сусіднє село Катеринівка, звідки відвели війська. Спойлер: справді відвели.

Украдене Щастя

“Вибачте, а що це буде? Сюжет? Ви хто? Можете показати документи? Хто я? Я керівник з експлуатації цих будівель. Вам хтось сюжет замовив чи це ваша ініціатива? А коли він вийде? Ви з 1+1?” – розпитує чоловік середніх років. Уважно вивчає посвідчення “Новинарні“, робить нотатки до свого зошита і зникає десь серед модульних будівель.

Це Щастя. Невеличке місто поруч із Луганською ТЕС, від якого до окупованого РФ Луганська – близько 15 км. Колись успішне передмістя, а тепер – фронтовий населений пункт.

Після звільнення від бойовиків “ЛНР” у червні 2014 року найсерйозніші бої й обстріли тут точилися у 2015-му. Потім була перерва у п’ять років. І ось цієї осені, 16 вересня, Щастя обстріляли із застосуванням БПЛА. Пошкодили адмінбудівлю прикордонників, поранили голову місцевої військово-цивільної адміністрації Олександра Дунця.

Прикордонниця на КПВВ “Щастя”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

“У нас донедавна тихо було. Певно, по новинах ви бачили, що нас пару тижнів тому обстріляли. Одні кажуть – міномети, інші – безпілотники. Але, звісно, з 2015 роком не порівняти. Я тут була, пам’ятаю, як це, коли працює ствольна артилерія”, – говорить прикордонниця, поправляючи автомат.

Читайте також:
“Щастя було так неблизько”: репортаж із міста, на яке окупанти скинули міни з безпілотника

Ми стоїмо по різні боки сітчастої огорожі: вона на території КПВВ, ми – на контрольованій території України.

З’являється пресофіцерка Тетяна Летошко. Отримуємо тимчасову перепустку, нас пускають на територію контрольного пункту.

Перше, що впадає у вічі – повна відсутність людей, жодного цивільного. Лише на вході й виході з контрольного пункту – озброєна охорона. Ще один чоловік у формі контролює коридор для автомобілів, та й усе. Решта прикордонників, які мають працювати на КПВВ, ховаються у модульних будиночках від холодного осіннього вітру.

На КПВВ “Щастя”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

“Насправді КПВВ працює. Весь персонал, який потрібен, є. Просто немає цивільних, які хочуть перетнути лінію розмежування”, – пояснює Тетяна.

Поки ми робимо кілька фотографій, вона робить короткий екскурс в історію.

“Цей КПВВ відкрили в листопаді минулого року. 10-го числа, якщо не помиляюся. У нас тут модульні будинки, є коридор для автомобілів. За межами контрольного пункту є пошта, центр надання адмінпослуг, банк. Працюють туалети”, – пояснює Летошко.

На КПВВ “Щастя”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Вона згадує, що в перші дні роботи нового КПВВ у Щасті цивільні кілька разів намагалися проїхати на окуповані території, в Луганськ. Однак їх не пропустили проросійські бойовики на протилежному контрольному пункті.

Відтоді, каже Тетяна, ніхто більше й не намагається перейти лінію розмежування в цьому місці.

Читайте також:
Зеленський перед відкриттям оглянув КПВВ “Щастя” на Луганщині. ФОТО

Спростування сепарського фейку:
хто насправді блокує рух через КПВВ

Торік, відповідно до домовленостей у ТКГ, 10 листопада мало відбутися одночасне відкриття двох нових КПВВ, у Щасті й Золотому, і з боку України, і з боку ОРЛО. Тоді сепаратисти “ЛНР” також звітували, ніби вони завершили будівництво свого пункту (хоча вже після того, наприкінці грудня, спостерігачі ОБСЄ констатували, що будівельні роботи в бойовиків ще тривають). А щоб якось пояснити саботаж, у Луганську плодять фейки.

Окупанти переконують, що це в них КПВВ робочий. І що це Україна нікого не пропускає. Що це в Щасті контрольний пункт не працює. Проте ви самі бачите: у нас хоч зараз можна пройти контроль, просто охочих немає”, – пояснює Тетяна Летошко.

На КПВВ “Щастя”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Доходимо до кінця КПВВ, впираємося у сітчасті ворота.

“Вам відкрити, хочете спробувати сходити на інший бік?” – жартує прикордонник, який охороняє вихід.

Перед нами, за парканом – огороджена з двох боків дорога в напрямку Луганська. Ок, але не цього разу.

Поки ходимо територією КПВВ, з одного із модульних будинків висипають прикордонники і йдуть на свої пости: хто до паспортного контролю, хто до столів, де мають перевіряти особисті речі. Але коли службовці бачать, що ми не плануємо проходити контроль, ховаються до модулів від пронизливого вітру.

“Не сказати, щоб у нас дуже багато народу, – пояснює один із військовослужбовців ДПСУ. Імені не називає, бо не вповноважений давати офіційні коментарі. – Єдине що – працює модуль із поштою і ЦНАПом. То до нас їдуть місцеві оформити якісь документи, забрати посилки, заїхати в Ощадбанк. Адже раніше їм доводилося за цим їздити ледь не в Сєвєродонецьк. Тепер от завдяки послугам на КПВВ життя стало трохи простіше”.

На КПВВ “Щастя”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Втім, і крізь КПВВ деякий рух таки відбувається. Щоправда, їздять не прості громадяни.

“Автокоридором час від часу їздять гуманітарні конвої в сторону окупантів. Від міжнародних організацій, Червоний хрест абощо. Везуть різне: будматеріали, продукти, засоби гігієни, залежно від потреб. Їздять зазвичай раз на тиждень”, – розказує Тетяна Летошко.

Вся екскурсія по безлюдному КПВВ займає хвилин 20. Здаємо тимчасові перепустки.

“Насправді, в нас тут особливо нема що знімати. Це вам треба в Станицю Луганську, де КПВВ працює. Там і людей більше, і історій. Ну або до Золотого треба їхати, там хоч місцеві через контрольний пункт катаються”, – говорить на прощання один із прикордонників.

Читайте також:
Єдине робоче. Як живе КПВВ у Станиці Луганській

У Станиці ми вже були, а тепер дослухаємося поради…

Перетин Золотого

…і вже наступного ранку стоїмо перед шлагбаумом на КПВВ в селищі Золоте-4.

Перед нами – дві білих броньованих Toyota Land Cruiser. Це спостерігачі з СММ ОБСЄ. Вони їдуть поспілкуватися з українською стороною СЦКК (Спільного центру контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін).

Представники СММ ОБСЄ на КПВВ “Золоте”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Паркуємося перед шлагбаумом. Нам назустріч виходить Тетяна з кількома прикордонниками.

“Емм, а у вас бронежилет є? Було б непогано його вдягнути, бо в нас тут неспокійно в останні дні. Кулі над головою свистять. Он учора десь за півтора кілометри від нас міни падали на позиції військових”, – пояснює один із ДПСУ.

На КПВВ “Золоте”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Заходимо на територію. КПВВ в Золотому-4 виглядає доволі просто: шмат дороги, перегороджений двома шлагбаумами – на в’їзд і виїзд. Між ними – кілька модульних будинків для паспортного контролю. ЦНАПу немає.

Особливість цього КПВВ полягає в тому, що через його територію слід проїжджати не тільки в напрямку на ОРЛО, а й рухаючись всередині підконтрольної території, від Катернівки до міста Золоте і його селищ-супутників. Це єдина асфальтова дорога для такого сполучення.

За день, як пояснюють прикордонники, через їхній пункт може проїжджати з сотню авто. Більшість – місцеві, які їдуть у справах.

“Ми тут працюємо, як і Щастя. Але в нас, на відміну від Щастя, є рух”, – розповідає Тетяна Летошко.

Рух через блокпост біля КПВВ “Золоте”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Тільки рух цей все одно не в бік ОРЛО. Хоча спроби запустити повноцінну роботу КПВВ в інтересах людей були і в Золотому.

“У перші дні після відкриття КПВВ частина цивільних намагалися потрапити до [окупованого] Первомайська. Марно. Окупанти їх не пропустили й розвернули назад. З чого ми робимо висновок, що з того боку КПВВ не працює. Ну, тому що випадки, коли від нас у бік окупантів ходили люди – були. Але зворотних ситуацій, коли з боку окупантів хтось до нас приходив – не було ніколи”, – пояснює Тетяна.

Повз нас їде “жигуль”. Водій бачить людей у формі, зупиняється, опускає бокове скло.

“Вибачте, що я з питанням, але скажіть: коли воно все закінчиться? Скільки це взагалі триватиме?” – обурюється чоловік.

Прикордонники здивовані. Намагаються зрозуміти, про що ж мова.

Рух на КПВВ “Золоте”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

“Скільки триватиме цей шмон іще? Оці всі огляди? У мене паспорт вже розсипається, по кілька разів на день його тягати. Бардачок в авто розхитався. І це ж постійно час на ці перевірки іде!” – не вгамовується водій.

“Є порядок проходження контролю на КПВВ. І, на жаль, ми його ніяк змінити не можемо”, – пояснює прикордонник.

“Хлопці, я розумію, що не ви ці правила встановлюєте і просто робите свою роботу. Але ж можна якось це спростити? Якось вплинути? Ну, не знаю, якісь спецперепустки для місцевих видати, щоб нас так не оглядали з усіх боків. Ще раз вибачте, я поїду, певно”, – водій піднімає бокове скло і рушає в бік Золотого-4.

“Дивна людина. Це ж для його безпеки. Щоб ніхто гранати чи вибухівку не повіз. Ну, і навіть якщо в нього буде якась перепустка – ми все одно перевірятимемо його документи, щоб переконатися, що він – це він. І що його авто з перепусткою не вкрали якісь інші люди”, – знизуючи плечима, говорить один із прикордонників.

Зупинка громадського транспорту біля КПВВ “Золоте”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Повз нас між тим їде маршрутка на Золоте-4. Її кілька хвилин перевіряють, після чого білий “Богдан” гальмує біля розбитої бетонної зупинки, з автобуса виходять кілька людей і рушають у бік Катеринівки.

“У нас тут здебільшого місцеві катаються. Шахтарі, наприклад, які їдуть на роботу. Ще кілька автобусів, які їздять у Золоте-4 й Катеринівку. Авто з хлібом, водою, продуктами. Авто пошти. Є ще різні міжнародні організації, типу ОБСЄ – вони також перетинають наш КПВВ. А як ґрунтові дороги порозмиває – то всі тим більше їдуть через нас, бо тут асфальт. Тоді за день через КПВВ може і 200, і 300 автомобілів проїхати”, – говорять прикордонники.

Читайте також:
Делегація Данії відвідала КПВВ “Золоте”

Якби пункт пропуску “Золоте” працював у наскрізному режимі, а не “траверзному”, трафік міг бути в рази більшим. Власне, це була одна з цілей нового президента Зеленського в напрямку “реінтеграції”. Рішення про відкриття нових КПВВ, “виходячи передусім з гуманітарних критеріїв”, ухвалили на саміті нормандської четвірки 9 грудня 2019 року в Парижі. Але, як і в за часів Порошенка, бойовики блокують запуск автомобільних пунктів пропуску на Луганщині (на додачу до працюючого пішохідного КПВВ “Станиця Луганська”).

На засіданнях Тристоронньої контактної групи представники так званої “ЛНР” вигадують щоразу нові пояснення, чому вони не погоджуються розблокувати КПВВ. Так, днями луганські заявили на ТКГ, що для відкриття КПВВ в Золотому Україна має віддати 350 метрів своєї території.

Демілітаризована Катеринівка:
що змінилося з розведененням військ

Питаю, чи можна звідси з’їздити в Катеринівку – село з колишньої “сірої зони”, яке в лютому 2018-го взяли під контроль ЗСУ, а два роки тому там зробили демілітаризовану зону

Трафік на КПВВ “Золоте” напряму пов’язаний із розведененням військ на цій ділянці та демілітаризацією сусіднього села.

На КПВВ “Золоте”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

“Чого ж не можна. Їдьте. З 8-ї до 16-ї години ми пропускаємо всіх громадян України. Єдине що – ми з вами поїхати не зможемо. Бо, за домовленостями, нам не можна заходити у демілітаризовану зону”, – пояснює прикордонниця Тетяна.

Сідаємо в авто, намагаємося проїхати, як і СММ ОБСЄ. Втім, не надто вдало.

“Вибачте, але це в’їзд для різних офіційних осіб: ОБСЄ, Червоного хреста, командування військових. Вам на в’їзд за кількадесят метрів, отут, збоку”, – пояснюють прикордонники.

Ґрунтовкою котимося до сусіднього шлагбаума. На в’їзді нас зустрічають двоє чоловіків у формі: один бере на перевірку документи, другий оглядає авто. Просить відкрити двері й багажник. Кілька хвилин машину уважно обнюхує службовий лабрадор. Заборонених речей не знаходить. Нам віддають паспорти й бажають гарного дня.

Після КПВВ опиняємося на перехресті: ліворуч – стара розбита автобусна зупинка й дорога на Золоте-4, прямо, за ще одним шлагбаумом – дорога на нічийну землю, у бік окупованого Первомайська, ліворуч – дорога на Катеринівку. Туди й звертаємо.

Розбита шлях раз-по-раз зникає з-під коліс. Асфальт змінює ґрунтовка, на якій, здається, ніколи не висихають калюжі.

Село Катеринівка в зоні ООС. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Поки їдемо до центру села, намагаємося порахувати покинуті пусткою будинки. Виходить щонайменше десяток. Подекуди подвір’я проросли бур’янами в людський зріст, а про колишні паркани нагадує хіба пара штахетин. На залишених обійстях хати без вікон, із проваленими дахами, наскрізними пробоїнами від снарядів.

У центрі Катеринівки порожньо. Немає й патрулів Нацполіції, які стояли тут два роки тому.

Магазин, щоправда, відкритий. На вході оголошення: “Вхід без масок заборонений”. Всередині – продавчиня. В масці, натягнутій під очі. Так само виглядають і кілька відвідувачів. Всі – пенсійного віку.

Магазин у селі Катеринівка в зоні ООС. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

“Як у нас тут життя змінилося після розведення військ?.. Ніяк, – говорить продавчиня. – От, інтернет провели в село (насправді це зробили ще в березні 2018-го“Н”). Ще в Золотому-4 стріляють. Раз на два дні приїжджає автомобіль із хлібом. Продукти – самі бачите, все є. Хліб, овочі, фрукти, крупи. Автобус кілька разів на тиждень приїжджає. Людей, правда, менше стає. Хто виїхав, хто помер”.

Ідемо однією з вулиць. Поміж закинутих обійсть один привертає увагу: пофарбований паркан, чистий двір, на мотузках сушиться свіжовипрана білизна. З хати виходить баба Люба.

Баба Люба з Катеринівки. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

“О, то ви до мене в гості? Може, пообідаєте? Ні? То, може, хоч чаю? А то як це – гостей не пригостити? Дати вам з собою меду? Хороший мед, правильний, текучий. Самі подивіться”, – старенька турбується коло нас, мов квочка.

Родичі кілька разів просили бабу Любу покинути свій дім на лінії фронту і переїхати до них вглиб України, проте вона щоразу відмовляється. Каже: тут сяке-таке господарство, дім, тут похований її чоловік. Хоча сама жінка із Західної України, переїхала на Донбас ще за СРСР.

Просимо її розказати, чи щось змінилося за два роки після відведення військ у її селі. Вона замислюється на хвилину.

“Ну, так, інтернет провели. Але ж баба вже стара для тих ноутбуків і смартфонів. Телебачення от немає, все в супутнику закодували.

А грошей платити [за українське супутникове ТБ] немає. То дивимося безплатне. Звичайно, російське.

Бо що ще робити восени в селі? Урожай вже зібрали, все по городу поробили, закрутки готові. Тільки телевізор і лишається”, – задумливо говорить пані Любов.

Бачить камеру, зривається з місця до дзеркала, кілька хвилин розчісує коротке сиве волосся. “А то ти бабу страшну нафотографіруєш іще”.

Баба Люба з Катеринівки. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

“Поліція час від часу патрулює село, це правда. Але давай чесно: що в нас тут патрулювати? Влітку хлопці [з поліції] кілька кіл по селу робили і їхали на став рибу ловити. Бо, справді, народу тут небагато лишилося. Може, хат із сто. Дітей майже немає. Тих, хто лишився, возять автобусом до школи. Молодь намагається виїхати. Бо які в них перспективи у селі на лінії фронту?

Їздить пошта час від часу. Возить нам у центр всілякі газети, журнали, листи. Там же можна заплатити комуналку.

На вулиці села Катеринівка. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

За селом військові стоять. І такі молоді всі хлопці, господи. Страшно за них. Спортивні, не п’ють. Не те, що пару років тому було. Один військовий напивсь у магазині і впав у мене під парканом спати. Прямо з автоматом. А ці не такі, ні. Буває, допомагають. Наприклад, іду з важкими сумками з автобуса – то вони можуть донести їх додому.

КПВВ досі не працює. В сенсі, в Первомайськ потрапити неможливо. Хоча до війни, фактично, всі з нашого села там працювали, регулярно туди в місто їздили”, – бабуся знов зривається з місця, йде у хату. За кілька хвилин виходить з літровою банкою меду. Він золотавий, банка просвічується до самого дна.

“Неправильно це, з порожніми руками відпускати гостя. Візьміть меду, він все одно в мене тут стоїть, кому я його віддам? Онуки давно не їздять, бо ж війна. І я особливо нікуди не вибираюся”, – Люба акуратно загортає мед у кілька пакетів, аби не побився.

Сутеніє. Старенька виходить нас проводжати. “Стріляють, буває. Але то десь у Золотому-4. До нас лише звуки доходять. Але я вас прошу: якщо в нас знов раптом війна почнеться – не їдьте сюди, для чого воно вам треба. Ви ж такі молоді ще, вам жити треба”, – баба Люба на прощання махає нам рукою.

Одна з покинутих хат у селі Катеринівка. Фото: Стас Козлюк / Новинарня

Розбитою дорогою повільно добираємося до все того ж КПВВ “Золоте”. Прикордонники знов перевіряють наше авто. За цей час повз нас проїжджають уже знайомі “тойоти” ОБСЄ. Прилаштовуємося за ними і так їдемо до самого Сєвєродонецька.

Читайте також:
“А ми тут і були під контролем”. Як живе Катеринівка на Луганщині, взята ЗСУ


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.